Рішення

від 15.02.2018 по справі 910/16692/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2018Справа № 910/16692/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Головатюка Л.Д., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув справу за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до житлово-будівельного кооперативу "Аеліта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 304 275,01 грн.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Іващенко О.В., за довіреністю;

від відповідача: Бойков О.С., за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 304 275,01 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач в порушення ст. 693 ЦК України та Закону України "Про теплопостачання" не виконує обов'язку щодо оплати теплової енергії за договором № 720024 від 01.05.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 порушено провадження у справі №910/16692/17 та призначено до розгляду на 19.10.2017.

17.10.2017 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.10.2017 було оголошено перерву до 31.10.2017.

31.10.2017 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про залучення третьої особи.

Судове засідання 31.10.2017 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 розгляд справи призначено на 21.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 продовжено строк розгляду справи № 910/16692/17 на п`ятнадцять днів, залучено до участі у справі №910/16692/17 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та відкладено розгляд справи на 05.12.2017.

04.12.2017 представником третьої особи через відділ діловодства Господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення.

05.12.2017 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 05.12.2017 представники учасників судового процесу з'явились.

У судовому засіданні 05.12.2017 судом було оголошено перерву до 19.12.2017.

18.12.2017 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення.

15.12.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, а тому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2017 справу № 910/16692/17 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Підготовче засідання у справі №910/16692/17 призначено на 18.01.2018.

02.01.2018 третьою особою через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення.

05.01.2018 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що нормативний акт, за яким здійснювались нарахування за відповідним договором тратив силу, а тому, у відповідача відсутня заборгованість та існує переплата.

В судове засідання 18.01.2018 прибули представники позивача та відповідача.

Третя особа в судове засідання представників не направила, проте 02.01.2018 через відділ діловодства суду подала клопотання про розгляд справи без участі її представників.

Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2018 підтримав подане ним 05.12.2017 клопотання про зупинення провадження у справі №910/16692/17 до вирішення пов'язаної з нею справи №826/15733/15 щодо чинності тарифів на теплову енергію.

Представник відповідача заперечив проти зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 18.01.2018 судом було відмовлено у зупиненні провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2018.

У судове засідання 15.02.2018 представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.02.2018 з'явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 15.02.2018 не з'явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.05.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго (перейменоване у Публічне акціонерне товариство Київенерго , далі - позивач, енергопостачальна компанія, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом Аеліта (далі - відповідач, абонент) був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 720204 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили обсяги споживання теплової енергії абоненту.

У Додатку № 3 до Договору визначено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію позивачем проводяться згідно з Тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, за кожну відпущену Гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ.

Відповідно до п. 3 Додатку № 4 до Договору, сплату за теплову енергію відповідач має виконувати не пізніше 25 числа поточного місяця.

Позивач зазначає суду, що свої зобов'язання за зазначеним Договором відповідач гне виконує, внаслідок чого, за період з 01.11.2014 по 01.08.2017 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.09.2017 становить 175 248,75 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Позивачем не заперечується той факт, що у спірний період ним частково здійснювались нарахування заборгованості за спожиту згідно з Договором теплову енергію, за тарифом, затвердженим розпорядженням КМДА №643 від 30.05.2007, який не реєструвався в органах юстиції, що на думку позивача є вірним принципом нарахування заборгованості відповідачу, оскільки вказаний тариф був діючим, а відповідно і нарахування в період його дії - правомірними.

Проте, суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання", постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у наданні теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тариф повинен враховувати повну собівартість теплової енергії з забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного або порядок компенсації теплопостачальній організації її витрат у разі встановлення тарифів нижче собівартості теплової енергії та граничного рівня рентабельності (ст. 20 Закону України "Про теплопостачання").

Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" право теплопостачальної організації на отримання оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами (ціною), які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, вимагає з'ясування як питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів, так і перевірки відповідність тарифів, на застосуванні яких наполягає позивач, вимогам ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".

Постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

28 листопада 2011 року Верховний Суд України, розглянув заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив скасувати ухвалу касаційного суду від 29 березня 2011 року в справі №К-18726/09.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про їх необґрунтованість та у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" відмовив.

Верховним Судом України було встановлено, що у відповідності до п. 1, п. 2 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 державу реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.

Також, Верховним Судом України було зазначено, що у відповідності до рішення Конституційного суду України від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Постановою від 03 березня 2015 року № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго відповідно до Закону України Про державне регулювання у сфері комунальних послуг , Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги НКРЕКП постановила:

1. Установити ПАТ Київенерго тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);

2. Установити ПАТ Київенерго структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4. .

Судом встановлено, що ЖБК Річковик-2 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 року № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго ; визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 року в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановлено в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго .

Вказане рішення є чинним та набрало законної сили.

З огляду на наведене, у позивача відсутні підстави для нарахування вартості теплової енергії, згідно тарифу встановленого розпорядженням КМДА № 643 від 30.05.2007.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002, які згідно п. 3 можуть змінюватись в період дії договору.

З огляду на викладене, суд вважає, що вартість наданих послуг має бути перерахована згідно тарифу встановленого в п. 1 Додатку № 3 до Договору, а саме - розпорядженням КМДА № 1245 від 20.06.2002. Здійснивши перерахунок вартості спожитої теплової енергії з урахуванням наведеного вище та здійснених проплат (з урахуванням вірного порядку зарахування коштів), господарський суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2014 по 01.08.2017 відсутня, так як, враховуючи те, що відповідач здійснював проплати за Договором за нечинним тарифом, у останнього утворилась переплата, яка становить 69 029,51 грн, що не спростовано позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 175 248,75 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 46 432,60 грн, 3% річних в сумі 11 945,07 грн та інфляційні втрати в сумі 70 648,59 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.6 Додатку № 4 до Договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Проте, враховуючи той факт, що у відповідача не існує заборгованості за спірний період, нарахування пені є безпідставною вимогою.

Щодо стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.

Таким чином, враховуючи відсутність факту порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 304 275,01 грн не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 165, 178, 232, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, м. Київ, вул. І. франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2018.

Суддя Л.Д. Головатюк