Постанова

від 21.02.2018 по справі 922/3412/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2018 р. Справа № 922/3412/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Гребенюк Н.В., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 08-21/36/2-18 від 04.01.18 р.),

відповідача - ОСОБА_2, (ордер ХВ 000001 від 19.02.18 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №780),

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» , м. Київ (вх. №3917 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області, ухвалене 05.12.2017 року об 11:45 год. у приміщенні вказаного суду, суддею Жигалкіним І.П., повний текст якого складено 07.12.2017 року у справі №922/3412/17

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» , м. Київ

про стягнення 6150 799,96 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківська міська рада, звернулася до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» , в якому просила суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 6150 799,96 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач, набувши право власності на об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові, належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на землю, в період з 01.01.2016 по 30.09.2017 не вносив плату за користування земельною ділянкою, внаслідок чого зберіг у себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2017 у справі №922/3412/17 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 6 150 799,96 грн.

Вказане рішення обгрунтовано тим, що відповідач у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі. Таким чином, як вказав суд, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Суд першої інстанції в рішенні погодився з розрахунком позивача, відповідно до якого розмір доходу у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 розраховано як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 у справі №922/3412/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, обгрунтовуючи свої доводи тим, що відсутність оформлення речових прав на земельну ділянку не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою набувається в момент набуття права власності на об'єкт нерухомості, який на цій ділянці розташований. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, погодившись із розрахунком позивача, не взяв до уваги той факт, що позивачем не встановлено суму сплаченого відповідачем земельного податку за заявлений в позові період (з 01.01.2016 по 30.09.2017), а надана позивачем довідка органу податкової служби від 21.09.2016 року містить інформацію про суми сплаченого податку лише за період з 01.01.2016-30.07.2016.. Крім того, як зазначає відповідач, розмір земельної ділянки, визначений позивачем під час обстеження земельної ділянки та використаний ним в розрахунку, не відповідає даним Державного земельного кадастру про розмір такої земельної ділянки, що не було враховано судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти доводів відповідача, зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 6150799,96 грн. як плати за землю у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки без укладення договору оренди. Позивач зазначає, що відповідач з часу виникнення у нього права власності на нерухоме майно не виконав свого обов'язку з оформлення речових прав на земельну ділянку, а отже, без законних підстав зберіг у себе майно - грошові кошти за оренду землі, що є підставою для застосування до правовідносин сторін статтей 1212-1214 ЦК України. Також позивач зазначає, що при обстеженні ним правильно визначено межі земельної ділянки, а розрахунок заявлених до стягнення грошових коштів відповідає положенням Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р., Положенню про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач надав суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких, зокрема, зазначає, що даний спір не виник із земельних відносин, а тому, відповідно до статті 15 ГПК України, повинен був вирішуватись судом за місцезнаходженням відповідача, що свідчить про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності.

В апеляційній скарзі відповідач просив суд призначити земельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса.

В обгрунтування клопотання відповідач зазначав, що позивачем при здійсненні обстеження земельної ділянки невірно визначено її площу, оскільки за даними Державного земельного кадастру розмір земельної ділянки є меншим. Відповідач зазначає, що розмір земельної ділянки впливає на правильність виконаних позивачем розрахунків розміру орендної плати, у зв'язку з чим є необхідність у визначенні дійсного розміру земельної ділянки, якою користується відповідач.

В судовому засіданні 21.02.2018 року представник відповідача підтримав заявлене клопотання та просив суд його задовольнити.

Позивач надав заперечення на клопотання відповідача (вх.№1326 від 06.02.2018р.), в яких зазначає, що акт обстеження земельної ділянки від 04.09.2017 року є належним та достатнім доказом в підтвердження розміру земельної ділянки, яку використовує відповідач, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення експертизи.

Представник позивача в судовому засіданні 21.02.2018 року заперечував проти задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача, дійшла висновку про його необгрунтованість, виходячи із наступного.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів приймає до уваги, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідач просить суд призначити судову земельно-технічну експертизу для визначення площі земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні.

Разом із тим, позивач в підтвердження позовних вимог надав акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017 року, в якому зафіксовано розмір спірної земельної ділянки - 0,9332 га, визначений позивачем тахеометричним методом. До акту додано план меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційну схему її розміщення.

Позивач наполягає на правильності визначення ним розмірів земельної ділянки, вказує на достатність такого доказу як акт обстеження та відсутність необхідності у призначенні експертизи.

Відповідач вважає, що розмір спірної земельної ділянки становить 0,8880 га.

До матеріалів справи додано витяг з Державного земельного кадастру №НВ-6305180242017 від 02.11.2017 року (з доданим до нього кадастровим планом земельної ділянки), відповідно до якого розмір земельної ділянки становить 0,888 га.

