Постанова

від 09.10.2019 по справі 604/1084/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 604/1084/16-ц

провадження № 61-17469св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Підволочиська селищна рада Підволочиського району Тернопільської області, відділ Держгеокадастру у Підволочиському районі

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Підволочинського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Ткач О. І., Хоми М. Ю. ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Підволочиська селищна рада Підволочиського району Тернопільської області, відділ Держгеокадастру у Підволочиському районі, про визнання права власності та реальний поділ земельної ділянки.

Позов обгрунтований тим, що 08 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу він набув право власності на земельну ділянку площею 0,066 кв. м, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 є власником іншої частини земельної ділянки.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2016 року його зобов`язано усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,066 га, 1/2 частки якої належить ОСОБА_3 , відновивши межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2006 року. Таким чином, він не може дійти спільної згоди з відповідачем щодо користування земельною ділянкою. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Враховуючи те, що відповідачу ОСОБА_2 належала 1/2 частки будинковолодіння та спірної земельної ділянки, йому належить інша 1/2 частки земельної ділянки.

Просив визнати за ним право власності на 1/2 частки земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , та провести реальний поділ земельної ділянки згідно з висновком земельно-технічної експертизи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 0,0660 га, кадастровий номер 6124655100:02:002:0155, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, що належала ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА№790995, виданого Підволочиським районним відділом земельних ресурсів Тернопільської області від 12 липня 2005 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010565701332.

Проведено реальний поділ земельної ділянки між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 34, 5 кв. м земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124655100:02:002:0155, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що дасть змогу уникнути використання земель, наданих у спільне користування.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до позивача ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, перейшло право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, з урахуванням рішення Підволочиського районного суду від 27 березня 2008 року.

Сторони у справі (власники земельних ділянок) не дійшли добровільної згоди щодо поділу земельної ділянки та нотаріального посвідчення такого договору.

Суд враховув запропоновані експертом варіанти та взяв до уваги, що позивач категорично заперечив про спільне використання земельної ділянки, виділив позивачу земельну ділянку згідно з варіантом поділу № 1, а саме виділив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 341,5 кв. м земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року в частині реального поділу земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно провів поділ спірної земельної ділянки на АДРЕСА_1 згідно з варіантом №1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за № 148/17-22 від 31 серпня 2017 року, оскільки розмір спірної земельної ділянки, який підтверджується правовстановлюючими документами, становить 0,066 га, натомість експертом запропоновано та судом проведено розподіл земельної ділянки більшого розміру, саме 0,0683 га.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнанняза ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки земельної ділянки, суд апеляційної інстанції взяв до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у справах №6-2225цс16, №6-2099цс16 та №6-253цс16та дійшов висновку, що з моменту укладення договору купівлі продажу нерухомого майна та проведення його державної реєстрації до позивача перейшло право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, незважаючи на те, що земельна ділянка не була зареєстрована одночасно з правом на нерухомість, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить їх скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки земельної ділянки, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині судових витрат та постановити нове рішення про стягнення судових витрат.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

07 червня 2018 року ухвалою Верховного Судувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною ОСОБА_3

16 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позов є формальним не для визнання, а для набуття права власності і він не може бути задоволений. Право власності на житловий будинок набувається в порядку, який був чиним на час завершення його будівництва.

Відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється лише після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку.

Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладений, у позивача право на земельну ділянку відсутнє, як і підстава для реєстрації права власності, а отже для визнання цього права судом.

Аргументи інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 червня 2005 року проведено реальний поділ житлового будинку і господарських будівель, що розташовані у АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Зокрема, ОСОБА_5 виділено 1/2 частки будинковолодіння, що становить 56/100 ідеальних долей, та ОСОБА_2 виділено 1/2 частки спірного будинковолодіння, що становить 44/100 ідеальних долей. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 3 491,00 грн компенсації за перевищення вартості виділеної їй частини будинковолодіння. Зобов`язано ОСОБА_2 зробити усі необхідні переобладнання.

Згідно з договором купівлі-продажу серії № ВЕІ № 634295 від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним 1/2 частки домоволодіння за АДРЕСА_1 , що становить 17/100 частин від цілого домоволодіння. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Підволочиської нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 5436.

31 березня 2008 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на 17/100 частин від цілого домоволодіння на АДРЕСА_1 , відповідно до витягу Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації від 31 березня 2008 року за реєстраційним номером 16407037.

Згідно з договором купівлі-продажу серії № ВЕІ № 634296 від 08 грудня 2006 року продавець ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав та оплатив грошову суму за придбану ним земельну ділянку площею 660,00 кв. м, розташовану у АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що належала продавцю ОСОБА_2 на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії ЯА№790995, виданого Підволочиським районним відділом земельних ресурсів Тернопільської області 12 липня 2005 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010565701332.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 оплатив вартість земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 , про що останній не заперечував, а також підтвердив, що його волевиявлення за фактом продажі належної йому спірної земельної ділянки було вільним та відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків , а також повне виконання договору-купівлі продажу, який був нотаріально посвідчений.

Однак позивач не здійснив передбачені чинним законодавством заходи з реєстрації права власності на земельну ділянку, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської обл. від 27 березня 2008 року визнано частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,066 га, розташовану на АДРЕСА_1 , серії ЯА № 790995, виданий ОСОБА_2 Підволочиським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Підволочиської селищної ради № 962 від 14 травня 2004 року.

Відповідач ОСОБА_3 успадкував після смерті матері ОСОБА_5 1/2 частки житлового будинку, що становить 56/100 ідеальних долей та 1/2 частки земельної ділянки для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Відповідно до витягу з реєстру речових прав індексний номер 33952935 від 20 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_3 здійснив державну реєстрацію 1/2 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , яку успадкував за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 120 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки залежить від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до статті 377 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із установлених судами обставин справи та норм матеріального права, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 у власність 1/2 частини житлового будинку, що становить 17/100 частин домоволодіння від цілого домоволодіння за АДРЕСА_1 та земельну ділянку. Рішенням Підволичиського районного суду Тернопільської області від 27 березня 2008 року визнано частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,066 га на АДРЕСА_1 , серії ЯА№790995, згідно з яким укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 грудня 2006 року, та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини цієї земельної ділянки, яку успадкував ОСОБА_3 та зареєстрував у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 лютого 2015 року.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди з урахуванням положеньстатті 120 ЗК України тастатті 377 ЦК України особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Отже, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд виходить з того, що вказана норма матеріального права передбачає принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Згідно із частиною першою статті 125 ЗК України( у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до чинної редакції статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Верховний Суд зазначає, що ЗК України у редакції на час набуття ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки не визначав строки звернення для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та реєстрації права власності на неї.

Суд першої інстанції встановив, що згідно із рішенням державного реєстратора № 38032646 від 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації 1/2 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 , оскільки між поданими документами про державну реєстрацію є суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 1/2 частка зареєстрована за ОСОБА_3 , а згідно з договором купівлі-продажу позивач ОСОБА_1 придбав у відповідача ОСОБА_2 усю земельну ділянку.

Вирішуючи спір, суди обгрунтовано виходили з підстав позову та набуття ОСОБА_1 08 грудня 2006 року 1/2 частки домоволодіння за АДРЕСА_1 , що становить 44/100 ідеальних долей, а також земельної ділянки площею 660,00 кв. м для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Верховний Суд зауважує, що договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та ОСОБА_2 усієї земельної ділянки не скасований. Визнання рішенням Підволочиського районного суду від 27 березня 2008 року частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,066 га, розташовану на АДРЕСА_1 , серії ЯА в„– 790995, виданого ОСОБА_2 у травні 2014 року, та визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частини цієї земельної ділянки, яку успадкував ОСОБА_3 , не спростовує набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки земельної ділянки.

Крім того, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у редакції чинній на час виникненя спірних правовідносин.

Завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

З огляду на встановлені обставини справи, вирішення спору між сторонами в обраний позивачем спосіб захисту - визнання права власності на частину набуту ним за договором купівлі-продажу земельну ділянку, є ефективним способом захисту невизнаного та оспорюваного відповідачем права власності позивача на1/2 частину земельної ділянки, забезпечує реалізацію ним права власності на земельну ділянку, яку він набув за договором, і яке він не може зареєструвати.

Суди вирішили спір відповідно до норм матеріального права та з урахуванням встановлених обставин у цій справі, судові рішення відповідають загальним засадами цивільного законодавства , зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумніст пункти 2, 5, 6 частини першої статті 3 ЦК України.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги, що договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладений, оскільки позивач не вчинив відповідні дії щодо реєстрації права власності, тому позивач не набув право власності на земельну ділянку не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування статей ЗК України та ЦК України та незгоди із судовими рішеннями.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Підволочинського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року в незмінній його частині та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко