Постанова

від 07.05.2018 по справі 910/23221/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2018 р. Справа№ 910/23221/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Азбі

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018

у справі № 910/23221/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонний завод Югора

до Товариства з обмеженою відповідальністю Азбі

про стягнення 119 985,63 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бетонний завод Югора (надалі - ТОВ Бетонний завод Югора ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Азбі (надалі - ТОВ Азбі ) про стягнення 119 985,63 грн, з яких 94 578,89 грн основного боргу, 6 490,96 грн пені та 18 915,78 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про виготовлення та поставку продукції №16-03/16 від 16.03.2016 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/23221/17 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з ТОВ Азбі на користь ТОВ Бетонний завод Югора 94 578,89 грн основного боргу, 6 490,96 грн пені, 18 915,78 грн штрафу та 1 799,78 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати вартості виготовленої та поставленої позивачем продукції не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання; дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для нарахування пені та штрафу; відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ Азбі звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виготовлення та поставку позивачем продукції за спірними накладними в рамках укладеного між сторонами договору, що є підставою для здійснення оплати та застосування штрафних санкцій на його умовах.

Апелянт наголошує на тому, що поставка продукції в інше місце, ніж те, що погоджене умовами договору або відповідними заявками замовника, не може бути предметом даного договору; відвантаження позивачем продукції на суму, що перевищує загальну вартість договору, відвантажувалась не на договірних умовах, оскільки договір є повністю виконаним та припиненим. У зв'язку з поставкою продукції на суму, встановлену умовами договору, строк дії останнього не може бути продовженим на наступний календарний рік; договір між сторонами є неукладеним, оскільки не погоджено строк його дії, а виправлення в договорі здійснені без погодження іншою стороною є незаконними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 поновлено ТОВ Азбі пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено ТОВ Бетонний завод Югора строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/23221/17.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено факт виготовлення продукції та її поставки за спірними накладними саме на виконання умов укладеного між сторонами договору, оскільки в них та в рахунках на оплату наявне посилання на такий договір.

При цьому, як стверджує позивач, підписання та скріплення печатками сторін видаткових накладних та товарно-транспортних накладних свідчить про погодження між сторонами місця поставки продукції, а також його вартості, у зв'язку зі збільшенням цін на продукцію, а перевищення загальної суми договору не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов'язку зі здійснення оплати поставленої продукції.

Крім того, позивач зазначав, що відсутність реквізитів договору у платіжних документах не може свідчити про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки обов'язок вказувати номер та дату договору при здійсненні оплати покладається саме на відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ Азбі на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/23221/17 призначено на 07.05.2018.

23.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У судове засідання 07.05.2018 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, враховуючи клопотання останнього про здійснення розгляду справи без його участі, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/23221/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16.03.2016 між ТОВ Азбі (у тексті договору - замовник) та ТОВ Бетонний завод Югора (у тексті договору - виконавець) було укладено договір на виготовлення та поставку продукції № 16-03/16 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику замовлену продукцію (бетон, бетонні вироби і конструкції та інша продукція) (далі - продукція), по узгодженню сторін виконати його доставку в місце поставки, а замовник зобов'язувався своєчасно здійснити його передоплату та прийняти замовлену продукцію на умовах даного договору.

Місце поставки - Київська обл., Васильківський р-н., смт. Калинівка, або інше вказане замовником у заявках.

Відповідно до п. 2.1. договору кількість товарів, що підлягають виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках замовника, рахунках-фактурах виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних або видаткових).

За умовами п. 2.2. договору загальна кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається на підставі письмових заявок замовника, в яких вказується: дата поставки, кількість товару, номенклатура товару, точна адреса доставки, при необхідності погодинний графік поставок. Письмова заявка підписується уповноваженою особою та скріплюється печаткою замовника.

В п. 3.1. договору сторони погодили, що загальна вартість договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних виконавцем і прийнятих замовником заявок протягом терміну дії договору, складає 2 000 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 333 333,33 грн.

Якість та комплектність продукції сторони погодили в Розділі 4 договору.

Згідно з п. 5.2. договору продукція вважається поставленою замовнику з моменту її отримання в місці поставки, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується замовником, на підставі товарно-транспортних накладних.

За змістом п. п. 5.4., 5.5. договору поставка продукції здійснюється на об'єкти замовника, адреси та відвантажувальні реквізити яких повідомляються виконавцю в заявках замовника. Продукція вважається переданою з моменту одержання її на виробництві виконавця по його фактичній адресі. Підтвердженням отримання продукції є додаткова накладна, підписана водієм автобетонозмішувача перед виїздом з території виконавця.

Відповідно до п. 7.1. договору відпуск продукції здійснюється по вільним відпускним цінам. Ціна продукції обумовлюється в Специфікації (додаток №1 до даного договору). Вартість кожної партії поставки продукції, вказується виконавцем у рахунку-фактурі.

В Специфікації від 05.09.2016 (додаток №2 до договору) сторони погодили найменування продукції, одиниці виміру, ціну в т.ч. ПДВ з доставкою на об'єкт.

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач виготовив та поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 100 563,50 грн, однак, в порушення умов договору відповідач своєчасно та у повному обсязі за вказану продукцію не розрахувався, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 94 578,89 грн, яку разом із нарахованою на неї пенею та штрафом позивач просив стягнути з відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий має ознаки договору підряду, за яким відповідно до ст. 837 ЦК України одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Крім того, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір, враховуючи, що його предметом є доставка замовленої продукції в місце поставки, також містить елементи договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України, відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, за своєю правовою природою зазначений договір є змішаним договором, тобто містить у своєму складі елементи договору підряду та договору поставки товару.

При цьому, колегія суддів вважає, що твердження скаржника щодо не укладення договору у зв'язку з відсутністю в ньому погодженої між сторонами такої істотної умови як строк дії договору, суд першої інстанції правомірно відхилив як безпідставні з огляду на те, що договір підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений їх печатками, що свідчить про дійсне волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому, а крім того виконувався сторонами, що підтверджується нижчевказаними доказами, наявними у матеріалах справи.

Згідно з п. 10.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 201р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, у наданому позивачем примірнику договору кінцева дата дії договору - 31 грудня 20 16р. прописана кульковою ручкою. Однак, жодних застережень сторонами з цього приводу здійснено не було, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про неправомірність здійснення позивачем такого виправлення.

Водночас, судова колегія також звертає увагу на суперечність доводів відповідача, який стверджує, що договір між сторонами є неукладеним, оскільки не погоджено строк його дії, при цьому наголошує на тому, що договір є повністю виконаним і припиненим, у зв'язку з поставкою продукції на суму, встановлену умовами договору.

Крім того, твердження апелянта про те, що оскільки договір є повністю виконаним та припиненим, строк дії останнього не може бути продовженим на наступний календарний рік, колегія суддів відхиляє з огляду на погоджені сторонами умови договору, а саме, п. 10.1 договору, згідно якого, якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи повідомлень сторін про намір припинити дію договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір є продовженим на тих самих умовах на наступний календарний рік.

При цьому, у зв'язку з тим, що відповідно до п. 10.1 договору в частині взаєморозрахунків останній діє до повного розрахунку між сторонами, а доказів здійснення повного розрахунку з позивачем матеріали справи не містять, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про припинення договору у зв'язку з його повним виконанням.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ Бетонний завод Югора та ТОВ Азбі вищевказаного договору було спрямоване на отримання останнім виготовленої та поставленої позивачем продукції і одночасного обов'язку по здійсненню її оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності до п. п. 6.5., 6.6. договору сторони погодили, що передача продукції здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, в яких вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість продукції, що поставляється. Дата, години та хвилини поставки вказуються у товарно-транспортній накладній про прийняття товару, що є датою поставки продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві продукції на загальну суму 113 228,97 грн позивачем було надано суду видаткові накладні (а.с. 16-23), а саме:

- № РН-0001853 від 16.09.2017 на суму 16 219,92 грн;

- № РН-0001854 від 16.09.2017 на суму 14 597,93 грн;

- № РН-0001856 від 16.09.2017 на суму 16 219,92 грн;

- № РН-0001857 від 16.09.2017 на суму 14 597,93 грн;

- № РН-0001858 від 16.09.2017 на суму 16 219,92 грн;

- № РН-0001859 від 16.09.2017 на суму 14 597,93 грн;

- № РН-0001860 від 16.09.2017 на суму 14 597,93 грн;

- № РН-0001861 від 16.09.2017 на суму 6 177,49 грн.

Колегією суддів встановлено, що зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, зокрема, представником відповідача за довіреністю № 1563 від 15.09.2017 (а.с. 15), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем продукції відповідачеві на виконання умов договору.

Крім того, факт отримання відповідачем продукції також підтверджується товарно-транспортними накладними, в яких міститься відмітка представника відповідача про прийняття продукції (а.с. 24-31) та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, доводи апелянта про те, що поставка продукції за вказаними видатковими накладними відбувалась поза межами укладеного сторонами договору, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні заявки на поставку, а місце поставки не відповідає, визначеному у договорі, а також у зв'язку з відвантаженням позивачем продукції на суму, що перевищує загальну вартість договору, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що зазначені видаткові накладні містять посилання саме на договір №16-03/16 від 16.03.2016, підписані сторонами без зауважень та заперечень, зокрема і щодо місця поставки, асортименту, ціни та кількості продукції.

При цьому, в п. 3.2. договору сторони погодили, що у випадку зміни ціни на продукцію, що поставляється, відповідно змінюється і сума договору.

Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем виник обов'язок здійснити оплату за виготовлену та поставлену останнім продукцію за вищевказаними видатковими накладними на загальну суму 113 228,97 грн у відповідності до умов договору.

У поданих до суду першої інстанції доповненнях до позовної заяви, позивач вказував на те, що між сторонами існували довготривалі відносини та за період з 01.08.2017 по 31.12.2017 ТОВ Бетонний завод Югора виготовило та поставило ТОВ Азбі продукцію на загальну суму 164 369,64 грн, з яких відповідачем оплачено 69 790,75 грн.

Таким чином, позивач вказував на наявну у відповідача заборгованість за виготовлену та поставлену ним продукцію за вищевказаними видатковими накладними на суму 94 578,89 грн (164 369,64 грн - 69 790,75 грн).

Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем карткою рахунку: 361 по контрагенту ТОВ Азбі за договором №16-03/16 від 16.03.2016 за період з 01.08.2017 по 31.12.2017, банківською випискою (а.с. 49-52), а також наданим відповідачем актом звірки взаєморозрахунків за період з 16.03.2016 по 31.12.2017 (а.с. 59-64).

При цьому, доводи відповідача про те, що ним здійснювались оплати не на підставі договору, оскільки у призначеннях платежу реквізитів укладеного між сторонами договору не зазначалось, правомірно відхилені місцевим господарським судом, з огляду на те, що за змістом п. 7.4. договору обов'язок щодо зазначення номеру та дати договору при здійсненні оплати вартості продукції було покладено саме на відповідача.

Крім того, з банківської виписки (а.с. 51) вбачається, що оплата відповідачем продукції здійснювалась на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур, у тому числі і рахунку-фактури №СФ-0000326 від 12.09.2017 (а.с. 14), виставленого на оплату поставленої позивачем продукції за спірними видатковими накладними, в якому міститься посилання на договір №16-03/16 від 16.03.2016.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду виготовлену та поставлену за вищевказаними накладними продукцію відповідач оплатив лише частково, у зв'язку з чим заборгованість ТОВ Азбі перед ТОВ Бетонний завод Югора становить 94 578,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами частини 1 статті 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Пунктом 7.4. договору сторони погодили, що замовник здійснює передплату за продукцію на підставі цього договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії продукції.

Відповідно до п. 7.7. договору виконавець може відвантажити продукцію без попередньої його оплати замовником. Сума продукції, відвантаженої замовнику без попередньої оплати не може перевищувати 50 000,00 грн, в т.ч. ПДВ. Суму заборгованості за відвантажену продукцію замовник зобов'язаний оплатити на протязі 2 (двох) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, поставка виготовленої позивачем продукції за спірними видатковими накладними здійснювалась відповідачеві без попередньої оплати у повному обсязі.

При цьому, судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача щодо безпідставності відвантаження позивачем продукції понад суму 50 000,00 грн, в т.ч. ПДВ, оскільки це суперечить умовам п. 7.7. договору, з огляду на те, що такі заперечення мали висуватись відповідачем при прийнятті продукції, чого здійснено не було, та отримавши без претензій до позивача продукцію, у відповідача виник обов'язок щодо її оплати.

Отже, враховуючи умови договору та обставини справи, обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленої позивачем 16.09.2017 за спірними видатковими накладними продукції мав бути виконаний протягом 2 (двох) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, тобто у строк до 18.09.2017 включно, а прострочення оплати вартості вказаної продукції у відповідача виникло з наступного дня після спливу такого строку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач визнає факт отримання виготовленої позивачем продукції, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати поставленої продукції у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 94 578,89 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати виготовленої та поставленої позивачем продукції, останній заявив вимоги про стягнення 6 490,96 грн пені та 18 915,78 грн штрафу.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 №06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 у справі № 20/246-08.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Як вбачається з розрахунку позивача, останній нараховує пеню на суму основного боргу, виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 18.09.2017 по 22.12.2017 (95 днів).

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом, зважаючи на те, що продукція була доставлена відповідачеві 16.09.2017, в порядку п. 7.7. договору відповідач мав погасити заборгованість у строк до 18.09.2017 включно, а тому прострочення оплати продукції у відповідача виникло з 19.09.2017.

Разом з тим, здійснивши перерахунок пені за період з 19.09.2017 по 22.12.2017 (кінцева дата визначена позивачем), судом правильно встановлено, що заявлена позивачем сума пені не перевищує розраховану судом та становить 6 490,96 грн, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю.

Пунктом 8.4 договору сторони також погодили, що у разі порушення замовником строку платежу, встановленого п. 7.7. договору, більше ніж на 10 календарних днів, замовник зобов'язаний сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченого платежу.

Враховуючи порушення відповідачем свого обов'язку з оплати виготовленої та поставленої позивачем продукції більше ніж на 10 календарних днів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, судом першої інстанції правильно встановлено, що він є арифметично вірним, становить 18 915,78 грн, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про виготовлення та поставку продукції №16-03/16 від 16.03.2016 у розмірі 119 985,63 грн, з яких 94 578,89 грн основного боргу, 6 490,96 грн пені та 18 915,78 грн штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/23221/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Азбі має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Азбі на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/23221/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/23221/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/23221/17.

4. Матеріали справи № 910/23221/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.05.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська