Рішення

від 05.03.2018 по справі 826/14196/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року № 826/14196/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005641402 та №0005651402 від 18 серпня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр (далі - позивач, ТОВ НВП Техно-Центр ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, Головне управління ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0005641402 від 18 серпня 2017 року та №0005651402 від 18 серпня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем як покупцем досягнуто економічного ефекту, що підтверджується не тільки позитивною різницею між сумами реалізованих позивачем робіт та придбаними для їх виконання матеріалами, а й виражається загалом у відсутності збиткової діяльності позивача за перевіряємий період та сплаченими сумами податку.

На думку позивача, фінансово-господарські взаємовідносини позивача із контрагентами замовниками товарів (робіт, послуг) та контрагентами постачальниками товарів (робіт, послуг) свідчать про зв'язок витрат по типовим операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, з господарською діяльністю позивача; їх подальше використання в оподатковуваних операціях позивача; отримання прибутку позивачем від проведених господарських операцій. При цьому, дані обставини документально підтверджені фактами та спростовують висновки акту перевірки щодо оформлення первинних документів податкового обліку з порушенням встановлених вимог.

Крім того, позивач вважає висновки відповідача упередженими та передчасними з підстав того, що під час проведення перевірки позивача, постачальники знаходились за юридичною адресою, що підтверджується їх станом - 0 платник за основним місцем обліку, але належні зустрічні звірки не проведені, а податковим органом використано лише негативну податкову інформацію, наявну в базах даних ІС Податковий блок .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20 листопада 2017 року, яке відкладалось в зв'язку неявкою представників сторін.

У судовому засіданні 06 грудня 2017 року судом оголошувалась перерва до 17 січня 2018 року в зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі від відповідача.

В судовому засіданні 17 січня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала, просила суд відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких, зокрема, зазначено, що операції між ТОВ НВП Техно-Центр та контрагентами здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру (факту надання товарів від продавця до покупця). Представник податкового органу вважає, що позивачем отриманий актив у вигляді товару невідомого походження, що вважається безоплатно отриманим, що підтверджує збільшення економічних вимог підприємства. Водночас, в бухгалтерському обліку ТОВ НВП Техно-Центр операції з безоплатного отримання товарів на суму 25782460,00 грн. не відображені.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 17 січня 2018 року судом, на підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 30 травня 2017 року по 13 червня 2017 року на підставі направлень від 30 травня 2017 року №615/2615140203, №616/2615140203, №640/2615140203, №1787/2615140303, №1185/2615140603, №3347/2615140406, від 02 червня 2017 року №703/26-15-14-02-03, №702/26-15-14-02-03, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статтею 77 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДФС у м. Києві №3398 від 12 травня 2017 року, посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка дочірнього підприємства ТОВ НВП Техно-Центр з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16 червня 2015 року по 31 березня 2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 16 червня 2015 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки №242/26-15-14-02-03/39839478 від 27 червня 2017 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ НВП Техно-Центр :

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4640842 гривень, в тому числі по періодам: 2016 рік на суму 2717915 гривень, І квартал 2017 року на суму 1922927 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5156492 грн., в тому числі по періодах: за березень 2016 року в сумі 570970 гривень, за квітень 2016 року у сумі 526931 гривень, за липень 2016 року у сумі 20883 гривень, за серпень 2016 року у сумі 670939 гривень, за вересень 2016 року у сумі 555116 гривень, за жовтня 2016 року у сумі 166183 гривень, за листопад 2016 року у сумі 508884 гривень, за січень 2017 року у сумі 1092131 гривень, за березень 2017 року в сумі 1044455 гривень.

На думку контролюючого органу, службовими особами ТОВ НВП Техно-Центр в ході фінансово-господарської діяльності порушено норми Податкового кодексу України щодо декларування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Підставою для висновків акту перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства слугували обставини щодо господарських взаємовідносин ТОВ НВП Техно-Центр із контрагентами-постачальниками товарів (робіт, послуг), які, на думку контролюючого органу, не були реальними та не відображені в бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, нереальність здійснення господарських операцій обґрунтовується податковою інформацією баз даних ІС Податковий блок та Єдиний реєстр податкових накладних, що була використана під час перевірки відносно постачальників позивача, а саме, як зазначає відповідач, не вдалось встановити придбання товару постачальниками позивача по ланцюгу придбання у платників ПДВ, встановлено відсутність трудових ресурсів, основних фондів, наявність кримінальних проваджень, в зв'язку з чим первинні документи податкового обліку позивача податковий орган не визнав первинними в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року №996-XIV.

На підставі висновків акта перевірки, 18 серпня 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0005641402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем у розмірі 4640842,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1160211,00 грн.

Крім того, 18 серпня 2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0005651402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 5156492,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1289123,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонам, суд виходить з наступного.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2 та 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю; фіктивність операцій (відсутність реальних поставок); відсутність податкової правосуб'єктності; відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11).

