Ухвала

від 14.02.2018 по справі 922/3979/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 922/3979/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Інтерфакт ЛТД"

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/3979/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Інтерфакт ЛТД"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Чугуївська",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, Акціонерної компанії "Харківобленерго", Комунального підприємства Харківської обласної ради "Облземпроект",

про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

14.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Інтерфакт ЛТД" (далі - ТОВ НВФ "Інтерфакт ЛТД") звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/3979/16 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній до 15.12.2017.

Зазначену заяву передано Верховним Судом України до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до ГПК, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК заяви про перегляд Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/3979/16 ТОВ НВФ "Інтерфакт ЛТД" просить скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України та залишити в силі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема частини 4 статті 24 Кодексу України про надра, що, на думку заявника, спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 111 16 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ НВФ "Інтерфакт ЛТД" посилається на постанову Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № 16/134-10.

Розглянувши заяву про перегляд оскаржуваної постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду з огляду на таке.

Зокрема, як вбачається із доданої до заяви копії постанови Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № 16/134-10, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, предметом позову у цій справі є вимога прокурора про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки; підставою позову визначено приписи статей 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України. Господарські суди, ухвалюючи судові рішення у цій справі, виходили із того, що відповідач використовує земельну ділянку за згодою її розпорядника, на підставі рішень відповідних органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, відповідно до укладених договорів, крім того, відповідач здійснює оплату за користування земельними ділянками відповідно до умов договору і сторони не заперечують цей факт, тобто матеріалами справи підтверджено вжиття відповідачем усіх передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою, що, як визнали суди, спростовує твердження прокурора про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки та використання її не за цільовим призначенням.

Разом із тим у справі, про перегляд постанови в якій звернувся заявник, предметом позову є визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про проведення земельних торгів у формі аукціону в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та визнання недійсним договору оренди землі. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив із того, що оскільки матеріалами справи підтверджується віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, враховуючи встановлену Земельним кодексом України пріоритетність використання таких земель у сільськогосподарських цілях, а також беручи до уваги те, що статті 15, 18 Кодексу України про надра, як і частина 4 статті 24 та стаття 25 цього Кодексу, не містять імперативної норми про обов'язкове надання земельної ділянки в оренду користувачеві надр, колегія суддів визнала необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про наявність у позивача права на захист "законних очікувань", оскільки право позивача отримати земельну ділянку не є безумовним. Суд касаційної інстанції зазначив, що зважаючи на вимоги статті 18 Кодексу України про надра, статей 122, 124 Земельного кодексу України, позивач має пройти відповідну процедуру та, як і інші зацікавлені особи, отримати рішення власника землі (рішення відповідного органу державної влади).

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Таким чином, у справі, в якій подано заяву про перегляд судових рішень, та у справі, копію судового рішення в якій надано для порівняння, різними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини, різним є і матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Порівняння змісту постанови Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № 16/134-10 зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/3979/16, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а тому відсутні передбачені статтею 111 21 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, підстави для відкриття провадження у справі № 922/3979/16.

Водночас колегія суддів зазначає, що заявником було надано копію постанови Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі № 909/964/14, проте у цьому судовому рішенні та в оскарженій постанові суду касаційної інстанції так само різними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, різним є і матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Ураховуючи викладене, колегія суддів визнає заяву ТОВ НВФ "Інтерфакт ЛТД" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі № 922/3979/16 необґрунтованою, оскільки заявником не підтверджено неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК, статтями 111 16 , 111 21 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи № 922/3979/16 до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: І.В. Кушнір

Ю.Я.Чумак