Постанова

від 13.02.2018 по справі 916/1326/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1326/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Будішевської Л.О., Величко Т.А.

при секретарі - Клименко О.В.

за участю представників:

Від прокуратури: ОСОБА_1

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: ОСОБА_3

Від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2017 року, суддя в І інстанції Волков Р.В., повний текст якого було складено 28.08.2017 року в м. Одесі

у справі № 916/1326/17

за позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Затока»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Затока» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» , про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди санаторію «Затока» загальною площею 2 442,07 кв.м., розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул.. Приморська, що складається з наступного нерухомого майна: столова літ. З площею 259,5 кв.м., гуртожиток літ. І площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. Ї площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. К площею 149,6 кв.м., будиночок відпочинку літ. О площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. П площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. Р площею 78,4 кв.м., вбиральня літ. 7Ш площею 25,6 кв.м., вбиральня літ. 7Щ площею 23,37 кв.м., вбиральня літ. 7Х площею 44,41 кв.м., будиночок відпочинку літ. У площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ф площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Х площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ц площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ч площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ш площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Щ площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ю площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Я площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1А площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Б площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1В площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Г площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Д площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Е площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Є площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ж площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1З площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1И площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1І площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ї площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1К площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Л площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1М площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Н площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1О площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1П площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Р площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1С площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Т площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1У площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ф площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Х площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ц площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ч площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ш площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Щ площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ю площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Я площею 31,1 кв.м., вбиральня літ. 7П площею 33,39 кв.м., гуртожиток літ. 7Р площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7С площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7Т площею 52,5 кв.м., та витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Затока на користь держави в особі Фонду державного майна України вказані будівлі та споруди санаторію Затока загальною площею 2442,07 кв.м.

В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що усі спірні об'єкти нерухомого майна є державною власністю, а тому не могли бути передані будь-кому у власність чи користування без згоди уповноваженого органу державної влади - Фонду державного майна України, який будь-яких дозволів щодо можливості розпорядження вказаним майном, у тому числі шляхом його відчуження, будь-яким особам ніколи не надавав. У зв'язку з укладенням договору про спільну діяльність, з подальшим проведенням державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішень суду, останнє незаконно вибуло з державної власності, а ТОВ Затока безпідставно заволоділо спірними об'єктами нерухомості. Посилаючись на зазначені обставини, прокурор на підставі ст. ст. 317, 319, 321, 388, 392 ЦК України просив задовольнити позов.

ТОВ Затока не визнало позов посилаючись на те, що його право власності на спірне нерухоме майно виникло на підставі чинних та не скасованих судових рішень, якими встановлені обставини, які не підлягають доказуванню та спростовують доводи позовної заяви, що унеможливлює задоволення позову. Позивачем не обґрунтовано підстав для припинення права власності ТОВ Затока на спірне нерухоме майно, що є результатом задоволення позовних вимог та суперечитиме рішенням та практиці Європейського суду з прав людини. Одночасно відповідач заявив про застосування позовної давності до пред'явлених вимог посилаючись на те, що позивачу ще у 2011 році було відомо про право власності ТОВ Затока на спірне майно.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2017 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог та за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Приймаючи рішення суд першої інстанції керувався приписами статей 256, 257, 261, 267, 388 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що у суду відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що в свою чергу позбавляє можливості застосувати до виниклих правовідносин ч.1 ст. 388 ЦК України. Також суд погодився з твердженнями відповідача та третьої особи про пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності та про відсутність підстав для його поновлення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою прокурор посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 13, 19, 41, 92 Конституції України, ст. ст. 225, 317, 330, 257, 261, 386, 388 ЦК України, Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України , постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , постанови Верховної Ради Української РСР Про захист суверенних прав власності Української РСР від 29.11.1990 № 506, ст. ст. 43, 84 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Затока заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу заздалегідь були повідомлені належним чином, проте третя особа не скористалася наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку, пансіонати та курортні поліклініки, а також Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, та курортні контори Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок (Укрпрофради) з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до п. 2 постанови № 606 майно передавалося профспілковим органам у відання.

Згідно з додатком № 3 до вказаної постанови № 606 Перелік територіальних управлінь курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, підприємств та організацій, що знаходяться у їх віданні, та курортних контор, які передаються Українській республіканській раді профспілок передачі підлягала і Одеська територіальна рада по управлінню курортами профспілок, якій рішеннями виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих від 11.07.1969р. № 460/3 та від 26.05.1970р. № 275/2 було відведено в постійне користування земельні ділянки площею 12,25 га та 3,5 га відповідно з земель Держземфонду в селищі Затока, Білгород - Дністровського міськвиконкому під будівництво літніх будинків відпочинку Затока-1 і Затока-2 , що підтверджується відповідними актами відводу земельної ділянки в постійне користування від 10.02.1970р. та від 24.11.1970р.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990р. № 506-ХІІ введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991р. № 1452-ХІІ та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-ХІІ визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992р. N 2268-XII передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994р. N 3943-XII встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з статтею 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Приписами ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України Про управління об'єктами державної власності встановлено, що Фонд державного майна України є суб'єктом управління об'єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Таким чином, апеляційним судом установлено, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991р. № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно з переліком до акту приймання - передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992р., акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було також передано пансіонат Затока (Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока), який увійшов до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Разом з тим, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майно не було новоствореним після розпаду СРСР, а є профспілковим майном колишньої системи ВЦРПС, складовою частиною якої були і профспілки України. При цьому, Федерація професійних спілок України не могла стати правонаступником майна колишньої всесоюзної організації лише на підставі власної заяви про це, чи погодження права на майно з Конфедерацією професійних спілок СРСР, створеною після прийняття у 1990 році Закону Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності , оскільки правовий режим цього майна визначений законодавством.

Відносини права власності регулюються законодавчим органом, Верховною Радою України, яка в межах наданих їй повноважень прийняла 10.09.1991 року Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України , згідно з яким майно підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення ПАТ "Укрпрофоздоровниця", можна дійти висновку, що з проголошенням незалежності України 24.08.1991 року право власності на спірний об'єкт нерухомого майна набула держава та відповідно до постанов Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-XII та від 04.02.1994р. № 3943-XII орган, якому надані повноваження прийняти та розпоряджатись спірним об'єктом до визначення суб'єктів його права, є Фонд державного майна України.

Таким чином, зважаючи на те, що суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним, у тому числі спірним об'єктом, повинно здійснюватися Фондом державного майна України.

Разом з тим, 21.05.2004 року між Дочірнім підприємством санаторій „Затока" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Затока" (інвестор) було укладено договір про спільну діяльність № 5113177/2004-35, за умовами пункту 1.1 якого сторони договору зобов'язалися об'єднати свої внески для здійснення спільної інвестиційної діяльності на території Дочірнього підприємства санаторій „Затока" ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" (Одеська область, Білгород - Дністровський район, смт. Затока, вул.. Приморська) і спільно діяти без створення юридичної особи з метою відновлення матеріально - технічної бази санаторію та отримання прибутку шляхом експлуатації відремонтованих і обладнаних об'єктів відповідно до Додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 2.1.1, 2.2 цього договору визначено, що внеском підприємства у спільну діяльність є об'єкти розташовані на території Дочірнього підприємства санаторій „Затока" ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" згідно з повним переліком майна, визначеним у Додатку № 1 до договору, а саме: будинки відпочинку (літ. 29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 205-224, 21-23), їдальня (літ. 13), гуртожитки МОП (літ. 15,16,17), будинки-гуртожитки (літ. 60-62), туалет (літ. 12), туалет (літ. 19), навіси пляжні (літ. 3, 5, 6), туалет (літ. 72), туалет (літ. б/н), каналізаційні колодці (40%), електричні мережі (40%), водопровід (40%), каналізація (40%), кінотеатр (літ. 112), ділянки з твердим покриттям (40%), доріжки з покриттям бетонними плитами (40%), огородження (40%), балансовою вартістю 1 107 719, 88 грн.; внеском інвестора є грошові кошти в розмірі 1 100 000 грн.

У наступному, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 року у справі № 15/160-10-4354 (з урахуванням ухвали від 11.11.2011р. про виправлення описки) визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Затока" право власності на частку у розмірі 52,78% у спільному нерухомому майні, внесеному до спільної діяльності та перерахованому у додатку № 1 до договору про спільну діяльність № 5113177/2004-35 від 21.05.2004 року, 100% якого становлять: будиночки відпочинку (літери за БТІ -29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 205-224, 21-23), їдальня (робоча, літера за БТІ-13), гуртожитки МОП (літери за БТІ -15, 16, 17), будиночки гуртожитків (літери за БТІ-60-62), туалети (літери за БТІ -12, 19, 72, б/н (2 шт.)), навіси пляжні (літери за БТІ-3, 5, 6), каналізаційні колодязі (40%), електричні мережі (40%), водопровід (40%), каналізація (40%), кінотеатр (літера за БТІ - 112), ділянки з твердим покриттям (40%), доріжки та майданчики з покриттям бетонними плитами (40%), огородження (40%), розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород -Дністровський с.м.т. Затока, вул. Приморська.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2012 року у справі № 5017/352/2012 виділено в натурі у власність Товариству з обмеженою відповідальністю Затока частку із спільного майна у розмірі 52,78%, яка становить 1433/10000 часток будівель та споруд санаторію Затока та складається з наступного нерухомого майна загальною площею 2 442,07 м.кв. розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, б/н, а саме: столова літ. З площею 259,5 кв.м., гуртожиток літ. І площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. Ї площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. К площею 149,6 кв.м., будиночок відпочинку літ. О площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. П площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. Р площею 78,4 кв.м., вбиральня літ. 7Ш площею 25,6 кв.м., вбиральня літ. 7Щ площею 23,37 кв.м., вбиральня літ. 7Х площею 44,41 кв.м., будиночок відпочинку літ. У площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ф площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Х площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ц площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ч площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ш площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Щ площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ю площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Я площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1А площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Б площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1В площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Г площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Д площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Е площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Є площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ж площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1З площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1И площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1І площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ї площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1К площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Л площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1М площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Н площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1О площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1П площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Р площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1С площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Т площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1У площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ф площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Х площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ц площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ч площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ш площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Щ площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ю площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Я площею 31,1 кв.м., вбиральня літ. 7П площею 33,39 кв.м., гуртожиток літ. 7Р площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7С площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7Т площею 52,5 кв.м.

Постановою Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 05.02.2013р. у справі № 1505/10858/2012 задоволено адміністративний позов ТОВ Затока до реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ Затока на 1433/10 000 часток будівель та споруд санаторію Затока , які розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, зобов'язано реєстраційну службу Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області провести державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ Затока на нерухоме майно, а саме будівлі та споруди санаторію Затока (частка 1/1) загальною площею 2442,07 кв.м., які розташовані за вищезгаданою адресою.

Згідно з Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.04.2017р. № 84892079 власником спірних будівель та споруд санаторію Затока загальною площею 2442,07 кв.м. на теперішній час є ТОВ Затока на підставі вищевказаної постанови Білгород - Дністровського міськрайонного суду (номер запису про право власності: 291090 від 22.02.2013).

Таким чином, судом установлено, що на момент звернення прокурора до господарського суду з даним позовом власником спірних будівель та споруд санаторію Затока є ТОВ Затока .

Звертаючись до господарського суду з даним позовом прокурор вказує те, що усі спірні об'єкти нерухомого майна є державною власністю, а тому не могли бути передані будь-кому у власність чи користування без згоди уповноваженого органу державної влади - Фонду державного майна України, який будь-яких дозволів щодо можливості розпорядження вказаним майном, у тому числі шляхом його відчуження, будь-яким особам ніколи не надавав. У зв'язку з укладенням договору про спільну діяльність, з подальшим проведенням державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішень суду, останнє незаконно вибуло з державної власності, а ТОВ Затока безпідставно заволоділо спірними об'єктами нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні позову господарський суд першої інстанції послався на те, що у суду відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що в свою чергу позбавляє можливості застосувати до виниклих правовідносин ч.1 ст. 388 ЦК України. Також суд погодився з твердженнями відповідача та третьої особи про пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності та про відсутність підстав для його поновлення.

Проте, колегія суддів не може погодися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

З огляду на встановлені обставини даної справи колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015р. у справі № 6-318цс15.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Судом апеляційної інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що з проголошенням незалежності України 24.08.1991 року право власності на спірний об'єкт нерухомого майна набула держава, суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним повинно здійснюватися Фондом державного майна України. Зазначений об'єкт нерухомого майна уповноваженим органом державної влади - Фондом державного майна України в жодний спосіб не відчужувався. Водночас, відповідач ТОВ Затока зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт нерухомого майна та не визнає право власності держави на нього.

Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має необмежене право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Як встановлено судом, спірне майно за результатами укладення відплатного договору про спільну діяльність було придбане ТОВ Затока в особи, яка не мала права його відчужувати - Дочірнього підприємства санаторій „Затока" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця", про що набувач - ТОВ Затока не знав і не міг знати, тобто є добросовісним набувачем в силу ч. 1 ст. 388 ЦК України, що сторонами не заперечується.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Таким є правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.12.2016 № 6-2233цс16.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

У даній справі судом установлено, що спірні будівлі та споруди санаторію Затока загальною площею 2442,07 кв.м, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул.. Приморська, перебували в загальнодержавній власності. Зазначений об'єкт нерухомого майна уповноваженим органом державної влади - Фондом державного майна України в жодний спосіб не відчужувався.

Спірне майно було предметом судового розгляду у господарській справі № 15/160-10-4354 за позовом ТОВ Затока до Дочірнього підприємства санаторій „Затока" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" та Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності на частку у спільному нерухомому майні, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р. (з урахуванням ухвали від 11.11.2011р. про виправлення описки) визнано за ТОВ „Затока" право власності на частку у розмірі 52,78% у спільному нерухомому майні, внесеному до спільної діяльності та перерахованому у додатку № 1 до договору про спільну діяльність № 5113177/2004-35 від 21.05.2004 року, 100% якого становлять: будиночки відпочинку (літери за БТІ -29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 205-224, 21-23), їдальня (робоча, літера за БТІ-13), гуртожитки МОП (літери за БТІ -15, 16, 17), будиночки гуртожитків (літери за БТІ-60-62), туалети (літери за БТІ -12, 19, 72, б/н (2 шт.)), навіси пляжні (літери за БТІ-3, 5, 6), каналізаційні колодязі (40%), електричні мережі (40%), водопровід (40%), каналізація (40%), кінотеатр (літера за БТІ - 112), ділянки з твердим покриттям (40%), доріжки та майданчики з покриттям бетонними плитами (40%), огородження (40%), розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород -Дністровський с.м.т. Затока, вул. Приморська. При цьому суд, посилаючись на норми ст. 30 Закону України „Про власність» та п. 1 ч. 1 ст. 346, абз. 2 ч. 1 ст. 1134 ЦК України зазначив про те, що ЗАТ „Укрпрофоздоровниця» , погодивши передачу нерухомості у спільну діяльність за договором про спільну діяльність № 5113177/2004-35 від 21.05.2004 року, здійснило відчуження зазначеного майна та втратило на це майно речові права, а набуття ТОВ Затока та ДП санаторій „Затока" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" прав часткової спільної власності на нерухомість у співвідношенні 52,78% та 47,22% відбулось на підставі пункту 2.3 договору та пункту 3.7 Положення про порядок укладання договорів про спільну діяльність в дочірніх підприємствах ЗАТ „Укрпрофоздоровниця» , які визначають, що внески сторін за договором у спільну діяльність є їх спільною частковою власністю.

У наступному, рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2012 року у справі № 5017/352/2012 виділено в натурі у власність Товариству з обмеженою відповідальністю Затока частку із спільного майна у розмірі 52,78%, яка становить 1433/10000 часток будівель та споруд санаторію Затока та складається з спірного нерухомого майна загальною площею 2 442,07 м.кв. розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська.

Постановою Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 05.02.2013р. у справі № 1505/10858/2012 задоволено адміністративний позов ТОВ Затока до реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області та зобов'язано останню провести державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ Затока на нерухоме майно, а саме будівлі та споруди санаторію Затока (частка 1/1) загальною площею 2442,07 кв.м., які розташовані за вищезгаданою адресою.

Право приватної власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ Затока на підставі пред'явленої ним державному реєстратору вищезгаданої постанови Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 05.02.2013р. у справі № 1505/10858/2012.

Стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на час здійснення державної реєстрації права власності ТОВ Затока на спірне нерухоме майно, передбачала підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Згідно з цією статтею державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема рішень судів, що набрали законної сили.

Разом з тим, дійсний власник спірного нерухомого майна - держава, в особі Фонду державного майна України не була учасником у зазначених вище судових справах; у межах вказаних судових процесів не відбувалось примусове вилучення у держави спірного майна з подальшим його продажем у порядку виконання судового рішення; не приймалось судових рішень щодо припинення права власності держави на підставах, передбачених статтею 346 ЦК України; договору купівлі - продажу спірного майна Фонд державного майна України не укладав, отже вказане нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волі.

Аналіз вищевказаних норм Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що не набувається право власності добросовісним набувачем на майно, яке було предметом судового розгляду та за рішенням суду право власності на нього визнано за іншою особою, проте дійсний власник не був стороною правочину про відчуження майна та учасником судового процесу, а майно вибуло із володіння не з його волі, при відчуженні майна не відбувалось його примусового вилучення у дійсного власника із подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Наведені висновки щодо застосування вищевказаних норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі № 6-1цс15, від 16.09.2015р. у справі № 6-1203цс15, які в силу ст. 111-28 ГПК України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, мали бути враховані судом першої інстанції під час розгляду даної справи. Проте, місцевий суд, відступивши від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, одночасно не навів для цього відповідних мотивів.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що в свою чергу позбавляє можливості застосувати до виниклих правовідносин ч.1 ст. 388 ЦК України, є помилковим та суперечить фактичним обставинам даної справи. Посилання місцевого суду на відсутність у справі доказів того, що спірне майно зараз є в наявності у відповідача та може бути витребувано у нього, спростовується наявною у справі Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.04.2017р. № 84892079, згідно з якою власником спірних будівель та споруд санаторію Затока загальною площею 2442,07 кв.м., розташованих за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, на теперішній час є ТОВ Затока .

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на те, що право власності ТОВ Затока на спірне нерухоме майно - будівлі та споруди санаторію Затока загальною площею 2442,07 кв.м. виникло у товариства на підставі чинних та не скасованих судових рішень у справах № 15/160-10-4354 та № 5017/352/2012, що унеможливлює задоволення позову, а також, що позивачем не обґрунтовано підстав для припинення права власності товариства на майно, оскільки судом установлено, що дійсний власник спірного нерухомого майна - держава, в особі Фонду державного майна України не була учасником у зазначених вище судових справах. Також, в межах цих судових процесів не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем в порядку виконання судового рішення та не ухвалювались рішення щодо припинення права власності держави на підставі ст. 346 ЦК України, а отже право власності дійсного власника - держави не припинилося із втратою нею цього майна.

Колегія суддів також вважає, що у спірних правовідносинах не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

§ 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів зазначає, що Конвенція має сприйматись як „живий інструмент» , її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність. Слід враховувати, що рішення ЄСПЛ стосуються конкретної справи, в яких іноді використовуються концепції, не відомі українській правовій системі, що ускладнює застосування висновків у конкретній справі до окремої справи, що розглядається судом України.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004р. №1906-ІV «Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності , як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

У даній справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ Затока критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірного майна на користь держави з володіння ТОВ Затока відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі статті 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним неправомірним заволодінням майном держави, норма якої відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви та уявлення відповідача щодо правильності тлумачення та застосування цієї норми судом не можуть свідчити про незаконність втручання у право на мирне володіння майном.

Крім того, з огляду на положення ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Нерухоме майно, що є у державній власності - це одна зі складових матеріальної і фінансової основи держави.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності держави цьому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою (полем) розсуду при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (рішення від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

У даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування державного майна із володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права шляхом повернення до державної власності її об'єкту, який був переданий ТОВ Затока внаслідок порушення чинного законодавства при первинному відчуженні державного майна.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов'язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.

У даній справі судом установлено, що з метою неправомірного вибуття нерухомого майна з володіння держави були використані судові рішення у справах, в яких дійсний власник спірного нерухомого майна - держава, в особі Фонду державного майна України не була учасником. З огляду на зазначене, суспільний інтерес у вимогах прокурора щодо втручання в право власності відповідача полягає також у забезпеченні додержання однієї з основних засад судового провадження - обов'язковості судового рішення, в утвердженні принципів поваги і довіри до судових рішень, у формуванні правозастосовної практики, яка унеможливлює використання судових рішень для незаконного заволодіння майном.

Отже, встановлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст поняття суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Однак, відповідач у даній справі зустрічні вимоги про надання йому компенсації не заявляв і відповідач не позбавлений права у наступному звернутися до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваного майна, збитків, що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.

Отже, позовні вимоги прокурора не можуть вважатись такими, у зв'язку із задоволенням яких порушується § 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право на мирне володіння майном, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

Водночас, обґрунтовуючи свої висновки про відсутність підстав для задоволення позову суд першої інстанції послався на ряд рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Стретч проти Сполученого Королівства та Рисовський проти України . Але, як вже було зазначено вище, висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов'язковими без урахування конкретних обставин справи. Суд першої інстанції в порушення вимог статей 82, 84 ГПК України, в редакції чинній на момент ухвалення рішення, не встановив і не навів обставин, які є підставою для застосування наведеної ним у судовому рішенні практики Європейського суду з прав людини.

Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем - ТОВ Затока було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність за правилами ст. 267 ЦК України, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості чи недоведеності. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд вимоги ст. 267 ЦК України не врахував, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності як за спливом строків позовної давності, так і за недоведеністю самої вимоги.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36 1 Закону України Про прокуратуру та статтями 2, 29 ГПК України, в редакції чинній на момент звернення прокурора до суду з цим позовом, передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У даній справі місцевий господарський суд з безпредметним посиланням на угоду № 73 про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України від 17.02.2012, справу № 9/17-4862-2011, постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" вважав, що позивач не міг не знати про існування вказаного майна, а також про порушення прав держави відносно цього майна, але з часу проголошення незалежності України у 1991 році і до червня 2017 року позивачем не вжито відповідні заходи з виявлення вказаного майна, його інвентаризації, оформлення права власності та організації його використання, а тому погодився з твердженнями відповідача та третьої особи про пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності та про відсутність підстав для його поновлення.

Разом з тим, зазначивши, що позовна давність за вимогами прокурора спливла, а з позовом до суду прокурор звернувся лише у червні 2017 року, суд всупереч вимог частини першої статті 261 ЦК України не з'ясував, коли саме про порушення свого права та про особу, яка його порушила Фонд державного майна України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду, довідався або міг довідатися.

Водночас, як угода № 73 про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України від 17.02.2012, так і зазначені постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992р. N 2268-XII та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994р. N 3943-XII, а також невжиття заходів з інвентаризації спірного нерухомого майна та організації його використання, не є тими обставинами, які можуть свідчити про те, що з моменту їх укладення та прийняття Фонд державного майна України довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виконання Фондом державного майна України своїх обов'язків не є безумовною підставою для наявності у нього відомостей про порушення права державної власності.

Посилання місцевого суду на справу № 9/17-4862-2011 за позовом Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів - Дочірнього підприємства Санаторій Затока Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця та ТОВ Затока , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Закритого акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , про визнання недійсним договору про спільну діяльність, яка розглядалась судами різних інстанцій протягом 2011-2013 років, є безпідставним, оскільки будь - які дані про те, що судами дійсно розглядалася така справа в матеріалах справи відсутні, як і відсутні рішення судів з такого спору, що унеможливлює з'ясування питання про те, коли саме про порушення свого права та про особу, яка його порушила, Фонд державного майна України довідався або міг довідатися.

Між тим, відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.03.2012р. № 6 господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом . При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні у справі докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач стверджує, що йому стало відомо про наявність порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження спірного майна лише у червні 2017 року, з моменту отримання копії позовної заяви прокурора у даній справі, і відповідач та третя особа вказаної обставини не спростували. Також судом установлено, що дійсний власник спірного нерухомого майна - держава, в особі Фонду державного майна України не брала участі у зазначених вище судових справах № 15/160-10-4354, № 5017/352/2012, № 1505/10858/2012, на підставі яких ТОВ Затока набувало та реєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що за вимогами прокурора про захист права держави спливла позовна давність і строк на звернення до суду із зазначеним позовом прокурор пропустив.

З урахуванням наведених правових положень, встановлених обставин даної справи та того, що спірне нерухоме майно є загальнодержавною власністю і уповноваженим органом державної влади - Фондом державного майна України в жодний спосіб не відчужувалося, відповідач зареєстрував за собою право власності на це майно і не визнає право власності держави на нього, спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волі, то колегія суддів вважає, що є всі правові підстави визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на будівлі та споруди санаторію «Затока» загальною площею 2442,07 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, на підставі ст. 392 ЦК України та витребувати зазначене нерухоме майно у добросовісного набувача - ТОВ Затока на користь держави в особі Фонду державного майна України відповідно до ст. 388 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволенні позову.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача прокуратурі Одеської області підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 16615,80 грн. та за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 18277,39 грн., а всього в сумі 34893,19 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 254, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2017 року у справі № 916/1326/17 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на будівлі та споруди санаторію «Затока» загальною площею 2 442,07 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул.. Приморська, що складаються з наступного нерухомого майна: столова літ. З площею 259,5 кв.м., гуртожиток літ. І площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. Ї площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. К площею 149,6 кв.м., будиночок відпочинку літ. О площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. П площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. Р площею 78,4 кв.м., вбиральня літ. 7Ш площею 25,6 кв.м., вбиральня літ. 7Щ площею 23,37 кв.м., вбиральня літ. 7Х площею 44,41 кв.м., будиночок відпочинку літ. У площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ф площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Х площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ц площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ч площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ш площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Щ площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ю площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Я площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1А площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Б площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1В площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Г площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Д площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Е площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Є площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ж площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1З площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1И площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1І площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ї площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1К площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Л площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1М площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Н площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1О площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1П площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Р площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1С площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Т площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1У площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ф площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Х площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ц площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ч площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ш площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Щ площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ю площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Я площею 31,1 кв.м., вбиральня літ. 7П площею 33,39 кв.м., гуртожиток літ. 7Р площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7С площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7Т площею 52,5 кв.м.,

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Затока (67700, Одеська область, м. Білгород - Дністровський, вул.. Леніна, 88а, код 32806558) на користь держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул.. Генерала Алмазома, 18/9, код: 00032945) будівлі та споруди санаторію «Затока» загальною площею 2 442,07 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока, вул.. Приморська, що складаються з наступного нерухомого майна: столова літ. З площею 259,5 кв.м., гуртожиток літ. І площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. Ї площею 149,6 кв.м., гуртожиток літ. К площею 149,6 кв.м., будиночок відпочинку літ. О площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. П площею 78,4 кв.м., будиночок відпочинку літ. Р площею 78,4 кв.м., вбиральня літ. 7Ш площею 25,6 кв.м., вбиральня літ. 7Щ площею 23,37 кв.м., вбиральня літ. 7Х площею 44,41 кв.м., будиночок відпочинку літ. У площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ф площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Х площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ц площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ч площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ш площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Щ площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Ю площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. Я площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1А площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Б площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1В площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Г площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Д площею 31,2 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Е площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Є площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ж площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1З площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1И площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1І площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ї площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1К площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Л площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1М площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Н площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1О площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1П площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Р площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1С площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Т площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1У площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ф площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Х площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ц площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ч площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ш площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Щ площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Ю площею 31,1 кв.м., будиночок відпочинку літ. 1Я площею 31,1 кв.м., вбиральня літ. 7П площею 33,39 кв.м., гуртожиток літ. 7Р площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7С площею 52,5 кв.м., гуртожиток літ. 7Т площею 52,5 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Затока (67700, Одеська область, м. Білгород - Дністровський, вул.. Леніна, 88а, код 32806558) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул.. Пушкінська, 3, код: 03528552) судові витрати в сумі 34893,19 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14.02.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

ОСОБА_4