За приписами норм пунктів 44.1 та 44.3 статті 43 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновок, що позивачем не надано документів, підтверджуючих реальність здійснення, отримання та подальше використання в господарській діяльності наведених у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр Територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві видано дозвіл №2094.15.32 від 17 серпня 2015 року, на підставі якого Товариству дозволяється виконувати монтаж, демонтаж, налагодження, ремонт, технічне обслуговування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; устаткування для видобутку та транспортування корисних копалин відкритим способом; устаткування для дроблення, сортування, збагачення корисних копалин і огрудкування руд та концентратів, технологічного обладнання з переробки природного каменю; технологічних транспортних засобів, що підлягають реєстрації в територіальних органах Держгірпромнагляду (екскаватори, самоскиди); зберігання балонів із стисненим, зрідженим газом (кисень технічний, пропан-бутан, вуглекислота); зварювальні, газополум'яні роботи.

Відповідно до дозволу Територіального управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві №2097.15.32 від 17 серпня 2015 року позивачу дозволено експлуатувати посудини, що працюють під тиском понад 0,05 МПа; балони із зрідженим газом 6 од. типу 3-50-2,5-К ДСТУ 3245-95, 2012 р.в., Україна; балони із стисненим газом 3 од. типу 50-150У ГОСТ 949-73, 2012 р.в., Україна.

При цьому, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою реалізації статутної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр укладено з Приватним акціонерним товариством Полтавський ГЗК договори підряду №5659 від 24 грудня 2015 року та №2017 від 31 січня 2017 року. Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр та Товариством з обмеженою відповідальністю Єристовський ГЗК укладено договір №477/50182 від 28 жовтня 2015 року на технічне обслуговування та ремонт.

На виконання взятих на себе зобов'язань перед контрагентами-замовниками робіт позивачем укладено ряд договорів поставки.

Так, 10 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нотат-Плюс (продавець) укладено договір №03-10 поставки (купівлі-продажу), згідно умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, поставити покупцю метал в асортименті, надати товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар.

Під окремою партією товару сторони розуміють асортимент і кількість товару, яка поставлена постачальником по одній видатковій накладній і оплачена покупцем по одному рахунку-фактурі (пункт 1.3 договору).

10 березня 2016 року позивачу як покупцю виставлено рахунок на оплату №300 на загальну суму 436176,00 грн., а 11 березня 2016 року - рахунок №301 на загальну суму 297561,60 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов даного договору Товариство з обмеженою відповідальністю Нотат-Плюс відвантажило зі складу, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 93, метал згідно видаткових накладних №300 від 10 березня 2016 року та №301 від 11 березня 2016 року.

Перевезення даного товару на склад позивача здійснювалось автомобільним транспортом за рахунок позивача, а саме транспортними засобами, що знаходяться в оренді позивача згідно ТТН №Р300 від 10 березня 2016 року, №Р301 від 11 березня 2016 року.

Станом на дату виникнення податкових зобов'язань ТОВ Нотат-Плюс складено податкові накладні №28 від 10 березня 2016 року на загальну суму 436476,00 грн. та №29 від 11 березня 2016 року на загальну суму 297561,60 грн., які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, 01 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нотат-Плюс (продавець) укладено договір №01/04 поставки (купівлі-продажу), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, поставити покупцю запчастини в асортименті, надати товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору ТОВ Нотат-Плюс відвантажив зі складу, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 93, запчастини згідно видаткових накладних №325 від 28 березня 2016 року на загальну суму 64073,04 грн. та №326 від 31 березня 2016 року на загальну суму 28112,64 грн.

Перевезення даного товару на склад позивача здійснювалось автомобільним транспортом за рахунок позивача, а саме транспортними засобами, що знаходяться в оренді позивача згідно ТТН від 28 березня 2016 року.

На виконання вимог статті 201 Податкового кодексу України ТОВ Нотат-Плюс складено податкові накладні №58 від 28 березня 2016 року та №59 від 31 березня 2016 року, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок за поставлений товар здійснювався позивачем у безготівковій формі, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні копії платіжних доручень.

01 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хостера (продавець) укладено договір №01-03 поставки (купівлі-продажу), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, поставити покупцю метал в асортименті, надалі товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

10 березня 2016 року позивачу як покупцю Товариством з обмеженою відповідальністю Хостера виставлено рахунок на оплату №459 на загальну суму 522216,00 грн., 14 березня 2016 року - рахунок №460 на загальну суму 387532,80 грн., 28 березня 2016 року - рахунок №501 на загальну суму 459868,22 грн., 29 березня 2016 року - №502 на загальну суму 352944,38 грн., 30 березня 2016 року - №503 на загальну суму 408000,00 грн., 30 березня 2016 року - №504 на загальну суму 190423,87 грн., 31 березня 2016 року - №505 від 278911,92 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов даного договору Товариство з обмеженою відповідальністю Хостера відвантажило зі складу, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 93, метал згідно видаткових накладних №459 від 10 березня 2016 року на загальну суму 522216,00 грн., №460 від 14 березня 2016 року на загальну суму 387532,80 грн., №501 від 28 березня 2016 року на загальну суму 459868,22 грн., №502 від 29 березня 2016 року на загальну суму 352944,38 грн., №503 від 30 березня 2016 року на загальну суму 408000,00 грн., №504 від 30 березня 2016 року на загальну суму 190423,87 грн., №505 від 31 березня 2016 року на загальну суму 278911,92 грн.

Перевезення даного товару на склад позивача здійснювалось автомобільним транспортом за рахунок позивача, а саме транспортними засобами, що знаходяться в оренді позивача згідно ТТН №Р459 від 10 березня 2016 року, №Р460 від 14 березня 2016 року, №Р501 від 28 березня 2016 року, №Р502 від 29 березня 2016 року, №Р503 від 30 березня 2016 року, №Р504 від 30 березня 2016 року, №Р505 від 31 березня 2016 року.

Станом на дату виникнення податкових зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю Хостера складено податкові накладні №53 від 10 березня 2016 року, №54 від 14 березня 2016 року, №101 від 28 березня 2016 року, №102 від 29 березня 2016 року, №103 від 20 березня 2016 року, №104 від 30 березня 2016 року, №105 від 31 березня 2016 року на загальну суму 2599897,14 грн., які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок за поставлений товар здійснювався позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів за розрахунковий рахунок продавця, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Аналогічні за змістом та суттю господарських операцій позивачем укладено договори поставки й з ТОВ Оптметторг , ТОВ Акцент-Лайн , ТОВ Продмагторг , ТОВ Будпром-Інвест , ТОВ Терра-Корн , ТОВ Топкрафт , ТОВ Альт-Стандарт , ТОВ Маркторг , ТОВ Бріск-Торг , ТОВ Сантікс-С , ТОВ Кавіста , ТОВ Естер Маркет .

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, що не заперечується відповідачем.

На підставі наявних у справі доказів суд також встановив, що придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізовано позивачем на адресу ПрАТ Полтавський ГЗК та ТОВ Єристовський ГЗК на підставі укладених з ними договорів підряду та на технічне обслуговування та ремонт.

За результатами виконання умов даних договорів позивачем з ПрАТ Полтавський ГЗК та ТОВ Єристовський ГЗК складено та підписано акти виконаних робіт (щодо відновлення, ремонту та футеруванню ковшів, щелеп та днищ ковшів екскаваторів, технічного обслуговування та ремонт ковшів екскаваторів та навантажувачів, ремонту кузовів автосамоскидів, відновлення вузлів та агрегатів, зварювальні, наплавочні, токарні та інші роботи з металообробки).

Співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операція із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що позивач придбавав у контрагентів товари (метал та запчастини) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу, що будь яких порушень з приводу правильності відображення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість по господарським операціям з продажу товарів контрагентам-покупцям в акті перевірки не встановлено.

З акта перевірки вбачається, що відповідачем під час перевірки по суті не аналізувалися умови та характер спірних операцій позивача із його контрагентами, а до вказаного вище висновку відповідач дійшов лише посилаючись на нереальність господарських операцій із придбання такого товару позивачем у контрагентів.

При вирішенні даного спору суд, також, враховує вимоги статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на дані податкової звітності постачальників щодо відсутності інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування, оскільки зазначене є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами.

Більш того, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду недостатність кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та відсутності обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання таких операцій.

В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд критично ставиться й до тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій з огляду на не встановлення походження товарів по ланцюгу постачання, оскільки зазначені обставини не підтверджуються належними доказами, а ймовірні порушення постачальниками та їхніми контрагентами податкового чи іншого законодавства не створюють юридичних наслідків для добросовісного учасника господарських відносин. При цьому, акт перевірки не містить як аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентами, так і доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин, зокрема, не вбачається відхилень між сумами задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту між позивачем та контрагентами.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми постачальниками.

Відповідно до приписів статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентами та до складу податкових зобов'язань відповідні суми податку по відносинам в ході подальшого продажу товару, тому висновки акта перевірки про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України є помилковими.

Стосовно доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача із контрагентами, які ґрунтуються на матеріалах кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за фактом вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених статтями 191, 205, 209, 212, 358, 364 КК України, суд зазначає наступне.

В даному випадку як на джерело доказової інформації відповідач посилається на проміжні ухвали слідчих суддів, якими вирішуються клопотання учасників кримінального провадження. При цьому, перевіряючи приходять до висновку щодо фіктивності контрагентів та всіх операцій.

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Контролюючим органом фактично підтверджується реальність здійснення господарських операцій з огляду на дослідження під час перевірки всіх первинних документів і відображення такої інформації в акті перевірки (договори, видаткові, прибуткові накладні, податкові накладні та інше).

Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети відповідно до приписів підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується правомірність формування податкового кредиту, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконав та не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 серпня 2017 року №0005641402 та №0005651402.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техно-Центр (69059, м. Запоріжжя, вул. Парамонова, 4, код ЄДРПОУ 39839478) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 183700 (сто вісімдесят три тисячі сімсот) гривень 08 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко