Постанова

від 12.03.2018 по справі 352/1976/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1976/17

Провадження № 22-ц/779/384/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Гургула В. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Девляшевського В.А., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідача Довженко Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Підпечарівської сільської ради Тисменицького району про визнання незаконним рішення сільської ради, про визнання неправомірним бездіяльності Підпечарівської сільської ради та зобов'язання вчинити дії по розгляду питання погодження технічної документації із землеустрою з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 31 січня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Тисменицького районного суду від 31 січня 2018 року закрито провадження у даній справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На дану ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає ухвалу постановлену з порушенням вимог матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Рішенням сесії Підпечарівської сільської ради від 30 листопада 2016 року заяву апелянта про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі її у власність площею 0,15 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 вирішено не задовольняти та для врегулювання земельного спору із суміжним землекористувачем ОСОБА_5 звернутися до суду.

Пред'являючи позов до відповідача на підставі ЦПК України та ЗК України вважав, що його вимоги випливають із правовідносин, що безпосередньо стосуються захисту права на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, на якій розташований належний йому житловий будинок, тобто захисту права, яке було порушене внаслідок прийняття незаконного рішення та/або ухилення від прийняття рішення радою.

При визначенні процесуального статусу сторін суд першої інстанції не з'ясував належним чином зміст і характер правовідносин, що виникли, і не врахував, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у цивільному процесі, сторонами в якому є особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення судом. Позивачем є особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних інтересів якої розпочинається цивільний процес, а відповідачем - особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності. З врахуванням вищевикладеного та суті заявленого позову, суд першої інстанції не врахував, що в цьому випадку виник цивільно-правовий спір і вимоги повинні розглядатися за правилами, встановленими ЦПК України. Аналогічна правова позиці викладена в ухвалі ВССУ від 13 квітня 2011 року №6-4382св10.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу не врахував правову позицію викладену в п. 7 постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року №3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ , згідно якої земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю. Спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно із ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

В даному випадку існує не публічно-правовий спір, а спір про право у зв'язку з тим, що апелянт звернувся з позовом про захист порушеного права на землю.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, які вимоги скарги підтримали, представника відповідача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що сільська рада є суб'єктом адміністративних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, закриваючи провадження у справі, що спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

За змістом ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин визначені статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Зазначений перелік повноважень є вичерпним.

Так, за нормами цієї статті до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; б) делеговані повноваження, зокрема, здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року N 1559-VI Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Спір між сторонами виник згідно заявлених вимог у зв'язку з не вирішенням заяви про затвердження технічної документації для передачі земельної ділянки у власність для обслуговування будинку, що є спором про право цивільне, а не виключно діяльністю органу місцевого самоврядування.

Представник відповідача у засіданні апеляційного суду пояснила, що технічна документація про передачу у власність ділянки позивачу не затверджена у зв'язку із накладенням її на сусідню частину приватизованої земельної ділянки, що додатково підтверджує наявність цивільного спору, а не відносин, що випливають тільки із владних управлінських функцій.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неповного зєясування обставин, що мають значення для справи, тому підлягає до скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 382-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду від 31 січня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 13 березня 2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: В.А. Девляшевський

І.О. Максюта