Рішення

від 28.02.2018 по справі 826/12501/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2018 року № 826/12501/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Качура І.А., судді Келеберди В.І., судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними та скасування рішень про результати розгляду скарг, визнання протиправним та скасування акту,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне акціонерне товариство Страхова компанія Юнівес (далі - позивач, ПрАТ СК Юнівес ) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 3, ДФС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004712202 від 14.05.2014 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 946,00 грн., № 0000371702 від 14.05.2014 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., визнання протиправними та скасування рішень Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15, рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15, визнання протиправним та скасування акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 в частинах: Розділ 3.3 Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова ; Розділ 3.6 Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів Про працю від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 Висновки .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2014, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2015 прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що зафіксовані висновки податкового органу про порушення товариством вимог податкового законодавства, а також прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення та рішення не відповідають фактичним обставинам та базуються на неправомірних висновках відповідача 1.

Представник відповідача 1 заперечував проти позовних вимог, просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представники відповідачів 2 та 3 не прибули, письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надали.

З урахуванням вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 13.07.2017), за згодою сторін суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги пункту 10 частини 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ПрАТ СК Юнівес зареєстроване виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 09.09.2003, реєстраційний номер №11031200000001575, перереєстроване Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією 20.11.2008, код форми власності - 10. ПрАТ СК Юнівес перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби з 21.01.2009 за № 146282.

На підставі направлень від 11.03.2014 року №647/22-50-22-02, №660/22-50-22-02, №662/22-06, №655/17-02, № 654/17-02, № 666/17-05 та від 19.03.2014 року №428/22-02, №429/22-02, виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно ст. 77 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25.02.2014 року №529 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання - проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ СК Юнівес з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2014 № 157 /1-26-50-22-02-32638319.

Згідно з висновками, викладеними в акті від 29.04.2014 податковим органом встановлено порушення вимог:

підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у загальній сумі 870 110,00 грн., у тому числі по періодам: за 1 квартал 2011 року - у сумі 812 553,00 грн. та за 2013 рік у сумі 57 557,00 грн.;

підпункту 163.1.1. пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2. пункту 164.1., підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1. статті 167, підпункту а пункту 171.2 ст. 171, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 1 666,33 грн.

пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено єдиний соціальний внесок в розмірі 33,2 % на суму 2 983,16 грн. за 2013 рік.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнятті податкові повідомлення рішення:

№ 0004712202 від 14.05.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 946,00 грн., в том числі, за основним платежем - 57 557,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 389,00 грн.;

№ 0000371702 від 14.05.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., в тому числі, за основним платежем - 1666,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 926,58 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що вищезазначені рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0004712202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до Довідки АА №155574 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, види господарської діяльності позивача є - Інші послуги у сфері страхування, крім страхування життя (65.12).

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період у позивача були взаємовідносини з ПрАТ СК Прогрес-Фонд (код ЄДРПОУ 30303336).

Так, 26.09.2008 між позивачем та ЗАТ СК Прогрес-Фонд укладено договір № 07-ФП/08 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорам факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

Також, умовами зазначеного договору передбачено, що на підставі цього договору сторони укладають конкретні договори перестрахування окремо по кожному ризику або групі ризиків. Кожний конкретний договір перестрахування не залежить від умов будь-якого іншого конкретного договору перестрахування, укладеного страхування.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: ковер-ноти по факультативному перестрахуванню, платіжні доручення, виписки по рахунку.

Вказані документи підписані позивачем та посадовою особою ПАТ СК Прогрес - Фонд , завірені печаткою цього підприємства та свідчать про виконання послуг та здійснення розрахунків.

Крім того, між позивачем (Перестрахованим) та ТДВ СК Прогрес - Фонд (Перестраховиком) укладено ще ряд договорів про перестрахування на базі ексцеденту збитковості від 01.01.2010 №01-ЭУ/10, від 04.01.2011 №01-ЭУ/11, від 04.01.2011 №02-ЭУ/11, від 28.03.2013 №02-ЭУ/13, від 04.01.2010 №02-ЭУ/10, згідно умов яких Перестрахувальник зобов'язується за обумовлену цим договором перестрахувальну премію відшкодувати Перестрахувальникові на умовах цього договору збиток в результаті страхової події за даним договором.

Фактичне виконання перелічених договорів підтверджують наступні документами: ковер - ноти по факультативному перестрахуванню, реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів) укладених позивачем, додаткові угоди до договорів, на підтвердження факту розрахунку надано платіжні доручення.

У періоді, що перевірявся ПрАТ СК Юнівес здійснено операції з передачі ризиків у перестрахування з ПрАТ Прогрес-Фонд на підставі договорів про перестрахування на базі ексцедента збитковості та передано у перестрахування до ПрАТ СК Прогрес-Фонд отримані страхові платежі на загальну суму 3 553 143 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 3 250 212 грн. та за 2013 рік у сумі 302 931 грн.

Разом з тим, за наслідками проведення перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПрАТ СК Прогрес-фонд здійснені без мети настання реальних наслідків страхування, є нікчемними.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача та його контрагента за КВЕД є інші види страхування.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Вказана норма права передбачає право страховика, який уклав договір страхування, перестрахувати частину ризиків у іншого страховика. При цьому згоди страхувальника на укладення договору перестрахування законодавством не передбачено. Відповідальним перед страхувальником в повному обсязі залишається страховик. Саме на нього покладається обов'язок виплатити страхувальнику повну суму страхової виплати. Відносини між страховиком та перестраховиком залишаються поза сферою контролю страхувальником.

Втім, норми Закону України Про страхування є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами.

Стаття 12 Закону України Про страхування визначає, що перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.

З аналізу статті 12 Закону України Про страхування та статті 987 Цивільного кодексу України вбачається, договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

При цьому норми статті 984 Цивільного кодексу України визначають, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відтак, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.

В ході судового розгляду справи, встановлено, що ПрАТ СК Юнівес здійснює свою діяльність згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 23.10.2006, нове свідоцтво - реєстраційний номер 11100999 від 15.11.2005, серія та номер свідоцтва СТ №286, термін дії з 24.06.2006, а ПрАТ СК Прогрес-Фонд включене до реєстру з 07.04.1999 та є діючими страховими компаніями.

Доказів анулювання або скасування вищевказаних свідоцтв чи ліценцій відповідачами суду не надано.

Таким чином, вказані юридичні особи мали право на укладення договорів перестрахування та всі повноваження для їх укладення.

З врахуванням наведеного, дослідивши первинну документацію з проведення перестрахування, дії сторін за вказаними договорами спрямовані на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків. На підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із ПрАТ СК Прогрес-фонд .

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків, беручи вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПрАТ СК Прогрес-фонд підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, а саме отримання акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.07.2013 № 445/2250/30303336 про проведення планової виїзної перевірки ПрАТ СК Прогрес-Фонд (код ЄДРПОУ 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, згідно якого контролюючим органом встановлено, що діяльність ПрАТ СК Прогрес-фонд не відповідає меті та напрямкам діяльності страхової компанії, яка створена з метою найбільш повного задоволення страховими послугами юридичних та фізичних осіб, підвищення соціального захисту населення, формування ринку страхових послуг, прискорення розвитку ринкових відносин та інноваційних процесів в економіці регіону та України в цілому.

Такі твердження податкового органу зводиться виключно до розгляду матеріалів перевірки, що здійснена іншим податковим органом.

Між тим, будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагента не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт перевірки не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки, що угоди перестрахування з перестраховиками здійснені без створення правових наслідків зроблені за відсутності обґрунтованих підстав, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Крім того, суд встановив, що на підставі акту від 19.07.2013 №445/2250/30303336 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202, яким ПрАТ СК Прогрес-Фонд збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток страхових організацій на загальну суму 12 401 315 грн.

ПрАТ СК Прогрес-Фонд оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №826/18310/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.12.2014, позов ПрАТ СК Прогрес-Фонд задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202. При прийнятті вказаних рішень, судами була досліджена реальність вчинених ПрАТ СК Прогрес-Фонд правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження безтоварності спірних операцій, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства. Зворотного відповідачем 1 не доведено та не спростовано.

Відтак, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки в цій частині, а фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновку відповідача 1 про заниження позивачем податку на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у загальній сумі 870 110 грн.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в ці частині та наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0004712202.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000371702 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті, при перевірці правильності обчислення, повноти і своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб встановлено, що мали місце випадки невірного визначення загального місячного оподатковуваного доходу громадян, невірного визначення податку на доходи фізичних осіб згідно чинного законодавства.

Підприємство виплачувало грошові кошти працівникам під звіт на оплату алкогольних напоїв. При складанні звіту про використання коштів, підприємство використовувало первинні підтверджуючі документи (фіскальні чеки), що підтверджують використання коштів громадянами: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що в порушення підпункту 163.1.1. пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2. пункту 164.1., підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1. статті 167, підпункту а пункту 171.2 ст. 171, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України позивачем не утримано податок на доходи з фізичних осіб з доходів працівників підприємства у вигляді додаткового блага, яке утворилося внаслідок отримання працівниками підприємства грошових коштів під звіт на купівлю алкогольних напоїв та порушений порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020 (відсутнє відображення доходу у вигляді додаткового блага з ознакою 126).

Підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, в тому числі витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст.157 Податкового кодексу України, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст.140 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку віднесено дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді сум грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

В розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Окрім того, відповідно до підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається: сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження (пп.165.1.11 п.165.1 ст. 165 ПК України).

Згідно з підпунктом б підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 зазначеного Кодексу податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Таким чином, до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових та безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного строку таких витрат, передбаченого у розділі ІІІ Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями. В іншому випадку, сума сплачена підзвітною особою для проведення представницьких витрат, що документально не підтверджується, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.

За результатами дослідження наданих документів суд вважає за необхідне зазначити що, кошти, витрачені працівниками на придбання алкогольних напоїв, в даному випадку такі витрати неможливо персоніфікувати з метою визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та осіб платників податку.

У зв'язку з цим у суду відсутні правові підстави вважати, що виключно вказані особи отримали додаткове благо у вигляді грошового відшкодування в зазначеній сумі коштів.

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1666,33 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 926,58 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0000371702.

Щодо визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15, рішення Міндоходів України про результати розгляду скарги від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15, суд зазначає наступне.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу від 23.05.2014 вих.№14/05/23-05 до Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0004712202 та № 0000371702.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач подав скаргу від 29.07.2014 вих.№14/07/29-01 до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, податкові повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0004712202 та № 0000371702 та рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Стаття 56 Податкового кодексу України регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов'язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган (пункт 56.4. статті 56 Податкового кодексу України).

Згідно з абзацом 3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Отже, оскаржувані рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі.

Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що юрисдикція адміністративних суді поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, визначення юрисдикції адміністративних судів здійснюється з урахуванням характеру спору, предмета та суб'єктивного складу спірних правовідносин. Суд звертає увагу на те, що наведена норма підлягає застосуванню у системному зв'язку зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-владних повноважень, порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, оскарженню підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб'єктів владних повноважень. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що рішення суб'єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС України.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті правові акти, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15 прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самих податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань.

Також щодо оскарження акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова ; Розділ 3.6 Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів Про працю від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 Висновки , суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання ними делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Закріплення частиною другою статті 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Акт перевірки - документ, що підтверджує проведення перевірки та відображає факт виявлення порушень, тобто, встановлює певні факти, однак його складення та відображення в ньому виявлених порушень не породжує жодних прав чи обов'язків особи, стосовно якої складено акт, однак ці факти не мають обов'язкового характеру.

З огляду на зазначене, суд вважає, що акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, що характеризується обов'язковістю приписів таких документів для відповідного суб'єкта, а відтак вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав висновками відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 та Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15, визнання протиправним та скасування акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова ; Розділ 3.6 Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів Про працю від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 Висновки .

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, врахувавши висновки ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, ч.5 ст.353 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2014 № 0004712202 та № 0000371702.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда

Суддя А.Б. Федорчук