Постанова

від 16.02.2018 по справі 911/3614/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 911/3614/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Головуючого - Міщенка І.С.

Суддів: Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік",

відповідач 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал",

відповідач 2 - споживче товариства "Лелека",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Броварська районна спілка споживчих товариств, 2. Київська обласна спілка споживчих товариств

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі Карабань В.Я. - головуючий, Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О. від 26 червня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду у складі Тищенко А.І. - головуючий, Майданевич А.Г., Отрюх Б.В. від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області у складі Горбасенко П.В. від 03 лютого 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" та споживчого товариства "Лелека", у якій просило визнати за ним право власності на нежитлове приміщення - швейний цех площею 654,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 07 червня 2013 року між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору № 2 продажу основних засобів від 04 лютого 1999 року, укладеного між Броварською районною спілкою споживчих товариств та товариством з обмеженою відповідальністю Ромвік , останнє набуло право власності на придбане майно (швейний цех) у встановленому законом порядку, діючому на той час.

Рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 01 лютого 2016 року № 28010701 державним реєстратором прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення швейного цеху, що розташоване за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, оскільки право власності на це приміщення зареєстроване за відповідачем - 1.

Право власності позивача на спірне нерухоме майно не визнається відповідачами, а тому, враховуючи, що позивач є добросовісним володільцем нежитлового приміщення швейного цеху загальною площею 654,5 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22, відкрито та безперервно володіє та користується ним більше десяти років, за позивачем підлягає визнанню право власності на спірне приміщення на підставі статті 344 Цивільного кодексу України.

Також позивач посилається на недійсність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 07 червня 2013 року, згідно якого відповідач - 2 передав, а відповідач - 1 прийняв у власність нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22/10, загальною площею 654,5 кв. м., оскільки рішення господарського суду Запорізької області від 21 листопада 2012 року у справі № 5009/4223/12, на підставі якого другий відповідач набув право власності на спірне майно, скасовано постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 січня 2017 року), що вказує на недійсність даного договору як такого, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому на підставі пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

В подальшому товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" подано зустрічну позовну заяву до товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" про виселення останнього із нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариство з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал є власником нежитлового приміщення, швейний цех, площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22 на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2013 року, укладеного із споживчим товариством Лелека , а тому, враховуючи, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно займає приміщення, яке є власністю позивача за зустрічним позовом, останній звернувся до суду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 року у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року рішення місцевого господарського суду скасовано частково. В частині первісного позову залишено без змін, а у частині зустрічного прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Постановлено виселити товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех площею 654, 5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду та підтверджуючи правильність застосування у ній норм матеріального права, Вищий господарський суд України виходив з того, що факт скасування судового рішення на підставі якого у відповідача - 2 виникло право власності на оспорюваний об'єкт нерухомості, не може бути покладено в основу застосування положень статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки на час укладання спірного договору споживче товариство "Лелека" було власником майна, яке продавалося, а тому товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" є добросовісним набувачем.

Крім того, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" є власником спірних приміщень швейного цеху, в силу положень статей 321, 391 Цивільного кодексу України має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні таким майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), а саме через неоднаковість застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В підтвердження своїх доводів заявником до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 11 лютого 2010 року у справі № 02/110, від 03 грудня 2010 року у справі № 8/094-09/16, від 18 червня 2015 року у справі № 911/4737/14, від 24 грудня 2015 року у справі № 914/3268/14, від 12 січня 2016 року у справі № 911/1360/15, від 17 січня 2017 року у справі № 922/978/16, від 15 березня 2017 року у справі № 911/1945/16.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 жовтня 2017 року справу № 911/3614/16 допущено до провадження Верховного Суду України.

Вказану заяву разом зі справою на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року ухвалено здійснити розгляд справи № 911/3614/16 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 року без повідомлення та виклику учасників справи.

Розглянувши вказану заяву та перевіривши додані до неї матеріали Суд зазначає таке.

У постановах Вищого господарського суду України від 17 січня 2017 року у справі № 922/978/16 та від 15 березня 2017 року у справі № 911/1945/16 касаційний суд застосовуючи положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України вказав, що у разі скасування судового акта, він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а тому договір, в основу якого покладено факт наявності права власності за таким судовим рішенням, є недійсним.

Таким чином, висновки касаційного суду у наведених постановах при однаковому матеріально правовому регулюванні спірних відносин є протилежними тим, що викладені в постанові, яку заявник просить переглянути.

Що стосується постанов Вищого господарського суду України від 11 лютого 2010 року у справі № 02/110, від 03 грудня 2010 року у справі № 8/094-09/16, від 18 червня 2015 року у справі № 911/4737/14, від 24 грудня 2015 року у справі № 914/3268/14, від 12 січня 2016 року у справі № 911/1360/15 то у них касаційний суд при застосуванні положень статті 391 Цивільного кодексу України вказав, що наведена стаття унормовує захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння і констатує, що право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Предметом негаторного позову є вимога володіючого власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, зокрема, шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно зайнятих жилих приміщень, тощо.

Приймаючи постанову, яку просить переглянути заявник, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду про задоволення зустрічного позову, виходив із факту наявності у позивача за зустрічним позовом права власності на приміщення цеху, а тому застосування ним приписів статті 391 Цивільного кодексу України було правильним і не суперечить тим висновкам, що викладені у постановах наведених вище.

Таким чином доводи заяви про неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень, у цій частині не підтвердились.

Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права Суд виходить із такого.

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Верховний Суд України у своїх постановах (від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 3-231гс15) виклав правову позицію про те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків.

Верховний Суд України зазначав також і про те, що майно яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого стосовно цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Наведені вище правові норми та правові позиції Верховного Суду України, які підтримує Верховний Суд, дають підстави для висновку про те, що скасування судового рішення, яким визнано право власності на майно, яке стало предметом договору, є підставою для визнання (за позовом заінтересованої особи) оспорюваного договору недійсним відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України.

Оскільки під час розгляду справи судами встановлено законний інтерес позивача за первісним позовом, однак усупереч вказаному вище місцевий господарський суд з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, не застосував положення статті 215 Цивільного кодексу України в частині вимог про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, це призвело до неправильного вирішення спору у цій частині. В іншому ж рішення Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 року є законним та обґрунтованим.

А тому, Верховний Суд, керуючись повноваженнями, що йому надані статтями 111 24 , 111 25 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) вважає можливим прийняти нове рішення про часткове задоволення первісного позову, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 07 червня 2013 року між споживчим товариством "Лелека" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І.І. 07 червня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1439.

Оскільки наслідком незастосування у даних правовідносинах положень статті 215 Цивільного кодексу України стало застосування статті 391 Цивільного кодексу України, скасуванню у частині задоволення зустрічних позовних вимог, підлягають постанова Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017, як такі, що постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Враховуючи, що Судом прийнято рішення про часткове задоволення заяви, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) перерозподілу підлягають судові витрати, шляхом солідарного стягнення з обох відповідачів по 3 169, 40 грн.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), статтями 49, 111 16 , 111 24 , 111 25 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 року у справі № 911/3614/16 - задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 у справі № 911/3614/16 в частині повної відмови у задоволенні первісного позову - скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 07 червня 2013 року між споживчим товариством "Лелека" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І.І. 07 червня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1439. В іншій частині вимог за первісним позовом судові рішення залишити без змін.

Постанову Вищого господарського суду України від 26 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог - скасувати і залишити у цій частині без змін рішення Господарського суду Київської області від 03 лютого 2017 року.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" (код 38690374; вул. Грекова, 12, м. Київ, 04112) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" (код 19418788; вул. Гагаріна, 23, кв. 3, м. Бровари, Київська область, 07400) 3 169, 40 грн. за розгляд справи судами.

Стягнути з споживчого товариства "Лелека" (код 30207323; вул. Південна, 2К, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" (код 19418788; вул. Гагаріна, 23, кв. 3, м. Бровари, Київська область, 07400) 3 169, 40 грн. за розгляд справи судами.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.