Постанова

від 19.02.2019 по справі 922/3412/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2019 р. Справа № 922/3412/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрекс", м. Київ вх. №1421 Х/2 на рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 (рішення ухвалено суддею Жигалкіним І.П. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст рішення складено 07.12.2017) у справі №922/3412/17

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сінтрекс, м. Київ,

про стягнення 6150799,96 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року Харківська міська рада (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сінтрекс (відповідач), в якому просила суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 6150799,96 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2017 у справі №922/3412/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрекс" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 6150799,96 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі. Таким чином, як вказав суд першої інстанції із посиланням на ст.1212 - 1214 ЦК України, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Суд першої інстанції в рішенні погодився з розрахунком позивача, відповідно до якого розмір доходу у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 розраховано як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 у справі №922/3412/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, обґрунтовуючи свої доводи тим, що відсутність оформлення речових прав на земельну ділянку не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою набувається в момент набуття права власності на об'єкт нерухомості, який на цій ділянці розташований, отже, на думку апелянта, відповідне майно (земельна ділянка) не може бути визнано таким, що набуте без належної правової підстави. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, погодившись із розрахунком позивача, не взяв до уваги той факт, що позивачем не встановлено суму сплаченого відповідачем земельного податку за заявлений в позові період (з 01.01.2016 по 30.09.2017), а надана позивачем довідка органу податкової служби від 21.09.2016 містить інформацію про суми сплаченого податку лише за період з 01.01.2016 по 30.07.2016. Крім того, як зазначає відповідач, розмір земельної ділянки, визначений позивачем під час обстеження земельної ділянки та використаний ним в розрахунку, не відповідає даним Державного земельного кадастру про розмір такої земельної ділянки, що не було враховано судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

До апеляційної скарги заявником додано копії платіжних доручень (т.1 а.с. 125-142), що, на його думку, підтверджують сплату земельного податку за весь заявлений у позові період (з 01.01.2016 по 30.09.2017).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду від 05.12.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення суми з урахуванням розміру земельної ділянки - 0,9332 га, однак у матеріалах справи немає доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в більшому розмірі, ніж 0,8880 га, який визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2015 № 200, № 204 та підтверджується даними Державного земельного кадастру. Також суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки відповідач фактично користується земельною ділянкою за межами площі, зазначеної в наданих сторонами документах (витягу з Державного земельного кадастру та договорах купівлі-продажу нерухомого майна), то немає й підстав для стягнення з нього безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати, адже за таких обставин у відповідача виник обов'язок з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки, а не обов'язок зі сплати орендної плати за користування частиною земельної ділянки більшою площею, ніж 0,888 га. Стосовно розрахунку позовних вимог суд також зазначив, що Харківською міською радою не встановлено розмір сплаченого відповідачем земельного податку за заявлений у позові період (з 01.01.2016 по 30.09.2017), а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму земельного податку, сплаченого за період з 01.01.2016 по 30.07.2016.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 в даній справі касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 скасовано. Справу №922/3412/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У вищевказаній постанові судом касаційної інстанції викладено наступні висновки. Суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, натомість суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення; поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні ; суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за відповідну земельну ділянку, водночас за змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України відповідач повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього; платіжні доручення щодо сплати ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за період з 30.07.2016 по 30.09.2017 відповідач надав лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги). За таких обставин, на порушення статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, не дослідивши причин неподання відповідачем цих документів до суду першої інстанції, оцінив платіжні доручення щодо сплати ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за період з 30.07.2016 по 30.09.2017 як докази; отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими - тобто оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

26.12.2018 ухвалою Східного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження і призначено розгляд апеляційної скарги на 29.01.2019 о 14:30 год.

У зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А., відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2019 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. суддя Фоміна В.О.

29.01.2019 представник відповідача надав пояснення, в яких зазначає, що акт обстеження від 04.09.2017 не відповідає вимогам закону, оскільки його було складено не уповноваженою на це особою, а апаратура, якою здійснювалось вимірювання, не була зареєстрована належним чином. До пояснень додано роздруківки з Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та з Реєстру апаратури супутникових радіонавігаційних систем.

29.01.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2019 о 14:30 год.

18.02.2019 представник відповідача надав письмові пояснення, в яких зазначає, що площа, яку займає ТОВ Сінтрекс , згідно з Державним реєстром речових прав становить 0,888 га, тоді як в акті обстеження від 04.09.2017 позивачем безпідставно зазначено більшу площу, а саме, 0,9932; в акті обстеження відсутнє позначення об'єктів нерухомості на схемі обстеження земельної ділянки та відсутні відомості, яку саме земельну ділянку було обстежено; згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав, за вказаною адресою є ще інша земельна ділянка площею 0,7566 га, однак за змістом позову та його обґрунтування відсутнє будь-яке співставлення меж іншої земельної ділянки за цією ж адресою та нежитлового будинку літ.Д-1, в акті обстеження відсутнє будь-яке позначення щодо літери Д-1. Також, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 в даній справі, відповідачем пояснено, що в засідання суду першої інстанції 05.12.2017, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, представник відповідача не зміг прибути у зв'язку з різким погіршенням самопочуття та з цієї ж причини не зміг завчасно повідомити суд про неможливість взяти участь у розгляді справи, тому пояснення та докази в обґрунтування правової позиції ТОВ "Сінтрекс" було подано разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 19.02.2019 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та викладенні в ній доводи, просив її задовольнити та скасувати оскаржуване рішення і відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області без змін.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Учасники процесу погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.09.2017 №96170504 право власності: - на нежитлові будівлі літ. А-2 загальною площею 173,4 м.кв., літ. Б-1 загальною площею 385,3 м.кв., літ. В-1 загальною площею 66,4 м.кв., літ. Г-1 загальною площею 22,6 м.кв., по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові з 24.12.2015 зареєстровано за ТОВ Сінтрекс на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015 № 200; - на нежитлову будівлю літ. Е-2 загальною площею 1239,4 м.кв., по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові з 24.12.2015 зареєстровано за ТОВ Сінтрекс на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015 № 204 (т.1 а.с.15-17).

Відповідно до інформаційної довідки від 04.09.2017 № 96170504, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 12.09.2016 № 19-20.08-3-4016/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 02.09.2016 № 6215/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові не зареєстровані (т.1 а.с.18).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,9332 га по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

04.09.2017 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_2, в присутності інженера-геодезиста ОСОБА_3 та інженера-землевпорядника ОСОБА_4 проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 0,9332 га по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. А-2 загальною площею 173,4 м.кв., літ. Б-1 загальною площею 385,3 м.кв., літ. В-1 загальною площею 66,4 м.кв., літ. Г-1 загальною площею 22,6 м.кв., літ. Е-2 загальною площею 1239,4 м.кв. (автосалон з майданчиком по продажу автомобілів та станції технічного обслуговування).

За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул Клочківська, 140 (т.1 а.с. 22-27).

Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі літ. А-2 , літ. Б-1 ,літ. В-1 , літ. Г-1 , літ. Е-2 , право власності на яких з 24.12.2015 зареєстровано за відповідачем.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2016 № 2485/9/20-30-12-04-30 товариством з обмеженою відповідальністю Сінтрекс задекларовано та сплачено з 01.01.2016 по 30.07.2016 земельного податку за земельну ділянку по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові в розмірі 32251,02 грн (т.1 а.с.28).

Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку загальною площею 0,9332 га по вул. Клочківський, 140 у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, позивач 06.10.2017 звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 6150799,96 грн. за період з 01.01.2016 по 30.09.2017.

Місцевий господарський суд задовольнив позов - з наведених вище підстав.

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, встановлених ст.269 ГПК України, з огляду на вимоги ч.1 ст. 316 ГПК України, згідно з якою вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи - колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з огляду на наступне.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Матеріали справи свідчать, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу від 24.12.2015 № 200 і № 204, укладених між Приватним підприємством фірмою Сандра-Інтернешнел (продавець; далі - ППФ Сандра-Інтернешнел ) і ТОВ Сінтрекс (покупець).

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ППФ Сандра-Інтернешнел (попереднього землекористувача), ні ТОВ Сінтрекс , зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З огляду на викладене ТОВ Сінтрекс як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем в ході її розгляду, ТОВ Сінтрекс у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 не сплачувало за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.1212 - 1214 Цивільного кодексу України. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 в даній справі.

Також, на виконання вказівок, що містяться у вищевказаній постанові суду касаційної інстанції, у відповідності до ч.1 ст. 316 ГПК України, в ході апеляційного провадження було перевірено правильність розрахунку позовних вимог та встановлено наступне.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (т.1, а.с.20, 21), розмір доходу відповідача у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 було визначено позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності (площею 9332 кв.м.) у формі орендної плати, що нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Апелянт наполягає на тому, що позивачем не доведено належними доказами розмір площі вказаної земельної ділянки, яка насправді є меншою, а саме - 0,888 га.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 в даній справі зазначено, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні .

Надаючи оцінку вказаному акту з додатками (т.1, а.с. 22 - 27), яким встановлено, що площа земельної ділянки, яка використовується ТОВ Сінтрекс для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (автосалону з майданчиком по продажу автомобілів та станції технічного обслуговування), становить саме 0,9332 га, колегія суддів зазначає, що відповідний документ є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом у розумінні ст. 76 - 79 ГПК України на підтвердження розміру спірної земельної ділянки.

Відповідач у наданих суду апеляційної інстанції поясненнях зазначав, що обстеження на місцевості здійснювалось за участю інженера - землевпорядника ОСОБА_4, який, на думку відповідача, не є сертифікованим інженером - землевпорядником і не зареєстрований у Державному реєстрі сертифікованих інженерів - землевпорядників.

Однак вказані твердження суд апеляційної інстанції не вважає належними аргументами, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені жодними доказами окрім роздруківки з Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, з якої не вбачається, що саме на дату складання акту від 04.09.2017 ОСОБА_4 не був сертифікованим інженером - землевпорядником.

Відповідач також посилається на те, що GPS приймач Hiper №272-0666, № 272-0690, який було використано для складення акту, зареєстрований в Держгеокадастрі за ТОВ Земінформ , а не за ТОВ Новітні технології землеустрою (яким здійснювалося обстеження на замовлення Харківської міської ради).

Однак вказані доводи також не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки в пункті 2 акту обстеження визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017 (т.1 а.с. 23) зазначено, що GPS приймач Hiper №272-0666, № 272-0690 використовуються згідно договору про оренду технічних засобів.

Стосовно заперечень представника відповідача про відсутність позначення об'єктів нерухомості на схемі обстеження земельної ділянки і відсутності в акті відомостей, яку саме земельну ділянку було обстежено, колегія суддів зазначає, що предметом дослідження при складенні позивачем акту від 04.09.2017 була земельна ділянка, яку використовує ТОВ Сінтрекс , а не схематичне розташування об'єктів нерухомості на земельній ділянці. Окрім того, в акті вказано про нежитлові будівлі, які розміщені на земельній ділянці, з посиланням на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав, а на самій схемі вказується земельна ділянка, яку фактично використовує ТОВ Сінтрекс із встановленням меж, у яких розташовані дані об'єкти нерухомості і вказано адресу, за якою проводилось обстеження земельної ділянки - вул. Клочківська, 140.

Відповідач, посилаючись в ході апеляційного провадження на наявність за вказаною адресою також і іншої земельної ділянки площею 0,7566 га та на відсутність в акті обстеження будь-якого позначення щодо нежитлового будинку літ.Д-1 - водночас не довів, яким чином вказані обставини спростовують висновки позивача щодо площі земельної ділянки, яку використовує ТОВ Сінтрекс .

Отже, як з'ясовано в ході апеляційного провадження та не спростовано відповідачем, акт обстеження визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017 є доказом, що встановлює фактичну площу користування відповідачем земельною ділянкою, розмір якої становить 0,9332 га.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що дії посадових осіб Департаменту територіального контролю Харківської міської ради щодо складання акту обстеження та визначення меж земельної ділянки не оскаржувались у судовому порядку та не визнавались протиправними.

Стосовно розрахунку доходу відповідача у період з 01.01.2016 по 30.09.2017 як розміру плати за земельну ділянку комунальної власності (площею 9332 кв.м.) у формі орендної плати, що нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування - колегія суддів зазначає, що вказаний розрахунок узгоджується з приписами Закону України Про оцінку земель , а також відповідає рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 Про затвердження Технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Харкова станом 01.01.2013 , від 25.09.2013 №1269/13 Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 , від 27.02.2008 №41/08 Про затвердження положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові (т.1, а.с.61 - 72). На підставі відповідного розрахунку позивачем встановлено, що за 2016 рік розмір орендної плати мав становити 3779370,40 грн., за 9 місяців 2017 року - 2403680,58 грн.

Відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції будь-яких мотивованих заперечень та контррозрахунків стосовно нарахованої позивачем суми доходу. В апеляційній скарзі ТОВ Сінтрекс зазначає, що виходячи з нарахувань земельного податку у 2016 році та елементарних арифметичних підрахувань нормативна грошова оцінка одного квадратного метра складає 3726,29 грн., в той час як у розрахунку, наданому позивачем, вона зазначена у розмірі 5062,38 грн.; за таких обставин апелянт припускає, що наведена позивачем нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2017 рік також не відповідає дійсності.

Проте вказані твердження колегія суддів не визнає належними аргументами, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, натомість, розрахунок позивача узгоджується з вимогами відповідних нормативних актів (про що було зазначено вище).

Водночас при визначенні розміру доходів, отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна, позивачем враховано, що відповідач обліковується у Головному управлінні ДФС у Харківській області як платник земельного податку, яким за 2016 рік задекларовано та сплачено 32251,02 грн. земельного податку за земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 140. Відповідне підтверджується належним чином засвідченою копією довідки Центральної ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області (т.1, а.с.28), яку місцевий господарський суд правомірно визнав належним доказом.

Отже, сума доходу відповідача обґрунтовано зменшена позивачем на вказаний розмір внесених платежів за використання землі у вигляді земельного податку.

В ході апеляційного провадження представник відповідача зазначав, що докази сплати ТОВ Сінтрекс земельного податку за весь період стягнення з 01.01.2016 по 30.09.2017, додані ним до апеляційної скарги (зокрема, копії відповідних платіжних доручень) в суді першої інстанції не надавались, оскільки представник відповідача брав участь в розгляді справи і не зміг прибути в судове засідання 05.12.2017 для надання даних доказів у зв'язку з поважністю причин, а саме різким погіршенням самопочуття.

У постанові Великої Палати Верховного Суду, від 20.11.2018 в даній справі зазначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї; платіжні доручення щодо сплати ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за період з 30.07.2016 по 30.09.2017 відповідач надав лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги), за таких обставин, на порушення статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, не дослідивши причин неподання відповідачем цих документів до суду першої інстанції, оцінив платіжні доручення щодо сплати ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за період з 30.07.2016 по 30.09.2017 як докази; отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки.

Надаючи правову оцінку поданим відповідачем до суду апеляційної інстанції доказам, у відповідності до вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідач в ході апеляційного провадження зазначав, що Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, не передбачав обов'язкової вимоги подання доказів в обґрунтування заперечень проти позову виключно разом із відзивом на позов.

Колегія суддів зазначає, що відповідні норми дійсно не містилися у редакції кодексу, що була чинною на час прийняття оскаржуваного рішення. Разом з тим, і попередня, і нині чинна редакція Господарського процесуального кодексу України містять обмеження щодо надання доказів до суду апеляційної інстанції, а саме - як уже зазначалося, заявником має бути доведено винятковість відповідних обставин та неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Зокрема, наявність чи відсутність факту встановлюється доказами, які підтверджують чи спростовують певні події (у даному випадку це може бути документ про звернення представника відповідача до медичних установ у зв'язку з погіршенням здоров'я). Однак матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт погіршення здоров'я представника відповідача, а в судовому засіданні представником відповідача зазначено, що останній не звертався до медичних установ і не може документально підтвердити даний факт погіршення здоров'я саме 05.12.2017.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи.

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Довіреність громадянина, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Аналіз даної норми свідчить про те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції представляти інтереси ТОВ Сінтрекс мав змогу керівник підприємства або інші особи, повноваження яких підтверджено довіреністю від імені підприємства. За таких обставин колегія суддів зазначає, що ТОВ Сінтрекс мало змогу направити іншого представника до суду першої інстанції для надання відповідних доказів.

Колегія суддів додатково враховує, що місцевим господарським судом в ході розгляду даної справи було створено сторонам відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав. Так, ухвалою від 09.10.2017, копію якої отримано ТОВ Сінтрекс 13.10.2017 (т.1, а.с.30) розгляд справи було призначено на 15.11.2017. Ухвалою від 15.11.2017 судом задоволено клопотання відповідача (т.1,а.с.31), в якому останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату з метою надання представнику ТОВ Сінтрекс можливості взяти участь у слуханні справи та надати обґрунтування своєї позиції щодо позовних вимог; відкладено розгляд справи на 05.12.2017 (копію вказаної ухвали отримано ТОВ Сінтрекс 22.11.2017, т.1, а.с.79).

Тобто відповідач мав достатньо часу (з 13.10.2017 по 05.12.2017) для підготовки мотивованих заперечень та для надання суду першої інстанції доказів в обґрунтування своєї правової позиції, однак вказаною можливістю не скористався.

За таких обставин, посилання ТОВ Сінтрекс в апеляційній скарзі на раптове погіршення самопочуття представника безпосередньо 05.12.2017 (яке до того ж не підтверджено жодними доказами, про що зазначалося вище) не може бути визнано переконливим аргументом в обґрунтування об'єктивної неможливості надати докази у встановлений законом строк.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.91 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Проте, як вбачається з доданих до апеляційної скарги копій платіжних доручень (т.1 а.с. 117-142), вони не містять дати засвідчення копій і прізвища та ініціалів особи, яка їх засвідчила - тоді як у відповідності до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що надані відповідачем копії платіжних доручень не приймаються судом до розгляду.

Отже, місцевий господарський суд правомірно визнав обґрунтованим розрахунок позивача також і в частині суми земельного податку, сплаченого ТОВ Сінтрекс за 2016 рік (32251,02 грн.), та дійшов вірного висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 6150799,96 грн. збережених коштів від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2016 по 30.09.2017.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження відповідачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та відмови у позові.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрекс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2017 у справі №922/3412/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.02.2019

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна