Постанова

від 01.03.2018 по справі 916/3501/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Справа № 916/3501/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Єреміївський м'ясокомбінат»

на рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017, суддя в І інстанції Бездоля Д.О., повний текст якого складено 06.03.2017р. в м. Одесі,

у справі № 916/3501/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Добробут-СВ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Єреміївський м'ясокомбінат»

про стягнення 385033,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Добробут-СВ» звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Єреміївський м'ясокомбінат» та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просило суд стягнути з відповідача 288 371,16 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 25/15 від 08.12.2015р. щодо оплати у повному обсязі поставленого протягом грудня 2015-лютого 2016 р.р. товару у встановлений строк, а також 55 700,26 грн. пені, 32 756,70 грн. втрат від інфляції та 8 205,48 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 22 500 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 7 175,15 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. ст. 534, 549, 610, 625, 691, 693, 712 ЦК України та ст. ст. 173, 174, 193, 230, 232, 265 ГК України.

Відзиву на позовну заяву та доказів в обґрунтування заперечень проти позову від відповідача не надходило.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.03.2017 року у даній справі позов задоволено частково з мотивів обґрунтованості позовних вимог., стягнуто з ТОВ „Єреміївський м'ясокомбінат» на користь ТОВ „Добробут-СВ» 288371,16 грн. основного боргу, 8205,48 грн. 3% річних, 32 756,70 грн. інфляційних нарахувань, 27 850,13 грн. пені, 5775,50 грн. судового збору та 16000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано встановленими по справі обставинами та приписами ст. ст. 193, 230, 231, 233, 265 ГК України, ст. ст. 530, 629, 692, 625 ЦК України, в порушення яких відповідач не надав належних доказів виконання своїх зобов'язань за укладеним договором поставки щодо проведення остаточного розрахунку за поставлений протягом грудня 2015 - лютого 2016 р.р. товар у встановлений строк, отже, наявний борг, а також пеня, штраф та 3% річних підлягають стягненню з нього на користь позивача. Водночас, користуючись своїм правом наданим ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд зменшив розмір стягуваної пені на 50%.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ „Єреміївський м'ясокомбінат» звернулося до Одеського апеляційного господарського суд з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю викладених у рішенні висновків місцевого суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та мотивована посиланням на те, що відповідач не володіє необхідними знаннями для того, щоб перевірити надані позивачем розрахунки заборгованості, пені, втрат від інфляції та 3% річних.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 08.12.2015 року між ТОВ „Єреміївський м'ясокомбінат» (покупець) та ТОВ „Добробут-СВ» (постачальник) було укладено договір поставки № 25/15, згідно з п. 1.1 якого постачальник відповідно до умов цього договору зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних або товарних), що виписуються на кожну партію товару.

Відповідно до умов п.п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 договору оплата кожної партії товару здійснюється з відстрочкою платежу, в безготівковій формі або шляхом внесення вартості отриманого товару в касу постачальника; покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 3 календарних днів з моменту поставки; днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника; покупець зобов'язаний проводити звірення розрахунків з постачальником за поставлену продукцію до 10 числа кожного місяця, який іде за звіреним періодом, шляхом підписання акту взаємної звірки.

Згідно з п. 3.3 договору датою постачання вважається фактична поставка товару з підписанням накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за прострочку оплати за цим договором відповідач сплачує пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п. 4.1 договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016 року.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач протягом з грудня 2015 по лютий 2016 роки поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 230 683,80 грн., що підтверджується регістрами бухгалтерського обліку ТОВ „Добробут-СВ» , відповідними видатковими накладними від 08.12.2015р. - 08.02.2016р. підписаними уповноваженими представниками сторін і скріпленими їх печатками та не заперечується відповідачем, на підставі чого позивач виставив відповідачеві відповідні рахунки-фактури на оплату вартості кожної поставленої йому партії товару.

Наявні у справі вищевказані регістри бухгалтерського обліку та видаткові накладні в їх сукупності є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 2 230 683,80 грн.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за спірним договором поставки у період з 08.12.2015р. по 08.02.2016р. складає 2 230 683,80 грн.

Таким чином, відповідно до умов п.п. 2.3, 3.3 даного договору остаточний розрахунок з позивачем за кожну поставлену йому партію товару відповідач повинен був здійснити протягом 3-х календарних днів з моменту поставки.

Проте, на підставі дослідження та співставлення наявних в матеріалах справи копії банківської виписки ТОВ „Добробут-СВ» за період з 08.12.2015р. по 12.02.2016р. з копіями банківських виписок ТОВ „Єреміївський м'ясокомбінат» за період з 08.12.2015р. по 03.08.2017р. судом установлено, що відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару на суму 1 946 387,86 грн., що не заперечується сторонами, а весь інший отриманий товар залишився неоплаченим, у зв'язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 284 295,94 грн., що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків станом на 29.02.2016р. та станом на 31.12.2016р., підписаними уповноваженими представниками сторін та посвідченими їх печатками.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений у спірний період товар з урахуванням часткової оплати у розмірі 1 946 387,86 грн. становить 284 295,94 грн.

Обчислений позивачем розрахунок заборгованості відповідача у розмірі 288 371,16 грн. з посиланням на ст. 534 ЦК України, якою врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає невірним, оскільки під час здійснення розрахунків за отриманий товар відповідач у графі: призначення платежу зазначав конкретний рахунок - фактуру або накладну, видані йому позивачем, що підтверджується вищевказаними копіями банківських виписок, а тому зарахування позивачем сплаченої відповідачем суми грошових коштів в оплату тієї поставки, яка відбулась раніше до повного розрахунку, суперечить встановленому ст. 319 ЦК України праву власника розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковою накладною, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що вищевказаний договір поставки містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець зобов'язався перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість кожної поставленої йому партії товару протягом 3 календарних днів з моменту поставки. Датою постачання вважається фактична поставка товару з підписанням накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника (п.п. 2.3, 3.3 договору).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 284 295,94 грн. слід визнати таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п. 6.3 договору поставки нарахував відповідачеві 55 700,26 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 8 205,48 грн. 3% річних і 32 756,70 грн. втрат від інфляції.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, штрафу та 3% річних суд першої інстанції дійшов висновку про їх правильність та задовольнив позовні вимоги в цій частині у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, пунктом 6.3 договору передбачено, що за прострочку оплати за цим договором відповідач сплачує пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки, згідно з якою неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 175 ГК Україн6и встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

За приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що стягненню підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені у розмірі 55700,26 грн., втрат від інфляції у розмірі 32 756,70 грн. та 3% річних у розмірі 8 205,48 грн. апеляційний суд зазначає, що вони є арифметично не вірними, а висновок місцевого суду про правильність обчислених позивачем розрахунків у зазначених сумах є помилковим, оскільки згідно з проведеними апеляційним судом розрахунками сума згаданих пені становить 59 919,17 грн., втрат від інфляції 31 438,78 грн. та 3% річних 8 461,98 грн., що також підтверджується висновком експерта № 17-2468/2469 судової економічної експертизи від 06.11.2017 року, проведеної Одеським науково - дослідним інститутом судових експертиз.

Водночас, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. № 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі - 55 700,26 грн., яка складає 20% від суми боргу за договором, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Наведене безумовно свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка у розмірі 55 700,26 грн. не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язання за договором.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати отриманого товару та враховуючи інтереси обох сторін, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір стягуваної неустойки до 50%.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 27850,13 грн. пені, 31 438,78 грн. втрат від інфляції та 8205,48 грн. 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача 4075,22 грн. основного боргу та 1317,92 грн. втрат від інфляції, а в решті має бути залишено без змін, як законне та обґрунтоване.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає інші доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

На підставі ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 5 694,61 грн. та 16 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача судові витрати за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 6 727,32 грн. та витрати пов'язані з проведенням експертизи в сумі 23808 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 254, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Єреміївський м'ясокомбінат» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 01 березня 2017 року у справі № 916/3501/16 скасувати частково, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Єреміївський м'ясокомбінат» (65013, м. Одеса, Миколаївська дорога, 235, код 38437804) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Добробут-СВ» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 11-В, оф. 206, код 37371879) 284 295,94 грн. основного боргу, 27 850,13 грн. пені, 31 438,78 грн. втрат від інфляції, 8205,48 грн. 3% річних, 5694,61 грн. судового збору та 16 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 01.03.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

ОСОБА_2