Постанова

від 15.02.2018 по справі 908/56/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 908/56/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючий Сгара Е.В., Агапов О.Л., Москальова І.В.)

за позовом Комунального підприємства "Дніпрорудненський міський ринок" Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дніпрорудненська міська рада Василівського району Запорізької області

про зобов'язання вчинити дії

за участю:

позивача: 1) ОСОБА_5 (довіреність від 16.01.2018)

2) ОСОБА_6 (довіреність від 10.02.2018)

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Дніпрорудненський міський ринок" Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (далі - позивач) просило зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) звільнити торговельне місце НОМЕР_1, розташоване на території позивача по вул.Центральна (Леніна), 2 в м.Дніпрорудне Василівського райноу Запорізької області від металевої споруди - торговельного павільйону загальною, площею 30,0 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за відсутності відповідного договору з позивачем, використовує безпідставно торговельне місце, яке розташоване на території позивача, чим порушує його права.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.03.2017 (суддя Мірошниченко М.В.) в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.06.2017 це рішення суду скасоване та прийнято нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та у заяві від 05.02.2018 просить розглядати скаргу за його відсутності.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що згідно постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2008 у справі № 7/136/08, кіоски, лотки, павільйони, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, не є торгівельним місцем у розумінні статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори". При цьому скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно ухвалою від 10.05.2017 відновив позивачу пропущений строк на апеляційне оскарження, оскільки дане питання позивач не порушував, та прийняв її до провадження, незважаючи на не усунення позивачем недоліків, на які йому вказував суд в ухвалі від 14.04.2015. Також відповідач вважає, що апеляційний суд не розглянув клопотання про припинення провадження у справі з підстав пункту 1 статті 80 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.08.2015 між позивачем та Дніпрорудненською міською радою Василівського району Запорізької області укладено договір оренди землі № 586, з урахуванням додаткової угоди від 07.11.2016, згідно умов якого позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,2891 кв.м за відповідним кадастровим номером для обслуговування міського ринку за адресою: Запорізька область, Василівський район, м.Дніпрорудне, вул. Центральна (Леніна), 2.

Актом обстеження території від 01.12.2016, складеного комісією за участю позивача та посадових осіб органу місцевого самоврядування, встановлено, що відповідно плану-схеми на торговельному місці НОМЕР_1 знаходиться металева споруда - павільйон, площею 30 кв.м, в якій здійснює торговельну діяльність відповідач, за відсутності відповідного договору з позивачем та договірних відносин з Дніпрорудненською міською радою щодо користування земельною ділянкою.

Також встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями укласти договір оренди торговельного місця НОМЕР_1 додавши до них проект відповідного договору, які відповідач залишив без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що вимоги позивача є передчасними, оскільки ним не дотримано визначений порядок вирішення спорів, що виникають при укладанні договорів, наявність яких для певних категорій суб'єктів господарювання є обов'язковим. При цьому суд послався на те, що обставини встановлені у справі № 7/136/08 Господарського суду Запорізької області є преюдиційними для розгляду справи № 908/56/17.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, свій висновок мотивував тим, що відповідач без відповідних правових підстав утримує на земельній ділянці позивача металеву споруду - торговельний павільйон, який знаходиться у останнього на підставі договору оренди, оскільки земельна ділянка не передавалась відповідачу в користування або власність, у зв'язку з чим відповідач створює позивачу перешкоди у її користуванні.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Згідно частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою пункту 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N 57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за N 288/6576, визначено, що торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Згідно до пункту 20 наведених Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу видано виконавчим комітетом Дніпрорудненської міської ради дозвіл на розміщення об'єкту сфери послуг на території міста Дніпрорудне від 01.07.2008 № 81, відповідно до якого позивач вправі надавати послуги з надання та утримання торгових місць в належному стані, тобто позивач виконує функції орендодавця торговельних місць, що є його основним видом економічної діяльності.

Судом першої інстанції також встановлено, що відмовляючись укласти із відповідачем відповідну угоду відповідач вказував на занадто на його думку великий розмір оплати щомісячних платежів.

Встановивши, що відповідач користується торговельним місцем НОМЕР_1, площею 30 кв.м, яке розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача, за відсутності відповідних договорів оренди з позивачем та Дніпрорудненською міською радою, що не заперечує сам відповідач, а також те, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем договору оренди торговельного місця, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача звільнити вказане торговельне від металевої споруди - торговельного павільйону.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що відповідач порушує права позивача щодо розпорядження торговельним місцем НОМЕР_1, на якому безпідставно знаходиться майно відповідача, та здійснення позивачем права вільного володіння та використання земельної ділянки під вказаним торговельним місцем.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 25.11.2008 у справі № 7/136/08, як на підставу правомірності зайняття торговельного місця НОМЕР_1, вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, місцевим господарським судом встановлено наявність різних обставин у даних справах.

Щодо доводів відповідача про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно ухвалою від 10.05.2017 відновив позивачу пропущений строк на апеляційне оскарження, оскільки дане питання позивач не порушував та прийняв її до провадження, незважаючи на не усунення позивачем недоліків, на які йому вказував суд в ухвалі від 14.04.2015, спростовуються матеріалами справи (т.2 а.с. 60-65), зокрема платіжним дорученням від 04.04.2017 № 102 про сплату судового збору, поштовими документами, заявою позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження від 25.04.2017 № 08, що свідчить про не обізнаність відповідача з матеріалами справи, а відтак про неналежне використання ним своїх процесуальних прав щодо ознайомлення з матеріалами справи, що потягло за собою викладення у касаційній скарзі безпідставних доводів у цій частині.

Твердження відповідача про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про припинення провадження у справі з підстав пункту 1 статті 80 ГПК України, також є безпідставними, оскільки дане клопотання було розглянуто судом та залишено без задоволення з огляду на безпідставність про що зазначено у постанові суду.

Виходячи із викладеного суд касаційної інстанції погоджується із доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що відповідач користується торговельним місцем НОМЕР_1, площею 30 кв.м, яке розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача, за відсутності відповідних договорів оренди з позивачем та Дніпрорудненською міською радою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.06.2017 у справі Господарського суду Запорізької області №908/56/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов