Постанова

від 27.02.2018 по справі 5015/6344/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа № 5015/6344/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - Вихованський К.В. (пред-к за довіреністю)

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - Шевченко М.І. (пред-к за довіреністю)

від відповідача -3 - Чижович І.З. (пред-к за довіреністю)

від третіх осіб - не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради від 31.07.2017 року

на рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2011р. (суддя Н. Мороз, повний текст складено - 25.11.2011 року)

у справі № 5015/6344/11

за позовом: Фізична особа-підприємець Рак Етері Гурамівна, м. Львів

до відповідача 1: ТзОВ "Станіслава", м. Львів

до відповідача 2 : Львівської міської ради, м.Львів,

до відповідача - 3 - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

за участі третьої особи -1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 Львівське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг"., м.Львів,

за участі третьої особи -2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Богачова Богдана Богданівна, м.Львів,

про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У позові від 14.10.2011 року позивач Фізична особа - підприємець (ФОП) Рак Е.Г. просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Станіслава , м. Львів, проспект Свободи, 49 (код ЄДРПОУ 23273864) не чинити перешкод в користуванні нежитловими приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15. 1 кв.м., приміщеннями II поверху, позначеними індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв. м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, та просить визнати право власності за ФОП Рак Етерою Гурамівною, АДРЕСА_1, (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на нежитлові приміщення 1-го поверху позначені на поверховому плані індексами XVI. XVII, XVIII. площею 15, 1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м. (далі також - спірні нежитлові приміщення) , що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, мотивуючи це тим, що оскільки відповідач як замовник відновлювальних робіт не оплатив їх вартість, то таке майно підлягало притриманню за умовами договору, і за умовами договору передбачено безпосереднє стягнення на притримане майно у випадку невиконання зобов'язань по оплаті.

Позивач у позові покликався на норми ст. ст. 16, 591, 595, 597, 392 ЦК України. Зазначаючи вимогу про зобов'язання відповідача не чинити перешкод в користуванні спірними нежитловими приміщеннями, позивач не вказує нормативну підставу такої вимоги, мотивуючи таку вимогу тим, що листом від 07.10.2011 року № 49 відповідач повідомив, що не визнає договір № 22 від 24.11.2008 року та здійснив заміну замків вхідних дверей.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.11.2011 у справі № 5015/6344/11 позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіслава , м. Львів, проспект Свободи, 49 (код ЄДРПОУ 23273864) не чинити перешкод в користуванні фізичною особою - підприємцем Рак Етерою Гурамівною, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) нежитловими приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15.1 кв.м., приміщеннями II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2. Визнано право власності за фізичною особою-підприємцем Рак Етерою Гурамівною, АДРЕСА_1, (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на нежитлові приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI. XVII, XVIII. площею 15, 1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем ТОВ Станіслава оплата за виконані відновлювальні роботи щодо нежитлових приміщень роботи в терміни, передбачені договором, не здійснена. Договором від 24.11.2008р. передбачено безпосереднє стягнення на притримане майно у випадку невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті за виконані позивачем роботи. Крім того, актом приймання-передачі від 03.10.2011р. сторони погодили наступне: відповідач передає, а позивач приймає у власність нежитлові приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15.1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м. за адресою АДРЕСА_2. Приміщення передаються у власність як притримане майно, на яке звернуто стягнення відповідно до п.10 договору №22. З моменту передачі вищезазначеного майна боргові зобов'язання відповідача перед позивачем, які виникли з договору № 22 від 24.11.2008р., вважаються погашеними. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїми діями чинить перешкоди в користуванні позивачем нежитловими приміщеннями.

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався ст. 386 ЦК України - при задоволенні вимоги про зобов'язання не чинити перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями, статтею 392 ЦК України - при задоволенні вимоги про визнання права власності, та статтями 526, 594, 597 ЦК України.

08.08.2017 року Львівська міська рада звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 31.07.2017 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, мотивуючи це тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції визнано право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_2, у м.Львові, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради. Ці приміщення знаходяться в будинку, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, балансоутримувачем цих приміщень є Львівське комунальне підприємство Айсберг , якому і приміщення були передані в оренду на підставі договору оренди від 05.02.2002 року. Проте, Львівську міську раду як суб'єкта комунальної власності не було залучено до участі у справі судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення суду. Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято про права та обов'язки особи - Львівської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, а тому таке рішення суду підлягає безумовному скасуванню. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про те, що спірні приміщення належали ТОВ Станіслава , жодних доказів на підтвердження такого в рішенні суду не зазначено, такі докази відсутні і в матеріалах справи. Проте суд першої інстанції належної оцінки цього не надав і визнав право власності на об'єкт, який ніколи не належав ні позивачу, ні відповідачу у справі. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння територіальної громади міста Львова з волі міської ради.

У письмових поясненнях щодо апеляційної скарги позивач (представник) зазначає, що Рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м. Львова від 14.04.1987 року передавались житлові будинки, але не в комунальну власність, а на баланс, а нежитлове приміщення, яке є предметом спору, в житловий фонд ніколи не входило. Приміщення щодо яких подано апеляційну скаргу, є нежитловими та створені власними силами та за власні кошти позивача та відповідача -1. Вважає, що доводи апелянта побудовані на припущеннях, а всі підзаконні акти та акти органів місцевого самоврядування, на які покликається апелянт, не мають між собою причинно-наслідкового зв'язку.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у своїх поясненнях зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) було передано житловий та нежитловий фонд міської ради народних депутатів. На виконання цієї Постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 року, яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності ЛМР, до якого включено також житловий та нежитловий фонд районів міста Львова. Підтвердженням права комунальної власності на будинок АДРЕСА_2 є і договір оренди № Г-0561 між ЛКП Айсберг та Управлінням ресурсів ЛМР, за яким в оренду були передані приміщення площею 33,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, на які згодом без жодних правових підстав оскаржуваним рішенням суду визнано право приватної власності за ФОП РАК Е.Г. Також зазначає, що саме ТОВ Станіслава , звертаючись в Управління ресурсів ЛМР з метою отримання дозволу на суборенду спірних приміщень, визнало таким чином право комунальної власності на них.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 року поновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року та прийнято до провадження апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи № 5015/6344/11 в суді першої інстанції - Львівської міської ради від 31.07.2017 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 року залучено до справи № 5015/6344/11 в якості іншого відповідача (відповідача - 2) - Львівську міську раду; залучено до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг"; залучено до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Богачову Богдану Богданівну.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року залучено до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 2 - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 року змінено процесуальний статус Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та останнє залучено в якості відповідача.

Позивач ФОП Рак Е.Г. та відповідач -1 ТОВ Станіслава не перебувають в процесі припинення та не є припиненими суб'єктами господарювання на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

15.12.2017 року набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України в редакції ЗУ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідач -1 ТОВ Станіслава та третя особа без самостійних вимог на предмет спору Богачова Б.Б. не забезпечили явки уповноваженого представника в судові засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі та у поясненнях учасників справи, заслухавши пояснення представників учасників справи у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.11.2008р. між сторонами ФОП Рак Е.Г (Виконавець) та ТОВ Станіслава (Замовник) укладено договір №22 на виконання робіт (далі - договір), згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання на власний ризик і за власні кошти здійснити відновлюваний ремонт приміщень Замовника, які знаходяться за адресою м.Львів, АДРЕСА_2, а саме, приміщення першого поверху, площею 15,1 кв.м., приміщення другого поверху, площею 18,6 кв.м.

Згідно п. 1.2 договору предметом підряду є відновлювані роботи з заміною основних конструктивних елементів, електромереж, систем водо і газопостачання, внутрішні роботи. Вартість відновлюваних робіт (п. 4.1 договору) визначено в розмірі 112000,00 грн. та погоджено протоколом погодження договірної ціни, який є невід"ємною частиною договору.

Згідно п.1.3. Договору замовник зобов'язується прийняти та оплатити результати робіт.

Згідно п.3.2. Договору - кінцевий термін завершення робіт - 05 квітня 2011 року.

Пунктом 4.2 договору, оплата здійснюється на підставі акту здачі-приймання робіт в розмірі 100% загальної вартості договору в 7-ми денний термін після підписання.

Згідно п. 9.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту його остаточного виконання сторонами, але в будь-якому випадку до 05 квітня 2011 року.

Розділом 10 Договору передбачено врегулювання відносин з Притримання . У випадку належного виконання робіт виконавцем з підписання Акту здачі-приймання сторонами, якщо замовник не проведе оплату в повному обсязі, виконавець вправі застосувати притримання майна. Притримання настає з моменту вручення замовнику боржнику повідомлення про це. Якщо протягом трьох місяців після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт замовник не здійснить оплату, виконавець вправі звернути стягнення на притримане майно. Звернення стягнення на притримане майно наступає з моменту вручення виконавцем замовнику офіційного повідомлення. Передача майна від Замовника (боржника) до виконавця (кредитора) здійснюється на підставі Акту прийому - передачі. За умови застосування наслідків притримання майна шляхом звернення стягнення на нього заборгованість замовника перед виконавцем буде вважатися погашеною.

Як зазначає позивач, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, що підтверджує актом здачі-приймання робіт від 06.04.2011р., підписаним сторонами, в якому зазначено, що позивачем проведено відновлюваний ремонт приміщень відповідача за адресою АДРЕСА_2. Претензій щодо якості та повноти проведених робіт відповідачем не заявлено. До матеріалів справи також долучено накладні, товарні чеки, рахунки щодо проведення ремонтних робіт.

Проте відповідачем оплата вищезазначених робіт, як зазначає позивач, проведена не була. 20.04.2011р. позивачем направлено відповідачу повідомлення про притримання майна, яке наступає з моменту вручення цього повідомлення відповідачу, а 22.09.2011р. направлено повідомлення про звернення стягнення на майно.

Актом приймання-передачі від 03.10.2011р. (а.с.12) сторони договору ФОП Рак Е.Г та ТОВ Станіслава погодили наступне: відповідач передає, а позивач приймає у власність нежитлові приміщення 1-го поверху позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15.1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м. за адресою АДРЕСА_2. Приміщення передаються у власність як притримане майно, на яке звернуто стягнення відповідно до п.10 договору №22 від 24.11.2008р. З моменту передачі вищезазначеного майна боргові зобов"язання відповідача перед позивачем, які виникли з договору № 22 від 24.11.2008р. вважаються погашеними. Згідно п.4 Акту приймання -передачі майна з моменту підписання цього акту ТОВ Станіслава втрачає, а ФОП Рак Е.Г. набуває право власності на спірні нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

27.10.2011 року ФОП Рак Е.Г. звернулася до місцевого господарського суду з позовом про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності.

Судом першої інстанції позов у даній справі про усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном та визнання права власності на таке було задоволено.

Суд першої інстанції зазначив, що наявність підстав для відмови у позові не була доведена суду у встановленому порядку належними доказами та що належних доказів порушення будь-чиїх прав та доказу належності спірного майна іншим особам, ніж позивачу, суду надано не було.

На підставі зазначеного оскаржуваного рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року за ФОП Рак Е.Г. 28.03.2012 року було зареєстровано право приватної власності на спірні приміщення.

Надалі, 26.06.2012 року такі спірні нежитлові приміщення на підставі договору купівлі - продажу від 05.06.2012 року № 474 були передані у власність Богачової Богдани Богданівни, яка, з огляду на зазначене, залучена апеляційним судом до даної справи як третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

За приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві, а також відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права, якщо судом визнано порушення прав позивача.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов). Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позивачем у позові про визнання права власності може бути особа, яка вже є власником.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Такий спосіб захисту не може використовуватися для набуття права власності, а лише для визнання вже існуючого, яке не визнається чи оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, що є презумпцією правомірності набуття права власності.

Відтак, насамперед встановленню підлягає зясування наявність порушеного права позивача та правомірність застосування ним таких способів захисту як зобовязання не чинити та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та визнання права власності, а також з'ясування правового статусу сторін стосовно спірного майна (речових прав власності чи користування), а також правового статусу об'єкта спору - спірних нежитлових приміщень. Позивач, подаючи позов про усунення перешкод в користуванні майном, насамперед повинен довести правомірність набуття речового права на таке майно.

Позивач у позовній заяві зазначає, що він набув спірне нерухоме майно на підставі безпосереднього стягнення на це попередньо притримане майно у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті, оформленого актом - передачі майна.

З аналізу договору № 22 на виконання робіт від 24.11.2008 року вбачається, що між сторонами виникли господарські відносини підряду (виконання робіт - здійснення відновлювального ремонту приміщень), де позивач був виконавцем робіт у рамках здійсненням ним власної підприємницької діяльності (п.1.4. Договору).

Пунктом 10.3 Договору передбачено що виконавець вправі звернути стягнення на притримане майно. Згідно п.10.5 Договору звернення стягнення на притримане майно наступає з моменту вручення виконавцем замовнику офіційного повідомлення. Статтею 10.6 Договору сторони передбачили, що передача майна від замовника до виконавця здійснюється на підставі акту прийому - передачі.

Згідно ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі

невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Згідно ст. 596 Цивільного кодексу України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і

права кредитора.

Згідно ст. 597 ЦК України передбачає положення щодо задоволення вимог за рахунок речі, яку притримує кредитор, зокрема, вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу. Згідно ст. 591 ЦК України ( реалізація предмету застави ) реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Главою ЦК України (стаття 856 ЦК України), яка регулює відносини у сфері підряду, передбачено право підрядника на притримування, зокрема, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норми ЦК України чітко не регулюють відносини стосовно нерухомих речей як об'єктів права притримання, реєстрації виникнення права притримання тощо, проте разом з тим, не передбачають переходу права власності на нерухому річ у випадку невиконання боржником зобов'язання з оплати за невиконання відновлювальних робіт в нерухомому приміщенні. Такого положення не містить і спеціальна Глава Цивільного кодексу, якою врегульовано відносини з підряду. Задоволення вимог кредитора за наслідками невиконання притримання є врегульованим законом і відбувається шляхом звернення стягнення на притримане майно, оскільки притримання є лише видом забезпечення виконання зобов'язання.

Крім того, нормами цивільного законодавства не передбачено такої підстави набуття права власності на нерухоме майно як передача такого майна на підставі акту прийому - передачі у разі невиконання зобов'язання з оплати підрядних робіт у такому приміщенні.

Відтак, судом першої інстанції не з'ясовано правомірності набуття позивачем речового права стосовно спірного нерухомого майна у відносинах, що склалися між сторонами, не надано оцінку акту приймання -передачі майна віл 03.10.2011 року про передачу спірного майна у власність, на підставі якого, як вважає позивач, ним набуто право власності на спірні нежитлові приміщення.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено правомірності набуття у власність спірного нерухомого майна, а відтак і наявності права на захист порушеного права у виді незадоволення вимоги з оплати виконаних робіт саме шляхом подання такого позову (негаторного позову та про визнання права власності) у спірних відносинах за договором підряду.

Крім того, об'єктом спору є нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15.1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статей 182, 331, 334 ЦК України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна, та будь-якого об'єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Відтак, суд повинен з'ясувати статус спірного нерухомого майна, яке є об'єктом спору та щодо якого заявлені позовні вимоги, і яке в результаті державної реєстрації набуває індивідуальних ознак та стає об'єктом речового права відносно певного суб'єкта.

Щодо встановлення правового статусу спірного нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень 1-го поверху, площею 15.1 кв.м., приміщень II поверху, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, апеляційний суд зазначає наступне.

Рішенням Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987р. №222 вирішено затвердити реєстр житлових будинків, які належать місцевим радам по Ленінському району міста Львова; Львівському міському бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію даних будинків згідно реєстру.

У зазначеному Реєстрі будівель, затвердженому цим Рішенням є і будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 162-164). Тобто згідно з цим рішенням будинок по АДРЕСА_2 в цілому переданий територіальній громаді м.Львова.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). До Переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991р. №728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області" затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів міста Львова.

Вищезазначені обставини встановлені також у Постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року, справа № 914/3366/16.

05.02.2002 року між Управлінням ресурсів Львівської міської ради (орендодавець) та Львівським міським комунальним підприємством Айсберг укладено Договір оренди нерухомого майна № Г-05Б1, згідно якого орендодавець на підставі наказу управління ресурсів від 12.10.2001 року передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛМКП Айсберг (балансоутримувач), об'єктом оренди є приміщення за адресою: АДРЕСА_2, площею 33,8 кв.м., перший поверх - 18,6 кв.м., другий поверх - 15,1 м.кв. Вартість об'єкта оренди - 13 195,18 грн. Цільове призначення об'єкта оренди - для службових потреб. Згідно Довідки № 61 від 21.01.2001 року балансова вартість нежитлових приміщень , які орендує ЛМКП Айсберг на пр. Свободи, 49, - 13 195,18 грн. (а.с. 165)

22.03.2004 року зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_2 загальна площа - 1387,7 кв.м., за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно; форма власності - комунальна 1/1; підстава виникнення права власності - рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року № 222.

Наказом Управління ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 17.04.2002 року № 284-С Про надання в суборенду орендованих площ на АДРЕСА_2 передбачено, що Управління ресурсів на підставі листів ЛМКП Айсберг та ТОВ Станіслава на підставі рішення комісії від 03.04.2002 року протокол № 14 дозволило орендарю ЛМКП Айсберг , що орендує нежитлові приміщення 1гоповерху площею 18,6 кв.м. та 2го поверху - 15,2 кв.м. в АДРЕСА_2 згідно з Договором оренди № Г-0561 передати в суборенду ТОВ Станіслава зазначені нежитлові приміщення строком на три роки. (а.с.123).

У листі від 30.10.2017 року ЛМКП по обслуговуванню та ремонту житла Айсберг повідомило, що договору суборенди нежитлових приміщень на АДРЕСА_2, укладеного з ЛМКП Айсберг та ТОВ Станіслава не виявлено. Балансова вартість будинку № 49 на пр. Свободи у м. Львові становить - 2 636 022,84 грн.

У матеріалах даної справи наявний Технічний паспорт на будинок АДРЕСА_2, затверджений у 1967 році, з якого вбачається, що такі спірні нежитлові приміщення входили до структури даного будинку.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що спірне нежитлове приміщення перебувало в оренді ЛКП Айсберг з 2002 року. У 2002 році на підставі заяви ТОВ Станіслава було погоджено передачу таких спірних приміщень ТОВ Станіслава в суборенду. У матеріалах справи відсутні докази набуття ТОВ Станіслава спірних приміщень саме у власність. А тому ТОВ Станіслава було відомо про відсутність у нього правомочності розпорядження такими приміщеннями. Надалі, у 2004 році за територіальною громадою міста Львова було визнано та зареєстровано право власності (комунальної) на спірні нерухомі приміщення по АДРЕСА_2, у місті Львові.

Отже, у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження приналежності спірного приміщення відповідачу на праві власності, а відтак, і правомочності розпорядження спірним нерухомим майном, яка може належати лише власнику.

Фактично діє правило римського права, яке акцептоване у цивільне законодавство та правовідносини: Ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам. Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet (Верховний суд України Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ ).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, місцевий господарський суд не встановив правового статусу спірного нерухомого приміщення, а також і суб'єкта права власності щодо такого. Не встановивши власника спірних нерухомих приміщень на підставі зясування та дослідження належних доказів, які підтверджують такі факти, місцевим судом не було залучено власника спірних приміщень - Львівську міську раду - до розгляду справи.

Суд першої інстанції зазначив, що належних доказів порушення будь-чиїх прав та доказу належності спірного майна іншим особам, ніж позивачу, суду не надано.

Проте, згідно статті 34 ГПК України (та ст. 77 ГПК України у редакції після 15.12.2017 ркоу) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Речове право на нерухоме майно може доказуватися та підтверджуватися лише передбаченими та встановленими законодавством доказами, які підлягають обовязковому дослідженню у справах про визнання права власності на нерухоме майно.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про зобовязання не чинити перешкод та визнання права власності без зясування обставин справи, що мають істотне значення для прийняття правильного рішення по суті.

Відтак, зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що в даному випадку судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, з оскаржуваного рішення вбачається невідповідність висновків обставинам справи, що є підставою для скасування зазначеного рішення суду першої інстанції.

Апеляційним судом у резолютивній частині постанови здійснюється розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За розгляд справи в суді першої інстанції у зв'язку з відмовою у позові судовий збір залишається за позивачем, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - судовий збір покладається на позивача по справі ФОП Рак Е.Г.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради від 31.07.2017 року - задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 24.11.2011 у справі №5015/6344/11 - скасувати повністю. Ухвалити нове рішення.

3. У позові Фізичної особи-підприємця Рак Етері Гурамівна, м. Львів, до Товариства з обмеженою відповідальністю Станіслава , м. Львів, про зобов'язання не чинити перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI, XVII, XVIII, площею 15. 1 кв.м., приміщеннями II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, та про визнання права власності за фізичною особою-підприємцем Рак Етерою Гурамівною, на нежитлові приміщення 1-го поверху, позначені на поверховому плані індексами XVI. XVII, XVIII. площею 15, 1 кв.м., приміщення II поверху, позначені індексами 5-1, 5-2, площею 18.6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 - відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Рак Етері Гурамівна, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Львівської міської ради (місто Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ - 04055896) судовий збір в розмірі - 353,10 грн.

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку і строки у відповідності до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий-суддя Т.Б. Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Г.Г. Якімець

Повний текст складено - 02.03.18.