Постанова

від 05.03.2018 по справі 910/6808/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/6808/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гаврилюка О.М.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.03.2018 у справі №910/6808/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017, повний текст якого складено 04.10.2017

у справі №910/6808/17 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

до Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт"

про стягнення 5 072 625,06 грн.

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт" (далі-відповідач) 5 072 625,06 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки №ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016 належним чином не виконані взяті на себе зобов'язання з поставки товару у строк, визначений умовами останнього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої вимоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального права (ст.ст.204, 638, 653 Цивільного кодексу України) та на порушення норм процесуального права (ст.43 ГПК України).

Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки укладеній між сторонами Додатковій угоді №2 від 28.02.2017 до договору поставки №ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016.

Позивачем через канцелярію суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню виходячи з наступного.

20.10.2016 між Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", як замовником, та Приватним підприємством "ОККО-Бізнес Контракт", як постачальником, був укладений договір поставки №ЦЗВ-14-03616-01 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо), найменування, марка та кількість/якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

29.12.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої сторонами внесено зміни та доповнення до Договору.

Відповідно до п.12.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2016, термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31.03.2017, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання.

У відповідності до п.2.1 Договору ціна на товар, який продається за цим Договором, встановлюється в національній валюті України - гривні на умовах FСА (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України із подальшим направленням за реквізитами Вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010), і включає: вартість товару, всі податки та збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі ПДВ, і вказується у специфікаціях до цього Договору.

20.10.2016 між сторонами підписано специфікацію №1 до Договору на поставку 8 380,000 тонн дизельного палива за ціною 16 823 грн 00 коп. за тону на загальну суму 169 172 088,40 грн.

Згідно із п.2.3 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2016, сторони планують за цим Договором поставити товар на суму 169 157 990,33 грн, крім того ПДВ 20% - 33 831 598,07 грн, на загальну суму 202 989 588,40 грн.

Пунктом Додаткової угоди №1 від 29.12.2016 до Договору сторони включили до Договору специфікацію №2 на суму: 28 181 250,33 грн, крім того ПДВ 20% - 5 636 250,07 грн, на загальну суму 33 817 500,40 грн.

Як свідчать матеріали справи, 29.12.2016 між сторонами підписано специфікацію №2 до Договору на поставку 1 675,162 тонн дизельного палива за ціною 20 187 грн 60 коп. за тону на загальну суму 33 817 500,40 грн.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FСА (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010), пункт призначення за реквізитами вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника.

Постачальник здійснює поставку товару партіями протягом терміну дії договору, тільки при наявності рознарядки замовника, яка є підтвердженням готовності замовника до прийому товару. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Замовник не несе відповідальності за не надання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника (п.3.2 Договору).

Згідно із п.3.3 Договору замовник протягом 1 (одного) робочого дня із моменту надання постачальнику рознарядки забезпечує оформлення наказів або телеграфних розпоряджень ПАТ "Укрзалізниця" на станцію відправлення, відповідно до умов поставки і вказаних у рознарядці замовника реквізитів вантажоодержувачів.

Постачальник здійснює відвантаження товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня надання рознарядки (п.3.4 Договору).

Відповідно до п.3.7 Договору датою поставки товару вважається дата відправлення цього товару, що підтверджується штампом станції відправлення в межах України на накладній (залізничній), на адресу вантажоодержувача - кінцевого одержувача, які вказуються в рознарядці замовника.

Кількість партії товару, який підлягає поставці, вказується в рознарядці замовника (п.4.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2017 позивач направив на адресу відповідача лист (рознарядку) №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 про здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за ціною 20 187,60 грн за тону на суму 33 817 500,40 грн з розрахунком протягом 5 банківських днів, яка була отримана останнім 20.03.2017, що підтверджується відстеженням рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0304908050907 (а.с.29-31 т.1).

Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару на підставі отриманої від позивача рознарядки №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 про здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором щодо поставки товару на підставі отриманої відповідачем від позивача рознарядки №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017, останнім нараховано відповідачу штраф за порушення термінів постачання товару у розмірі 5 072 625,06 грн.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 5 072 625,06 грн штрафу.

В свою чергу, відповідач стверджує про безпідставність заявлених позовних вимог через те, що у нього не виникло обов'язку з поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 щодо здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн, оскільки внаслідок укладання між сторонами Додаткової угоди №2 від 28.02.2017 до Договору було виключено специфікацію №2 з останнього.

Таким чином, внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм Глави 30 Господарського кодексу України, Глави 54 Цивільного кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі .

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

В свою чергу, у відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України вбачається, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Одночасно, в ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.4 Договору сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15% від суми непоставленого в строк товару, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від суми непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Тобто, обов'язковою умовою застосування до відповідача штрафних санкцій є доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов'язань.

Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару на підставі отриманої від позивача рознарядки №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 про здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн, в зв'язку з чим ним було нараховано відповідачу штраф за порушення термінів постачання товару у розмірі 5 072 625,06 грн.

В той же час, як свідчать матеріали справи, 28.02.2017 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, в якій досягли згоди анулювати специфікацію №2 та включити специфікацію №3 до Договору на загальну суму 36 957 055,51 грн (а.с.123 т.1).

Згідно із п.5 Додаткової угоди №2 від 28.02.2017 до Договору дана додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання і є невід'ємною частиною Договору.

Твердження позивача, що відповідачем зазначену додаткову угоду після направлення її позивачем підписано не було, спростовуються наявною в матеріалах справи копією Додаткової угоди №2 від 28.02.2017, яка скріплена підписами обох сторін та печатками суб'єктів господарювання, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ній умов та змісту угоди в цілому.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача повідомив, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції надавався оригінал даної Додаткової угоди для огляду, проти чого представник позивача не заперечував.

Більш того, в матеріалах справи наявна копія специфікації №3 до Договору, яка також скріплена підписами обох сторін та печатками суб'єктів господарювання. В свою чергу, представник позивача в судовому засіданні заперечував факт підписання вказаної специфікації з боку позивача. В той же час, останній не зміг пояснити та спростувати наявності як підпису так і печатки товариства на ній (а.с.124-128 т.1).

Доказів визнання вказаної угоди недійсною у визначеному чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять.

Щодо наданих позивачем листів №322-1 від 03.03.2017 (а.с.132 т.1), №342 від 13.03.2017 (а.с.133 т.1), №367 від 24.03.2017 (а.с.137 т.1) та №396 від12.04.2017 (а.с.142 т.1) Приватного підприємства ОККО-Бізнес Контракт , в яких останнім було запропоновано збільшити вартість товару за Договором ніяким чином не нівелюють обставин погодження у Додатковій угоді №2 від 28.02.2017 контрагентами анулювання специфікації №2 до спірного правочину, оскільки фактично означені листи складені пізніше, ніж дана Додаткова угода №2.

Із зазначених обставин судова колегія визнає висновки суду першої інстанції помилковими про те, що відповідач листом №322-1 від 03.03.2017 відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання Додаткової угоди №2 і водночас висловив пропозицію позивачу щодо укладання Додаткової угоди №2 в іншій редакції. Крім того, з даного листа вбачається, що мова йде, зокрема, про пропозицію укласти Додаткову угоду №3 а не №2.

До того ж, судовою колегією також враховано, що умовами пункту 2.4 Договору передбачено можливість зміни ціни на товар у випадках, передбачених ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", проте, вчинення контрагентами дій, направлених на зміну такої істотної умови договору поставки, як ціна, не обмежено у кількості разів, ані договором, ані законом.

Враховуючи сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, судовою колегією відхиляються твердження позивача про неукладеність Додаткової угоди №2 від 28.02.2017.

З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що специфікація №2, за якою замовником і було виставлено рознарядку №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017, була анульована контрагентами більш як за тиждень до моменту направлення позивачем відповідачу рознарядки, на невиконання поставки за якою, заявник посилається в якості підстави для нарахування штрафних санкції, стягнення яких є предметом спору у справі.

Таким чином, оскільки сторонами на підставі вільного волевиявлення було погоджено виключення (анулювання) з Договору специфікації №2 до моменту направлення замовником постачальнику рознарядки №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017, та приймаючи до уваги, що у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину найменування, марка, кількість та ціна товару вказується у специфікаціях до Договору, які є його невід'ємною частиною, судова колегія дійшла до висновку, що на підставі спірної рознарядки (№ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017) у відповідача, як постачальника за Договором, не виникло обов'язку з поставки на користь позивача дизельного палива у кількості та за ціною вказаній в ній.

Така ж правова позиція з аналогічного спору між тими ж сторонами викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №910/6806/17.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт" про стягнення штрафу в сумі 5 072 625,06 грн. за порушення строків поставки за вказаною рознарядкою є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 275, 277, 281-285 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347) на користь Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт" (04070, місто Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, будинок 15-17/18, ідентифікаційний код 30689644) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 83 698 (вісімдесят три тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн 32 коп.

4.Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6808/17.

Повний текст судового рішення складено 07.03.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.М. Гаврилюк

Л.В. Чорна