Рішення

від 01.03.2018 по справі 910/23221/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 01.03.2018Справа №  910/23221/17 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний завод "Югора", с. Крячки, Васильківський район, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі", м. Київ про стягнення 119 985,63 грн., -   ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонний завод "Югора" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" (відповідач) суми заборгованості за Договором №16-03/16 про виготовлення та поставку продукції від 16.03.2016р. в розмірі 119  985,63 грн., з урахуванням штрафних санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2017р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків. 10.01.2018р. до суду від позивача надійшло доповнення до позовної заяви у відповідь на ухвалу суду від 27.12.2017р. щодо усунення недоліків позовної заяви. Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи. Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Оскільки позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк та спосіб, встановлені судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 05.02.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що поставлена позивачем продукція не може бути предметом договору, оскільки була поставлена в інше місце, ніж передбачено договором, оскільки в період дії договору продукція на суму 2  000  000,00 грн. (сумарна вартість договору) була відвантажена ще у серпні 2016р., інша продукція, на думку відповідача, відвантажувалась без договірних відносин. При цьому, як зазначає відповідач, оскільки у призначеннях платежу не вказувались реквізити укладеного між сторонами договору, оплати здійснені відповідачем здійснювались поза договірними відносинами, відповідач також вказує на безпідставність відвантаженої позивачем продукції понад суму 50  000,00 грн. в т.ч. ПДВ, оскільки це суперечить умовам п. 7.7. Договору. Крім того, оскільки між сторонами при укладенні договору не було погоджено таку його істотну умову як строк дії, вказаний договір, на думку відповідача, є неукладеним. З урахуванням викладеного, оскільки викладені позивачем обставини не можуть бути предметом спору згідно укладеного між сторонами договору, то і безпідставними є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій. 07.02.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вказує на те, що поставлена ним продукція була прийнята відповідачем без жодних претензій, відтак посилання відповідача у відзиві щодо місця поставки, відвантаження продукції на суму понад 50  000,00 грн. в т.ч. ПДВ не може бути підставою для невиконання взятих на себе зобов'язань за договором, посилання відповідача на те що у здійснених останнім оплатах вартості продукції не вказувались реквізити договору, позивач відхиляє та вказує, що такі дії не можуть бути підставою для звільнення від оплати продукції, а надані відповідачем акти звірки взаємних розрахунків, на думку позивача, можуть свідчити про те, що між сторонами існують довготривалі (з 16.03.2016р.) господарські відносини. Щодо строку дії договору, позивач вказує на те, що надані суду копії договору, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, які містять посилання на договір, свідчать про те, що між сторонами склались договірні відносини, що також підтвердив сам відповідач, здійснюючи часткові оплати вартості продукції, а також надаючи до матеріалів справи акти звірки взаємних розрахунків за договором. При цьому, позивач вказує, що сплив строку дії договору, за приписами чинного законодавства України не звільняє сторін від виконання зобов'язань за договором та від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 16.03.2016р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір №16-03/16 про виготовлення та поставку продукції (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити замовнику замовлену продукцію (бетон, бетонні вироби і конструкції та інша продукція) (продукція за Договором) по узгодженню сторін виконати його доставку в місце поставки, а замовник зобов'язувався своєчасно здійснити його передплату та прийняти замовлену продукцію на умовах даного Договору. Місце поставки - Київська обл., Васильківський р-н., смт. Калинівка, або інше вказане замовником в заявках. Відповідно до п. 2.1. Договору кількість товарів, що підлягають виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках замовника, рахунках-фактурах виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних, або видаткових). За умовами п. 2.2. Договору загальна кількість товару, що поставляється за цим Договором, визначається на підставі письмових заявок замовника, в яких вказується: дата поставки, кількість товару, номенклатура товару, точна адреса доставки, при необхідності погодинний графік поставок. Письмова заявка підписується уповноваженою особою та скріплюється печаткою замовника. В п. 3.1. Договору сторони погодили, що загальна вартість Договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних виконавцем і прийнятих замовником заявок протягом терміну дії Договору, складає 2 000  000,00 грн., в т.ч. ПДВ 333 333,33 грн. Якість та комплектність продукції сторони погодили в Розділі 4 Договору. Згідно п. 5.2. Договору продукція вважається поставленим замовнику з моменту його отримання в місці поставки, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується замовником, на підставі товарно-транспортних накладних. За змістом п. п. 5.4., 5.5. Договору поставка продукції здійснюється на об'єкти замовника, адреси та відвантажу вальні реквізити яких повідомляються виконавцю в заявках замовника. Продукція вважається переданою з моменту одержання її на виробництві Виконавця по його фактичній адресі. Підтвердженням отримання продукції є додаткова накладна підписана водієм авто бетонозмішувача перед виїздом з території виконавця. У відповідності до п. п. 6.5., 6.6. Договору передача продукції здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, в яких вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість продукції що поставляється. Дата, години та хвилини поставки вказується у товарно-транспортній накладній про прийняття товару, що є датою поставки продукції. Як передбачено в п. 7.1. Договору відпуск продукції здійснюється по вільним відпускним цінам. Ціна продукції обумовлюється в Специфікації (Додаток №1 до даного Договору). Вартість кожної партії поставки продукції, вказується Виконавцем у рахунку-фактурі. В Специфікації від 05.09.2016р. (Додаток № 2 до Договору) сторони погодили найменування продукції, одиниці виміру, ціну в т.ч. ПДВ з доставкою на об'єкт. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000326 від 12.09.2017р. на суму 100  563,50 грн. Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, 16.09.2017р. на виконання умов Договору, позивачем було виготовлено та доставлено відповідачеві продукцію на загальну суму 100  563,50 грн. При цьому, до матеріалів справи надано належним чином засвідчені копії видаткових накладних про поставку продукції на суму 113  228,97 грн., а саме: - № РН-0001853 від 16.09.2017р. на суму 16  219,92 грн.; - № РН-0001854 від 16.09.2017р. на суму 14  597,93 грн.; - № РН-0001856 від 16.09.2017р. на суму 16  219,92 грн.; - № РН-0001857 від 16.09.2017р. на суму 14  597,93 грн.; - № РН-0001858 від 16.09.2017р. на суму 16  219,92 грн.; - № РН-0001859 від 16.09.2017р. на суму 14  597,93 грн.; - № РН-0001860 від 16.09.2017р. на суму 14  597,93 грн.; - № РН-0001861 від 16.09.2017р. на суму 6  177,49 грн. Продукцію було прийнято відповідачем про що свідчить підпис його уповноваженого довіреністю № 1563 від 15.09.2017р. представника у вказаних вище видаткових накладних. Отримання продукції за договором також підтверджується доданими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних, в яких також міститься відмітка представника відповідача про прийняття продукції. В п. 7.4. Договору сторони домовились, що замовник здійснює передплату за продукцію на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії продукції. При здійсненні розрахунків замовник зобов'язаний зазначити в платіжному документі номер та дату даного Договору. Фактом безготівкової оплати за продукцію є фактичне надходження коштів на р/р виконавця (п. 7.5. Договору). Згідно п. 7.7. Договору виконавець може відвантажити продукцію без попередньої його оплати замовником. Для цього замовник повинен направити письмове клопотання виконавцю за 24 год. до платного відвантаження продукції, в якому вказати марку, кількість та на яку суму планується отримати продукції. Сума продукції відвантаженої замовнику без попередньої оплати не може перевищувати 50  000 грн., в т.ч. ПДВ. Сума заборгованості за відвантажену продукцію замовник зобов'язаний оплатити на протязі 2 (двох) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості. В п. 7.8. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати продукції замовником понад 3 (трьох) календарних днів, з моменту настання строку платежу відповідно до п. 7.7 договору, виконавець має право перевести замовника з відстрочки платежу за поставлену продукцію на попередню оплату. У поданому до суду доповненні до позовної заяви, позивач вказує на те, що ним поставлено відповідачеві продукцію на загальну суму 164  369,64 грн., на підтвердження чого надає картку рахунку: 361 по контрагенту – відповідач за договором за період з 01.08.2017р. по 31.12.2017р. з яких оплачено відповідачем 69  790,75 грн., що підтверджується випискою з банку. Таким чином, позивач вказує на наявну у відповідача заборгованість за виготовлену ним продукцію на суму 94  578,89 грн. (164  369,64 грн. - 69  790,75 грн.). Матеріалами справи також підтверджується звернення позивача до відповідача з претензією вих. № 54 від 28.11.2017р. (докази направлення та отримання претензії у матеріалах справи) на суму 118  265,07 грн. з урахуванням штрафних санкцій, яка була залишена без відповіді та задоволення зі сторони відповідача. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує на те, що відповідачем не оплачено вартість продукції на суму 94  578,89 грн. та за наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати продукції, позивач також нарахував та заявив до стягнення штрафні санкції, а саме 6  490,96 грн. пені та 18  915,78 грн. штрафу. Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що поставлена позивачем продукція не може бути предметом договору, договір між сторонами є неукладеним, оскільки не погоджено строк його дії, оскільки викладені позивачем обставини не можуть бути предметом спору згідно укладеного між сторонами договору, то і безпідставними є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду. Відповідно до норм статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Як передбачено в ч. ч. 1, 2 ст. 840 Цивільного кодексу України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Нормами частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судом встановлено факт виготовлення позивачем продукції на загальну суму 164  369,64 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, карткою рахунку 361 по контрагенту – відповідач за договором за період з 01.08.2017р. по 31.12.2017р., факт отримання відповідачем вказаної продукції (уповноваженим довіреністю № 1563 від 15.09.2017р. представником), фактична оплата відповідачем вартості продукції на суму 69  790,75 грн. та наявність заборгованості відповідача на суму 94  578,89 грн. При цьому, факт наявності заборгованості перед позивачем за договором на суму 94  578,89 грн. підтверджено самим відповідачем у наданому суду актом звірки взаєморозрахунків за період з 16.03.2016р. – 31.12.2017р. Беручи до уваги п. 7.7. Договору (оскільки доставка виготовленої позивачем продукції здійснювалась без попередньої оплати) обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний на протязі 2 (двох) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, тобто у строк до 18.09.2017р. включно, а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг у відповідача виникло з наступного дня після спливу такого строку. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Щодо наведених у відзиві на позовну заяву заперечень відповідача проти позову, суд відзначає наступне. При розгляді даної справи, зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського  кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються. Так, відповідач вказує на те, що оскільки іншого, ніж указане в п. 1.1. Договору місця поставки - Київська обл., Васильківський р-н., смт. Калинівка не визначено, вся продукція, що поставляється в інше місце не може бути предметом договору. З такими висновками відповідача суд не погоджується, оскільки в п. 1.1. Договору сторони погодили місце поставки - Київська обл., Васильківський р-н., смт. Калинівка, або інше вказане замовником в заявках. При цьому, відповідачем не заперечується факт виготовлення та доставки йому продукції, отримання його уповноваженим представником та часткова оплата такої продукції. Суд також відхиляє доводи позивача відвантаження позивачем продукції на суму понад 2  000  000,00 грн. (сумарна вартість договору), відтак інша продукція, на думку відповідача, відвантажувалась без договірних відносин, оскільки надані суду і рахунок-фактура і видаткові накладні, за якими відповідач отримав продукцію, містять посилання на договір. При цьому, в п. 3.2. Договору сторони погодили, що у випадку зміни ціни на продукцію, що поставляється, відповідно і змінюється сума договору. Щодо не зазначення у призначеннях платежу реквізитів укладеного між сторонами договору, що на думку відповідача може свідчити про те, що оплати здійснені відповідачем здійснювались поза договірними відносинами, суд відзначає, що за змістом п. 7.4. Договору вказаний обов'язок (щодо зазначення номеру та дати договору) при здійсненні оплати вартості продукції було покладено саме на відповідача, який порушено останнім та в будь-якому разі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати продукції. Факт наявності заборгованості на суму 94  578,89 грн. також підтверджується наданим до матеріалів справи підписаним відповідачем та скріпленими його печаткою актом звірки взаємних розрахунків за період з 16.03.2017р. по 31.12.2017р. При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання. Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за договором. Суд також не приймає доводів відповідача стосовно безпідставності відвантаження позивачем продукції понад суму 50  000,00 грн. в т.ч. ПДВ, оскільки це суперечить умовам п. 7.7. Договору, з огляду на те, що такі заперечення мали висуватись відповідачем при прийнятті продукції, чого зроблено не було та отримавши без претензій до позивача продукцію, у відповідача виникло зобов'язання щодо її оплати. Окремо слід зупинитись на доводах відповідача щодо не укладення договору, оскільки, як зазначає відповідач, між сторонами не було погоджено таку його істотну умову як строк дії. Як встановлено судом, договір підписано уповноваженими особами сторін та скріплений їхніми печатками, що свідчить про дійсне волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому. Згідно п. 10.1. Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. При цьому, судом встановлено, що кінцева дата дії договору 31 грудня 2016р. прописана кульковою ручкою, проте оскільки 2016 календарний рік закінчився, з огляду на відсутність в матеріалах справи повідомлень сторін про намір припинити дію Договору, дія договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Суд також відзначає, що в договорі сторони погодили дію договору в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між ними, а судом при розгляді даної справи встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань. На думку суду, заперечення відповідача в цілому зводяться до уникнення передбаченої договором відповідальності та спростовані позивачем наданими суду доказами та заявами по суті. З урахуванням часткової оплати відповідачем вартості продукції на суму 69  790,75 грн., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі на суму 94  578,89 грн. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості виготовленої позивачем продукції не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до 8.2. Договору за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється    від суми простроченого платежу та не може перевищувати    подвійної    облікової    ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно п. 8.4. Договору у разі порушення замовником строку платежу, встановленого п. 7.7. Договору, більше ніж на 10 календарних днів, замовник зобов'язаний сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченого платежу. Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати. Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені та штрафу) відповідно до п. п. 8.2., 8.4. Договору. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено помилковість визначеного позивачем періоду її нарахування (18.09.2017р. – 22.12.2017р.), зважаючи на те, що продукція була доставлена відповідачеві 16.09.2017р. в порядку п. 7.7. Договору відповідач мав погасити заборгованість у строк до 18.09.2017р. включно, а прострочення оплати продукції у відповідача виникло з 19.09.2017р., проте здійснивши перерахунок пені за період з 19.09.2017р. по 22.12.2017р. (кінцева дата визначена позивачем), судом встановлено, що сума пені не перевищує розраховану судом та становить 6  490,96 грн., а розрахована позивачем сума штрафу є арифметично вірною 18  915,78 грн. = 94 578,89 х 20%. У зв'язку з викладеним, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій також підлягають задоволенню. За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/23221/17 позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 94  578,89 грн. суми основного боргу, 6  490,96 грн. пені та 18  915,78 грн. штрафу. Судовій збір в розмірі 1  799,78 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст.  ст. 129, 232, 233, 237-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" (ідентифікаційний код 32049047, адреса: 03142, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, буд. 32, офіс 402) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонний завод "Югора" (ідентифікаційний код 33079376, адреса: 08606, Київська обл., Васильківський район, с. Крячки, вул. Кривова, буд. 40) 94  578,89 грн. (дев'яносто чотири тисячі п'ятсот сімдесят вісім гривень 89 коп.) суми основного боргу, 6  490,96 грн. (шість тисяч чотириста дев'яносто гривень 96 коп.) пені, 18  915,78 грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень 78 коп.) штрафу та 1  799,78 грн. (одну тисячу сімсот дев'яносто дев'ять гривень 78 коп.) судового збору. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                                                             С.М. Морозов