Постанова

від 14.02.2018 по справі 817/3448/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.02.2018 Київ К/9901/1070/18 817/3448/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідачаДанилевич Н.А.,

суддів Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Дубровицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року( головуючий суддя - Михаринець Д.Є.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного від 27 березня 2014 року (головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді - Зарудяна Л.О., Іваненко Т.В.)

у справі № 817/3448/13-а

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Дубровицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про скасування наказу, поновлення на публічній службі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дубровицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 05.09.2013 №23-о "Про звільнення ОСОБА_1";

-поновити його на публічній службі на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб Дубровицької ОДПІ;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного від 27 березня 2014 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- визнано протиправним та скасовано наказ Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області № 23-0 від 05.09.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді головного Державного податкового ревізора інспектора Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області;

- стягнуто з Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (код 38575328) на користь ОСОБА_1 (НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10371 грн. 34 коп.

Вказані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, які полягали в скороченні чисельності та штату працюючих, відтак відповідач зобов'язаний був працевлаштувати працівника шляхом переміщення або переведення в новостворену установу, крім того позивач мав переважне право на залишення на роботі.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким в задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що у зв'язку з відсутністю штатного розпису Дубровицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, яка є правонаступником відповідача та, враховуючи, що не було призначено керівника Дубровицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, а був лише виконуючий обов'язки керівника у відповідача була відсутня можливість запропонувати позивачу всі вакантні посади. Відповідач вважає, що він діяв в межах чинного законодавства України, а тому наказ від 05.09.2013 року №23-о "Про звільнення ОСОБА_1" є правомірним.

Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, враховуючи наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до приписів ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Крім того, частиною 2 статті 42 КЗпП України передбачено перелік переваг в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації між працівниками, які надаються: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до частин 1 та 5 ст. 43 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договору розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5 , 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно ст. 49-2 названого Кодексу (у вказаній вище редакції) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Підсумовуючи вищенаведене, та враховуючи докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, звільняючи ОСОБА_1 з посади головного Державного податкового ревізора інспектора Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області, не виконав всі вимоги врегульованого законодавством України порядку звільнення, зокрема:

- відповідач не вжив заходів щодо працевлаштування позивача шляхом його переведення на іншу роботу та не запропонував позивачу жодної посади в новоствореному органі;

- відповідачем не було взято до уваги рівень кваліфікації позивача в порівнянні з іншими працівниками при вирішенні питання щодо надання переваги в залишенні на посаді при проведені реорганізації;

Посилання в касаційній скарзі відповідача, як на доказ відсутності можливості запропонувати позивачу нові посади, на той факт, що у зв'язку з відсутністю штатного розпису Дубровицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, яка є правонаступником відповідача та, враховуючи, що не було призначено керівника Дубровицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, а був лише виконуючий обов'язки керівника, колегія суддів відхиляє та звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи відсутні докази, що на момент попередження позивача про можливе вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у відповідача були відсутні вакантні посади, на які позивач міг бути переведений, тому суд критично ставиться до викладених в касаційній скарзі доводів.

В свою чергу, з особової картки позивача вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, у 1998 році закінчив Державну аграрно-економічну академію України за спеціальністю Аграрний менеджмент та здобув вищу економічну освіту з кваліфікацією менеджер-економіст, про що свідчить диплом спеціаліста від 30.05.1998 року НОМЕР_2.

Крім того, з копії атестаційного листа, копії щорічної оцінки виконання державним службовцем посадових обов'язків і завдань, копії характеристики слідує, що займаній посаді позивач відповідає, має достатній рівень кваліфікації, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Зі змісту посадових інструкцій головних державних ревізорів-інспекторів Дубровицької ОДПІ слідує, що на посаду головного державного ревізора-інспектора призначається особа, яка має повну вищу освіту за фахом фінансово-економічного чи юридичного спрямування.

Проте, відповідачем було запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора особам, які не відповідали вказаним кваліфікаційним вимогам. Зокрема, Дубровицькою ОДПІ на роботу були прийняті працівники з середньою та середньою спеціальною освітою (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.), які мають освітньо-кваліфікаційний рівень нижчий ніж у позивача, а деякі працівники відповідне спеціальне звання податкової служби нижчого рангу.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дубровицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна - залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного від 27 березня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набираєзаконноїсили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа