Постанова

від 15.03.2018 по справі 923/359/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/359/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді : Величко Т.А.,

суддів: Бєляновського В.В., Поліщук Л.В.

при секретарі: Колбасовій О.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача - Гурез І.О.;

від відповідача-1 - Кондрасій О.А.;

від відповідача-2 - не з'явився;

від третьої особи-1 - не з'явився;

від третьої особи-2 - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Гюнтера Вьорла

на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року

по справі №923/359/17

за позовом Гюнтера Вьорла

до:

1. Публічного акціонерного товариства ТАСКОМБАНК ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інвеста

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Українсько - німецьке Товариство з обмеженою відповідальністю Авіа-про ;

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним договору,

суддя суду першої інстанції: Гридасов ЮВ.

дата ухвалення рішення: 28.09.2017

повний текст рішення складений 03.10.2017 р.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 15.03.2018р. згідно ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Гюнтер Вьорл звернувся до господарського суду Херсонської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Діамантбанк за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ Фірма Інвеста про визнання недійсним Договору іпотеки №383/1 від 08.04.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н.І. (реєстраційний номер 692), укладений між ПАТ Діамантбанк та ТОВ Фірма Івеста .

В обґрунтування позовних вимог Гюнтер Вьорл зазначає, що Договір іпотеки № 383/1 від 08.04.2013р. укладений між ПАТ Діамантбанк та ТОВ Фірма Інвеста підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки у ТОВ Фірма Інвеста був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладання оспорюваного договору. Позивач також посилається на положення ст. ст. 16, 92, 203, 207, 317, 321 ЦК України, і на те, що в результаті передачі майна в іпотеку без згоди позивача були порушенні корпоративні права Гюнтера Вьорла щодо розпорядження майном Товариства, де він є засновником із долею в статутному капіталі 50%, а тому, на думку позивача, вказані права підлягають захисту в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 28.04.2017р. прийнято позовну заяву та порушено провадження у справі, залучено до учвасті у справі в якості відповідача-2 ТОВ Фірма Інвеста з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що ПАТ Діамантбанк не знало і не могло знати про будь-які обмеження повноважень директора ТОВ Фірма Інвеста на укладання Договору іпотеки; Статутом ТОВ Фірма Інвеста не передбачено надання Зборами Учасників згоди на укладання будь-яких договорів, тому протокол № 38 від 04.02.2013 р. носить суто формальний характер і не впливає на можливість укладання Договору іпотеки та визнання його недійсним; після укладання, Договір іпотеки отримав наступне схвалення ТОВ Фірма Інвеста ; позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення його корпоративних прав укладанням Договору іпотеки.

22.05.2017р. до суду від ПАТ Діамантбанк надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Українсько-німецьке ТОВ Авіа-про .

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 25.05.2017р. залучено до у часті у справі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Українсько-німецьке ТОВ Авіа-про .

31.05.2017р. та 07.06.2017р. від ПАТ Діамантбанк надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 08.06.2017р. залучено до у часті у справі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

17.07.2017р. від ПАТ Діамантбанк надійшло клопотання про заміну первісного відповідача-1 - ПАТ Діамантбанк належним відповідачем - ПАТ ТАСКОМБАНК .

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 18.07.2017р. замінено відповідача-1 - ПАТ Діамантбанк належним відповідачем-1 - ПАТ ТАСКОМБАНК та розгляд справи розпочато заново.

25.07.2017р. від третьої особи-2 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що виходячи зі змісту статей 15,16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У письмових поясненнях позивача від 27.07.2017р., останній звернув увагу суду на відсутність повноважень на укладення Договору іпотеки №383/1 від 08.04.2013р. та обізнаність відповідача-1 з положеннями Статуту ТОВ Фірма Інвеста .

