Рішення

від 03.08.2006 по справі 4/225/05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/225/05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"03" серпня 2006 р.Справа №  4/225/05

м. Миколаїв

   

  Позивач:                    ВАТ “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” в особі

Миколаївської філії ВАТ “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг”,   пр.Героїв Сталінграду, м. Миколаїв , 54025

Відповідач:           ВАТ “Березанський агропостач”

с.Красне, Березанський р-н, Миколаївська обл., 57400

Суддя Дубова Т.М.

В судовому засіданні присутні:

Від позивача           –директор  Петров О.В.

 ю/к Самотуга Л.Л. дов.16/42-06 від 26.06.06р.

                                гол.бух.Кравченко Т.А. дов.16/31-06 від 13.04.06р.

Від відповідача           - пред.Герман О.С. дов.7 від 03.08.05р

  

СУТЬ СПОРУ : Про стягнення 132296,93грн. основного боргу за договором про умови лізингу сільськогосподарської техніки… № 5 від 21.04.1998р. та дог0вору №2 від 02.01.2002р.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що з позовної заяви відповідач дізнався про підписання між позивачем та ВАТ “Миколаївоблагротех” договору №2 від 02.01.2002р., згідно з умовами якого позивач отримав право власності на об'єкт лізингу. Відповідач вважає, що даний договір суперечить чинному законодавству а також, що позивач пропустив строк позовної давності й просить його застосувати (т.1 арк.спр.38-39).

Крім того, при складанні розрахунку суми боргу позивачем не враховано  поставлений  відповідачем лізингодавцю соняшник на суму 10666,56грн. та 19462,96грн. за накладними №21 від 26.09.00р. та №31 від 30.10.00р. До того ж, згідно накладної №20 відповідач поставив соняшник  на суму 37500,00грн., а позивач безпідставно стверджує про проведення відповідачем розрахунку на суму 34612,00грн. (т.2 арк.спр.84)

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги  обгрунтовані та  підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:

-             21.04.98 ЗАТ “Миколаївоблагротех” (надалі ЗАТ)   та  Березанський райагропостач  уклали договір № 5 про умови лізингу сільськогосподарської техніки... з додатками до нього  (т.1 арк.спр.6-15).

-          2 січня 2002р. позивач та ЗАТ “Миколаївоблагротех” уклали

договір № 2 (т.1 арк.спр.16),  згідно якого ЗАТ  передав позивачу право власності на майно, придбане ним в 1998-1999р.р. на умовах договорів купівлі-продажу за рахунок коштів державного лізингового фонду та право вимоги боргових зобов”язань за договорами про умови лізингу  (у тому числі і договору № 5 від 21.04.98).

-          01.06.2002р. сторони уклали доповнення-зміни №4 до договору

лізингу №5 від 21.04.98р., якими замінили вступну частину договору і визначили сторонами за договором лізингодавцем –позивача, а лізингоодержувачем –

відповідача ВАТ “Березанський агропостач”.

          Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.06р. по справі №11/470/05 залишено без змін рішення господарського суду Миколаївської області, яким  відповідачу відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору №2 від 02.01.2002р. (т.2 арк.спр.4-5)

Отже посилання відповідача на те, що договір №2 суперечить чинному законодавству є безпідставні.

          Перехід права власності до позивача відбувся на підставі Постанови  КМУ від 26.07.1999р. № 1352, згідно якої було ліквідовано дирекцію Державного лізингового фонду, а Державне лізингове підприємство "Украгролізінг" стало розпорядником коштів Державного лізингового фонду та правонаступником  дирекції. На підставі Указу Президента України від 23.02.2001р. № 111, Постанови КМУ від 11.04.2001р., на базі  ДЛП " Украгролізінг" було створено ВАТ НАК "Украгролізінг" .            Визначене свідчить, що правонаступником Державного лізингового фонду стало ВАТ НАК "Украгролізінг" .

          -  Відповідно до ст.10 ЗУ "Про лізинг"  в редакції, що діяла на час укладання договору № 2, об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця, а в разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця  до іншої особи, договір лізингу зберігає чинність, щодо  нового власника.

          Статтею 4 ЗУ "Про власність" визначено право власника  на  свій розсуд володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

- Згідно з додатком № 1 до договору № 5 та  графіком надання та

повернення коштів Державного лізингового фонду (т.1 арк.спр.10-14) відповідачу було передано сільгосптехніку на загальну суму 427748,73грн., про що свідчить акт приймання-передачі від 02.01.02р. та додатки до цього акту (т.1 арк.спр.17-21, 64-75), за яку відповідач розрахувався частково в сумі  295451,81грн. (т.2. арк.спр.42-52)

          Пунктами 4.7, 8.4 - 8.6, 9.1 договору №5 сторони визначили, що строк лізингу складає 5 років, а лізингові платежі перераховуються з 1998р. по 2002р., при цьому, відповідач перераховує на р/рахунок  позивача кошти з окремою поміткою в графі призначення платежу: “Лізинговий платіж згідно з графіком платежів за термін лізингу

---

за договором лізингу від

---

№__”. Крім того, після кожної сплати, відповідач був зобов'язаний направити позивачу копію платіжного доручення. Пункт 9.4 договору  № 5 передбачав також розрахунки у натуральній (сільгосппродукція) або змішаній формі.

          Надані позивачем документи про часткову оплату не містять відомості, щодо строків, за якими відбувались  погашення згідно з графіками –додатками до договору. Проте, надані платіжні документи та накладні свідчать, про постійне порушення відповідачем узгоджених між сторонами строків погашення та порушення ним умов договору.

          Наданий позивачем  акт звірки взаємних розрахунків (т.2 арк.спр.93) свідчить, що позивач спрямовував надходження грошових коштів та коштів, отриманих від реалізації сільгосппродукції в рахунок погашення заборгованості лізингових платежів в порядку календарної черговості їх виникнення, що не суперечить діючому законодавству, оскільки ні ЦК УРСР, ні ЦК України, ні ГК України не містять приписів, щодо заборони кредиторові спрямовувати отримані кошти від боржника у визначеному порядку, в разі якщо сторони узгодили виконання грошового зобов'язання частками.

          Отже, згідно акту звірки позивача сальдо станом на 26.07.2002р. складало 36864,20грн., позов заявлено 15.09.2005р.

          Позивач заявив клопотання про поновлення строку позовної давності (т.2 арк.спр.91), посилаючись на те що  відповідач неодноразово складав  акти звірки  та звертався до нього з листами про відстрочення сплати боргу.

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений ст.ст. 256, 257 ЦК України, не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно п.п.4, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред”явлення, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.  

По заборгованості, яка виникла у 2002р., відповідач повинен був розрахуватись до 01.06.2002р., тому строк позовної давності повинен був сплинути 01.06.2005р., тобто після введення в дію ЦК України. Отже дія Цивільного Кодексу України розповсюджується на правовідносини між сторонами за визначений термін.

Згідно ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Відповідач визнавав борг неодноразово листом  №14 від 09.06.05р. (т.1 арк.спр.22 ) та актами звірки від 17.11.2004р. (т.2 арк.спр.6), від 08.06.05р. (т.1 арк.спр.23-24).

Виходячі з викладеного, позивачем не пропущено строк позовної давності, тому клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, а відповідача про застосування судом позовної давності на підставі ст.267 ЦК України, задоволенню не підлягає.

Ухвалою суду від 20.07.2006р.було призначено проведення взаємозвірки розрахунків між сторонами. Ініціативу  було покладено  на відповідача, якому слід було з'явитись до позивача  з оригіналами первинних документів. За результатами звірки сторонам слід було скласти акт, в якому зазначити всі суми та дати, номери документів первинного бухгалтерського обліку, щодо нарахування боргу та його часткового погашення. У разі заперечень, щодо кожної конкретної суми та конкретного документу в окремому рядку слід було  зазначити підстави незгоди та надати суду письмові пояснення з цього приводу позивачу та відповідачу, акт надати суду до 01.08.2006р.

Сторони належним чином ухвалу суду не виконали, кожний надав свій акт звірки (т.2 арк.спр.93, 96). В судовому засіданні було перевірено документи, визначені позивачем в акті. Представник відповідача надав пояснення про відсутність у нього документів первинного бухгалтерського обліку, зауважень, щодо акту звірки позивача не надав, але з'ясував, що позивачем  не враховані  накладні №31 від 30.10.00р., №21 від 26.09.00р., згідно яких було відпущено соняшник на суму 10666,56грн. та 19462,96грн.

Позивач визначені суми не визнав, посилаючись на те, що за цими накладними відповідач провів розрахунок за дизельне пальне, що підтверджується листами позивача та відповідача (т.2. арк.спр.99-100). Відповідач доказів повідомлення позивача, щодо зарахування соняшника відповідно до п.п. 8.4 - 8.6,  9.1 договору №5 , не надав.

Згідно накладної № 20 (т.2 арк.спр.42-43)  відповідач поставив соняшник  на суму 37500,00грн., визначена сума була сторнована на 2888,00грн. і погашення між сторонами визначено в сумі 34612,00грн. за угодою сторін, оскільки неодноразово у актах звірки розрахунків сторони визнавали залишок боргу в сумі

132296,93грн.  (т.2 арк.спр.6, т.1 арк.спр.23-24), яку позивач і просить стягнути.

Ухвалою суду від 19.06.06р. було зобов”язано сторін забезпечити явку головних бухгалтерів в судове засідання, яким слід було надати письмові пояснення, обґрунтовані нормативними актами, щодо документів бухгалтерського обліку, на підставі яких складався акт звірки від 17.11.2004р. та визначену суму вилученої та реалізованої техніки. Відповідач вимог суду не виконав, явку головного бухгалтера в судове засідання не забезпечив, письмових пояснень та документів не надав.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач своїх заперечень належним чином не довів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, судові витрати слід віднести на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 49,82-85 ГПК України,  суд –

                                       В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.                    

Cтягнути з ВАТ “Березанський агропостач” с.Красне, Березанський р-н, Миколаївська обл., 57400   (код 00905860) на користь ВАТ “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” в особі  Миколаївської філії ВАТ “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг”,   пр.Героїв Сталінграду, м. Миколаїв , 54025  (код 25992238) суму 132296,93грн. основного боргу, 1322,97грн. держмита та  118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .

Наказ видати позивачу.

Рішення може бути оскаржене у 10-дений строк.

 

Суддя Т.М.Дубова