В судовому засіданні 21.02.2018р. відповідачем подано договори купівлі-продажу №200 та №204 від 24.12.2015 року, в яких також зазначено, що нерухоме майно, яке придбавалося відповідачем, розміщено на земельній ділянці площею 0,888 га.

Отже, в матеріалах справи наявні докази, якими сторони обгрунтовують свої вимоги і заперечення.

З огляду на наведене, розмір земельної ділянки можливо встановити на підставі наданих до матеріалів справи документів, у зв'язку з чим відсутня необхідність в спеціальних знаннях експерта та призначенні для встановлення вказаної обставини експертизи.

Також судова колегія враховує, що у Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса проводяться експертизи виключно з оцінки ринкової вартості земельних ділянок. Крім того, в інституті відсутня ліцензія на проведення робіт із землеустрою у відповідності до п.17 спільного наказу Держкомзему, Міністерства аграрної політики, Мінбуду України та Української академії аграрних наук №18/15/21/11 від 27.01.2006 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів в задоволенні клопотання відповідача відмовляє.

В апеляційній скарзі відповідач також просить суд витребувати у Державної фіскальної служби інформацію про розмір нарахованого та сплаченого відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою по вул.Клочківській, 140 у м.Харкові в період з 01.01.2016 по 30.09.2017.

Клопотання обгрунтовано тим, що при здійсненні розрахунку розміру орендної плати позивач врахував лише суму сплаченого відповідачем земельного податку за період з 01.01.2016 по 30.07.2016, однак, позовні вимоги заявлено за період з 01.01.2016 по 30.09.2017. Таким чином, як зазначає відповідач, для правильного визначення розміру заявленої до стягнення суми грошових коштів, необхідно отримати інформацію від органу податкової служби.

Позивач надав суду заперечення на клопотання відповідача (вх.№1325 від 06.02.2018 р.), в яких зазначає, що клопотання відповідача не відповідає вимогам статтей 80,81 ГПК України, оскільки відповідач не надав суду доказів в підтвердження обставини неможливості самостійно отримати інформацію про розмір сплаченого земельного податку в органах податкової служби.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до положень ст.207 ГПК України учасникам справи надається право подавати заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Згідно ч.1, 2 ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідачем в клопотанні не зазначено причин, з яких він самостійно не може отримати в органах податкової служби інформацію про розмір сплаченого ним земельного податку.

В клопотанні відповідач не вказав, які заходи були ним вчинені на отримання такого доказу самостійно.

До клопотання не додано доказів в підтвердження того, що відповідачеві відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

Таким чином, відповідачем, відповідно до вимог статті 81 ГПК України, не обгрунтовано та не доведено причини неможливості самостійного отримання доказів та подання їх до суду.

Крім того, відповідно до статтей 80,81 ГПК України, клопотання про витребування доказів подається відповідачем разом із відзивом на позов.

Відповідачем не заявлялось таке клопотання суду першої інстанції.

Будь-яких обгрунтувань причин поважності не подання такого клопотання суду першої інстанції відповідач не надав.

Посилання представника відповідача в судовому засіданні 21.02.2018 року на те, що він не зміг взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції з причин, пов'язаних з хворобою, не приймаються судом, оскільки відповідач не був позбавлений права надіслати суду необхідні документи поштою або забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника, в тому числі, керівника.

З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про невідповідність клопотання відповідача вимогам статті 81 ГПК України, у зв'язку з чим відмовляє в його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

На підставі укладених договорів купівлі-продажу №200 та №204 від 24.12.2015 року, відповідач - ТОВ Сінтрекс набув право власності на нежитлові будівлі літ. «А-2» загальною площею 173,4 м.кв., літ. «Б-1» загальною площею 385,3 м.кв., літ. «В-1» загальною площею 66,4 м.кв., літ. «Г-1» загальною площею 22,6 м.кв., літ. «Е-2» загальною площею 1239,4 м.кв. по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.09.2017 № 96170504 (а.с.15-17).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 12.09.2016 № 19-20.08-3-4016/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 02.09.2016 № 6215/0/225-16, речові права на земельну ділянку по вул. Клочківській, 140 у м. Харкові за ТОВ Сінтрекс не зареєстровані (а.с.19,20).

До матеріалів справи позивачем надано лист №2485/9/20-30-12-04-30 від 21.09.2016 Головного управління ДФС у Харківській області про те, що ТОВ «Сінтрекс» з 01.01.2016 по 30.07.2016 сплачено земельний податок за земельну ділянку по вул. Клочківський, 140 у м.Харкові в розмірі 32 251,02 грн.; вказана інформація надана станом на 21.09.2016 року (а.с.28).

04.09.2017 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельних ділянок та встановлено, що ТОВ Сінтрекс використовує земельну ділянку загальною площею 0,9332 га по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. «А-2» загальною площею 173,4 м.кв., літ. «Б-1» загальною площею 385,3 м.кв., літ. «В-1» загальною площею 66,4 м.кв., літ. «Г-1» загальною площею 22,6 м.кв., літ. «Е-2» загальною площею 1239,4 м.кв. (автосалон з майданчиком по продажу автомобілів та станції технічного обслуговування).

За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м.Харків, вул.Клочківська, 140, в якому зафіксовано, що ТОВ Сінтрекс з 25.12.2015 по даний час використовує земельну ділянку площею 0,9332 га по вул.Клочківській, 140 в м.Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125,126 Земельного кодексу України (а.с.22).

Як зазначає позивач, відповідач, не сплачуючи оренду плату за користування земельними ділянками за відсутності укладеного договору оренди зберіг кошти та тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувся факт безпідставного збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статтей 1212-1214 ЦК України.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи наведене, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Матеріали справи свідчать, що відповідач, набувши 24.12.2015 р. право власності на нежитлові будівлі літ. «А-2» загальною площею 173,4 м.кв., літ. «Б-1» загальною площею 385,3 м.кв., літ. «В-1» загальною площею 66,4 м.кв., літ. «Г-1» загальною площею 22,6 м.кв., літ. «Е-2» загальною площею 1239,4 м.кв. по вул.Клочківській, 140 у м.Харкові належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти належного йому нерухомого майна, договір оренди земельної ділянки не уклав.

Вказана обставина відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Згідно з частинами 1-3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільний кодекс України).

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі ,,Федоренко проти України" від 31 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути ,,існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні ,,виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності".

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

За приписами пункту 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про відшкодування збитків особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 224, статтею 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, як норми ст. ст. 22, 1166 ЦК України, так і ст.1212 ЦК України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.

В період з 01.01.2016 (день набуття відповідачем права власності на нерухоме майно) до 30.09.2017 відповідач користувався спірними земельними ділянками без укладення договору оренди землі.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувся факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що відсутність оформлення речових прав на земельну ділянку не є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статтей 1212-1214 ЦК України.

Однак, такі доводи відповідача є помилковими, оскільки із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже, без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.

Під безпідставно збереженим майном Харківська міська рада визначає грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Отже, між Харківською міською радою та ТОВ Сінтрекс виникли правовідносини щодо використання земельної ділянки без здійснення плати за неї, що кваліфікується як правовідносини з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, які врегульовані главою 83 ЦК України.

В силу приписів ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктам господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Отже, в будь-якому випадку, як наслідком встановлення в діях особи складу цивільного правопорушення, так і наслідком встановлення безпідставного утримування нею коштів, які належать до сплати іншій особі, в такому спорі є стягнення заявленої в позові суми саме як шкоди.

В силу статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, для задоволення вимог щодо стягнення шкоди, позивач повинен довести її розмір.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01.01.2016 по 30.09.2017 розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Судова колегія зазначає, що для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просив стягнути позивач, необхідним є встановлення розміру земельної ділянки, яку використовує відповідач.

Позивачем здійснено розрахунок з урахуванням розміру земельної ділянки- 0,9332 га.

Як зазначає позивач, вказаний розмір земельної ділянки встановлено ним в ході обстеження земельної ділянки відділом самоврядного контролю за використанням земель Харківської міської ради та зафіксовано в акті від 04.09.2017 року.

В акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м.Харків, вул.Клочківська, 140 зазначено, що земельна ділянка огороджена парканом, вільний доступ до неї обмежений; площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,9332 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до меж паркану.

З наведеного акту вбачається, що координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив'язкою до мережі перманентних супутникових геодезичних базових станцій ПрАТ "Систем Солюшнс" та EUREF Permanent GNSS Network в Харківській області із застосуванням GPS приймачів Нірег №№ 272-0666, 272-0690, які використовуються згідно до договору про оренду технічних засобів. Приймачі зареєстровані у Держгеокадастрі України, мають реєстраційні посвідчення №№ 886, 887 від 09.03.2017 року і мають свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки за №№ 03/2163, 03/2164 від 21.04.2017р.

Вершини меж земельних ділянок визначалися тахеометричним методом. Кути та лінії вимірювались тахеометром Trimble МЗ № 140144. Тахеометр Trimble МЗ має свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки № 03/2165 від 24.04.2017р.

Відповідач зазначає, що користується земельною ділянкою в розмірі 0,8880 га, а тому відповідачем під час обстеження невірно встановлено площу земельної ділянки.

До матеріалів справи надано договори купівлі-продажу нерухомого майна №200 та 204 від 24.12.2015 року, на підставі яких відповідач набув право власності на нежитлові будівлі літ. «А-2» загальною площею 173,4 м.кв., літ. «Б-1» загальною площею 385,3 м.кв., літ. «В-1» загальною площею 66,4 м.кв., літ. «Г-1» загальною площею 22,6 м.кв., літ. «Е-2» загальною площею 1239,4 м.кв. по вул.Клочківській, 140 у м.Харкові (а.с.194, 197).

В п.1 вказаних договорів зазначено, що нерухоме майно, яке є предметом договорів купівлі-продажу, розташоване на земельній ділянці, площею 0,888 га з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-6305180242017 від 02.11.2017 року, розмір земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058, яка розташована по вул.Клочківській, 140 в м.Харкові становить 0,888 га (а.с.117).

З наведених вище документів вбачається, що набувши право власності на нерухоме майно, до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,888 га.

Водночас, позивач в основу розрахунку безпідставно збережених коштів поклав розмір земельної ділянки у більшому розмірі, а саме 0,9332 га.

Представник позивача в судовому засіданні 21.02.2018 року зазначив, що при обстеженні земельної ділянки Харківською міською радою визначено фактичний розмір земельної ділянки, якою користується відповідач.

На запитання суду, представник відповідача не зміг пояснити причини розбіжностей в розмірі земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні докази фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в розмірі більшому, ніж визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна та підтверджується даними Державного земельного кадастру.

Крім того, у разі, якщо відповідач фактично користується земельною ділянкою за межами тієї площі, що вказана в наданих сторонами документах (витягу з Державного земельного кадастру та договорах купівлі-продажу нерухомого майна), відсутні підстави для стягнення з нього безпідставно набутих коштів в розмірі орендної плати, оскільки в такому випадку у відповідача виник би обов'язок з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки, а не обов'язок зі сплати орендної плати за частину земельної ділянки, що перебільшує площу 0,888 га.

За таких обставин, судова колегія вважає обгрунтованими доводи відповідача та не погоджується з розрахунком позивача, оскільки розмір земельної ділянки, який покладений в основу розрахунку, не доведений позивачем та спростовується документам, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, при визначенні розміру доходів, отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна, позивачем враховано, що відповідач обліковується у податкових органах як платник земельного податку.

Позивач, обраховуючи розмір позовних вимог, врахував суму, сплачену відповідачем, як плату з земельного податку.

Джерелом інформації з таких платежів став лист Головного управління ДФС у Харківській області №2485/9/20-30-12-04-30 від 21.09.2016 (а.с.28).

У вказаному листі повідомлено, що ТОВ «Сінтрекс» сплачено з 01.01.2016 по 30.07.2016 земельного податку за земельну ділянку по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові в розмірі 32 251,02 грн. В листі вказано, що інформація надана станом на 21.09.2016 року.

Отже, надана державною фіскальною службою інформація стосувалась розміру сплачено відповідачем земельного податку за перші сім місяців 2016 року.

Водночас, предметом позову є стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за період з 01.01.2016 по 30.09.2017 .

Обставини щодо сплати відповідачем земельного податку у 2017 році взагалі не досліджувались судом.

Відповідач зазначає, що за період з серпня 2016 року по вересень 2017 року ним сплачувався земельних податок, що підтверджується платіжними дорученнями, наданими до матеріалів справи.

Однак, позивачем при здійсненні розрахунку не встановлено розмір сплаченого відповідачем земельного податку за заявлений в позові період, а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму сплаченого земельного податку за період з 01.01.2016-30.07.2016.

Вказані обставини не враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів на підставі статтей 1212-1214 ЦК України, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції порушено правила територіальної підсудності, оскільки даний спір повинен розглядатись за місцезнаходженням відповідача.

Судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.12 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року), господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

На підставі ч.8 ст.16 ГПК України, справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідач вважає, що звернення позивача до суду із позовом про стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, не можна віднести до спорів, що виникають із земельних відносин.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки у даній справі між сторонами виникли правовідносини, у яких орган місцевого самоврядування реалізує повноваження власника землі.

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою, що призвело до втрати позивачем належного йому майна (грошових коштів в розмірі орендної плати).

За таких обставин, враховуючи, що підставою для звернення до суду із позовом є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, даній спір виник із земельних відносин та повинен вирішуватись за місцезнаходженням земельної ділянки.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в м.Харкові, даний позов підлягає вирішенню в господарському суді м.Харкова, а отже, доводи відповідача про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності - є безпідставними.

Висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про правомірність розрахунку позивача та доведеність розміру заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати є необгрунтованими, оскільки судом не повно з'ясовано всі обставини справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 року у справі №922/3412/17- скасуванню.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.2 ч.1 ст. 275, п.1 ч.1 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 року у справі №922/3412/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд.7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (пров. Балтійський, буд. 20, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 36994079) 101488,20 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом 20 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 26.02.2018р.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Пелипенко Н.М.