Постанова

від 15.02.2018 по справі 911/2968/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2018 р. Справа№ 911/2968/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

За участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

За участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 15.02.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші"

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі № 911/2968/17 призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставлено питання:

- чи накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами:

3220489700:06:001:0035, 3220489700:06:001:0036, 3220489700:06:001:0038, 3220489700:06:001:0027, 3220489700:06:001:0037, 3220489700:06:001:0025, 3220489700:06:001:0039, 3220489700:06:001:0034, 3220489700:06:001:0033, 3220489700:06:001:0024, 3220489700:06:001:0029, 3220489700:06:001:0032, 3220489700:06:001:0030, 3220489700:06:001:0028, 3220489700:06:001:0031, 3220489700:06:001:0026, 3220489700:06:005:0028, 3220489700:06:005:0027, 3220489700:06:005:0024, 3220489700:06:005:0018, 3220489700:06:005:0026, 3220489700:06:005:0016, 3220489700:06:005:0025, 3220489700:06:005:0022, 3220489700:06:005:0017, 3220489700:06:005:0023, 3220489700:06:005:0021, 3220489700:06:005:0019, 3220489700:06:005:0020, 3220489700:06:002:0033, 3220489700:06:002:0034, 3220489700:06:002:0032, 3220489700:06:002:0031, 3220489700:06:002:0035, 3220489700:06:002:0030, 3220489700:06:002:0024, 3220489700:06:003:0090, 3220489700:06:002:0040, 3220489700:06:002:0037, 3220489700:06:002:0036, 3220489700:06:002:0025, 3220489700:06:002:0039, 3220489700:06:003:0095, 3220489700:06:002:0027, 3220489700:06:002:0021, 3220489700:06:002:0020, 3220489700:06:002:0018, 3220489700:06:002:0044, 3220489700:06:002:0041, 3220489700:06:003:0100, 3220489700:06:002:0029, 3220489700:06:003:0101, 3220489700:06:003:0092, 3220489700:06:003:0094, 3220489700:06:003:0093, 3220489700:06:003:0098, 3220489700:06:003:0099, 3220489700:06:003:0097, 3220489700:06:002:0028, 3220489700:06:002:0023, 3220489700:06:002:0022, 3220489700:06:003:0091, 3220489700:06:002:0038, 3220489700:06:002:0026, 3220489700:06:002:0042, 3220489700:06:003:0096, 3220489700:06:002:0019, 3220489700:06:002:0045, 3220489700:06:002:0043,

на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001? Крім того, провадження у справі № 911/2968/17 було зупинено у зв'язку з призначенням судової експертизи.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що для прийняття законного обґрунтованого рішення щодо усунення перешкод у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (код 03755452) звільнити єдиний масив земельних ділянок, загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (або відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками) суду слід встановити не лише наявність та законність підстав користування землею позивача та відповідача, але й достовірно встановити, чи накладаються спірні земельні ділянки позивача на земельні ділянки, користування якими визнає відповідач (з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001), а отже, і встановити на підставі належних доказів факт порушення відповідачем права позивача, на захист якого подано позов. Встановлення наявності чи відсутності факту накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001 на земельні ділянки позивача, виходить за межі компетенції господарського суду та потребує спеціальних знань у галузі землеустрою та землеупорядкування, суд приходить до висновку, що для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідним є призначення судової земельно-технічної експертизи.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі № 911/2968/17, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суд першої інстанції для подальшого розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана ухвала була постановлена судом першої інстанції за відсутності підстав для призначення експертизи і зупинення провадження у справі, передбачених господарським процесуальним кодексом України, та з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, скаржник наголошував на тому, що експертиза була призначена за відсутності підстав, передбачених частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України. Наведеною нормою передбачено, що судова експертиза призначається судом лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі. Проте, обставини для встановлення яких судом призначено експертизу, не входять до предмету доказування у справі № 911/2968/17, оскільки у межах цієї справи позивач звернувся до відповідача з позовом про усунення перешкод у користуванні масивом земельних ділянок, право оренди яких належить позивачу на підставі ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України Про оренду землі . З огляду на предмет позову, скаржник вважає, що предметом доказування у даній справі є: наявність у позивача права користування земельними ділянками, перешкоди у користуванні якими він просить усунути, а також створення позивачу перешкод у користуванні цими земельними ділянками протиправними діями відповідача. У цьому випадку для задоволення вимог позивача, як власника спірних земельних ділянок, суду достатньо встановити факт існування перешкод у користуванні позивачем відповідними земельними ділянками, що створюються відповідачем, адже право власності як абсолютне право, а також право користування мають захищатися при доведенні самого факту його порушення. Скаржник зазначає, що ним надано докази на підтвердження порушення відповідачем прав позивача, а саме: Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 229-ДК/167/АП/09/01-17 від 22.09.2017, який підтверджує те, що факт створення відповідачем перешкод у користуванні позивачем земельними ділянками, що входять до складу масиву земельних ділянок, можливо встановити на підставі наявних у матеріалах справи доказів без застосування спеціальних знань. Крім того, скаржник вказує про відсутність у матеріалах справи дійсних правовстановлюючих документів відповідача на земельну ділянку, а надані відповідачем документи на підтвердження такого права, а саме: Державний акт І-КВ № 001537 від 07.06.1996, податкова декларація з плати за землю - не є такими документами. При цьому, земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001 відсутні в Державному земельному кадастрі, а отже, взагалі не існують як об'єкти цивільних прав відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає існування у відповідача будь-яких прав на них. Крім того, вказані земельні ділянки перебували в оренді у відповідача, і право оренди якого припинилось 11.09.2013. Крім того, скаржник наголошував, що суд першої інстанції призначив судову експертизу за відсутності матеріалів, необхідних для її проведення, зокрема в матеріалах справи відсутня технічна документація з землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001, а суд першої інстанції такої документації не витребував, і взагалі така документація не існує, що взагалі унеможливлює проведення експертного дослідження. Також, скаржник наголошував на тому, що в порушення ч. 1 статті 125 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зобов'язав тільки позивача попередньо оплатити у повному обсязі витрати, пов'язані з проведенням експертизи, а також враховуючи те, що підстави для призначення судової експертизи були відсутні, а тому суд першої інстанції всупереч п. 2 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України зупинив провадження у справі, що призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо розумного строку розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2968/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів: Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2968/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17, призначено справу до розгляду на 15.02.2018.

В судовому засіданні 15.02.2018 представник скаржника (позивача) доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.02.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржувану ухвалу - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

15.12.2017 набрав чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017; відповідно до пункту 9 Перехідних положень ГПК України, в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про призначення експертизи, про зупинення провадження у справі (п. 11, п. 12).

Згідно з ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Матюші" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (далі - відповідач), в якому просило:

- усунути перешкоди у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (код 03755452) звільнити єдиний масив земельних ділянок, загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, до складу якого входять земельні ділянки за такими кадастровими номерами: 3220489700:06:001:0035, 3220489700:06:001:0036, 3220489700:06:001:0038, 3220489700:06:001:0027, 3220489700:06:001:0037, 3220489700:06:001:0025, 3220489700:06:001:0039, 3220489700:06:001:0034, 3220489700:06:001:0033, 3220489700:06:001:0024, 3220489700:06:001:0029, 3220489700:06:001:0032, 3220489700:06:001:0030, 3220489700:06:001:0028, 3220489700:06:001:0031, 3220489700:06:001:0026, 3220489700:06:005:0028, 3220489700:06:005:0027, 3220489700:06:005:0024, 3220489700:06:005:0018, 3220489700:06:005:0026, 3220489700:06:005:0016, 3220489700:06:005:0025, 3220489700:06:005:0022, 3220489700:06:005:0017, 3220489700:06:005:0023, 3220489700:06:005:0021, 3220489700:06:005:0019, 3220489700:06:005:0020, 3220489700:06:002:0033, 3220489700:06:002:0034, 3220489700:06:002:0032, 3220489700:06:002:0031, 3220489700:06:002:0035, 3220489700:06:002:0030, 3220489700:06:002:0024, 3220489700:06:003:0090, 3220489700:06:002:0040, 3220489700:06:002:0037, 3220489700:06:002:0036, 3220489700:06:002:0025, 3220489700:06:002:0039, 3220489700:06:003:0095, 3220489700:06:002:0027, 3220489700:06:002:0021, 3220489700:06:002:0020, 3220489700:06:002:0018, 3220489700:06:002:0044, 3220489700:06:002:0041, 3220489700:06:003:0100, 3220489700:06:002:0029, 3220489700:06:003:0101, 3220489700:06:003:0092, 3220489700:06:003:0094, 3220489700:06:003:0093, 3220489700:06:003:0098, 3220489700:06:003:0099, 3220489700:06:003:0097, 3220489700:06:002:0028, 3220489700:06:002:0023, 3220489700:06:002:0022, 3220489700:06:003:0091, 3220489700:06:002:0038, 3220489700:06:002:0026, 3220489700:06:002:0042, 3220489700:06:003:0096, 3220489700:06:002:0019, 3220489700:06:002:0045, 3220489700:06:002:0043, що знаходиться в оренді товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Матюші";

- стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса на користь позивача судовий збір в сумі 1 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.04.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" взяло в оренду у товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Білоцерківська" за договорами оренди для ведення особистого селянського господарства єдиний масив ділянок загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, до складу якого входять вищенаведені земельні ділянки. В подальшому, працівники ТОВ Агрофірма "Матюші" виявили на вказаному земельному масиві посіви сільськогосподарських культур, які, як було встановлено в ході проведення слідчих дій у межах кримінального провадження № 12017110030003551, були засіяні та оброблялися відповідачем. Листом від 20.07.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою звільнити масив земельних ділянок. За зверненням позивача, 22.09.2017 було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої було встановлено, що посіви та збирання урожаю соняшнику на цих земельних ділянках, які входять до масиву земельних ділянок, проведено СВК ім. Щорса, що зафіксовано у Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 22.09.2017. Так, у наведеному Акті перевірки зазначено, що станом на 22.09.2017 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 135,0724 га, розміщені в адмінмежах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району, належать ТОВ "Ресіліент Білоцерківська" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок;між ТОВ "Рісіліент Білоцерківська" та ТОВ агрофірма "Матюші" укладено договори оренди земельних ділянок, загальною площею 135,0724 га в складі 69 земельних ділянок; земельні ділянки входять до складу земельної ділянки, загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА № 46 від 04.12.1995 надана в постійне користування КСП імені Щорса; Державний акт серія І-КВ №001537 від 07.06.2016 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10п. Інформація щодо припинення права постійного користування землею відповідно до вказаного Державного акту у міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня; земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі; зі слів директора СВК ім. Щорса посіви на вищевказаних земельних ділянках проведено СВК імені Щорса.

У письмових поясненнях по справі позивач вказує, що у СВК імені Щорса відсутні будь-які права користування земельними ділянками ТОВ агрофірма "Матюші" з огляду на те, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 001537, КСП ім. Щорса у постійне користування було передано 411,2 га землі. При цьому зі змісту державного акту не вбачається за можливе встановити місце розташування цієї земельної ділянки та встановити чи входить спірний масив земельних ділянок до її складу. Крім того, наголошує, що реорганізація КСП ім. Щорса шляхом перетворення в СВК ім. Щорса є підставою для припинення права постійного користування, наданого КСП ім. Щорса відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 № 46 та Державного акту відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 27 Земельного кодексу від 18.12.1990. Позивач наголошує, що у відповідача відсутні будь-які права на земельні ділянки позивача, що входять до складу масиву земельних ділянок.

У письмовому відзиві на позов відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що жодних земельних ділянок, які б належали позивачу, СВК імені Щорса не займало, наголошуючи на тому, що відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА № 46 від 04.12.1995 КСП ім. Щорса, правонаступником якого є СВК ім. Щорса, передано у постійне користування 411,2 гектарів землі, в адміністративних межах Яблунівської сільської ради 283,2 га та в межах Пилипчанської сільської ради 128 га Білоцерківського району Київської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданого 04.12.1995 згідно розпорядження Білоцерківської РДА № 46, серії І-КВ № 001537, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10п. При цьому, відповідач зазначає, що Державний акт є дійсним і СВК імені Щорса має право користуватися земельними ділянками, зазначеними в акті, обґрунтовуючи свою позицію рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками). Відповідач зазначав, що СВК ім. Щорса користується не однією земельною ділянкою, які розташовані в межах Яблунівської сільської ради. Поміж цим, зазначив, що єдиного масиву земельної ділянки, площею 135,0994 га на території Яблунівської сільської ради немає. Землі передані в постійне користування СВК ім. Щорса, які знаходяться в межах Яблунівської сільради, знаходяться в масиві поля загальною площею 148 га, з них 110 га землі передані в постійне користування, також землі, площею 24,61 га, які передані в постійне користування знаходяться в масиві поля загальною площею 163 га. Будь які інші межові знаки на даному полі відсутні. Відповідач вказував, що користується своїми землями законно, а землі позивача самовільно не займав, що зокрема підтверджується копією Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.11.2017. У вказаному Акті від 20.11.2017 зафіксовано, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розміщена в адмінмежах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району, яка використовується СВК імені Щорса, входить до складу земельної ділянки загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА № 46 від 04.1995 надана в постійне користування КСП імені Щорса; Державний акт серія І-КВ №001537 від 07.06.2016 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10п. Інформація щодо припинення права користування землею відповідно до вказаного Державного акту у міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня; земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі; на земельній ділянці відсутні межові знаки. Крім того, відповідач посилався на те, що ним сплачується плата за землю.

В свою чергу, за ініціативою суду першої інстанції у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу з посиланням на ч. 1, ч.3 ст. 13,ст. 76, ч. 1, 3 та 4 ст. 99, ч. 1 ст. 100, п. 2 ч. 1 ст. 228, ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач проти призначення експертизи заперечував, посилаючись на те, що проведення у даній справі експертизи є неможливим та недоцільним, оскільки у відповідача відсутня технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, відображеної в державному акті, в натурі (на місцевості). У випадку призначення судової експертизи за відсутності необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів призведе до затягування судового процесу і порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, стосовно права кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Вирішення питання, які суд має намір поставити експерту, не мають значення для розгляду даної справи. Необхідність з'ясування того, чи накладаються земельні ділянки позивача, що входять до складу масиву земельних ділянок, з земельною ділянкою відповідача, відображеною в державному акті, у межах судової експертизи існувала б у тому випадку, як би відповідач належними та допустимими доказами підтвердив би, що йому належить право постійного користування за державним актом.

Представник відповідача підтвердив суду апеляційної інстанції, що він не заперечує проти призначеної судової експертизи, оскільки на земельних ділянках відсутні межові знаки, відтак без проведення експертизи неможливо ані встановити, де знаходяться земельні ділянки, які перебувають в оренді у позивача, ані в майбутньому виконати рішення суду у справі.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 3 та 4 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З урахуванням обставин справи, суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначається судом.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач твердить, що відповідач самовільно користувався та користується земельними ділянками (зокрема, здійснював посіви та збирання урожаю), які входять до масиву земельних ділянок, що використовуються ТОВ агрофірма "Матюші", відповідач визнає, що користується у межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області лише земельними ділянками з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001 та сплачує за неї належну плату за землю та не вчиняє жодних перешкод у користуванні позивачем його земельними ділянками, стверджуючи, що земельні ділянки жодним чином не співпадають, на земельних ділянках відсутні межові знаки, в матеріалах справи відсутні графічні матеріали щодо повного чи часткового накладення спірних земельних ділянок позивача на землі, якими користується відповідач, жодна із сторін не надала висновку експерта з цього питання, а тому для прийняття законного обґрунтованого рішення щодо усунення перешкод у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (код 03755452) звільнити єдиний масив земельних ділянок, загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (або відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками), суду під час розгляду справи необхідно встановити не лише наявність та законність підстав користування землею позивача та відповідача, але й достовірно встановити, чи накладаються спірні земельні ділянки позивача на земельні ділянки, користування якими визнає відповідач (з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001), а відтак встановити на підставі належних доказів факт порушення відповідачем права позивача, на захист якого подано позов.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

В свою чергу, наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що кожна з сторін обгрунтовує наявне у неї право на землю певними документами, проте, їх оцінка як доказів в підтвердження або спростування доводів кожної з сторін, має здійснюватись на стадії розгляду справи по суті, коли суд повинен встановити обставини наявності/відсутності певного права, і відповідно, чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов. Вказані обставини не встановлюються на стадії вирішення судом питання про призначення судової експертизи, оскільки на даній стадії судового провадження суд визначає чи потрібні відповіді на питання, які стосуються предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін, і відповідь на які можливо надати саме з застосуванням спеціальних знань у певній галузі, якими суд не володіє. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що об'єкти дослідження у даному спорі - є нерухомими речами (земельними ділянками), розташування (знаходження) яких у просторі та площині землі - є беззаперечним фактом, а суд, не володіючи спеціальними знаннями щодо перевірки обставин справи стосовно наявності певного об'єкту у просторі по відношенню до документального оформлення сторонами своїх прав на земельні ділянки, позбавлений можливості здійснити таку перевірку без спеціальних знань.

Таким чином, встановлення наявності чи відсутності факту накладення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220489700:06:001:0035, 3220489700:06:001:0036, 3220489700:06:001:0038, 3220489700:06:001:0027, 3220489700:06:001:0037, 3220489700:06:001:0025, 3220489700:06:001:0039, 3220489700:06:001:0034, 3220489700:06:001:0033, 3220489700:06:001:0024, 3220489700:06:001:0029, 3220489700:06:001:0032, 3220489700:06:001:0030, 3220489700:06:001:0028, 3220489700:06:001:0031, 3220489700:06:001:0026, 3220489700:06:005:0028, 3220489700:06:005:0027, 3220489700:06:005:0024, 3220489700:06:005:0018, 3220489700:06:005:0026, 3220489700:06:005:0016, 3220489700:06:005:0025, 3220489700:06:005:0022, 3220489700:06:005:0017, 3220489700:06:005:0023, 3220489700:06:005:0021, 3220489700:06:005:0019, 3220489700:06:005:0020, 3220489700:06:002:0033, 3220489700:06:002:0034, 3220489700:06:002:0032, 3220489700:06:002:0031, 3220489700:06:002:0035, 3220489700:06:002:0030, 3220489700:06:002:0024, 3220489700:06:003:0090, 3220489700:06:002:0040, 3220489700:06:002:0037, 3220489700:06:002:0036, 3220489700:06:002:0025, 3220489700:06:002:0039, 3220489700:06:003:0095, 3220489700:06:002:0027, 3220489700:06:002:0021, 3220489700:06:002:0020, 3220489700:06:002:0018, 3220489700:06:002:0044, 3220489700:06:002:0041, 3220489700:06:003:0100, 3220489700:06:002:0029, 3220489700:06:003:0101, 3220489700:06:003:0092, 3220489700:06:003:0094, 3220489700:06:003:0093, 3220489700:06:003:0098, 3220489700:06:003:0099, 3220489700:06:003:0097, 3220489700:06:002:0028, 3220489700:06:002:0023, 3220489700:06:002:0022, 3220489700:06:003:0091, 3220489700:06:002:0038, 3220489700:06:002:0026, 3220489700:06:002:0042, 3220489700:06:003:0096, 3220489700:06:002:0019, 3220489700:06:002:0045, 3220489700:06:002:0043, на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001, і наявність яких у просторі також перевірятиметься за допомогою спеціальних знань, виходить за межі компетенції господарського суду та дійсно потребує спеціальних знань у галузі землеустрою та землеупорядкування, а тому для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідним є призначення судової земельно-технічної експертизи.

Згідно п.6.1 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) основними завданнями земельно-технічної експертизи є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції призначив судову експертизу за відсутності матеріалів, необхідних для її проведення, зокрема в матеріалах справи відсутня технічна документація з землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489700:06:005:0001, 3220489700:06:002:0001, 3220489700:06:001:0001, а суд першої інстанції такої документації не витребував, і взагалі така документація не існує, що взагалі унеможливлює проведення експертного дослідження - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України визначено, що матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Частиною 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання.

Тобто, припис наведеної норми дійсно обмежує експерта на самостійне збирання відповідних матеріалів для проведення експертизи, оскільки такі докази збирає/витребовує суд, який розглядає справу, і експерт не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про надання йому матеріалів, які на його думку, додатково є необхідними для проведення експертизи, що узгоджується і з приписами ч. 3 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що при визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Крім того, доводи скаржника про те, що підстави для призначення судової експертизи були відсутні, а тому суд першої інстанції всупереч п. 2 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України зупинив провадження у справі, що призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо розумного строку розгляду справи - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на викладене, з метою правильного вирішення спору і попередження необґрунтованого втручання у права учасників справи на землю, необхідним є призначення судової експертизи.

Крім того, скаржник наголошував на тому, що в порушення ч. 1 статті 125 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зобов'язав тільки позивача попередньо оплатити у повному обсязі витрати, пов'язані з проведенням експертизи.

З вказаним доводом саме як підставою для скасування оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції не погоджується та відхиляє його як необґрунтований з огляду на те, що судом першої інстанції вірно зазначено, що саме на позивача, як на сторону, до обов'язків якої закон відносить обов'язок доведення належними доказами факту порушення його законного права з боку відповідача. Судом першої інстанції вірно враховано, що згідно з положеннями частини 2 ст. 125 Господарського процесуального кодексу України щодо оплати авансом в рівних частках сторонами судових витрат на проведення процесуальних дій з ініціативи суду. Разом з тим, покладення організації експертизи та витрат на її проведення на обох сторін може унеможливити проведення експертизи у справі, відтак зазначене положення процесуального закону підлягає врахуванню під час вирішення питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 Господарського процесуального кодексу України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17 не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд визнає, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, оскаржувана ухвала прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2018 у справі №911/2968/17 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші".

4. Матеріали справи №911/2968/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено:20.02.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна