Рішення

від 13.02.2018 по справі 914/1886/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2018р. Справа №914/1886/17

За позовом:Першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів до відповідача-1:Стрийської районної державної адміністрації, м. Стрий, Львівська обл. до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю Сапфір , м. Львів про:визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки, зобов'язати вчинити дії Суддя - Крупник Р.В.

Секретар - Палюх Г.І.

Представники сторін: від прокуратури:ОСОБА_1 - прокурор від позивача:ОСОБА_2 - представник (довіреність №5/34-51/0/2-18-2 від 04.01.2018р.) від відповідача-1:ОСОБА_3 - представник (довіреність №02-18/381 від 15.11.2017р.) від відповідача-2:ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 06.07.2017р.)

Прокурору та представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України. У відповідності ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу Оберіг .

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2017р. перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Стрийської РДА, ТОВ Сапфір про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки, зобов'язати вчинити дії.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.09.2017р. (суддя Запотічняк О.Д.) порушено провадження у справі. Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє розгляд справи було відкладено на 06.11.2017р.

Ухвалою від 06.11.2017р. відхилено заяву ТОВ Сапфір про відвід судді Запотічняк О.Д., задоволено самовідвід судді Запотічняк О.Д. у справі №914/1886/17.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №914/1886/17 передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою суду від 13.11.2017р. прийнято справу до розгляду та призначено її розгляд на 27.11.2017р. У зв'язку з перебуванням судді Крупника Р.В. у відпустці, розгляд справи призначений на 27.11.2017р. не відбувся. Ухвалою від 28.11.2017р. суд призначив розгляд справи на 07.12.2017р.

22.11.2107р. представником відповідача-2 подано заяву про відвід судді Крупника Р.В. (вх.№39683/17 від 22.11.2017р.), у задоволенні якої судом було відмовлено, про що 07.12.2017р. винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 07.12.2017р. суд продовжив строк розгляду спору на 15 днів та відклав розгляд справи на 15.01.2018р. Ухвалою від 15.01.2018р. суд відклав розгляд справи по суті на 05.02.2018р. Ухвалою від 05.02.2018р. розгляд справи по суті було відкладено на 12.02.2018р. В судовому засіданні 12.02.2018р. судом залишено без розгляду клопотання відповідача-2 про залучення Вівнянської сільської ради до участі у справі в якості третьої особи та оголошено перерву до 13.02.2018р.

Прокурор в судове засідання з'явився, просив суд позов задоволити повністю. Через канцелярію суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді Відділу у Стрийському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області. Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що 26.06.2009р. головою Стрийської РДА прийнято розпорядження №356, яким ТОВ Сапфір продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки від 12.05.2004р., зареєстрованого за №040444500047 для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради на 49 років. На підставі вказаного розпорядження, між Стрийською РДА та ТОВ Сапфір 05.02.2010р. було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого в користування відповідача-2 було передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для виробничих потреб, кадастровий №4625380200:03:000:0045, загальною площею 37,5627 га. На думку прокурора, прийнявши спірне розпорядження відповідач-1 вийшов за межі наданих йому повноважень та порушив приписи ч. 3 ст. 122 ЗК України, оскільки передача земельних ділянок за межами населеного пункту із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ін. призначення на день прийняття оскаржуваного розпорядження належала до повноважень обласних державних адміністрацій. Крім цього, на думку прокурора, при передачі в оренду земельної ділянки було порушено приписи чинного законодавства України, оскільки не було проведено нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відтак, оскаржуване розпорядження (в частині, що стосується продовження дії договору оренди земельної ділянки кадастровий №4625380200:03:000:0045), укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки слід визнати недійсними та зобов'язати відповідача-2 повернути земельну ділянку.

Представник позивача в судове засідання з'явився, заявлені прокуратурою позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав, однак просив суд не покладати судові витрати по сплаті судового збору на Стрийську РДА, оскільки нею вживалися заходи щодо приведення оскаржуваного договору до вимог законодавства, які були проігноровані відповідачем-2.

Представник відповідача-2 в судове засідання з'явився, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Заперечуючи проти позову представник зазначає, що прокурором не враховано, що згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ Про місцеві державні адміністрації в редакції від 25.03.2005р., місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Звернувшись до держави в особі Стрийської РДА, як місцевого органу виконавчої влади, на підставі розпорядження, прийнятого цим же державним органом, ТОВ Сапфір сподівався на легітимність та добросовісність дій державного органу та не порушував жодних положень закону, а тому не може нести відповідальність за допущені державним органом помилки щодо процедури визначення розміру орендної плати. При укладенні спірного договору сторонами було дотримано вимоги в частині змісту договору, які визначені ч. 1 ст. 15 ЗУ Про оренду землі в редакції від 25.03.2005р., як істотної умови договору оренди землі - розміру орендної плати. Статтею 13 ЗУ Про оцінку земель на яку покликається прокурор у позовній заяві, регламентовано процедуру визначення розміру орендної плати, а не зміст договору, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі. Відсутність нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є підставою для визнання договору недійсним. Крім цього, позов заявлений до Стрийської РДА - власника земельної ділянки та ТОВ Сапфір - правокористувача в інтересах Львівської ОДА, яка немає жодного відношення до спірної земельної ділянки. Згідно приписів ст. 18 ЗУ Про оцінку земель ,нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення проводиться не рідше 1 разу на 7-10 років, тобто нормативна грошова оцінка спірної ділянки з 2010р. могла бути проведеною не раніше як у 2017р. та обов'язково до 2020р., відповідно станом на день звернення прокуратури з позовною заявою до суду, порушення інтересів Львівської ОДА не відбулося. Також на думку відповідача-2, прокурором обрано невірний спосіб захисту, оскільки прокуратурою заявлено вимогу про повернення земельної ділянки від добросовісного володільця, що не є належним способом захисту власника у спірних правовідносинах з добросовісним набувачем.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Заява про застосування строку позовної давності обґрунтована тим, що про оскаржуване розпорядження та договір було достеменно відомо державі в особі Стрийської РДА ще з моменту прийняття розпорядження та укладення договору, а тому строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним такого розпорядження та визнання недійсним договору закінчився. Посилання прокуратури на те, що позов заявлено в інтересах Львівської ОДА, яка в свою чергу дізналася про існування розпорядження та договору оренди земельної ділянки лише у жовтні 2015р. з листа Стрийської РДА не спростовує тверджень про те, що прокурор пропустив строк позовної давності для звернення з позовом до суду, оскільки строк позовної давності відліковується саме для держави від імені якої під час прийняття розпорядження та укладення договору діяла Стрийська РДА, як місцевий орган. Крім цього, у відповідності до Положення про порядок ведення державного земельного кадастру у поєднанні з формою державної статистичної звітності №6-зем Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (річна), яка повинна була подаватися щорічно, зокрема, районними відділами земельних ресурсів - обласним управлінням земельних ресурсів до 5 лютого, обласними управліннями земельних ресурсів - обласним державним адміністраціям до 25 лютого. Враховуючи наведене, про зміни, які відбулися зі спірною земельною ділянкою Львівська ОДА дізналася 25.02.2011р. зі звіту форми 6-зем, одержаного від ГУ Держкомзему у Львівській області, відповідно для Львівської ОДА строк позовної давності для звернення з даним позовом закінчився у 2014р.

Прокурор та представник позивача проти заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності заперечили. Представник позивача зазначила, що про існування оскаржуваного розпорядження та договору Львівській ОДА стало відомо лише у жовтні 2015р. за результатами виконання робочою групою вказівок доручення голови Львівської ОДА №14 від 13.10.2015р. щодо моніторингу діючих договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів та аналізу сплати орендної плати відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно, прокурор та представник позивача наполягають на тому, що позовна заява подана у межах строку позовної давності.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2009р. головою Стрийської РДА прийнято розпорядження №356 Про продовження строку дії договору оренди земельних ділянок для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради ТзОВ Сапфір , яким ТОВ Сапфір продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки від 12.05.2004р., зареєстрований за №04044500047 для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради на 49 років, зобов'язано ТОВ Сапфір звернутися в управління Держкомзему у Стрийському районі Львівської області для переукладення договору оренди земельних ділянок.

05.02.2010р. між Стрийською РДА (Орендодавець) та ТОВ Сапфір (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір), відповідно до п. 1-2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для виробничих потреб, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Вівня на території Вівнянської сільської ради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 37,5627 га, в т.ч.: під будівлями - 0 га, під дорогами - 0,0682 га, під ріллею - 36,2423 га, під водою - 0,5419 га, під сторонніми землекористувачами - 0,7103 га.

Згідно Кадастрового плану земельної ділянки, який являється невід'ємною частиною Договору, кадастровий номер орендованої земельної ділянки - 4625380200:03:000:0045.

Факт передачі земельної ділянки в користування ТОВ Сапфір підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 25.10.2010р.

Відповідно до п. 15, 16 Договору, земельна ділянка передається в оренду для виробничих потреб. Цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для виробничих потреб.

Згідно п. 8 Договору, такий укладено на 49 років.

Прокуратура звернулася із позовом про визнання недійсним розпорядження, укладеного на його підставі договору, зобов'язання ТОВ Сапфір повернути земельну ділянку, оскільки передача земельної ділянки відбулася поза межами наданих Стрийській РДА повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 ЗК України, а також у зв'язку з тим, що станом на момент укладення договору не було затверджено нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 ЗК України (в редакції, котра діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження і яка повинна застосовуватися до спірних правовідносин), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Так, положеннями п. а ч. 1 ст. 17 ЗК України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (положення п. ж ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Статтею 65 ЗК України встановлено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

За змістом статей 66, 67, 75-77 ЗК України, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (за винятком земель оборони, які можуть перебувати лише у державній та комунальній власності).

Як свідчить п. 1 оскаржуваного Договору, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та відповідь Відділу у Стрийському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 12.02.2018р. №10-13-0.33-172/118-18, спірна земельна ділянка (кадастровий №4625380200:03:000:0045) перебуває у державній власності, знаходиться на території с. Вівня Стрийського р-ну Львівської обл., за межами населеного пункту.

Положення ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачали, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Частиною 1-3 ст. 124 ЗК України було визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Таким чином, повноваженнями на передачу в оренду земельних ділянок державної власності за межами населених пунктів (станом на день прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору оренди земельної ділянки) для всіх потреб (в т.ч. виробничих потреб орендаря) були наділені виключно обласні державні адміністрації. Відповідно, прийнявши 26.06.2009р. розпорядження №356, Стрийська РДА вийшла за межі наданих їй повноважень.

Відповідно до ч. 2, п. в , г ч. 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, Стрийська РДА не була уповноважена на передачу земельної ділянки в оренду поза за межами населеного пункту, доводи прокурора щодо незаконності розпорядження є обґрунтованими, а тому таке розпорядження підлягає визнанню недійсним в частині продовження договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий №4625380200:03:000:0045.

З приводу позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

З огляду на те, що оскаржуваний договір укладено на підставі недійсного розпорядження, відтак з цих підстав він суперечить ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору), однією з істотних умов договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата відповідно до ч. 1-5 ст. 21 Закону України Про оренду землі - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України Про плату за землю ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю . Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Статтями ст.ст. 23, 24 Закону України Про плату за землю (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) визначено, грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

У відповідності до ст. 13 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що укладенню спірного Договору повинна була передувати нормативна грошова оцінка земельної ділянки, так як обов'язковість її проведення визначено ст. 10 Закону України Про оцінку земель . Обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Як вбачається з п. 5 оскаржуваного Договору, листа Відділу у Стрийському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області №34-28-0.3-1714/9-17-АП від 12.06.2017р. та не заперечується сторонами, ні станом на день укладення Договору, ні станом на день розгляду справи, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ Сапфір на підставі оскаржуваного Договору не проводилася.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, суд приходиться до висновку, що доводи прокурора про суперечність оскаржуваного Договору оренди земельної ділянки вимогам законодавства України знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими.

Слід зазначити, що вказаної правової позиції, яка є обов'язковою для застосування всіма судами притримується Верховний Суд України в постановах №6-824цс16 від 11.05.2016р.; №3-70гс15 від 20.05.2015р. та №3-298гс15 від 01.07.2015р.

Наведене спростовує твердження відповідача-2 про неможливість визнання договору недійсним з огляду на непроведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки та необхідність її проведення лише у 2017, 2022 роках.

Заперечуючи проти позовних вимог щодо визнання недійсним оскаржуваного рішення та договору, представник відповідача-2 покликається на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення у справі ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства (№44277/98) в частині того, що якщо особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок таких дій органу влади.

З цього приводу суд зазначає, що рішення ЄСПЛ в згаданій справі не повинне розглядатися як індульгенція на будь-які порушення процедури, зокрема, відчуження і надання у користування державних і комунальних земель. Так, обставини справи ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства та даної справи істотно відрізняються, а висновок ЄСПЛ у відповідній справі не може бути безумовним прецедентом при розгляді даної справи.

Зокрема, у справі ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства заявник, ОСОБА_5, скаржився на порушення щодо нього ст.1 Першого протоколу, а саме заперечення його права на продовження договору оренди комунальної землі на новий 21-річний термін з тих підстав, що умова договору оренди (первісно укладеного на 22 роки) про право вимагати продовження договору булі нікчемною згідно доктрини ultra vires - орган місцевого самоврядування не мав право включати таку умову до договору. Невдовзі після укладення спірного договору в 1969р. законодавство було змінене, заборона включати до договорів умову про їх продовження була виключена. Ще пізніше щодо органів місцевого самоврядування було істотно пом'якшено дію правил про неповноважність. Суд не заперечував цілей доктрини ultra vires , які полягають у забезпеченні реалізації принципу верховенства права. Втім, він вважав, що застосування доктрини у цій справі порушило вимогу пропорційності (п.38 рішення). Суд акцентував увагу на тому, що надання землі в оренду з можливістю продовження договору не порушувало ні публічних інтересів, ні інтересів третіх осіб; заборона такого надання не була потрібною з точки зору здійснення якихось законних функцій. Подальша зміна законодавства показала, що саме по собі включення відповідної умови до договору не було неприйнятним як таке (п.39 рішення).

В справі, що розглядається, обставини справи є протилежними.

12.05.2004р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 137,1048 га. строком на 5 років. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Станом на момент укладення вказаного договору, чинне земельне законодавство його укладення відносило до компетенції відповідача-1.

26.06.2009р. відповідач-1 прийняв оскаржуване розпорядження про продовження строку дії договору оренди в частині земельної ділянки площею 37,5627 га. При цьому, змінив цільове використання земельної ділянки та надав її для виробничих потреб відповіадча-2 і уклав оскаржуваний договір строком на 49 років. Станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження відповіадч-1 не вправі був надавати земельну ділянку для виробничих потреб.

Суд зазначає, що стаття 122 ЗК України, яка передбачала право укладати відповідні договори лише обласним державним адміністраціям і не надавала права районним державним адміністраціям передавати земельну ділянку в оренду для виробничих потреб відповідала вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої був публічним та загальнодоступним і відповідач-2, як суб'єкт земельних відносин міг з нею ознайомитися. А тому суд критично оцінює твердження останнього, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує. Відповідно до ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

З огляду на викладене, за відсутності законодавчих повноважень, відповідач-1 позбавив належного розпорядника земель - Львівську обласну державну адміністрацію права володіння та користування земельною ділянкою протягом тривалого періоду - 49 років. Окрім цього, внаслідок передачі в оренду земельної ділянки без проведення її нормативної грошової оцінки, відповідач-1, за відсутності для цього повноважень, позбавив державу від отримання плати за землю в належному для цього розмірі.

А тому, суд приходить до висновку, що застосування в даній справі доктрини ultra vires не порушить вимогу пропорційності та справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами, та не накладатиме на відповідача-2 надмірного індивідуального тягаря.

Оскільки розпорядження РДА та укладений на його підставі Договір оренди земельної ділянки визнані в судовому порядку недійсними, відповідач-2 зобов'язаний повернути орендовану ним земельну ділянку у державну власність, а саме Львівській ОДА, яка являється розпорядником земель державної власності за межами населених пунктів (в т.ч. земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, для виробничих потреб).

З приводу заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, то на переконання суду така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Варто зазначити, що Верховним Судом України неодноразово висловлювалися правові позиції з приводу застосування положень законодавства України про позовну давність.

Зокрема Верховним Судом України робилися наступні висновки:

- для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (29 жовтня 2014 року № 6-152цс14);

- прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в особі уповноваженого органу, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (25 березня 2015 року № 3-21гс15);

- для прокурора перебіг строку позовної давності за позовними заявами, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватися з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатися про порушення його прав чи особу, що їх порушила (01 липня 2015 року №6-178цс15).

Із позовної заяви вбачається, що про порушення вимог земельного законодавства прокуратурі стало відомо лише у лютому 2017р. з листа Стрийської РДА №02-22/300 від 16.02.2017р. У свою чергу, як зазначає позивач у поданих по справі поясненнях, про факт прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення Договору оренди земельної ділянки Львівській ОДА стало відомо лише у жовтні 2015р., про що свідчить наступне. Так, 13.10.2015р. головою Львівської ОДА видано доручення №14, яким головам районних державних адміністрацій доручено створити робочі групи щодо моніторингу діючих договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів та аналізу сплати орендарями орендної плати відповідно до вимог чинного законодавства. На виконання вказаного розпорядження, 21.10.2015р. головою Стрийської РДА видано доручення №24, яким створено відповідну робочу групу, котру зобов'язано проаналізувати сплату орендної плати відповідно до вимог чинного законодавства, вжити заходів щодо приведення у відповідність до норм чинного законодавства договорів оренди земельних ділянок. Відтак, як стверджує позивач, одержавши у жовтні 2015р. інформацію від Стрийської РДА (підготовленої на виконання доручення голови Львівської ОДА №14 від 13.10.2015р.), Львівській ОДА стало відомо про існування оскаржуваного розпорядження та Договору.

Крім цього, згідно листа-відповіді Відділу організаційної роботи та контролю Львівської ОДА від 16.01.2018р. №1/6-01/4, лист з копією розпорядження голови Стрийської РДА №356 від 26.06.2009р. на адресу ОДА не надходив; на підставі доручення голови Львівської ОДА №68/0/6-10 від 08.07.2010р., районні державні адміністрації зобов'язано забезпечувати надання до організаційного відділу апарату облдержадміністрації відомості про видані розпорядження. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване розпорядження було прийняте відповідачем-1 26.06.2009р., тобто до видачі доручення №68/0/6-10 від 08.07.2010р., відповідно і не скеровувалося на його виконання.

З приводу покликань відповідача-2 щодо обізнаності Львівської ОДА про прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення Договору з 25.02.2011р. з інформації, яка містилася у звіті форми 6-зем, одержаного від ГУ Держкомзему у Львівській області, суд зазначає наступне.

Відповідно до Розділу І Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затв. наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998р. №377 (чинній до 01.01.2016р.), у звітах вказують площі земель, що перебувають у власності, постійному і тимчасовому користуванні юридичних та фізичних осіб, за винятком тих площ земель, які надані в тимчасове користування іншим власникам землі і землекористувачам із земель, що перебувають у власності або в постійному користуванні цих юридичних і фізичних осіб. У звітах вказують площі земель і розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі окремо - в межах населених пунктів, зрошувані та осушені землі, розподіл земель за формами власності.

З наведеного вбачається, що сама по собі статистична форма 6-зем не містить інформації з якої можна було б становити підставу виникнення права на земельну ділянку (зокрема, відповідне розпорядження), проведення/непроведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а тому, законодавчий обов'язок направлення річної форми 6-зем обласними управліннями земельних ресурсів до обласних державних адміністрацій до 25 лютого жодним чином не може свідчити про обізнаність Львівської ОДА про прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення Договору, відповідно одержання чи неодержання такої форми Львівською ОДА не впливає на початок/закінчення строку позовної давності.

Оскільки про порушення своїх прав як розпорядника спірної земельної ділянки Львівська ОДА довідалася лише у жовтні 2015р., позовна заява подана прокуратурою у межах трирічного строку позовної давності, відтак заява про застосування строку позовної давності відповідача-2 задоволенню не підлягає.

При обгрунтуванні пропуску позовної давності, представник відповідача-2 покликається на судову практику в аналогічних спорах. З цього приводу суд зазначає наступне.

24.01.2018р. Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову в справі №914/801/17 згідно котрої залишив без змін рішення Господарського суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду, якими було відмовлено в позові про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку з тих підстав, що при укладенні цього договору не було проведено нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Як вбачається з постанови Верховного Суду, він погодився з доводами судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги є обгрунтованими, разом з тим прокурором пропущено строк позовної давності.

Водночас, суд наголошує на тому, що обставини даної справи та обставини справи №914/801/17 не є аналогічними, а тому суд не може застосувати правову позицію Верховного Суду в даній справі. Зокрема, як вбачається з постанови Верховного Суду, він прийшов до висновку про пропуск позовної давності, оскільки держава в особі уповноваженого органу (районної державної адміністрації) безпосередньо укладала оскаржуваний договір, а тому їй з моменту укладення цього договору було відомо про допущені порушення. Разом з тим, в справі що розглядається договір було укладено відповідачем-1, котрий не являвся уповноваженим органом держави на таке укладення. Відтак строк позовної давності в цій справі повинен обчислюватися не з моменту укладення договору, а з моменту коли державі в особі уповноваженого органу про нього стало відомо (а це 2015р.).

Крім цього, враховуючи те, що прокурором та позивачем вжито заходів щодо виправлення допущених порушень в межах строку позовної давності, суд приходить до висновку, що ними не було порушено принципу належного урядування, а тому є безпідставним покликання представника відповідача-2 на рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України .

Щодо звернення з даним позовом заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, суд зазначає наступне.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення прокуратури до суду), господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 2 ст. 2 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення прокуратури до суду), прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як зазначалося прокурором, підставою для звернення із відповідним позовом прокурора в інтересах держави в особі позивача є невжиття Львівською ОДА належних заходів щодо усунення порушень закону, зокрема, прийняття Стрийською РДА розпорядження поза межами наданих їх повноважень, укладення договору оренди земельної ділянки без проведення її нормативної грошової оцінки. Непроведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки спричинює шкоду економічним інтересам держави у вигляді ненадходження до бюджету орендної плати, виходячи з розміру дійсної нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Незаконне надання у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель,ефективного використання земельних ресурсів.

Судовий збір в силу приписів ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідачів у розмірі 2400,00 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 46, 53, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження голови Стрийської районної державної адміністрації від 26.06.2009р. №356 Про продовження строку дії договору оренди земельних ділянок для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради ТзОВ Сапфір в частині продовження договору оренди земельної ділянки кадастровий №4625380200:03:000:0045.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05.02.2010р., укладений між Стрийською районною державною адміністрацією та ТОВ Сапфір та зареєстрований 25.10.2010р. у Стрийському РВ Львівської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах за №041044500001.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Сапфір (79053, м. Львів, вул. В. Великого, 71/83; код ЄДРПОУ 13800920) повернути у державну власність Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ 00022562) земельну ділянку кадастровий №4625380200:03:000:0045, площею 37,5627 га, яка знаходиться на території с. ВівняСтрийського району Львівської області за межами населеного пункту.

5. Стягнути з Стрийської районної адміністрації (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. С. Бандери, 28; код ЄДРПОУ 04056428) на користь прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 2400,00 грн. судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сапфір (79053, м. Львів, вул. В. Великого, 71/83; код ЄДРПОУ 13800920) на користь прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 2400,00 грн. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

8. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2018р.

Суддя Крупник Р.В.