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.08.2017 року (суддя Гридасов Ю.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що укладання Договору іпотеки порушило його корпоративні права. Докази, які б спростовували встановлені обставини, позивачем не надано. Відтак, підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

Не погоджуючись з висновками суду, Гюнтер Вьорл звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року по даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника ґрунтуються на допущених господарським судом порушеннях норм матеріального та процесуального права, а саме:

- на момент ухвалення рішення по даній справі існувало рішення господарського суду Херсонської області від 02.20.2014р. по справі №923/1400/13, яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Фірма Інвеста , оформленого протоколом №38 від 04.02.2013р., яке в свою чергу слугувало підставою для укладення Договору іпотеки №383/1 від 08.04.2013р. А тому судом було грубо проігноровано вимоги ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017р.), відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

- судом першої інстанції не враховано, що на момент ухвалення рішення по даній справі як відповідач-1 так і відповідач-2 знали про наявність обмежень у повноваженнях директора ТОВ Фірма Інвеста на укладення договорів, які визначені ст.29 та 33 Статуту ТОВ Фірма Інвеста , але не дивлячись на це уклали спірний Договір без згоди та погодження Загальних зборів Товариства;

- судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення безпосередньо уповноваженим органом - загальними зборами ТОВ Фірма Інвеста , вчиненого директором спірного правочину, а отже, такий договір не створює жодних юридичних наслідків, відповідно до положень п. і ч.5 ст.41 і ст.59 ЗУ Про господарські товариства . Тому укладені директором ТОВ Фірма Івеста ОСОБА_5 договори страхування, не можуть бути належними та допустимими доказами належного схвалення спірного Договору іпотеки ;

- при винесені рішення від 28.09.2017р. господарський суд Херсонської області не дослідив підписаний сторонами Договір іпотеки, а також наявні в матеріалах документи, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст. 241 ЦК України, в зв'язку з чим прийняв помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2017р. апеляційну скаргу Гюнтера Вьорла на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017р. та додані до неї матеріали повернуто скаржнику. Справу №923/359/17 повернуто до господарського суду Херсонської області.

Усунувши недоліки, 26.12.2017 року до Одеського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Гюнтера Вьорла на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017р. по справі №923/359/17.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2017р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Величко Т.А., судді Бєляновський В.В., Лавриненко Л.В. поновлено Гюнтеру Вьорлу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року у справі № 923/359/17, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Гюнтера Вьорла на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року у справі №923/359/17, зупинено дію рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року у справі №923/359/17.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р. призначено справу №923/359/17 до розгляду на 15.02.2018р. о 14:00 год., викликано представників сторін для участі в судовому засіданні.

22.01.2018р. від представника Гюнтера Вьорла до Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання, яким останній просив провести судове засідання в режимі відеоконференції, а забезпечення судового засідання доручити Київському апеляційному господарському суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. клопотання Гюнтера Вьорла про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено. Доручено Київському апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання по справі № 923/359/17, розгляд якої призначено на 15.02.2018р. об 14:00 год., в режимі відеоконференції в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за участю представника Гюнтера Вьорла.

У відзиві на апеляційну скаргу від 05.02.2018р. відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Гюнтера Вьорла, а рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017р. залишити без змін та зазначив, що позивачем не було доведено той факт, що саме протокол №38 від 04.02.2013р. загальних зборів учасників ТОВ Фірма Інвеста було додано до пакету документів при оформленні передачі в іпотеку до ПАТ Діамантбанк на підтвердження повноважень підписанта такого договору збоку іпотекодавця - ТОВ Фірма Інвеста . Факт існування рішення суду про визнання недійсним окремого протоколу ТОВ Фірма Інвеста не доводить та не спростовує факт підписання договору представником ТОВ Фірма Інвеста , наділеним таким правом іншим протоколом загальних зборів учасників останнього. Позивач не зміг надати документального підтвердження відсутності події ухвалення повторного ухвалення протокольного рішення загальними зборами учасників ТОВ Фірма Інвеста щодо укладення договорів іпотеки підписантом.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018р. у зв'язку із перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці проведено повторний автоматичний розподіл справи № 923/359/17, згідно з яким розгляд апеляційної скарги Гюнтера Вьорлана рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року у справі № 923/359/17 автоматично розподілено на колегію суддів у складі: головуючий суддя Величко Т.А., судді Беляновський В.В., Поліщук Л.В.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2018р. прийнято справу №923/359/17 за апеляційною скаргою Гюнтера Вьорла на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017 року до провадження у новому складі колегії суддів. Призначено розгляд справи в режимі відеоконференції на 15 лютого 2018р. об 14:00.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2018р. відкладено розгляд справи № 916/359/17, доручено Київському апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання по справі № 923/359/17, розгляд якої призначено на 15.03.2018р. об 15:30 год., в режимі відеоконференції в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за участю представника Гюнтера Вьорла.

14.03.2018р. від позивача надійшли письмові пояснення на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до яких останній просив їх прийняти до розгляду.

В засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеконференції скаржник підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача-1 заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017р. N2147-VIII (який набрав чинності 15.12.2017р.) Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р. установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.269 ГПК України (в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р.) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх в засіданні суду представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Як встановлено господарським судом та перевірено під час апеляційного перегляду, 08.04.2013 року між ПАТ Діамантбанк , правонаступником якого у спірних правовідносинах є Публічне акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (далі - Відповідач-1, Банк) та Українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю Авіа-про (далі - Третя особа-1) укладено Договір кредитної лінії № 383 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відкрив останньому відновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом 500 000,00 євро, строком до 07.04.2016 р., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 08.04.2013 р. між ПАТ Діамантбанк та ТОВ Фірма Інвеста (далі - Відповідач-2, Іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 383/1, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкащиною Н.І. та зареєстрований в реєстрі під № 692 (далі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого ТОВ Фірма Інвеста передано Банку в іпотеку нерухоме майно (надалі за текстом рішення - Предмет іпотеки), а саме:

- майстерня з випуску спортивно-туристичного знаряддя з офісними приміщеннями та магазин з будівлями, що знаходяться за адресою вул. Робоча, 82-а м. Херсон (надалі - Предмет іпотеки 1);

- нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою вул. Нафтовиків, 15-а м. Херсон (надалі - Предмет іпотеки 2).

На виконання Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено реєстраційний запис про обтяження майна, про що свідчить витяги з Державного реєстру на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 2155227 та № 2151586.

Договір іпотеки зі сторони ТОВ Фірма Інвеста , було підписано його директором ОСОБА_5, який діяв на підставі Статуту ТОВ Фірма Інвеста та рішення Загальних Зборів Учасників ТОВ Фірма Інвеста оформленого протоколом № 38 від 04.02.2013 р. про надання повноважень директору ТОВ Фірма Інвеста на укладання Договору іпотеки.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.10.2014 р. у справі № 923/1400/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 р., рішення Загальних Зборів Учасників ТОВ Фірма Інвеста , оформлене протоколом № 38 від 04.02.2013 р. визнано недійсним, оскільки, як встановлено судово-почеркознавчою експертизою, підписи у протоколі № 38 від 04.02.2013 р. виконані не Гюнтером Вьорлом, а іншою особою.

Гюнтер Вьорл, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки №383/1 від 08.04.2013р. мотивував свої позовні вимоги тим, що у представника ТОВ Ффірма Інвеста , директора ОСОБА_5, повноваження на вчинення оспорюваного правочину були надані саме за рішенням загальних зборів ТОВ Фірма Інвеста від 04.02.2013р., яке було зафіксовано у протоколі загальних зборів №38 від 04.02.2013р. Судовим рішенням у господарській справі, яке набрало законної сили, встановлено, що вказаний протокол є недійсним, що дає підстави вважати, що на час укладення оспрюваного правочину ТОВ Фірма Інвеста не мала необхідний обсяг цивільної, в розумінні ст.92 ЦК України.

А тому позивач, на підставі ч.2 ст.215 ЦК України вважає, що Договір іпотеки №383/1 від 08.04.2013р. укладений між ПАТ Діамантбанк та ТОВ Фірма Інвеста підлягає визнанню недійсним.

Господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог, послався на те, що директор ТОВ Фірма Інвеста - ОСОБА_7, як виконавчий орган товариства межах своєї компетенції, визначеної законом і Статутом товариства, був наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення договорів страхування майна переданих в іпотеку на виконання умов Договору іпотеки, підписання актів перевірки цього майна, свідчать про схвалення Договору іпотеки саме уповноваженим органом юридичної особи.

Позивачем належними засобами доказування не доведено порушення його корпоративних прав та в чому ці порушення полягають з боку відповідачів щодо укладення спірного договору. Докази, які б спростовували вище встановлені обставини, позивачем не надано.

З обгрунтованістю висновків господарського суду можна погодитись можна.

У відповідності до ч. 1 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. (ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України).

При цьому, ст.12 Цивільного Кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, відписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 1 частини 1 та частини 3 ст. 92 ЦК України: юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження .

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до п. 3.3 цієї ж постанови у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут. У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття заінтересована особа , тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до зазначеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

Таким чином, позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, окрім їх учасників, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушують ці правочини, і тільки з підстав, прямо передбачених Законом.

Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. про практику розгляду судами корпоративних спорів при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної осби не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄEC Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р.

З матеріалів справи вбачається та це встановлено господарським судом, згідно з преамбули оспорюваного правочину - Договору іпотеки - Товариство з обмеженою відповідальністю фірму Інвеста представляв її директор, що діяв на підставі Статуту. Разом з тим, під час укладання Договору іпотеки на підтвердження повноважень директора відповідача-2 ОСОБА_5 та дієздатності самого ТОВ Фірма Інвеста , Банку було представлено, серед іншого, протокол Загальних Зборів Учасників № 38 від 04.02.2013 р. про надання повноважень директору ТОВ Фірма Інвеста на укладання Договору іпотеки, протокол Загальних Зборів Учасників № 30 від 06.11.2008 р. про призначення ОСОБА_5 на посаду директора ТОВ Фірма Інвеста , виписку з наказу № 42 від 10.11 2008 р. про призначення ОСОБА_5 на посаду директора, та витяг з ЄДР.

За змістом ст. 26 Статуту ТОВ Фірма Інвеста , вищим органом управління товариства Загальні Збори Учасників.

Статтею 33 Статуту ТОВ Фірма Інвеста , встановлено, що для здійснення поточного івництва діяльності товариства створюється виконавчий орган - Директор.

Відповідно до ст. 35 Статуту ТОВ Фірма Інвеста , Директор діє від імені товариства доручення в межах визначених Статутом і Зборами Учасників, а також контрактом.

Загальними Зборами Учасників ТОВ Фірма Інвеста від 04.02.2013 р. оформленого протоколом № 38 було вирішено:

- виступити майновим поручителем УН ТОВ Авіа-про перед ПАТ Діамантбанк на виконання Кредитного договору та надати в іпотеку нерухоме майно; уповноважити ОСОБА_5, директора ТОВ Фірма Інвеста вчинити від імені товариства як іпотекодавця, всі необхідні дії щодо укладання договору іпотеки, а у разі необхідності надати ОСОБА_5 також право підписання.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються "вірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідач-1 (Банк), на час укладання оспорюваного правочину, не був і не міг бути обізнаний про обмеження повноважень директора Відповідача-2 (Іпотекодавця) на укладання оспорюваного Договору іпотеки, а також про той факт, що протокол Загальних Зборів Учасників № 38 від .02.2013 р. був підписаний не Позивачем.

Відповідно до абз. 4 пункту 3.5. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними : визнання судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства, на підставі яких керівником цього товариства було укладено договір застави (іпотеки), не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів .

Крім того, п. 20 ст. 29 Статуту ТОВ Фірма Інвеста до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства в тому числі належить затвердження договорів (угод) укладених на суму або ризиком, що перевищує визначену зборами Учасників.

Відповідно до правової позиції, викладеної у абз. 1, 2 п. 3.5 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними : Відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним .

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання п. 5.3.4. Договору іпотеки, ТОВ Фірма Інвеста не перешкоджало проведенню перевіркам документально і в натурі наявності, стану умов збереження та користування предметом іпотеки, надавало всі документи, необхідні для такої перевірки та забезпечувало фізичний доступ до предмету іпотеки. Це підтверджується актами перевірки стану заставленого майна, що є іпотекою нерухомості ТОВ Фірма Інвеста від 08.10.2013 р., 08.01.2014р., 08.04.2014 р. та 07.04.2017 р., витягами Херсонського БТІ, щодо заставленого нерухомого майна.

На виконання п.п. 4.2., 5.3.6 Договору іпотеки, ТОВ Фірма Інвеста застрахувало Предмет іпотеки на весь період дії Договору іпотеки та уклало договори страхування Предмету Іпотеки на користь вигодонабувача, яким є ПАТ Діамантбанк , а саме:

Договір обов'язкового страхування нерухомого майна (нерухомості), що є предметом іпотеки №34/0009/14/ОСІ від 08.04.2014 р. відповідно до умов якого застраховано Предмет іпотеки 1;

Договір добровільного страхування майна № 08-2656-79 від 09.04.2014 р. відповідно до умов якого застраховано Предмет іпотеки 2;

Договір Добровільного страхування майна позичальника банку (будівля, споруди, приміщення) № ОФ-10-017189 від 22.05.2016 р. відповідно до умов якого застраховано Предмет іпотеки 1.

Договір Добровільного страхування майна позичальника банку (будівля, споруди, приміщення) № ОФ-10-017190 від 22.05.2016 р. відповідно до умов якого застраховано Предмет іпотеки 2.

Відповідно до положень Статуту ТОВ Фірма Інвеста , директор є виконавчим органом, здійснює керівництво діяльністю товариства і діє від імені товариства без доручення, забезпечує виконання рішень, прийнятих загальними зборами учасників, укладає угоди вчиняє інші дії у межах своєї компетенції.

Директор ОСОБА_7, як виконавчий орган товариства межах своєї компетенції, визначеної законом і Статутом товариства, наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення договорів страхування майна переданих в іпотеку на виконання умов Договору іпотеки, підписання актів перевірки цього майна, свідчать про схвалення Договору іпотеки саме повноважним органом юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 115 ЦК України та ст. 12 Закону України Про господарські товариства товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність вкладів до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Умовами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним зазначений вище Договір іпотеки, укладений між відповідачами, не будучи його стороною, зобов'язаний був довести, яким чином порушені його права та законні інтереси, що буде являти підставу для правового захисту позивача.

Таким чином, господарський суд дійшов до правильного висновку, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач, який не є стороною оспорюваного правочину, не довів суду наявність факту порушеного його корпоративного права, так само не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи даний спір по суті, суд встановив відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, яке потребувало б судового захисту. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно ст. 74 ГПК України (чинна редакція) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Приписами ст. 76 ГПК України (чинна редакція) встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України (чинна редакція) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України (чинна редакція) достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України (чинна редакція) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем належними засобами доказування не доведено порушення його прав та в чому ці порушення полягають з боку відповідачів щодо укладення спірного договору. Докази, які б спростовували вище встановлені обставини, позивачем не надано.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє з огляду на те, що усі доводи апеляційної скарги по даній справі, були ретельно досліджені судом першої інстанції та додатково перевірені на предмет їх обґрунтованості Одеським апеляційним господарським судом в процесі апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

3. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017р. відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, зміні або скасуванню не підлягає, а відтак, залишається без змін на підставі ст.276 ГПК України.

Відповідно до п. в ч.4 ст.282 ГПК України (в діючій редакції) постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги) покладаються на Гюнтера Вьорла, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 269, 270, 275,276, 281-283 ГПК України, суд постановив:

Апеляційну скаргу Гюнтера Вьорла залишити без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2017р. по справі №923/359/17 залишити без змін.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.03.2018р.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя Л.В. Поліщук