Постанова

від 20.06.2018 по справі 826/12501/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ №826/12501/14

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Троян Н.М.,

за участю

секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року (прийняте в порядку письмового провадження, головуючий суддя Качур І.А.) у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Юнівес звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004712202 від 14.05.2014 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток від діяльності іншої ніж страхова в розмірі 71 946,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000371702 від 14.05.2014 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15;

- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15;

- визнати протиправним та скасувати акт № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 в частинах: Розділ 3.3 Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова ; Розділ 3.6 Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів Про працю від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 Висновки .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес - залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2014, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року адміністративний позов приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2014 № 0004712202 та № 0000371702. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

07 червня 2018 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№19027), у якому такий просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, оскільки позивачем апеляційна скарга не подавалася, а апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції переглядає рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2014 № 0004712202 та № 0000371702.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника приватного акціонерного товариства Страхова компанія Юнівес , представника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та представника Державної фіскальної служби України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приватне акціонерне товариство Страхова компанія Юнівес зареєстроване виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 09.09.2003, реєстраційний номер №11031200000001575, перереєстроване Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією 20.11.2008, код форми власності - 10. ПрАТ СК Юнівес перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби з 21.01.2009 за № 146282.

На підставі направлень від 11.03.2014 року №647/22-50-22-02, №660/22-50-22-02, №662/22-06, №655/17-02, № 654/17-02, № 666/17-05 та від 19.03.2014 року №428/22-02, №429/22-02, виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно ст. 77 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25.02.2014 року №529 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання - проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ СК Юнівес з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2014 № 157 /1-26-50-22-02-32638319.

Згідно з висновками, викладеними в акті від 29.04.2014 податковим органом встановлено порушення вимог:

- підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у загальній сумі 870 110,00 грн., у тому числі по періодам: за 1 квартал 2011 року - у сумі 812 553,00 грн. та за 2013 рік у сумі 57 557,00 грн.;

- підпункту 163.1.1. пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2. пункту 164.1., підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1. статті 167, підпункту а пункту 171.2 ст. 171, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 1 666,33 грн.;

- пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ СК Юнівес занижено єдиний соціальний внесок в розмірі 33,2 % на суму 2 983,16 грн. за 2013 рік.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнятті податкові повідомлення рішення:

- № 0004712202 від 14.05.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 946,00 грн., в том числі, за основним платежем - 57 557,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 389,00 грн.;

- № 0000371702 від 14.05.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., в тому числі, за основним платежем - 1666,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 926,58 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що вищезазначені рішення та податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, а, оскільки, властивостями оскаржуваності наділені лише ті правові акти, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків, то оскаржувані рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15 прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису, а відтак, такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самих податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань. Також вказано, що акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, що характеризується обов'язковістю приписів таких документів для відповідного суб'єкта, а відтак вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав висновками відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.07.2014 № 6441/10/26-15-10-06-15 та Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 № 1223/6/49-99-10-01-15, визнання протиправним та скасування акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова ; Розділ 3.6 Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів Про працю від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 Висновки , з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Разом з тим, суд першої інстанції визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення № 0004712202 та № 0000371702 від 14.05.2014, зазначивши про відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1666,33 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 926,58 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0000371702 та оскільки правочини позивача з ПрАТ Прогрес-Фонд відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки в цій частині, а фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у загальній сумі 870 110 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0004712202 від 14.05.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період у позивача були взаємовідносини з ПрАТ СК Прогрес-Фонд (код ЄДРПОУ 30303336).

Так, 26.09.2008 між позивачем та ЗАТ СК Прогрес-Фонд укладено договір № 07-ФП/08 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорам факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

Також, умовами зазначеного договору передбачено, що на підставі цього договору сторони укладають конкретні договори перестрахування окремо по кожному ризику або групі ризиків. Кожний конкретний договір перестрахування не залежить від умов будь-якого іншого конкретного договору перестрахування, укладеного страхування.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: ковер-ноти по факультативному перестрахуванню, платіжні доручення, виписки по рахунку.

Вказані документи підписані позивачем та посадовою особою ПАТ СК Прогрес - Фонд , завірені печаткою цього підприємства та свідчать про виконання послуг та здійснення розрахунків.

Крім того, між позивачем (Перестрахованим) та ТДВ СК Прогрес - Фонд (Перестраховиком) укладено ще ряд договорів про перестрахування на базі ексцеденту збитковості від 01.01.2010 №01-ЭУ/10, від 04.01.2011 №01-ЭУ/11, від 04.01.2011 №02-ЭУ/11, від 28.03.2013 №02-ЭУ/13, від 04.01.2010 №02-ЭУ/10, згідно умов яких Перестрахувальник зобов'язується за обумовлену цим договором перестрахувальну премію відшкодувати Перестрахувальникові на умовах цього договору збиток в результаті страхової події за даним договором.

Фактичне виконання перелічених договорів підтверджують наступні документами: ковер - ноти по факультативному перестрахуванню, реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів) укладених позивачем, додаткові угоди до договорів, на підтвердження факту розрахунку надано платіжні доручення.

У періоді, що перевірявся ПрАТ СК Юнівес здійснено операції з передачі ризиків у перестрахування з ПрАТ Прогрес-Фонд на підставі договорів про перестрахування на базі ексцедента збитковості та передано у перестрахування до ПрАТ СК Прогрес-Фонд отримані страхові платежі на загальну суму 3 553 143 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 3 250 212 грн. та за 2013 рік у сумі 302 931 грн.

Разом з тим, за наслідками проведення перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПрАТ СК Прогрес-фонд здійснені без мети настання реальних наслідків страхування, є нікчемними.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача та його контрагента за КВЕД є інші види страхування.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Вказана норма права передбачає право страховика, який уклав договір страхування, перестрахувати частину ризиків у іншого страховика. При цьому згоди страхувальника на укладення договору перестрахування законодавством не передбачено. Відповідальним перед страхувальником в повному обсязі залишається страховик. Саме на нього покладається обов'язок виплатити страхувальнику повну суму страхової виплати. Відносини між страховиком та перестраховиком залишаються поза сферою контролю страхувальником.

Втім, норми Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР Про страхування є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами.

Стаття 12 Закону України Про страхування визначає, що перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.

З аналізу статті 12 Закону України Про страхування та статті 987 Цивільного кодексу України вбачається, договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

При цьому норми статті 984 Цивільного кодексу України визначають, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відтак, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.

З матеріалів справи встановлено, що ПрАТ СК Юнівес здійснює свою діяльність згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 23.10.2006, нове свідоцтво - реєстраційний номер 11100999 від 15.11.2005, серія та номер свідоцтва СТ №286, термін дії з 24.06.2006, а ПрАТ СК Прогрес-Фонд включене до реєстру з 07.04.1999 та є діючими страховими компаніями.

Таким чином, вказані юридичні особи мали право на укладення договорів перестрахування та всі повноваження для їх укладення.

Відтак, суд приходить до висновку, що дії сторін за вказаними договорами спрямовані на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків. На підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із ПрАТ СК Прогрес-фонд , зокрема, платіжні доручення, які підтверджують факт перерахування перестраховику страхових платежів.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків, беручи вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПрАТ СК Прогрес-фонд підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Разом з тим, в акті № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства контролюючий орган посилався на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.07.2013 № 445/2250/30303336.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на обґрунтування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0004712202 від 14.05.2014, зазначає, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було здійснено планову виїзну перевірку ПрАТ Ск Прогрес-Фонд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 19.07.2013 № 445/2250/30303336 та перевіркою встановлено, що діяльність ПрАТ Прогрес-Фонд не відповідає меті та напрямкам діяльності страхової компанії; ПрАТ Прогрес-Фонд укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій із страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків, та оскільки таке, фактично, не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб-страхувальників, договри з назвою страхові фактично не могли бути виконані, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт перевірки не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки, що угоди перестрахування з перестраховиками здійснені без створення правових наслідків зроблені за відсутності обґрунтованих підстав, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Разом з тим, з матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень колегією суддів встановлено, що на підставі акту від 19.07.2013 №445/2250/30303336 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202, яким ПрАТ СК Прогрес-Фонд збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток страхових організацій на загальну суму 12 401 315 грн. ПрАТ СК Прогрес-Фонд оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення в судовому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №826/18310/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.12.2014, позов ПрАТ СК Прогрес-Фонд задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202. При прийнятті вказаних рішень, судами була досліджена реальність вчинених ПрАТ СК Прогрес-Фонд правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження безтоварності спірних операцій, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів.

Колегія суддів зазначає, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення в силу положень ст. 78 КАС України, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки в цій частині, а фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у загальній сумі 71946,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0004712202.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000371702 від 14.05.2014 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014, при перевірці правильності обчислення, повноти і своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб встановлено, що мали місце випадки невірного визначення загального місячного оподатковуваного доходу громадян, невірного визначення податку на доходи фізичних осіб згідно чинного законодавства.

Відповідно до висновків, викладених в Акті. Контролюючим органом визнано кошти, витрачені на купівлю алкогольних напоїв, які отримали три працівники позивача - додатковими благами.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що в порушення підпункту 163.1.1. пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2. пункту 164.1., підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1. статті 167, підпункту а пункту 171.2 ст. 171, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України позивачем не утримано податок на доходи з фізичних осіб з доходів працівників підприємства у вигляді додаткового блага , яке утворилося внаслідок отримання працівниками підприємства грошових коштів під звіт на купівлю алкогольних напоїв та порушений порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020 (відсутнє відображення доходу у вигляді додаткового блага з ознакою 126).

Підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, в тому числі витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст.157 Податкового кодексу України, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст.140 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку віднесено дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді сум грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

В розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Окрім того, відповідно до підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається: сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження (пп.165.1.11 п.165.1 ст. 165 ПК України).

Згідно з підпунктом б підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 зазначеного Кодексу податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Таким чином, до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових та безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного строку таких витрат, передбаченого у розділі ІІІ Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями. В іншому випадку, сума сплачена підзвітною особою для проведення представницьких витрат, що документально не підтверджується, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.

У судовому засіданні представник позивача зазначила, що підприємство виплачувало грошові кошти працівникам під звіт на оплату алкогольних напоїв для також, подальшого цільового використання таких для забезпечення презентацій та свят.

В матеріалах справи відсутні докази використання робітниками позивача в особистих цілях придбаних за рахунок ПрАТ СК Юнівес товарів.

Також, в даному випадку такі витрати неможливо персоніфікувати з метою визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та осіб платників податку.

У зв'язку з цим у суду відсутні правові підстави вважати, що виключно вказані особи (три працівника позивача, які придбавали такі напої) отримали додаткове благо у вигляді грошового відшкодування в зазначеній сумі коштів.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що відповідні працівники ПрАТ СК Юнівес звільнились, у зв'язку з чим їх допит є неможливим, а сукупність наданих позивачем документів підтверджує ту обставину, що вказані алкогольні напої були використані не цими особами, а необмеженим колом осіб під час організації презентацій та свят, що жодним чином не заперечено і визнано представником апелянта (відповідача) в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1666,33 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 926,58 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0000371702.

Разом з тим, відповідно до положень п. 6 ч.2 ст. 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота досліджених доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Однак, в апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відсутнє будь-яке обґрунтування такої скарги, не зазначено, у чому саме полягає неправильність чи неповнота досліджених доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а лише наведено низку правових норм.

Також, відповідачем - Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві не наведено жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, зважаючи на відсутність будь-яких доводів в апеляційній скарзі не спростування правильності висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 червня 2018 року.

Головуючий суддя В.Ю.Ключкович

Судді О.А. Губська

Н.М. Троян