Ухвала

від 19.02.2018 по справі 200/19642/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/171/18 Справа № 200/19642/17 Слідчий суддя - ОСОБА_1 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2018 року м.Дніпро

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційними скаргами представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_7 та третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року по кримінальному провадженню №12017040000001108,

за участю прокурора ОСОБА_9 ,

представника третьої особи,

щодо майна якої вирішується

питання про арешт ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 13 листопада 2017 року, мотивуючи тим, що ОСОБА_7 отримав зазначену ухвалу лише 01 лютого 2018 року, щодо апеляційних вимог просить скасувати ухвалу слідчого судді в частині арешту, шляхом заборони відчуження та розпорядження, 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408724424107), що належить на праві власності ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги апелянт посилається на те, що слідчим не надано допустимих, в розумінні ст.86 КПК України, доказів на підтвердження того, що арештована будівля одержана у власність злочинним шляхом внаслідок вчинення кримінального правопорушення, чи є знаряддям злочину. Зазначає, що вказана будівля знаходилась у власності ТОВ «Продмаш» та перебувала у податковій заставі і підлягала реалізації в рахунок погашення податкового боргу.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 не є у кримінальному провадженні підозрюваним, обвинуваченим, цивільним позивачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1314185880000), яке належить ОСОБА_8 .

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги апелянт посилається на те, що дане нерухоме майно не є речовим доказом в розумінні ст.98 КПК України, а тому у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно з підстав необхідності збереження речових доказів. Вказує на відсутність постанови слідчого про визнання відповідного приміщення речовим доказом. Зазначає, що слідчим не було надано будь яких доказів, що вона намагалася відчужити це майно або відчуження майна перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні. Звертає увагу на те, що вона не є підозрюваною в даному кримінальному провадженні. Вказує, що слідчим не враховано, що санкцією ч.3 ст.362 КК України не передбачено вид покарання у вигляді конфіскації/спеціальної конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Дніпропетровській області та накладено арешт шляхом заборони розпорядження на земельні ділянки та накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на об`єкти нерухомого майна.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя посилався на те, що з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, є необхідність в накладенні арешту на зазначене в клопотанні майно.

Заслухавши доповідь судді, представника ОСОБА_6 , думку прокурора, який погодився з доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_6 , та заперечував про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 , дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Вирішуючи питання про дотримання адвокатом ОСОБА_6 строку апеляційного оскарження колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику особи, яка її оскаржує, а отже, за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк апеляційного оскарження відповідної ухвали належить відраховувати від дня отримання представником копії, а саме від 01 лютого 2018 року. Таким чином, подавши відповідну апеляційну скаргу в цей же день 01 лютого 2018 року апелянт строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді не пропустив.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Як вбачається з витягу з кримінального провадження № 12017040000001108, розслідуване кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 362 КК України, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 вересня 2017 року, полягає у тому, що 19 вересня 2017 року до слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області із Придніпровського управління кіберполіції ДКП Національної поліції України надійшли матеріали відносно державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі по тексту Покровської РДА в Д/о) ОСОБА_10 , яка діючи умисно, за попередньою змовою з невстановленими особами, в порушення вимог чинного законодавства, 03 квітня 2017 року вчинила несанкціоновані дії з інформацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до якої має право доступу, а саме здійснила несанкціоновану зміну інформації про власника об`єкта нерухомого майна - автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, в ході проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні також встановлено, що у період часу з 21 серпня 2017 року по 11 вересня 2017 року державним реєстратором Покровської РДА в Дніпропетровській області ОСОБА_10 виконувалися несанкціоновані дії по реєстрації заяв та запитів, реєстрації прав власності, реєстрації інших речових прав, реєстрації обтяжень та іпотек стосовно інших об`єктів нерухомого майна, яке було зазначене слідчим у своєму клопотанні, та на яке слідчим суддею на підставі оскаржуваної ухвали було накладено арешт.

Постановою слідчого від 13 листопада 2017 року вищезазначене майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017040000001108.

Це дає достатні підстави для припущення, що відбувся факт вчинення несанкціонованих дій з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованих системах, комп`ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинених особою, яка має право доступу до неї, передбачених кримінальним законом, що є достатньо обґрунтованим для проведення кримінального розслідування та вжиття відповідних забезпечувальних заходів і запобігання ризикам у вигляді настання суспільно небезпечних наслідків в результаті реалізації (відчуження) цього майна третім особам, що призведе до завдання ще більш негативних наслідків, а також на даний час є безпосередньо об`єктом вчинення кримінального правопорушення і має доказове значення під час досудового розслідування. Дану позицію слідства підтримав суд першої інстанції під час розгляду клопотання про арешт вищевказаного майна та своїм рішенням задовольнив його, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного, щодо майна, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, є підстави обґрунтовано вважати, що воно відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, достатніх для вжиття на цьому етапі досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження, а отже арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з накладенням слідчим суддею арешту на 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408724424107), що належить на праві власності ОСОБА_7 .

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаним вимогам процесуального закону ухвала слідчого суду не відповідає в повному обсязі.

Так, частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Наведені слідчим доводи щодо необхідності арешту даних земельних ділянок є сумнівними за своєю суттю, а наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), адже, у даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, колегія суддів враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи.

В судовому засіданні колегією суддів встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам законодавства, тобто не містить законних правових підстав для арешту майна, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, адже однозначно порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема юридичної.

Крім того, клопотання слідчого на містить відомостей, зазначених в ч. ч. 5, 6 ст. 170 КПК України, а саме, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Клопотання слідчого не містить відомостей щодо пред`явлення підозри особі, яка є власником 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , не містить посилань і на заявлений цивільний позов, а також залишено поза увагою, що у кримінальному провадженні за ч.3 ст. 362 КК України не передбачено застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб, а також конфіскації майна чи спеціальної конфіскації для фізичних осіб.

Вказані обставини слідчим суддею залишились без належної правової оцінки, що свідчить про неналежне дотримання вимоги пунктів 1 та 3 ч. 2 ст. 173 КПК України, згідно яких при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Перевіривши матеріли провадження, в яких відсутній цивільний позов, санкція статті, за якою здійснена попередня кваліфікація, не передбачає конфіскацію майна, а також за відсутності повідомлення про підозру фігурантам даного кримінального провадження, єдиною підставою для накладення арешту на вказане майно є збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що слідчим та прокурором не наведено достатніх підстав, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи зокрема, не наведено підстав, що обґрунтовують необхідність арешту вищезазначеного майна з забороною власникам розпорядження ними, а очевидна істотна причина для утримання 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 державою і такого обмеження права власності, відсутня.

Крім того, прокурор зазначив, що під час розслідування встановлено відсутність потреби у накладенні арешту на 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408724424107), що належить на праві власності ОСОБА_7 .

Що ж стосується апеляційних вимог ОСОБА_8 в частині скасування арешту на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1314185880000), зазначені в її апеляційній скарзі, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Так, постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 13 листопада 2017 року об`єкти нерухомого майна, в тому нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1314185880000) визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12017040000001108.

Колегія суддів враховуючи, що у матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 має суттєве значення для з`ясування обставин скоєного злочину особами, злочинні дії яких направлені на незаконні операції з нерухомістю та існують ризики можливості подальшого відчуження вказаного нерухомого майна на користь третіх осіб, приходить до висновку, що слідчим суддею обґрунтовано накладено арешт на нерухоме майно.

Так, арешт на майно, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, за правилами ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений незалежно від суб`єкту, що є його власником, процесуального статусу останнього, розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, можливості застосування спеціальної конфіскації або конфіскації майна як виду покарання.

Що стосується посилання апелянтів на те, що арештоване майно не має відношення до розслідуваного кримінального правопорушення та не є речовим доказом, то вони не можуть бути взяті до уваги зважаючи на вищенаведені обставини. Крім того, доводи апелянта у цій частині є передчасними, оскільки слідство ще ведеться та на даний час триває перевірка відповідних обставин у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. У випадку, якщо наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлені права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу апеляційним судом на підставі ст. 407 КПК України.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_7 -задовольнити.

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року про накладення арешту на майно скасувати в частині накладення арешту шляхом заборони відчуження та розпорядження 97/100 часткою нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408724424107), що належить на праві власності ОСОБА_7 .

Відмовити в задоволені клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Дніпропетровській області про накладення арешту на 97/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408724424107), що належить на праві власності ОСОБА_7 .

В іншій частині ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4