Постанова

від 21.05.2020 по справі 127/25203/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 127/25203/17

провадження № 61-39105св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Управління Служби безпеки України у Вінницькій області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 (опікун ОСОБА_1 ),

третя особа - Вінницька міська рада,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2018 року у складі судді Прокопчук А. В. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів Зайцева А. Ю., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБУ у Вінницькій області) звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (опікун ОСОБА_1 ), третя особа: Вінницька міська рада, орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, в якому просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що з 1985 року по 2011 рік ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ. Загальна вислуга років на військовій службі складає понад 26 років.

ОСОБА_1 із складом сім`ї 4 особи перебував на квартирному обліку в УСБУ у Хмельницькій області з 14 липня 1998 року - у списку осіб, які користуються правом першочергового забезпечення житлом, як сім`я учасника війни. На момент зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 був зареєстрований у приватизованій двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 .

В подальшому, він та члени його сім`ї зареєструвалися в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 .

У зв`язку із переведенням до УСБУ у Київській області, з 27 липня 2004 року ОСОБА_1 зараховано на квартирну чергу у м. Києві зі складом сім`ї три особи ( ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 , брат дружини ОСОБА_2 ).

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 на склад сім`ї надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Згодом зазначена квартира була виключена зі складу службових та надано ОСОБА_1 в постійне користування за умови здати квартиру в м. Хмельницькому. Однак, дана вимога не була виконана.

Під час подальшого проходження військової служби у м. Вінниці в підрозділі СБУ ОСОБА_1 на склад сім`ї дві особи було надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

28 липня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас.

У зв`язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 втратив право на користування службовою квартирою АДРЕСА_1 , разом із членами його сім`ї, та зобов`язані її звільнити.

Разом з тим, ОСОБА_1 не виконав умови законодавства відносно звільнення службової квартири. При цьому, останній не використовує вказане житло за призначенням та проживає у власному житлі в іншому населеному пункті у м. Хмельницькому.

За інформацією УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_1 з 2012 року перебуває на обліку у Військово-медичній службі ВМУ УСБУ у Хмельницькій області та проходить обстеження лікарів. При постановці на медичний облік ОСОБА_1 зазначив місце свого проживання квартиру АДРЕСА_3 .

Крім того, згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 листопада 2011 року у справі № 2о-503/11 встановлено, що ОСОБА_2 визнаний судом недієздатним, перебуває під диспансерним спостереженням Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру та проживає у своєї сестри у м. Хмельницькому.

Про обставини проживання ОСОБА_1 у м. Хмельницькому також свідчить адреса його офіційного листування з СБУ, яку він зазначає: квартира АДРЕСА_3 .

Станом на 22 травня 2017 року, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_1 . Крім того, він має у власності Ѕ двохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , Ѕ будинку побутового обслуговування з готелем на 15 місць, загальною площею 638,3 кв. м, об`єкти незавершеного будівництва, їдальню та спортивно-оздоровчий комплекс в АДРЕСА_6 та по АДРЕСА_8 .

Про наявність у ОСОБА_1 у власності житла та інших об`єктів будівництва, отримання ним у постійне користування двохкімнатної квартири у м. Києві, проживання, лікування та ведення особистого побуту на території Хмельницької області, а також використання службової квартири АДРЕСА_1 не за призначенням, УСБУ у Вінницькій області стало відомо лише у 2017 році під час проведення перевірки використання службового житла за призначенням співробітниками та членами їх сімей та отримання офіційних листів від регіональних підрозділів СБУ.

З урахуванням наведеного та посилаючись на положення пункту 2 статті 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод , статті 47 Конституції України, статті 395 ЦК України, статті 124 ЖК Української РСР, частини першої статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , статті 9 Закону України Про Службу безпеки України , пунктів 3, 21 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, пункту 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04 лютого 1988 року, пунктів 4.3, 5.21 Інструкції Про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом СБУ № 792 від 06 листопада 2007 року, Управління СБУ у Вінницькій області просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не підлягають виселено із спірного житла без надання іншого житла в силу статей 124, 125 ЖК УРСР, оскільки вони є інвалідами з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок виконання обов`язків військової служби та іншого житла у власності не мають.

Відповідач ОСОБА_1 пропрацював в Управлінні СБУ у Вінницькій області понад 10 років та був звільнений з військової служби, у зв`язку зі скороченням штату.

Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення свого права він міг довідатися після звільнення відповідача ОСОБА_1 , яке відбулося 16 серпня 2011 року з військової служби, а тому саме з цього часу у позивача розпочався відлік позовної давності.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу УСБУ у Вінницькій області задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду як на підставу відмови у задоволенні позову на пропуск позивачем строку позовної давності.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що відповідачі мають законні підстави в подальшому проживати у спірному житловому приміщенні та не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Доводи позивача, що відповідачі проживають у м. Хмельницькому у власному житлі, спростовуються матеріалами справи, оскільки власником квартири АДРЕСА_3 є колишня дружина відповідача ОСОБА_3 , на підставі рішення суду від 10 травня 2011 року і це право було зареєстровано нею у січні 2018 року.

Доказів про те, що відповідачі мають інше житлове приміщення на праві власності, позивачем суду не надано.

Позивачем визнається той факт, що ОСОБА_1 з 2012 року перебуває на обліку у військово-медичній службі ВМУ УСБУ у Хмельницькій області та проходить обстеження лікарів. Відповідач ОСОБА_2 перебуває під дисциплінарним спостереженням Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру, відтак відповідачі тимчасово не проживають в спірній квартирі, оскільки знаходяться на лікуванні.

Спірне житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутніми відповідачами, оскільки ОСОБА_1 виконує обов`язки опікуна ОСОБА_2 , який проходить лікування у м. Хмельницькому. Та обставина, що під час лікування ОСОБА_1 проживає у кв. АДРЕСА_3 , не свідчить про те, що у нього на праві власності знаходиться інше житлове приміщення призначене для проживання, оскільки у квартирі в„– 40 він проживає з тимчасового дозволу власника.

Також позивачем не доведено, що відповідачами використовувалась квартира АДРЕСА_1 не за призначенням.

Встановивши, що позовні вимоги про виселення є необґрунтованими та незаконними, суд першої інстанції, відмовляючи у позові з цих підстав, помилково застосував наслідки спливу строку позовної давності та відмовив у позові також і з підстав пропуску строку позовної давності.

За таких обставин, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду як на підставу відмови в задоволенні позову на пропуск позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі УСБУ у Вінницькій області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу у порядку спрощеного провадження та постановив ухвалу про зміну порядку розгляду справи. Представник позивача не подавав клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження і вказане питання не вирішувалось під час відкриття провадження у справі.

Судом першої інстанції безпідставно застосовано позовну давність, оскільки позивач встановив факт використання службового житла не за призначенням лише у 2017 році.

Судами не враховано, що відповідно до статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, а також пункту 4.3 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України № 792 від 06 листопада 2007 року, забезпечення за рахунок СБ України та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби.

ОСОБА_1 на склад сім`ї було надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . В подальшому зазначену квартиру виключено зі складу службових та надано ОСОБА_1 в постійне користування за умови, що трикімнатну квартиру у м. Хмельницькому він повинен здати УСБУ у Хмельницькій області.

Не зважаючи на викладене, під час подальшого проходження військової служби у м. Вінниці в підрозділі СБУ, ОСОБА_1 надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно наказу Голови СБУ від 28 липня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас.

Таким чином, наслідком настання юридичного факту, пов`язаного із звільненням ОСОБА_1 зі служби в СБУ, є втрата ним права на користування службовою квартирою, яке є похідним для інших його членів сім`ї та кореспондується у обов`язок щодо її звільнення.

Разом з тим, ОСОБА_1 разом із членами сім`ї не повернув у встановленому порядку займану службову квартиру для її подальшого використання для потреб інших співробітників СБУ, які проходять військову службу у м. Вінниці.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставинам, що станом на 22 травня 2017 року згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_3 та Ѕ двохкімнатної квартири АДРЕСА_5 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Разом з тим, з метою уникнення правових наслідків щодо примусового виселення, під час судового розгляду справи ОСОБА_1 свідомо змінив реєстрацію права власності на свою колишню дружину.

Судами не надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 має у власності Ѕ будинку побутового обслуговування з готелем на 15 місць, загальною площею 638,3 кв. м, які також придатні для проживання та об`єкти незавершеного будівництва, їдальню та спортивно-оздоровчий комплекс в АДРЕСА_6 та по АДРЕСА_8 .

Посилаючись на наведене, заявник вважає, що ОСОБА_1 разом із членами сім`ї підлягає виселенню, як такий, що звільнений зі складу СБУ, й продовж семи місяців 2017 року не використовує квартиру АДРЕСА_1 за призначенням та проживає у власному житлі в іншому населеному пункті у м. Хмельницькому.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів позивача та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. В обгрунтування відзиву посилається законність і обґрунтованість висновків судів щодо відмови у задоволенні позову.

Під час розгляду справи позивачем не спростовано наявність обставин для застосування положень статті 125 ЖК УРСР, на підставі яких відповідачів не може бути виселено без надання їм іншого житлового приміщення. Крім цього, позивачем не спростовано, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання відповідачів.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 118 ЖК УРСРвстановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За змістом статті 125 ЖК УРСР , без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

- осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Судами установлено, що загальна вислуга років ОСОБА_1 склала 35 років 10 місяців 15 днів. Отже, термін роботи в Управлінні СБУ перевищує 10 років.

Наказом Голови СБУ від 28 липня 2011 року № 684-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом а пункту 61 та підпункту г пункту 63 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів) в запас СБ України.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи в результаті захворювання, отриманого в період проходження військової служби. ОСОБА_2 є інвалідом першої А групи в результаті захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку дійсної строкової служби в лавах Радянської армії.

Згідно з посвідченням органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_10 , на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 листопада 2011 року № 2о-503/-11, призначено опікуном над ОСОБА_2 , і над його майном.

Установивши, що відповідачі є інвалідами з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок виконання обов`язків військової служби, ОСОБА_1 пропрацював в Управлінні СБУ понад 10 років та був звільнений з військової служби у зв`язку зі скороченням штату, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла.

При цьому, судами попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановлено, що відповідачі іншого житла не мають, лише тимчасово (на час лікування) проживають у квартирі АДРЕСА_3 , з тимчасового дозволу власника цієї квартири, у зв`язку з чим, відповідно до положень статті 71 ЖК УРСР за ними зберігається спірне житлове приміщення, як за тимчасово відсутніми наймачами в тому числі у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 виконує обов`язки опікуна ОСОБА_2 , який проходить лікування у м. Хмельницькому.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім зібраним у справі доказам і доводам позивача, на які він посилався в обґрунтування позову, та не встановили, що ОСОБА_4 на праві власності належить інше житлове приміщення призначене для проживання, а також, що відповідачами використовувалась квартира АДРЕСА_1 не за призначенням. Таких обставин позивачем не доведено належними і допустимими доказами, а наведені доводи спростовуються встановленими судами під час розгляду справи фактами.

Доводи касаційної скарги , що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при розгляді справи в порядку спрощеного провадження, є необґрунтованими, оскільки дана справа не відноситься до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України. При цьому, після постановлення ухвали суду від 21 лютого 2018 року про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, яка приймалась за участі сторін та з`ясування їх думки, сторони не заявляли клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

Доводи касаційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції строку позовної давності не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у цій частині рішення суду першої інстанції змінено, шляхом виключення посилання суду як на підставу відмови в задоволенні позову на пропуск позивачем строку позовної давності.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на докази і обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги, та на які посилався в апеляційній скарзі. Усі докази і обставини, на які посилався позивач були предметом ретельної перевірки і аналізу, як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність у відповідачів іншого житла, а отже і наявність підстав для їх виселення із спірної службової квартири.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Оскільки усі аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська