Постанова

від 15.02.2018 по справі 814/1048/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1048/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3 за участю: секретаряОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проводник на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Проводник до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Проводник звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 13.05.2017 року №009311408 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 574 743,75 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та має бути скасоване, оскільки прийнято за результатами перевірки, що проведена з порушенням вимог чинного законодавства. У товариства наявні всі первинні документи, що підтверджують правомірність включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з контрагентами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю Проводник , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо незаконності проведеної перевірки. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки товариством надавались до перевірки усі первинні документи, що підтверджують реальність укладених правочинів та формування податкового кредиту з ПДВ. Усі контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані платниками ПДВ та у стані припинення не перебували. Податкові накладені відображені в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ " Проводник" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ Карамболь-С за серпень - грудень 2014 року, ТОВ Віотон за травень 2015 року, ТОВ Фиолент за березень - серпень 2016 року та контрагентами-покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари (послуги), придбані у вищенаведених контрагентів-постачальників, за результатами якої 18.04.2017 року складено акт № 259/14-29-14-08/37629953 (а.с.54-104 т.1).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України (далі - КАС України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 459 795 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що перевіркою неможливо підтвердити факт надання послуг за договорами транспортної експедиції від контрагентів-постачальників - ТОВ Карамболь-С , ТОВ Віотон , ТОВ Фиолент з урахуванням того, що до перевірки не надано будь-яких інших документів, окрім ТТН/ експрес-накладних, а акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), отримані від ТОВ Нова пошта містять суперечливу інформацію щодо відправника та виконавця даних послуг. Крім цього висновок контролюючого органу ґрунтується на проведеному аналізі наявних в ГУ ДФС у Миколаївській області баз даних та вхідної інформації, згідно яких контрагенти позивача не декларували господарськи операції з придбання транспортно-експедиційних послуг у субекспедитора - ТОВ Нова пошта , у цих суб'єктів господарювання відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності, вони відсутні за юридичною адресою.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди або операції не мали реального характеру, тобто без фактичного здійснення господарських операцій.

За відсутності факту придбання послуг відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 13.05.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 459 795 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 114 948,75 грн. (т. 1 арк. спр. 52).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за результатами перевірки не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з вказаними в акті перевірки контрагентами, контролюючий орган правомірно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської операції, передбачає наявність у кожній операції розумної економічної причини (ділової мети), самостійної від податкової економії.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.08.2014 року між позивачем та ТОВ Карамболь-С укладено договір транспортної експедиції № ДГ-0000012, відповідно до умов якого експедитор (ТОВ Карамболь-С ) зобов'язується за плату та за рахунок клієнта (ТОВ Проводник ) за його заявкою виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних зі зберіганням, обробкою та доставкою вантажів клієнта. В договорі обумовлено, що вартість наданих послуг визначається залежно від обсягу виконаних робіт по кожній партії товару та оформлюється відповідним актом виконаних робіт . Розрахунки за надані послуги експедирування здійснюються в безготівковому порядку протягом 5 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт (а.с137-138 т.1).

Згідно п.3.1 договору експедитор має право залучити до виконання обумовлених договором зобов'язань інших осіб (субекспедиторів).

Аналогічні договори ТОВ Проводник укладало з ТОВ Віотон (договір транспортної експедиції від 15.01.2015 року № 15-1), та з ТОВ Фиолент (договір транспортної експедиції від 01.09.2015 року № 0000008) (а.с.86-87, 124-125 т.2).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій зазначеними суб'єктами господарювання згідно вищевказаних договорів позивач надав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) ; податкові накладні; товарно-транспортні накладні експрес-доставки Нової Пошти та виписки з рахунків.

Заявки щодо узгодження маршруту та вартості транспортно-експедиційних послуг з ТОВ Карамболь-С , ТОВ Віотон та ТОВ Фиолент здійснювалися за усною домовленістю сторін.

Як встановлено судом першої інстанції, у ТОВ Проводник відсутні складські приміщення, у зв'язку з чим зазначені вище контрагенти завантажували товар, щодо якого здійснювалися експедиційні послуги, безпосередньо зі складів підприємства- постачальника - ТОВ Сікам Україна та відправляли (експедирували) його до кінцевих покупців через субекспедитора - ТОВ Нова пошта .

З урахуванням специфіки придбаних у контрагентів послуг, судом має бути перевірено обсяг обумовлених договорами послуг, можливість та фактичне надання послуг транспортної експедиції.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем на підтвердження реальності задекларованих господарських операцій акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять детальної та конкретної інформації щодо обсягів та видів виконаних робіт, як-от - кількості товару, щодо якого здійснювалось транспортне обслуговування, маршрути та відстань тощо, а також інформацію про місце складання цих актів.

Натомість в цих документах лише наведено загальну інформацію, яка по суті повторює назву договору - транспортно-експедиційні послуги (а.с.139-143 т.1, 88,127-132 т.2).

Крім цього судом встановлено, що надані позивачем товарно-транспортні накладні/експрес накладні, де субекспедитором виступає ТОВ Нова пошта та акти здачі-прийняття робіт містять суперечливу інформацію щодо відправника, місця складання цих документів та місця відправлення товару.

Більш того, в ході розгляду апеляційної скарги позивачем до суду апеляційної інстанції надано два договори поставки - №02-12/01 від 12.01.2015 року та №05-11/01/16 від 11.01.2016 року, укладені між ТОВ Проводник та ТОВ Сікам Україна , виконання яких, власне і зумовило укладення позивачем договорів транспортної експедиції.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що перший договір з ТОВ Сікам Україна укладено позивачем у січні 2015 року, в той час як договір транспортної експедиції з ТОВ Карамболь С укладено 01.08.2014 року і послуги транспортної експедиції останнє надавало у серпні-грудні 2014 року.

Звідси постає питання, який саме товар супроводжував для позивача його контрагент ТОВ Карамболь С , де цей товар завантажувався? В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували повноваження осіб на отримання товарів.

Що стосується наданого позивачем до суду апеляційної інстанції договору поставки від 10.05 2011 року №124, судова колегія зазначає, що його не можна визнати належним доказом по суті даного спору, оскільки правовідносини за цим договором мали місце у 2011 році і не були предметом перевірки.

Будь-яких доказів щодо продовження дії цього договору до 2014 року в матеріалах справи відсутні.

Також судовою колегією при ретельному дослідженні наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що впродовж 2015 року як ТОВ Проводник , так і ТОВ Сікам Україна були зареєстровані як суб'єкти господарювання - юридичні особи в м. Києві (позивач, на вул. Богатирській, 9, а його контрагент - на вул. Богатирській,11), в той час як ТОВ Віотон було зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначена обставина ставить під сумнів існування у позивача ділової мети на отримання прибутку за наслідками вказаної господарської операції, адже укладення договору транспортної експедиції з контрагентом, який знаходиться на значній відстані від складів постачальника товарів є економічно необґрунтованим.

Крім цього, судова колегія звертає увагу на ту обставину, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ Карамболь С було видане 01.08.2014 року, а анульоване - 25.12.2014 року, тобто діяло лише 4 місяці, а ТОВ Віотон свідоцтво платника ПДВ видане 01.01.2015 року, а анульоване 01.12.2015 року, тобто діяло 12 місяців.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, контрагенти позивача не знаходяться за податковою адресою (фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку) при відсутності укладених договорів оренди інших приміщень.

А ні в ході перевірки, а ні під час розгляду справи в суді позивачем не надано будь-яких інших документів, окрім товарно-транспортних накладних/експрес накладних ТОВ Нова Пошта , які б підтверджували надання контрагентами позивача послуг, вказаних у договорах транспортної експедиції та не підтверджено наявність у ТОВ Карамболь-С , ТОВ Віотон та ТОВ Фиолент достатньої кількості трудових ресурсів, що ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій з надання транспортно-експедиційних послуг на адресу ТОВ Проводник в задекларованих об'ємах.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує (постанова Верховного суду України від 26.11.2016 року у справі № 826/11397/14).

Відповідачем, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, подано належні докази щодо відсутності у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для надання послуг, що становлять зміст спірних господарських операцій.

Вказані доводи та докази позивачем не спростовано, що свідчить про нереальність здійснення господарських операцій, а також відсутність фактичного виконання умов договорів про надання транспортно-експедиційних послуг.

Крім того, наявність платіжних доручень за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки не підтверджує реальність господарських операцій у своїй сукупності.

Таким чином, правильним є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено, що вказані первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не підтверджують реальності господарської операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ Карамболь-С , ТОВ Віотон , ТОВ Фиолент , а тому у позивача були відсутні підстави для відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку, а відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2017 року №009311408 прийнято правомірно.

Доводи апеляційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проводник - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Проводник до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання в повному обсязі.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: Л.В. Стас

ОСОБА_3.