Постанова

від 06.03.2018 по справі 604/1084/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/1084/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 22-ц/789/107/18 Доповідач - Костів О.З. Категорія - 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Ткач О. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю апелянта - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу №604/1084/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року, ухваленого суддею Сташків Н.Б., повний текст якого складено 25 листопада 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Підволочиська селищна рада Підволочиського району Тернопільської області, відділ Держгеокадастру у Підволочиському районі про визнання права власності та реальний розподіл земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Підволочиського районного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 08 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу він набув право власності на земельну ділянку площею 0.066 кв.м., призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_1 являється власником іншої частини земельної ділянки. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2016 року його зобов'язано усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0.066 га., 1/2 частки якої належить ОСОБА_1, відновивши межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2006 року. Таким чином він із відповідачем не може дійти спільної згоди щодо користування земельною ділянкою. Посилається на те, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Враховуючи те, що відповідачу ОСОБА_3 належала 1/2 частки будинковолодіння та спірної земельної ділянки, вважає, що йому належить решта 1/2 частка земельної ділянки, а тому просив визнати за ним право власності на 1/2 частки земельної ділянки, розташованої по вул.22-січня, 17, Підволочиського району Тернопільської області, та провести реальний розподіл земельної ділянки згідно висновку земельно-технічної експертизи.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 загальна площа якої становить 0.0660 га., кадастровий номер НОМЕР_1, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 виданого Підволочиським районним відділом земельних ресурсів Тернопільської області від 12 липня 2005 року та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010565701332.

Проведено реальний розподіл земельної ділянки між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 341.5 кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що дасть змогу уникнути використання земель, наданих у спільне користування.

ОСОБА_1 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що перехід права власності на земельну ділянку повинен бути здійснений на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в письмовій формі, нотаріально посвідченого та зареєстрованого. Крім того, продаж частини земельної ділянки можливий лише після виділення її в окрему ділянку співвласником, або продаж частки за згоди іншого співвласника. Також, відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року по 20 червня 2017 року (під час дії ст.120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 року) не тягло за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Оскільки позивачем не були здійснені передбачені чинним законодавством заходи з реєстрації права власності на земельну ділянку, тому останній не набув прав на спірну земельну ділянку (права власності або права користування).

З вказаних підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи. Крім того, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та вказав, що проти апеляційної скарги заперечує, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Підволочиської селищної ради в судове засідання не з'явився, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи. Крім того, подав до суду заяву розгляд справи без участі представника селищної ради.

Інші сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи.

Заслухавши апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не повністю.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 червня 2005 року проведено реальний розподіл житлового будинку і господарських будівель, що розташовані у АДРЕСА_1, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Зокрема, ОСОБА_4 виділено 1/2 частку будинковолодіння, що становить 56/100 ідеальних долей, та ОСОБА_3 виділено 1/2 частку спірного будинковолодіння, що становить 44/100 ідеальних долей. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3491 грн. компенсації за перевищення вартості виділеної їй частини будинковолодіння. Зобов язано ОСОБА_3 зробити усі необхідні переобладнання.

Згідно договору купівлі-продажу серії № ВЕІ № 634295 від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним 1/2 частку домоволодіння за № АДРЕСА_1, що становить 17/100 частин від цілого домоволодіння. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Підволочиської нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 5436.

31 березня 2008 року ОСОБА_2 здійснив реєстрацію права власності на 17/100 частин від цілого домоволодіння по АДРЕСА_1. Вказане підтверджується витягом Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації від 31 березня 2008 року за реєстраційним номером 16407037.

Згідно договору купівлі-продажу серії № ВЕІ № 634296 від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним земельну ділянку площею 660.00 кв.м., розташовану у АДРЕСА_1, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що належала продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого Підволочиським районним відділом земельних ресурсів Тернопільської області 12 липня 2005 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010565701332.

Рішенням Підволочиського районного суду від 27 березня 2008 року визнано частково недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.066 га, розташовану на АДРЕСА_1, серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_3 Підволочиським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Підволочиської селищної ради № 962 від 14 травня 2004 року.

Згідно витягу з реєстру речових прав індексний номер 33952935 від 20 лютого 2015 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 здійснив державну реєстрацію 1/2 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, яку успадкував за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4

Таким чином судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 08 грудня 2006 року придбав у відповідача ОСОБА_3 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1, що становить 44/100 ідеальних долей, а також земельну ділянку площею 660.00 кв.м. для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташовану у АДРЕСА_1.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 успадкував після смерті матері ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку, що становить 56 ідеальних долей та 1/2 частку земельної ділянки для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_2 оплатив вартість земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3, про що останній не заперечував, а також ствердив, що його волевиявлення по факту продажі належної йому спірної земельної ділянки було вільним та відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків. Також підтвердив повне виконання договору-купівлі продажу, котрий був нотаріально посвідчений.

Однак, позивачем не були здійснені передбачені чинним законодавством заходи з реєстрації права власності на земельну ділянку, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Окрім того, пунктом е частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

Згідно п.п. г п.18 Постанови ПВС України №7 від 16 квітня 2004 року (зі змінами) Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ визначено, що з 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК України.

Враховуючи вищевказане та викладені правові позиції Верховного Суду України у справах №6-2225цс16, №6-2099цс16 та №6-253цс16, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з моменту укладення договору купівлі продажу нерухомого майна та проведення його державної реєстрації до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, без зміни її цільового призначення на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, незважаючи на те, що земельна ділянка не була зареєстрована одночасно з правом на нерухомість, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Таким чином, посилання апелянта на те, що оскільки позивачем не були здійснені передбачені чинним законодавством заходи з реєстрації права власності на земельну ділянку, тому останній не набув прав на спірну земельну ділянку (права власності або права користування) колегія суддів до уваги не бере та вважає їх безпідставними.

Згідно ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і відповідно, майном у розумінні цього положення.

Разом з тим колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є виділення йому земельної ділянки згідно варіанту поділу №1, а саме виділити по 341.5 кв.м. земельної ділянки, що дає змогу уникнути використання земель, наданих у спільне використання, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст.88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Згідно вимог ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно резолютивної частини висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за № 148/17-22 від 31 серпня 2017 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи за варіантом № 1 експертом пропонується виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 341.5 кв.м. земельної ділянки, що дає змогу уникнути використання земель, наданих у спільне використання.

Однак, судом першої інстанції при вирішенні питання, щодо проведення реального розподіл земельної ділянки між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виділивши кожному по 341.5 кв.м. спірної земельної ділянки, не враховано наступні обставини.

Згідно договору купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1, що становить 17/100 частин від цілого домоволодіння.

Згідно договору купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним земельну ділянку площею 660.00 кв.м., розташовану за вищевказаною адресою, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що належала продавцю ОСОБА_3

Таким чином суд першої інстанції безпідставно провів розподіл спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 Тернопільської області згідно варіанту №1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за №148/17-22 від 31 серпня 2017 року, оскільки розмір спірної земельної ділянки, який підтверджується правовстановлюючими документами, становить 0.066 га. Натомість експертом запропоновано та судом проведено розподіл земельної ділянки більшого розміру, саме 0.0683 га.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року в частині реального розподілу земельної ділянки підлягає скасуванню та в даній частині слід ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_2 про реальний розподіл земельної ділянки згідно з варіантом № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за № 148/17-22 від 31 серпня 2017 року - слід відмовити. В решті рішення слід залишити без змін.

Судові витрати слід залишити в межах, понесених сторонами.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року в частині реального розподілу земельної ділянки - скасувати та ухвалити в даній частині нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Підволочиська селищна рада Підволочиського району Тернопільської області, відділу Держгеокадастру у Підволочиському районі про реальний розподіл земельної ділянки - відмовити.

В решті рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року - залишити без змін.

Судові витрати залишити в межах, понесених сторонами.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 11 березня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів