Рішення

від 01.06.2010 по справі 2-1054-10

ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Оріхівський районний суд Запорізької області

м. Оріхів, вул. Травнева, 23, 70500, (06141) 4-36-23

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

1червня 2010 року

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

Г оловуючого судді Фісун Н.В.

При секретарі Безштанківська О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Оріхівського районного суду Запорізької області по вулиці Першотравнева, 23 в місті Оріхові Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що він є дитиною війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення. Статус дитини війни наданий йому згідно ст. 1 Закону України Про соціальний захист дітей війни від 18.11.2004 року № 2195-ІУ, який набув чинності з

01.01.2006року.

Згідно ст. 6 Закону № 2195 дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Від 01.01.2006 року по теперішній час пенсія йому не підвищувалась на 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень (ч. З ст. 50 КАСУ).

Скасування підвищення пенсій, згідно ст. 6 Закону № 2195 дітям війни пенсії на 30% суперечить вимогам ч.

2ст. З, ч. 2 ст. 8, ч. З ст. 22, ч. 1, 3, 4 ст. 41, ст.ст. 46, 68 ОСОБА_3 України, Рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, від 2008 року, та ст. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року Про застосування ОСОБА_3 України при здійсненні правосуддя , де вказано, що оскільки ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності ОСОБА_3 України в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_3 України як акт прямої дії. Органи державної влади, суди та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено ОСОБА_3 та Законами України (ч. 2 ст. 19 ОСОБА_3 України). Згідно ст. 68 ОСОБА_3 України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися ОСОБА_3 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей ч. 1 незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності ч. 2. Відповідно до ст. 55 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина захищаються судом ч. 1 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2). Згідно ч. З ст. 8 ОСОБА_3 України ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується .

Згідно ч. З ст. 18 ОСОБА_3 ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується .

27 листопада 2008 року Конституційний суд України виніс рішення, яким встановив, що у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10- рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) регулювання відносин, що є предметом інших законів України (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007)\ законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5

мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008) предметом судового розгляду є, бездіяльність відповідача, що порушила її право на 30% підвищення розміру пенсії згідно ст. 6 Закону № 2195.

Щодо застосування законодавства про підвищення пенсії дітям війни.

Як вказано вище, пенсія дітям війни повинна підвищуватися з 01.01.2006 року на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону № 2195. Дію ст. 6 Закону № 2195 було протиправно зупинено на 2006 рік згідно п. 17 ст. 77 Закону України Про Державний бюджет України на 2006ріко від 20.12.2005 р. № 3235-IV (далі - Закон № 3235).

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2006 рік від

19.01.2007р. № 3367-IV (далі - Закон № 3367) дію ст. 6 Закону № 2195 відновлено, у зв'язку з виключенням п. 17 ст. 77 із Закону № 3235, а ст. 110 викладено в такій редакції: Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 Закону України Про соціальний захист дітей війни , запроваджуються з 1.01.2006р., а ст. 6, -у 2006році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету . Положення ст. 110, в редакції Закону № 3367 щодо підвищення пенсій дітям війни у 2006 році, всі органи виконавчої влади, а також законодавча влада не виконали.

Дію ст. 6 Закону № 2195 на 2007 рік зупинено п. 12 ст. 71, з урахуванням ст. 111, Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік від 19.12.2006 р. № 489-V (далі - Закон № 489). В ст. 111 Закону № 489 вказано: Установити, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни .

Конституційний Суд України своїм Рішенням від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, та від 2008 року, визнав неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України Про Державний бюджет України на 2007рік, та на 2008 рік . В абзаці 8 п. 4 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у ОСОБА_3 України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. У відповідній частині абзацу 3 п. 3.2 мотивувальної частини цього Рішення вказано, що ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру . Згідно ч. З ст. 22 ОСОБА_3 України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У зв'язку з тим, що дія статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни зупинялася Законами України Про Державний бюджет України на 2006, 2007, та 2008 роки, то, згідно п. З ч. 1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини, а тому 30% підвищення пенсії дітям війни повинно бути нараховано з 01.01.2006 р., тобто з дати набуття чинності Закону № 2195.

Для 30% підвищення пенсії дітям війни, з 01.01.2006 року повинна застосовуватися мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні наведених прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Але відповідач за 2006 та за 2007 роки виплати не проводив, а тільки з 01.01.2008 року почав виплачувати 10% що не відповідає ОСОБА_3 України та Рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, та Рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Згідно Концепції соціального забезпечення населення України ухваленою постановою Верховної Ради України від 21.12.1993 р. № 3758-ХІІ, та відповідно Закону України, ч. 1 ст. 1, ч. 1, 2, 3 ст. 2 від 05.10.00 р. № 2017- III, відповідно ч. 2 ст. 12 від 16.11.00 року № 2109-ІИ, та зі змінами від 04.03.2004 року № 1579-IV. Суми державної соціальної допомоги, невиплачених своєчасно по вині органу, який назначає чи виплачує державну соціальну допомогу, виплачується за минулий час без урахування давності будь-яким часом. При цьому виплата державної соціальної допомоги за пропущений час проводиться виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату. Тому виходячи із вище наведеного та опираючись: на Рішення Конституційного Суду України від 03.06.99 р. № 5-рп/99; від 20.03.02 р. № 5-рп/02; від 01.12.04 р. № 20-рп/04; від 09.07.07 р. № 6-рп/07; та за 2008 рік, та ч. 2 ст. 12 Закону України від 16.11.2000 року №2109-111, від 04.03.2004 року № 1579-IV, та ч. 1 ст. 16 від 05.10.00 р. № 2017-ІІІ та згідно ст.ст. З, 8, 21, 56, ч. З ст. 152, ч. 1 ст. 9, ч. 2, 3 ст. 22, 24 ОСОБА_3 України. Враховуючи особливості цих правових актів, соціальні гарантії та компенсації не можуть бути скасовані чи зменшенні, у відповідності до ч. З ст. 22 ОСОБА_3 України, відповідач зобов'язаний перерахувати заборгованість їй позивачу на момент виплати соціальної допомоги по підвищенню пенсії на 30% за кожен місяць з дати вступу в силу Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, тобто з 09.07.2007 до 31.12.2007 року. Та з дати вступу в силу Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, справа № 10-рп/2008, тобто з 22.05.2008 до 31.12.2008 року. А також за кожен місяць поточного 2009-2010 років.

Розрахунок суми недоплат: 3 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р. 350 гривень х 30% = 105 грн. х 12 міс. = 1260 грн., З 09.07.2007 - 31.12.2007 р. За 2007 рік - 481,00 грн. х 30% = 144 грн. х 12 міс. = 1728 грн. З 22.05.08 р. - 31.12.08 р. За 2008 рік - 481,00 грн. х 30% = 144 грн. х 12 міс. = 1728 грн., 01.01.09 р. - 30.10.09 р. 498,00 грн. х 30% = 149,40 грн. х 10 міс. = 1494 грн. 00 коп., 01.11.2009 р. - 31.12.2009 р. 573 грн. х 30% = 171,9 х 2 = 343,8 грн. Всього 1837,8. З 01.01.10-28.02.10 р. 695 х 30% = 208,5 х 3 = 625,5 грн.

Загальна сума, що повинен був сплатити йому позивач з 01.01.2006 року по березень 2010 р. становить: 7179,3 грн. При цьому йому було сплачено з 01.01.2006 р. по березень 2010 р. тільки 1326,3 грн. Тобто сумою недоплати є 5853 (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят три) гривні.

Оскільки, він не нараховує собі пенсію та не сплачує її, в нього є складнощі по наданню доказів неналежної сплати відповідачем відповідних доплат йому, як особі зі статусом дитина війни. Тому він в прохальній частині чинного позову прохає витребувати ці докази у відповідача.

Тому що, в чинному позові не йдеться про стягнення з відповідача певної грошової суми, а йдеться про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії судовий збір (держмито) сплачується у сумі 17 гривень (згідно Декрету Кабінету Міністрів України Про державне мито ), за таких обставин збір на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи, затвердженого постановою КМУ № 1258 від 21.11.2005 в редакції постанови КМУ від 05.08.2009 № 825 складає 37 гривень

В судовому засіданні Позивач на позовних вимогах настоює, прохає задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, до суду надав свої заперечення, в яких заперечив проти позову, зазначивши що нарахування позивачу пенсії здійснюється у відповідності до діючого законодавства.

Суд, заслухавши Позивача, та вивчивши матеріали справи, встановив наступне, що Позивач має статус Дитини війни , що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААА № 0038553 виданого 15 грудня 1999 року.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Із заперечень УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області, встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України Про соціальний захист дітей війни , фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України Про державний бюджет на 2006рік від 20.12.2005 р. дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено. Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 р., який набрав чинності 15.03.2006 р., до ст. 110 Закону України Про Державний бюджет на 2006рік було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни запроваджені не були.

Закони України Про Державний бюджет на 2006 рік від 20.12.2005 р. та Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 р. неконституційними не визнані та діяли протягом

2006 р.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , оскільки до 15.03.2006 р. дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України Про Державний бюджет на 2006 рік від 20.12.2005 р. та Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 р., суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади Верховної Ради України. ОСОБА_3 України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. З мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп (справа про набуття чинності ОСОБА_3) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше .

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 р. діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 р. дія ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни була зупинена, а з 15.03.2006 р. здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 р, Закону України Про Державний бюджет на 2006рік .

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України Про Державний бюджет на 2007 рік , дію статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності ОСОБА_3 України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 73, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рію> (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає ОСОБА_3 України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України Про Державний

бюджет на 2007 рік , яким зупинено дію ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ОСОБА_3 України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 ОСОБА_3 України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни з 09.07.2007 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України Про Державний бюджет України , ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з

09.07.2007р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому з 22 травня 2008 році по час постановления рішення щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги часткою обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України текст статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп\2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності ОСОБА_3 України (конституційності ) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та. про внесення змін до деяких законодавчих актів України і 101 народних депутатів України щодо відповідності ОСОБА_3 України (конституційності ) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 14, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (справа щодо предмета та Змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає ОСОБА_3 України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України .

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від

22.05.2008року та приписів ч. 2 ст. 152 ОСОБА_3 України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни в редакції; яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп. 41 розділу 2 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України , ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України , діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги, щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 рок у по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Також, що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому з 01 січня 2009 році по час постановления рішення щомісячну надбавку до пенсії в розмірі ЗО % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги обґрунтованими, так як законодавчо розмір щомісячної надбавки до пенсії не обмежувалося.

Відповідно до статті 64 ОСОБА_3 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України.

Згідно ч. ч. З та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин сг. 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. З ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії; встановленої ст. 46 ОСОБА_3 України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України Про соціачьний захист дітей війни .

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 ОСОБА_3 України та зазначеною нормою Закону.

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове дероісавнс пенсійне страхування рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України Про соціачьний захист дітей війни покладено на УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області, за місцем проживання позивача.

Статтею 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, однак доплата до пенсії УПФУ не були нараховані, а тому і не підлягають індексації, тим більш що законодавчо нарахування індексу інфляції передбачено по грошовому зобов'язанню, а не соціальним виплатам.

При таких обставинах, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню і судові витрати необхідно розподілити в порядку ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 27, 31, 74, 76, 167, 169, 199, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 11, 14, 267, 509, 526 ЦК України, ст. 64, 124, 152 ОСОБА_3 України, ст.ст. З, 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірними задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському району Запорізької області.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському районі Запорізької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов'язкове пенсійне страхування та провести відповідні виплати за 2007 рік - з 09.07.07 р. по 31.12.07 р„ за 2008 рік - з 22.05.08 р. по 3 1.12.2008 р„ за 2009 рік - з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., за 2010 рік - з 01.01.2010 р. по час постановления рішення.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:

ОСОБА_4