Постанова

від 28.12.2009 по справі 2-а-1388-09

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

 Справа № 2-а-1388/09

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 грудня 2009 року                         м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Артемової Л.Г., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та про оскарження бездіяльності і здійснення перерахунку та виплати недоплаченої щомісячної суми допомоги «дітям війни», -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та сплатити надбавки до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вона є «дитиною війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право одержувати пенсію, яка повинна бути підвищена на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. За позовом просить визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, що призвела до порушення її права на підвищення пенсії, зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії з 09.07.2007   року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року до чинного часу, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов’язати відповідача виплачувати пенсію з урахуванням підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком як «дитині війни», зобов’язати відповідача сплатити недоплачену суму з урахуванням індексу інфляції щомісячних сум боргу за весь час прострочення, посилаючись на те, що виплати пенсії проведені відповідачем у меншому, ніж передбачено вище вказаним Законом розмірі, позивач просить суд поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

У судове засідання позивач не з’явилася, за позовом просить позовні вимоги задовольнити, просить розглядати справу за її відсутності у письмовому провадженні.

    Представник відповідача надав письмову заяву в якій просить суд розглядати справу без участі представника у письмовому провадженні, надавши письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав: всі виплати були здійснені в межах діючого на час виплат законодавства і будь яких порушень з боку відповідача не було.

Разом з тим Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя заявляє, що окремою підставою для відмови в задоволенні позову є пропущення позивачем строку, передбаченого ст. 99 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України, суд розглядає справу за відсутності сторін у письмовому провадженні на підставі матеріалів справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом спору по цій справі є право позивача на отримання у 2007-2009 р.р. передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які проявлені у вигляді бездіяльності суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р. пільг.

Право позивача на оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо до суду, тобто без попереднього звернення позивача з заявами чи скаргами до відповідача, передбачено ст.10 вказаного Закону «Про соціальний захист дітей війни» та ст.4, ст.6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.

Судом встановлено, що позивач народилася 06.11.1935 року, Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідно надає їй права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.

Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Запорізької області, у період у 2007-2009 р.р. йому не призначалось, не нараховувалось та не виплачувалось підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вирішуючи вимоги в частині зобов'язання УПФУ сплатити позивачу нарахування передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії, суд спираючись на положення ст.46 Конституції України, ст.7 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. та Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2006 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного утримання), прийшов до висновку про неможливість звуження змісту права позивача на гарантований державою соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивача, який має статус «дитини війни».

Право позивача на отримання за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Право позивача на отримання за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008 р., яким визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Право позивача на отримання за період з 1 січня по 28 грудня 2009 року включно (по день ухвалення постанови суду у цій справі) щомісячного підвищення до пенсії підтверджено безпосередньо вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які за вказаний період були чинними.

Рішенням Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008 р. визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, тому суд дійшов до висновку про обов'язок відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно державну соціальну підтримку у розмірі, встановленому статтею 6  Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни» на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд вважає, що відповідач зобов'язаний призначати, нараховувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру встановленого у липні-грудні 2007 р., у травні-грудні 2008 р., у січні-грудні 2009 року мінімального розміру пенсії за віком.

За таких обставин, суд, задля забезпечення принципу визначеності та конкретності судового рішення вважає, що резолютивна частина постанови по цій справі повинна містити вказівку на призначення, нараховування та виплату підвищення до пенсії з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 р., у травні-грудні 2008 р., у січні-грудні 2009 року, що відповідно забезпечить відновлення порушеного права позивача.

На правильність висновку суду не впливають вимоги частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і до спірних правовідносин необхідно застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по призначенню, нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст.6 Закону України  № 2195-IV від 18.11.2004 р. - покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України  - суд вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та на наступний бюджетний період. І такої можливості на погляд суду відповідач не був позбавлений.

Відповідачем суду не було надано доказів правомірності своєї бездіяльності стосовно позивача.

Стосовно початку терміну дії положень рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та рішенням Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008 р., суд приймає до уваги абзац другий пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року, яким визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, зверненню позивача до суду поза межами визначеного Законом річного строку також сприяла і бездіяльність самого відповідача по справі, який не роз'яснював позивачеві про його права і не вчиняв будь-яких дій, направлених на надання належної соціальної підтримки.

Враховуючи похилий вік позивача та встановлені у 2007 р., у 2008 р. на законодавчому рівні обмеження його прав, а також проявлену відповідачем бездіяльність у період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 по 31.12.2008 р. - суд визнає наведені позивачем  в позові обґрунтування причин пропуску строку його звернення до суду поважними, що є підставою для задоволення вимог позивача про поновлення строку звернення до суду.

Встановлений судом обов'язок відповідача призначити, перерахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 по 31.12.2008 р. узгоджується з п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., яким надано роз'яснення про те, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд також звертає увагу на те, що у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання Кабінетом Міністрів України наведених норм Закону не може слугувати підставою для порушення прав позивача стосовно належної, гарантованої державою соціальної підтримки.

Оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з  метою, з якою ці повноваження надані.

Посилання відповідача у своїх письмових запереченнях суду на постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, п. 8 якої було визначено, що «дітям війни» підвищення проводиться в іншому, ніж передбачено це Законом, розмірі, суд вважає безпідставним, оскільки  така постанова є підзаконним нормативним актом, а надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка бере свій початок із вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які є чинними та домінуючими щодо підзаконних нормативних актів.

Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача проіндексувати суму боргу, в контексті задоволених вимог, суд вважає зазначені вимоги позивача безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6, 8, 11, 17-19, 69-72, 87-94, 99, 100, 102, 128, 158-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та про оскарження бездіяльності і здійснення перерахунку та виплати недоплаченої щомісячної суми допомоги «дітям війни» частково.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, порушених бездіяльністю управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя у період 2007 року та 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині відмови у донарахуванні та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині відмови у донарахуванні та не виплати ОСОБА_1 до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні-грудні 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя в частині відмови у донарахуванні та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 28 грудня 2009 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у січні – грудні 2009 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя донарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року, з урахуванням вже сплачених на користь ОСОБА_1 доплат.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя донарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у травні-грудні 2008 року, з урахуванням вже сплачених на користь ОСОБА_1 доплат.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя донарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 28 грудня 2009 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на час виплат у січні – грудні 2009 року, з урахуванням вже сплачених на користь ОСОБА_1 доплат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 10 днів з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції або в порядку ст. 187 КАС України.

Суддя                                  Л.Г. Артемова