Рішення

від 16.03.2018 по справі 127/25203/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/25203/17

Провадження № 2/127/6442/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 березня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі - Крижанівському В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Вінницька міська рада, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (опікун ОСОБА_2), за участю органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Вінницька міська рада, до ОСОБА_4, ОСОБА_3 (опікун ОСОБА_2), за участю органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 з 1985 року по 2011 рік в органах СБУ проходив військову службу. Загальна вислуга років на військовій службі складає понад 26 років. ОСОБА_2 із складом сім'ї 4 особи перебував на квартирному обліку в УСБУ у Хмельницькій області з 14.07.1998р. - у списку осіб, які користуються правом першочергового забезпечення житлом, як сім'я учасника війни. На момент зарахування на квартирний облік ОСОБА_2 був зареєстрований у приватизованій двокімнатній квартирі № 119 у будинку № 38 на вул. Кам'янецькій у м. Хмельницькому. Пізніше, він та члени його сім'ї зареєструвалися в трикімнатній квартирі №40 у буд. № 3/1 на вул. Свободи в м. Хмельницькому. Згодом його було переведено до Центрального управління СБ України та зараховано на квартирний облік зі складом сім'ї три особи. В жовтні 2005 року ОСОБА_2 на склад сім'ї надано службову двокімнатну квартиру № 310 у будинку №10 на проспекті Бажана у м. Києві. Згодом зазначена квартира була виключена зі складу службових та надано ОСОБА_2 в постійне користування за умови здати квартири в м. Хмельницькому. Однак, дана вимога не була виконана. Разом з тим, він є власником трьох квартири по ? частці.

Під час подальшого проходження військової служби у м. Вінниці в підрозділі СБУ ОСОБА_2 на склад сім'ї дві особи було надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 28 липня 2011 року останнього звільнено з військової служби в запас. В зв'язку з цим, ОСОБА_2 втратив право на користування службовою квартирою №34 у будинку №16-А по вул. Червоноармійській у м. Вінниці, як і члени його сім'ї, в результаті чого вони зобов'язані її звільнити. ОСОБА_2 досі не виконані умови законодавства відносно звільнення службової квартири. Крім того, останній не використовує вказане житло за призначенням та проживає у власному житлі у іншому населеному пункті у м. Хмельницькому. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області звернулося в суд з даним позовом та просить виселети ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з службової квартири № 34 по вул. Червоноармійській (Стрілецькій), буд. 16-А у м. Вінниці без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області всі понесені судові витрати.

До початку розгляду справи по суті відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було подано до суду відзив на позов. Згідно змісту даного відзиву відповідачі заперечують позовні вимоги в повному обсязі, з наступних підста. Так, ОСОБА_2 є офіційним опікуном ОСОБА_3 Між сторонами відсутній конфлікт інтересів. Статтею 125 ЖК УРСР визначено, що не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення інвалідів з числа військовослужбовців та осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше як десять років. На день звільнення загальна вислуга років ОСОБА_2 склала 35р. 10 міс. 15 дн. Останньому встановлена інвалідність другої групи, а ОСОБА_3 - першої групи. Їх захворювання пов'язані з проходження ними військової служби. Відповідачі вселились у спірну квартиру у законному порядку, на підставі ордеру на службове приміщення №0274 від 13.05.2010 року. Дана квартира є єдиним їх місцем проживання, іншого житла вони немають. Щодо твердження позивача про те, що відповідачам належать інші об'єкти нерухомого майна (земельні ділянки, гараж, об'єкти незавершеного будівництва), то воно не може бути взято до уваги, оскільки вони не відповідають вимогам щодо житлових приміщень. Позивачем визнаються та підтверджуються документально обставини того, що ОСОБА_2 виконує обов'язки опікуна ОСОБА_3, який проходить лікування у м. Хмельницькому. Відповідачі також звертають увагу, що позивачем жодного разу не оскаржувалися дії відповідних підрозділів щодо постановці та зняттю з квартирного обліку відповідачів, правомірності видачі їм ордеру, правомірності вселення у спірну квартиру. Всі правовідносини між сторонами були врегульовані станом на 2011 рік - на момент звільнення ОСОБА_2 із військової служби та всі обставини були відомі позивачу. Відповідно до ст. 267 ЦК України, відповідачі заявляють про сплив строків позовної давності та необхідність застосування цього судом. Просили відмовити в задоволенні позову.

Також, згодом від відповідачів до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності. Заява мотивована тим, що звільнення ОСОБА_2 відбулося згідно наказу від 16 серпня 2011 року, про що достоменно відомо позивачу. З цього часу, позивачем жодного разу не оскаржувались дії відповідних підрозділів щодо постановці та зняттю з квартирного обліку відповідачів, правомірності видачі їм ордеру, правомірності вселення у спірну квартиру, не ставилось питання про виселення із спірної квартири аж до розгляду цієї справи. На думку відповідачів, всі правовідносини між сторонами були врегульовані станом на 2011 рік - на момент звільнення ОСОБА_2 із військової служби та всі обставини були відомі позивачу. За таких умов відповідачі вважають, що про можливе порушення своїх прав позивачу було відомо, і вільне та безперешкодне проживання в спірній квартирі тривалий час не можна тлумачити як триваюче правопорушення, або вважати поважними причинами пропущення строку позовної давності. Відповідачі вважають, що у позові слід відмовити.

Ухвалою суду від 21 лютого 2018 року було змінено порядок розгляду справи шляхом заміни судового розгляду на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 118). Даною ухвалою суду було запропоновано позивачу в строк протягом десяти днів із дня вручення відзиву, подати до суду відповідь на відзив. В разі вручення відповідачу відповіді на відзив, запропоновано протягом п'яти днів із дня вручення, надати суду заперечення.

На виконання вимог даної ухвали, представником позивача подано суду відповідь на відзив, обгрунтування якого аналогічне викладеному в позовній заяві. Разом з тим, також зазначено, що до даних правовідносин не може застосовуватись позовна давність, оскільки вона не була пропущена позивачем. Так, після обстеження житлових умов у 2017 році комісією додатково було встановлено, що ОСОБА_2 разом із членами сім'ї підлягають виселенню, як такий, що упродовж вказаного періоду не використовує спірне житло за призначенням та проживає у власному житлі у іншому населеному пункті у м. Хмельницькому. Крім того, власник майна (спірної квартири) - територіальна громада в особі Вінницької міської ради взагалі не знала про наявність вказаних обставин, оскільки закріпила службове житло за ОСОБА_1 та передала його для використання за призначенням. Просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

В результаті отримання відповіді на відзив відповідачами було надіслано суду заперечення, зі змісту якого вбачається, що питання виселення із службового житлового приміщення відповідно до ст. 124 ЖК УРСР не може бути вирішено без застосування вимог ст. 125 ЖК УРСР. Позивачем не спростований той факт, що спірна квартира АДРЕСА_2 є єдиним місцем проживання відповідачів. Аргумент позивача, що йому до 2017 року нічого не було відомо, не можуть бути взятий до уваги, оскільки правовідносини щодо припинення трудових відносин виникли в 2011 році і були відомі позивачу. Той аргумент, що територіальна громада в особі Вінницької міської ради, взагалі не знала про наявність вказаних обставин взагалі, не може братись до уваги так, як Вінницька міська рада не є стороною у цій справі. Відповідачі також зазначають, що конституційне право на житло та користування квартирою, що є їх єдиним місцем проживання, підпадає під захист статті 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції Про захист прав і основних свобод людини . Відповідачі вважають, що в позові слід відмовити.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Вінницької міської ради не надав суду письмових пояснень.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради також не надав суду письмових пояснень.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

З огляду на це, суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи встановлено, що полковник ОСОБА_2 в період з 24.04.2009р. по 16.05.2011р. дійсно проходив військову службу в УВКР СБ України у Центральному регіоні (з дислокацією в м. Вінниця). З 16.05.2011р. по 16.08.2011р. перебував в розпорядженні начальника УСБУ у Вінницькій області та відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ наказом Голови СБУ від 28.07.2011р. № 684-ос звільнений з військової служби за підпунктом а пункту 61 та підпункту г пункту 63 в запас СБ України (а.с. 19, 97).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебував на квартирному обліку в Центральному управлінні СБ України складом сім'ї три особи (він, дружина ОСОБА_5, брат дружини ОСОБА_3) з 27.07.2004р. у списку осіб, які користуються правом позачергового одержання житла, як переведений з іншої місцевості. Відповідно до рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України від 25.10.2005 (протокол №16) ОСОБА_2 на вищезазначений склад сім'ї була надана службова двокімнатна квартира №310, житловою площею 37,4 кв.м. у будинку №10 по просп. Бажана у м. Києві. Згідно з рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 13.10.2007 року вказана квартира була виключена з числа службових та надана сім'ї ОСОБА_2 в постійне користування (а.с. 15, 21-22, 23).

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05.10.2009 року квартира АДРЕСА_3 дійсно належить на праві власності ОСОБА_6 та членам її сім'ї ОСОБА_7 у рівних долях (а.с. 27). Слід зазначити, що дана квартира приватизована. Ознайомившись з даним свідоцтвом, суд приходить до висновку, що жоден з відповідачів не є співвласником зазначеної квартири.

З довідки ТОВ Ковальська-Житлосервіс № 616 від 17.05.2011 року вбачається, що у вищевказаній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_6 разом з донькою ОСОБА_7 (а.с. 18). Отже, відповідачі за даною адресою станом на 2011 рік не проживали.

Після переводу з УСБУ в Київській області до Центрального управління СБ України, ОСОБА_2 з сім'єю з трьох осіб з 27.07.2004 року було переведено в загальну чергу квартирного обліку в ЦУ СБУ (а.с. 20).

Відповідно до витягу з протоколу №5 засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Вінницькій області від 29 вересня 2011 року, ОСОБА_2 було зараховано на квартирний облік ОСОБА_1 на загальних підставах з 13.05.2011 року так, як рішення про опікунство над громадянином ОСОБА_3, видане Хмельницькою міською радою 14.04.05 № 247, не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: відповідно до ст. 60 ЦК України, встановлення опіки над недієздатною особою покладено на судові органи, а не міськвиконком (а.с. 17).

Згодом, рішення житлово-побутової комісії УСБУ у Вінницькій області від 23.01.2012 року ОСОБА_2 разом з членами сім'ї (дві особи: ОСОБА_3Ф.) було включено до списку осіб, які користуються правом одержання жилих приміщень в першочерговому порядку (а.с. 16).

Як вбачається з довідки ОСОБА_1 СБУ у Вінницькій області від 30.06.2017 року, двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 вважається службовим житловим приміщенням ОСОБА_1 (рішення виконкому Вінницької міської ради від 22.09.11 № 2330) та розподілена співробітнику ВКР СБУ ОСОБА_2 (а.с. 11, 12). Слід зазначити, що дана квартира виділялася на склад сім'ї з двох осіб: ОСОБА_2 та брату дружини ОСОБА_3 Станом на 07.07.2017 року вищевказана вкартира досі рахується службовою квартирою ОСОБА_1 СБУ у Вінницькій області (а.с. 14). Разом з тим, в даній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується листом ОСОБА_1 СБУ у Вінницькій області від 02.03.2017 року (а.с. 28) та довідкою ТОВ ЖЕО № 698 від 23.01.2017 року (а.с. 29). Факт їх реєстрації в спірній квартирі по теперішній час також вбачається, з відповідей Департаменту адміністративних послуг ВМР, наданих на запити суду (а.с. 57-58, 59-60).

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР).

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Слід зазначити, що комісією ОСОБА_1 упродовж останніх семи місяців (08.12.2016р, 11.01.2017р., 15.02.2017р., 07.03.2017р., 11.04.2017р., 12.05.2017р., 24.06.2017р.) було здійснено перевірку фактичного проживання пенсіонера СБУ ОСОБА_2 у службовому житловому приміщенні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5, та з'ясовано, що ОСОБА_2 у зазначеному службовому житловому приміщенні не проживає; квартира закрита; інших проживаючих немає (а.с. 30-36).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно… від 22.05.2017 року (а.с. 37-49), ОСОБА_2 є власником:

- ? частки будинку побутового обслуговування з готелем на 15 місць, розташованого в Хмельницькій області, Городоцького району, смт. Сатанів по вул. Монастирській, 29;

- ? частки незавершеного будівництва, ідальні та спортивно-оздоровчого комплексу готовністю 26%, розташованого за адресою: Хмельницька область, Городоцький район, смт. Сатанів, вул. Монастирській, 29А;

- ? частки земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер 6821255500:01:010:0001, з цільовим призначеннням - інша комерційна діяльність, розміщеної за адресою: Хмельницька область, Городоцький район, смт. Сатанів, вул. Монастирській, 29А;

- земельної ділянки площею 1,8164 га, кадастровий номер 1820887700:01:000:0078, з цільовим призначеннням - для ведення особистого селянського господарства, розміщеної за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с/рада Швайківська;

- земельної ділянки площею 1,6132 га, кадастровий номер 1820887700:01:000:0085, з цільовим призначеннням - для ведення особистого селянського господарства, розміщеної за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с/рада Швайківська;

- земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 6823084600:05:005:0010, з цільовим призначеннням - для індивідуального садівництва, розміщеної за адресою: Хмельницька область, Летичівський район, с/рада Руднянська;

- земельної ділянки площею 0,0021 га, кадастровий номер 6810100000:10:001:0647, з цільовим призначеннням - для будівництва індивідуальних гаражів, розміщеної за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Геологів, 22, Будівельник кооператив по будівництву та експлуатації гаражів;

- ? частку гаражу, розміщений за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, гаражний масив по вул. Геологів, гараж бокс 224;

- ? частку трикімнатної квартири АДРЕСА_6;

- ? частку трикімнатної квартири АДРЕСА_7.

Відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 травня 2011 року, справа № 2-687/2011, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя задоволено. Розірвано шлюб між ними. Розподілено майно, що було придбано під час шлюбу ними, наступним чином. Визнано за ОСОБА_6 право власності на: квартиру №65 по вул. Кам'янецькій (вул. Фрунзе), 38 у м. Хмельницький, Хмельницької області; квартиру АДРЕСА_8. Визнано за ОСОБА_2 право власності на кухонні меблі, котел Херман , стіл письмовий з тумбою, крісло шкіряне чорного кольору, шафи вбудовані, полиці для книг, стіл письмовий, стільці офісні, набір меблів для спальні, набір меблів для кухні, меблева стінка, м'який куточок шкіряний, журнальний стіл, сервант, три телевізори Соні , телевізор СYS , телевізор LG , пральну машину Арістон , шафу-купе, тумбу для взуття, набір офісних меблів, крісло шкільне, набір меблів для кухні, набір меблів для приймальні (а.с. 104-105).

Враховуючи вищевикладене, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно …, наданого станом на 19.01.2018 року, встановлено, що власником всієї квартири АДРЕСА_6 є вже колишня дружина відповідача - ОСОБА_6. Також вона є власником: всієї квартири АДРЕСА_9; всієї земельної ділянки, кооператив Будівельник по будівництву та експлуатації гаражів, блок 9, бокс 224; ? частки гаражу, розміщеного в м. Хмельницькому, гаражний масив по вул. Геологів, гараж бокс 224; об'єкту незавершеного будівництва, незакінчений будівництвом спортивно-оздоровчий комплекс готовністю 18%, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Прибузька, 11/3 (а.с. 101-103).

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд приходить до висновку, що про порушення свого права позивач міг довідатися після звільнення відповідача ОСОБА_2, яке відбулося 16 серпня 2011 року, з військової служби за підпунктом а пункту 61 та підпункту г пункту 63 в запас СБ України. Отже, саме з 16 серпня 2011 року у позивача розпочався відлік позовної давності. За період з 16.08.2011 року по теперішній час позивач міг будь-коли перевірити факт виселення відповідачів з спірної службової квартири, проте це було зроблено лише в 2017 році. Суду не зрозуміло, оскільки позивачем не обгрунтовано, чому ОСОБА_1 раніше (до 2017 року) не здійснювало перевірку спірної квартири на предмет виселення відповідачів.

Так, 07.07.2017р. ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області було надійслано на адресу відповідача ОСОБА_2 лист з проханням звільнити та передати ОСОБА_1 спірну службову квартиру для подальшого її використання за призначенням шляхом розподілення співробітникам та членам їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов (а.с. 52, 53).

Жодних поважних причин пропуску строку зверненя до суду з даним позовом, позивачем надано не було.

Щодо твердження позивач відносно того, що строк позовної давності слід відраховувати з 2017 року, коли комісією ОСОБА_1 розпочалося здійснення обстеження житлових умов в спірній квартирі. Зокрема, позивач зазначає, що саме під час здійснення даного обстеження позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 досі не звільнив спірну квартиру. Суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки позивачем не вірно трактується час, з якого йому стало відомо про порушення його прав. Так, позивач не наводить жодних підстав, чому ним не здійснювались перевірки спірної квартири на предмет виселення відповідачем за період з 16 серпня 2011 року по 2017 рік.

Відносно довідки ОСОБА_1 СБУ у Вінницькій області про те, що станом на 13.07.2017 року в Списку на поліпшення житлових умов перебуває 159 співробітнииків ОСОБА_1, з яких 86 осіб учасників бойових дій, то суд критично ставить до неї. Так, дана кількість осіб, які потребують поліпшення житлових умов виникла не раптово в 2017 році. На думку суду, особи, які перебувають на обліку є постійно, в зв'язку з чим до 2017 року особи також потребували житла, проте позивачем не вчинялися дії щодо виселення відповідачів з спірної квартири, а лише в 2017 році вони згадали про дану квартиру.

Також позивач зазначає, що власнику спірної квартири - територіальній громаді в особі Вінницької міської ради, взагалі не було відомо про подальше проживання відповідачів в спірній квартирі після звільнення з військової служби. Слід зазначити, що спірна службова квартира була закріплена за ОСОБА_1 СБУ у Вінницькій області та передана їм для використання за призначенням, в зв'язку з чим вони не мають здійснювали подальший контроль осіб, які проживають в даному житлі. Ці обов'язки має виконувати ОСОБА_1, оскільки йому передана дана квартира і вони визначають, хто буде в ній проживати.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог вищевказаної статті відповідачами було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин (а.с. 11-112).

Слід зазначити, що з моменту звільнення ОСОБА_2 з військової служби, позивачем жодного разу не оскаржувались дії відповідних підрозділів щодо постановки та зняття з квартирного обліку відповідачів, правомірності видачі їм ордеру, правомірності вселелення у спірну квартиру, а також не ставилось питання про виселення із спірної квартири аж до звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що про порушення своїх прав позивачу могло бути відомо з 16 серпня 2011 року, а вільне та безперешкодне проживання відповідачів в спірній квартирі тривалий час не можна тлумачити як триваюче правопорушення або вважатись поважними причинами пропущення строку позовної давності. Тому строк звернення до суду з даним позовом було пропущено позивачем, жодних поважних причин пропуску позивачем не заявлено, в результаті чого суд вважає, що в позові слід відмовити.

Під час розгляду позовних вимог про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення, судом встановлено наступні обставини. Питання про виселення із службового житлового приміщення врегульовано ст. 125 ЖК УРСР

Відповідно до статті 124 ЖК УРСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 125 ЖК УРСР , без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу , не може бути виселено:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України №2 від 12 квітня 1985 року зазначено, що оскільки в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Аналізуючи норми статей 124 , 125 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вислуга років ОСОБА_2 склала 35 років 10 місяців 15 днів. Отже, термін роботи в ОСОБА_1 перевищує 10 років.

Слід відзначити, що ОСОБА_2 наказом Голови СБУ від 28.07.2011р. № 684-ос було звільнено з військової служби за підпунктом а пункту 61 та підпункту г пункту 63 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів) в запас СБ України (а.с. 19).

Слід зазначити, що відповідач ОСОБА_2 є інвалідом другої групи в результаті захворювання, отриманого в період проходження військової служби (а.с. 98). ОСОБА_3 є інвалідом першої А групи в результаті захворювання, отриманого під час виконання військового обов'язку дійсної строкової служби в лавах Радянської армії (а.с. 99). Таким чином, відповідачі стали інвалідами в результаті виконання військового обов'язку.

З посвідчення органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради №11276 вбачається, що ОСОБА_2, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 листопада 2011 року № 2о-503/-11, призначено опікуном над ОСОБА_3, і над його майном (а.с. 100).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідачів не може бути виселено з спірного житла, в зв'язку з тим, що вони є інвалідами з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок виконанні обов'язків військової служби; відповідач ОСОБА_2 пропрацював в ОСОБА_1 понад 10 років та відповідач ОСОБА_2 був звільнений з військової служби, у зв'язку скороченням штату. Таким чином, відповідачі мають три законні підстави щодо неможливості їх виселення без надання іншого жилого приміщення.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу Кривіцька та Кривіцький проти України (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, у зв'язку зі звільненням із військової служби, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Згідно ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей , у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що спірна квартира № 34 по вул. Червоноармійській (наразі Стрілецькій), 16-А у м. Вінниці є єдиним місцем проживання відповідачів. Факт відсутності у власності відповідача ОСОБА_2 іншого житла підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на січень 2018 року. Щодо твердження позивача, що відповідачу належать об'єкти нерухомого майна, зокрема земельні ділянки, гараж, об'єкт незавершеного будівництва, то суд не приймає його до уваги, оскільки дані об'єкти не придназначені для проживання. Дані об'єкти, відповідно до ст..ст. 50,113 ЖК УРСР не відповідають вимогам щодо житлових приміщень.

Щодо квартири АДРЕСА_10 та № 40 по вул. Свободи, 3/1 у місті Хмельницькому, які перебували у частковій власності ОСОБА_2, слід відзначити, що дані квартири рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 травня 2011 року, справа № 2-687/2011, були передані у власність колишній дружині відповідача - ОСОБА_6. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 з 2011 року не має правосуб'єктності розпоряджатися даними квартирами. Слід відзначити, що право власності на вказані квартири було зареєстровано за ОСОБА_6 лише в 2018 році, зокрема, внесено зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. З огляду на це, в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно… від 22.05.2017 року, наданого позивачем, вказано, що відповідач є власником зазначених квартир, хоча насправді це не відповідає дійсності, так як його колишня дружина просто не вчиняла дій щодо реєстрації права власності за собою, на підставі рішення суду.

Позивачем визнається той факт, що ОСОБА_2 з 2012 року по теперішній час перебуває на обліку у військово-медичній службі ВМУ УСБУ у Хмельницькій області та проходить обстеження лікарів. Відповідач ОСОБА_3 перебуває під дисциплінарним спостереженням Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру. Дані факти також підтверджуються відповідачами. Таким чином, відповідачі тимчасово не проживають в спірній квартирі, оскільки знаходяться на лікуванні. Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що під час лікування ОСОБА_2 проживає в кв. №40 на вул. Свободи, 3/1 в м. Хмельницькому, оскільки він не є її власником, а проживає тимчасового з дозволу власника.

Згідно ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за

ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна - протягом усього часу виконання таких обов'язків. Аналізуючи положення вищевказаної статті, суд приходить до висновку, що спірне житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутніми відповідачами, тому що ОСОБА_2 виконує обов'язки опікуна ОСОБА_3, який проходить лікування у місті Хмельницькому.

Позивач у відповіді на відзив посилається на пункт 5.21 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Слуцжби безпеки України № 792 від 06.11.2007р. Даним пунктом визначено, що співробітник, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам чи організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі або будинку. З огляду на вищевказане, позивач посилається на те, що відповідачі використовують спірне житло не за призначенням, а саме проживає у власному житлі у іншому населеному пункті - м. Хмельницькому. Суд не приймає дані доводи позивача, з наступних підстав.

Під поняттям використання житла не за призначенням мається на увазу, що особа передала житло в оренду іншій особі або організації. З огляду на це, проживання особи в іншому житлі, а не службовому, не є використання службового житлового приміщення не за призначенням.

Позивачем не надано жодного доказу того, що відповідачі проживають у м. Хмельницькому у власному житлі. Звертаю увагу, щовласником квартири АДРЕСА_6, є колишня дружина відповідача ОСОБА_6, на підставі рішення суду від 10.05.2011 року. На думку суду, відповідач ОСОБА_2 дійсно може проживати в даній квартирі так, як її власником є його колишня дружина, проте за її згодою.

Також, суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач посилається на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в ОСОБА_8та Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членів їх сімей житлових приміщень, як підставу виселення відповідачів. Однак, суд не приймає їх до уваги, оскільки вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати норму закону, що має вищу юридичну силу. Тому при вирішенні спору слід застосовувавти ЖК УРСР.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Необхідно також звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_9 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Вінницька міська рада, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (опікун ОСОБА_2), за участю органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, строк звернення до суду з даним позовом пропущено, а тому позов не підлягає задоволенню.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід залишити без відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 256, 258, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 64, 71, 118, 124, 125 ЖК УРСР, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" №2 від 12 квітня 1985 року, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263- 265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Вінницька міська рада, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (опікун ОСОБА_2), за участю органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 Служби безпеки України у Вінницькій області, місцезнаходження: 21050, м.Вінниця, вул. Грушевського, 27, код ЄДРПОУ 20001473 .

Третя особа: Вінницька міська рада, місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: 21000, АДРЕСА_11, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації: 21000, АДРЕСА_11, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради: місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3.

Повний текст судового рішення складений 16.03.2018 року.

Суддя: