Постанова

від 19.02.2018 по справі 910/9041/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа№ 910/9041/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Д-ПАК

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017

у справі № 910/9041/17 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сквирський комбінат хлібопродуктів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Д-ПАК

про стягнення 99 997, 69 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: адвокат Зурнаджи Є.Є. (ордер серія КС №144339 від 19.02.2018);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сквирський комбінат хлібопродуктів (надалі - ТОВ Сквирський комбінат хлібопродуктів ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Д-ПАК (надалі - ТОВ Д-ПАК ) про стягнення 99 997,69 грн, з яких 90 000,00 грн основного боргу та 9 997,69 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 01/04/15-2 від 01.04.2015 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву, в якій останній уточнив ціну позову та просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 89 896,20 грн (а.с. 202, т. 1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Д-ПАК на користь ТОВ Сквирський комбінат хлібопродуктів 89 896,20 грн основного боргу, 4 816,59 грн пені, а також 1 515,43 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту належного виконання позивачем свого обов'язку з передання товару позивачеві згідно умов договору та відсутності доказів його оплати ТОВ Д-ПАК у повному обсязі, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення. При цьому, судом було враховано, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового розгляду справи, не скористався процесуальними правами, наданими йому законом, не забезпечив явку свого уповноваженого представника у судове засідання, заяв, письмових пояснень та додаткових документів не надав, а тому суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ Д-ПАК звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що судом першої інстанції, в порушення принципу рівності сторін перед законом і судом, було неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ Д-ПАК про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням копії позовної заяви від ТОВ Сквирський комбінат хлібопродуктів , що позбавило його можливості взяти участь в її розгляді та захистити свої права.

Апелянт вказував на те, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору підставою для виставлення рахунку на оплату товару та формування накладної на відпуск товару є узгоджене між сторонами замовлення, а тому у зв'язку з відсутністю таких в матеріалах справи, скаржник вважає необґрунтованими доводи позивача, що поставка товару за спірними накладними відбулася в рамках договору і підлягає оплаті на його умовах.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що позивачем не було надано відповідних рахунків на оплату поставленого товару, що на переконання апелянта, свідчить про відсутність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та стягнення з останнього боргу і пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 поновлено ТОВ Д-ПАК строк на подання апеляційної скарги, прийнято вказану апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 31.01.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено факт здійснення поставок за спірними накладними саме на виконання умов укладеного між сторонами договору, оскільки в них наявне посилання на такий договір. При цьому, як стверджує позивач, підписання та скріплення печатками сторін вказаних видаткових накладних свідчить про погодження між сторонами асортименту, ціни та кількості товару.

Крім того, позивач зазначав, що відсутність виставленого рахунку на оплату не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов'язку зі здійснення оплати поставленого товару з огляду на те, що умовами договору чітко встановлений термін розрахунку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2018 на підставі ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у розгляді справи було оголошено перерву до 19.02.2018.

16.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У судове засідання 19.02.2018 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, враховуючи клопотання останнього про здійснення розгляду справи без його участі, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.04.2015 між ТОВ Сквирський комбінат хлібопродуктів (у тексті договору - продавець) та ТОВ Д-ПАК (у тексті договору - покупець) було укладено договір № 01/04/15-2 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське розпорядження) покупця продовольчі товари (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за умовами даного договору. Асортимент, ціна та кількість товару узгоджується сторонами на кожну конкретну партію і зазначається в товарних накладних.

Поставка товару здійснюється у відповідності з узгодженими замовленнями в частині асортименту, ціни та кількості товару (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.п. 3.1-3.3 договору продавець поставляє товар згідно замовлення покупця із зазначенням асортименту, ціни та кількості товару. Замовлення на поставку кожної партії товару узгоджується обома сторонами за асортиментом, ціною та кількістю поставки і подається не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку наступного календарного місяця. Узгоджене замовлення є підставою для виставлення рахунку на оплату та формування накладної на відпуск товару. Датою поставки та переходу права власності є дата підписання накладної на товар представниками сторін.

Загальна вартість договору визначається в гривнях та складає суму вартості товару, поставленого на строк дії договору (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 5.1 договору розрахунок за товар здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100 % вартості товару на розрахунковий рахунок (або готівкою в касу) продавця.

Даний договір діє з дати його підписання обома сторонами до 31.12.2016 (п. 10.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 19.05.2015 до договору сторони погодили, що розрахунки за товар також можуть здійснюватися на умові відтермінування по оплаті за поставлений товар на строк 21 календарний день від дати поставки. Умови оплати визначаються покупцем в замовленні на поставку кожної партії товару. У разі вибору покупцем оплати на умовах відтермінування по оплаті на 21 календарний день, він погоджується на збільшення ціни поставки такої партії товару на 1,5 % від вартості такого товару, що зазначена в погодженій сторонами специфікації. Всі інші умови договору лишаються незмінними. Вказана додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 2 122 253,70 грн, однак, в порушення умов договору відповідач своєчасно та у повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 89 896,20 грн, яку разом із нарахованою на неї пенею позивач просив стягнути з відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ Сквирський комбінат хлібопродуктів та ТОВ Д-ПАК вищевказаного договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до п. 3.3 договору сторони погодили, що датою поставки товару та переходу права власності є дата підписання накладної на товар представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару на загальну суму 2 122 253,70 грн позивачем було надано суду видаткові накладні (а.с. 13-84, т. 1).

Колегією суддів встановлено, що зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві на виконання умов договору.

При цьому, доводи апелянта про те, що поставка товару за видатковими накладними №1110 від 20.02.2017, №1122 від 21.02.2017 та №1545 від 07.03.2017 на загальну суму 89 896,20 грн відбувалась поза межами укладеного сторонами договору, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні замовлення на поставку, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що зазначені видаткові накладні містять посилання саме на договір №01/04/15-2 від 01.04.2015, підписані сторонами без зауважень та заперечень, зокрема і щодо асортименту, ціни та кількості товару.

Крім того, факт отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідачем не заперечується.

Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем виник обов'язок здійснити оплату за поставлений товар на загальну суму 2 122 253,70 грн, у тому числі і за видатковими накладними №1110 від 20.02.2017, №1122 від 21.02.2017 та №1545 від 07.03.2017 на суму 89 896,20 грн у відповідності до умов договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та визнається обома сторонами, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду поставлений за вказаними накладними товар на суму 89 896,20 грн відповідач не оплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору в редакції додаткової угоди №1 сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100 % вартості товару на розрахунковий рахунок (або готівкою в касу) продавця. Розрахунки за товар також можуть здійснюватися на умові відтермінування по оплаті за поставлений товар на строк 21 календарний день від дати поставки.

Таким чином, враховуючи не здійснення попередньої оплати за поставку товару, відповідач повинен був оплатити поставлений товар на умові відтермінування, а саме, за видатковою накладною №1110 від 20.02.2017 у строк до 13.03.2017, за видатковою накладною №1122 від 21.02.2017 - до 14.03.2017, за видатковою накладною №1545 від 07.03.2017 - до 28.03.2017.

Разом з тим, доводи апелянта про те, що відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати товару, посилаючись на відсутність виставлених позивачем рахунків на оплату, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ).

Зі змісту положень укладеного сторонами договору та додаткової угоди №1 до нього вбачається, що у разі вибору покупцем оплати товару на умовах відтермінування, розрахунок за товар здійснюється на 21 календарний день від дати поставки, тобто обов'язок покупця здійснити оплату на поставлений товар не ставиться в залежність від виставлення продавцем рахунку на оплату.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 89 896,20 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, нарахованої на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо за загальний період з 14.03.2017 по 31.05.2017, яка за розрахунком позивача складає 9 997,69 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати товару згідно виставленого позивачем рахунку відповідач виплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості неоплаченої частини товару.

В силу наведених умов договору та вимог законодавства, враховуючи несвоєчасне здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, для останнього виникає обов'язок сплати пені, як штрафної санкції за порушення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір становить 4 816,59 грн, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 01/04/15-2 від 01.04.2015 у розмірі 94 712,79 грн, з яких 89 896,20 грн основного боргу та 4 816,59 грн пені. В іншій частині позову, а саме, у стягненні 5 181,10 грн пені необхідно відмовити.

При цьому, судова колегія відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку позивача проявилось, зокрема, в діях суду щодо відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю участі представника останнього у судовому засіданні та необхідністю подати відзив на позовну заяву, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 75 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, яка була чинна станом на час прийняття оскаржуваного рішення, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 14.07.2017 без участі належним чином повідомленого представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Водночас посилання апелянта на неотримання від позивача копії позовної заяви, як на підставу неможливості підготувати відзив на позовну заяву та захистити свої права, колегією суддів відхиляються, оскільки в силу приписів ст. 22 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 відповідач не був позбавлений прав знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Д-ПАК має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Д-ПАК на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 910/9041/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9041/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.02.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська