Рішення

від 13.03.2018 по справі 672/1682/17

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №672/1682/17

Провадження №2/672/84/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 р. м. Городок

Городоцький районний суд Хмельницької області в складі: судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городка цивільну справу №672/1682/17 за позовом ОСОБА_5 до Турчинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області

про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул, пояснивши суду, що роботодавцем її було звільнено із займаної посади вчителя початкових класів Турчинецької ОСОБА_6 ступенів за вчинення прогулів, що вона вважає незаконним та безпідставним.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просять їх задовольнити, а саме: визнати незаконними та скасувати накази від 22.11.2017 р. №39 та від 07.12.2017 р. №17-к, видані директором Турчинецької ОСОБА_6 ступенів; стягнути з відділу освіти Городоцької РДА Хмельницької області заробітну плату на час вимушеного прогулу станом на день ухвалення рішення та моральну шкоду в сумі 10000 грн. Позивач вказує, що від надання письмових пояснень вона не відмовлялась, а їй не пропонували їх надавати. Також вказує, що не оформляла лікарняний, оскільки була не знайома з цією процедурою раніше.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили у повному обсязі, вказують на його безпідставність, а також на те, що процедура звільнення позивача за прогул мала місце з чітким дотриманням вимог діючого законодавства.

Суд, заслухавши позивача, представників сторін, свідків, дослідивши письмові докази у справі, вважає що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи із такого.

Судом об'єктивно встановлено, що ОСОБА_5 працювала у Турчинецькій ОСОБА_6 ступенів на посаді вчителя початкових класів з неповним тижневим навантаженням починаючи з 01.09.2012 р., що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та копією наказу про переведення (а.с.11, 37).

09-10.11.2017 р. позивач була відсутня на роботі і дана обставина сторонами визнається. Як вказують сторони (їх представники), 09.11.2017 р. позивач прибула на робоче місце до початку 09.00 год. Однак, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з представниками педагогічного колективу школи, позивач, без будь-яких пояснень, фактично одразу робоче місце залишила ще до початку першого уроку, який починається о 09.00 год. Наступного разу, позивач вийшла на роботу вже 13.11.2017 р., в понеділок.

З матеріалів справи вбачається, що актами від 09.11.2017 р. та від 10.11.2017 р. зафіксовано факт відсутності на роботі (в приміщенні школи та на її території) ОСОБА_5 з 08.50 год. по 15.00 год. (09.11.2017 р.), та з 08.45 год. по 15.00 год. (10.11.2017 р.) (а.с.43-44).

13.11.2017 р. було складено акт про факт відмови від надання письмових пояснень ОСОБА_5 з приводу її відсутності на роботі 09-10.11.2017 р. (а.с.45).

Того ж дня, о другій його половині, на адресу Турчинецької ОСОБА_6 ступенів надійшов конверт із заявою ОСОБА_5, датований 09.11.2017 р., оригінал якого долучено до матеріалів справи, у якому остання просить надати їй відпустку за власний рахунок 09-10.11.2017 р.(а.с.46-48).

Оскільки позивач не надала будь-яких пояснень роботодавцю щодо причин своєї відсутності 09-10.11.2017 р., останнім було ініційоване подання до профспілкового комітету первинної профспілкової організації Турчинецької ОСОБА_6 ступенів, про надання згоди на звільнення ОСОБА_5 за прогул без поважних причин, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.49).

Суду не надано будь-яких доказів з приводу того, чи є позивач членом профспілкової організації, однак дана обставина була визнана сторонами в судовому засіданні.

17.11.2017 р. відбулось засідання профспілкового комітету, на якому було одноголосно надано згоду директору школи ОСОБА_7 на звільнення ОСОБА_5 із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП, що підтверджується витягом із протоколу №5 засідання профспілкового комітету Турчинецької ОСОБА_6 ступенів (а.с.50).

22.11.2017 р. згідно наказу директора школи №39 ОСОБА_5 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї стягнення у вигляді звільнення з роботи (а.с.5-6, роздрукована копія а.с.76).

Того ж дня, було складено акт, згідно якого зафіксовано факт відмови від підпису про ознайомлення із вищевказаним наказом (а.с.51).

Також, до матеріалів справи долучено копію табелю нарахування заробітної плати вчителям Турчинецької школи, з якого вбачається, що ОСОБА_5 пропущено 2 робочих дні і за них, відповідно, заробітна плата останній не нараховувалась (а.с.52).

Наказом від 07.12.2017 р. ОСОБА_5 було звільнено з 08.12.2017 р. за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП (а.с.7). Даний наказ було оголошено позивачу 08.12.2017 р. та вручено його копію і видано трудову книжку, що остання визнала в своїх поясненнях.

Допитані в судовому засіданні свідки повідомили суду про наступні обставини у даній справі.

Свідок ОСОБА_8 (лікар Городоцької ЦРЛ) в своїх показах підтвердив суду факт того, що ОСОБА_5 дійсно зверталась до нього 09.11.2017 р. з певними скаргами на сапопочуття. Їй було запропоновано госпіталізацію, від якої вона відмовилась, тому він запропонував їй амбулаторне лікування. Від оформлення лікарняного ОСОБА_5 відмовилась, мотивуючи це тим, що в такому разі вона отримає заробітну плату у меншому розмірі, а тому вона краще вийде на роботу. Також свідок вказав, що виходячи зі стану здоров'я ОСОБА_5 мала право на оформлення лікарняного, але, з врахуванням власного бажання та самопочуття могла і виходити на роботу.

Свідок ОСОБА_9 (матір позивача) в своїх показах вказала, що засідання профкому в школі насправді мало місце 24.11.2017 р., а не 17.11.2017 р. і це їй відомо зі слів доньки. Також свідок вказує, що її донька дійсно зверталась зранку 09.11.2017 р. у лікарню у м. Городок, Хмельницької області, звідки повернулась додому наприкінці дня, десь о 17-18.00 год. Те ж саме було наступного дня, вона поїхала в лікарню зранку, та повернулась в кінці дня, в той же час.

Свідок ОСОБА_10 (колега позивача) в своїх показах вказала, що дійсно 09.11.2017 р. після короткочасного конфлікту (який тривав менше хвилини) перед початком робочого дня, ОСОБА_5 залишила школу і пішла у невідомому напрямку, нічого нікому не пояснюючи. 13.11.2017 р. позивач вийшла на роботу, але з приводу своєї дводенної відсутності на робочому місці нікому нічого не бажала пояснювати, відмовилась від дачі пояснень і в кабінеті директора, лише вказала, що всі необхідні документи мають надійти поштою. Свідок підтвердила ту обставину, що вона підписувала відповідні акти, що містяться в матеріалах справи, також підтвердила факт проведення засідання профкому 17.11.2017 р. за участю ОСОБА_5 Підтвердила свідок і те, що позивачу доводились до відома всі накази, від неї вимагались пояснення, тощо, однак остання ніколи нічого не бажала підписувати і поводила себе конфліктно.

Також, свідок підтвердила, що вона своєчасно не підписалась про ознайомлення з наказом від 22.11.2017 р. та актом від 22.11.2017 р., а зробила це згодом, по неуважності, однак підтверджує викладені у вказаних документах обставини.

Свідок також підтвердила факт вручення оголошення позивачу наказу про звільнення та вручення трудової книжки 08.12.2017 р. Про своє лікування 09-10.11.2017 р. позивач не повідомляла, будь-яких документів не надавала, неодноразовими очевидцями цього був практично весь педагогічний колектив.

Свідок ОСОБА_11 (колега позивача) також підтвердила факт відсутності позивача 09-10.11.2017 р. на робочому місці, про що за участю свідка складались відповідні акти. Весь час надавати будь-які пояснення чи щось підписувати позивач відмовлялась. Свідок підтвердила факт проведення засідання профкому 17.11.2017 р. за участю ОСОБА_5 за обставин, викладених у відповідному протоколі.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (колеги позивача) також підтвердили факт залишення ОСОБА_5 школи напередодні робочого дня 09.11.2017 р., без будь-яких пояснень. Також свідки вказали, що на багаторазові телефонні дзвінки директора школи, який намагався з'ясувати причини відсутності на роботі ОСОБА_5, остання не відповідала. Будь-які документи в школі позивач переважно відмовлялась підписувати.

Свідок ОСОБА_14 підтвердив ту обставину, що дійсно зранку 10.11.2017 р. підвозив з товаришем на автомобілі ОСОБА_5 в напрямку м. Городок, Хмельницької області.

Судом не беруться до уваги покази свідка ОСОБА_15 через їх беззмістовність по відношенню до предмета доказування у даній справі та визнання самого свідка про існування з ОСОБА_5 давніх, неприязних відносин.

Крім того, в матеріалах справи міститься витяг із Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Турчинецької ОСОБА_6 ступенів, затв. наказом по школі №19 від 31.08.2017 р., згідно п.6.3 яких: "вчитель, який не має можливості з'явитись на урок з поважної причини, зобов'язаний заздалегідь попередити про це директора школи та навчальну частину" (а.с.41). Від підпису про ознайомлення із Правилами внутрішнього трудового розпорядку позивач також відмовилась, що підтверджується актом від 31.08.2017 р. (а.с.42).

Судом критично оцінюються пояснення ОСОБА_5 в тій частині, що їй ніхто не пропонував надавати будь-яких усних чи письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці 09-10.11.2017 р., а з власної ініціативи вона ніби-то їх не подавала, бо не розуміла, що це потрібно робити.

Зокрема, сама позивач визнає, що в дні її відсутності їй неодноразово телефонував директор школи, однак вона слухавку не брала, і в подальшому йому не зателефонувала (чому, зрозуміло пояснити не змогла, однак вказала, що була ображена на нього). Нелогічним є і пояснення позивача про те, що вона маючи багаторічний стаж та досвід роботи вчителем не розуміла, що в разі її відсутності на робочому місці вона мала б повідомити свого керівника про причини такої відсутності.

В той же час, позивач 09.11.2017 р. направила в школу заяву про надання відпустки за власний рахунок, що свідчить про її усвідомлення того, що працівник не може просто так, без будь-яких підстав пропустити два робочих дні.

Аналогічно, критично суд ставиться і до пояснень позивача щодо того, що вона відмовилась оформляти листок непрацездатності (лікарняний), оскільки не розуміла в силу своєї необізнаності що це потрібно робити і ніколи цього раніше не робила. Вже в подальших засіданнях позивач змінювала свої версії, та вказувала, що не оформляла листок непрацездатності через те, що отримала б меншу заробітну плату . Також позивач повідомила, що минулого року вона перебувала на лікарняному 41 день через перелам руки і оформляла листок тимчасової непрацездатності.

При з'ясуванні у позивача відомостей про її самопочуття 09-10.11.2017 р., вона стверджувала, що в силу нервової виснаженості через конфлікт у школі, вона не могла розпочати робочий день та приступити до роботи.

Однак, в той же час, що підтверджується показами свідка ОСОБА_9 (матері позивача) та поясненнями самої ОСОБА_5, протягом 09-10.11.2017 р. вона починаючи з приблизно 08.00 по 17-18.00 год. щодня була відсутня по місцю свого проживання. Суд враховує, що для відвідування лікаря позивач дійсно мала б витратити певний час (близько 3 годин з врахуванням відстані з місця проживання до лікарні, а отже й часу на дорогу в м. Городок і назад, часу на сам прийом у лікаря), проте позивач не змогла надати чітких та зрозумілих пояснень де ж вона була відсутня решту часу, що є дивним для особи, у якої раптово погіршився стан здоров'я і якій призначено амбулаторне лікування, оскільки вона відмовляється від перебування у стаціонарі, проте проводить ці два дні у власних справах. Незрозумілим є і коли ж позивач власне лікувалась у ці дні (крім нічного часу).

Отже, така непослідовність пояснень позивача, підтверджує неправдивість її слів та зловживання своїми процесуальними правами у спосіб введення в оману суду.

Також, позивач вказує, що довідку про відвідування лікаря надала директору школи 08.12.2017 р. ще до оголошення наказу про звільнення від 07.12.2018 р. Однак, допитані у якості свідків решта колег позивача в своїх показах вказували про те, що дану довідку (її ксерокопію) було виявлено під дверима кабінету директора вже після звільнення ОСОБА_5 та видачі їй трудової книжки.

Вирішуючи даний спір, суд бере до уваги положення ст.76 ЦПК України, де визначено, що: Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, законодавцем визначене виключне коло засобів, якими можуть встановлюватись дані, які мають доказове значення у певній справі.

З врахуванням цього, пояснення позивача, в якій остання заперечує цілий ряд обставин у справі в частині належного документування процесу її звільнення з роботи, обставин її ніби-то лікування, тощо, судом до уваги не беруться, бо самі по собі ці пояснення не мають жодного доказового значення у справі, оскільки вони не підтвердженні будь-якими належними та допустимими доказами. А отже, докази надані відповідачами, залишаються не спростованими.

Оцінюючи покази свідка ОСОБА_8 (лікаря), суд виходить із такого.

Дійсно, даний свідок підтвердив факт звернення до нього ОСОБА_5 09-10.11.2017 р. з приводу погіршення стану здоров'я. Проте, даний лікар не зміг відповісти на запитання представника відповідачів про те, якими ж методами він поставив діагноз пацієнтці, які в останньої були симптоми, які аналізи у неї брались чи які медичні маніпуляції з останньою робились (заміри тиску, огляди за допомогою медичної техніки тощо).

Сумнів щодо достовірності версії позивача про її ніби-то захворювання 09-10.11.2018 р., викликає в суду і та обставина, що довідку про звернення до лікарні остання отримала лише 04.12.2017 р. і про дану причину відсутності на робочому місці протягом всього часу (майже місяць) нікому не повідомляла. Незрозумілим є і те, з якою метою позивач, яка звертається до лікаря, відсилає в цей день на адресу школи заяву про відпустку за власний рахунок (тобто без збереження заробітної плати взагалі), якщо вона має законне право на отримання листка непрацездатності, який, з врахуванням стажу її роботи, підлягає 100% оплаті. При цьому, в своїх мінливих поясненнях позивач вказувала що оформляти листок непрацездатності вона не бажала саме через зменшену (на її думку) оплату праці.

Не могла позивач чітко вказати які ліки і де саме вона придбала після призначення їй амбулаторного лікування, стверджуючи в одному засіданні що придбала їх в центрі міста, в іншому що в аптеці біля лікарні тощо. Які ж саме ліки придбала позивач не змогла вказати. Не було суду і надано будь-яких доказів на придбання таких ліків.

За цих обставин, суд вважає покази свідка ОСОБА_8 неправдивими, як і пояснення самої ОСОБА_5

Крім того, навіть за дійсності вищевказаних даних, незрозумілою є поведінка самої ОСОБА_5, яка відмовляється протягом майже одного місяця часу повідомляти роботодавця про поважність причин відсутності на робочому місці протягом двох днів.

Суд виходить з того, що така поведінка позивача носить в собі явні ознаки зловживання правом: адже надання пояснень причин своєї відсутності в даному випадку є її обов'язком (п.6.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Турчинецької ОСОБА_6 ступенів). Але навіть якби такого обов'язку і не було, то відмова від надання таких пояснень спричиняє негативні наслідки для роботодавця, який надалі може зіткнутися з обвинуваченням у незаконності звільнення з незалежних від нього причин. Тому, якщо роботодавець звільнив працівника за прогул із дотриманням усіх вимог до даної процедури, вимагати потім визнання такого звільнення незаконним, посилаючись в суді на наявність поважних причин своєї відсутності на роботі, позивач не може, оскільки сама повелась недобросовісно і дані причини приховала.

Згідно із п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 року №189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Враховуючи те, що позивач могла фактично два дні прогулу проводити в русі, займаючись власними справами (не проводячи лікування), не маючи змоги пояснити де вона провела більшу частину часу (за відрахуванням близько трьох годин щодня що є необхідними для приїзду до лікарні та відвідування лікаря), дивною видається неможливість відпрацювати менше двох годин щодня, що, з врахуванням витраченого часу, певно було б менш обтяжливим для людини, яка нібито погано себе почуває.

Суд також критично оцінює покази свідка ОСОБА_9 (матері позивача) щодо проведення засідання профкому не 17.11.2017 р., а 24.11.2017 р., оскільки такі відомості здобуті нею зі слів самої позивача, і це також спростовується дослідженими матеріалами справи та показами решти свідків.

Не беруться, також, до уваги судом і посилання позивача та її представника на те, що свідок ОСОБА_10 не підписалась про ознайомлення з наказом від 22.11.2017 р. та у акті від 22.11.2017 р., оскільки даний наказ не є наказом про звільнення по своїй суті і не був підставою для звільнення позивача. Як вказав представник відповідачів, роль даного наказу полягала у виховному впливі на позивача і була спробою змінити її поведінку.

Не можна вважати поважною причиною відсутність позивача на робочому місці протягом двох днів і факт направлення нею письмової заяви про надання відпустки за власний рахунок 09-10.11.2017 р., оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с.48).

Даний вид відпустки може надаватись у порядку та за наявності підстав, визначених ст.ст.25,26 Закону України "Про відпустки". В поданій заяві позивач не навела жодних підстав, за яких їй могло бути надано відповідний вид відпустки, не вказала даний вид відпустки. Крім того, саму заяву роботодавець отримав лише 13.11.2017 р., тобто після прогулу позивача, що унеможливлювало за будь-яких обставин, навіть за наявності відповідних підстав, видати наказ про відпустку заднім числом.

Щодо процедури звільнення позивача, суд вважає що відповідачем - Турчинецькою ОСОБА_6 ступенів вона є цілком дотриманою.

Ч.1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено статтею 4 Конвенції № 158 Міжнародної організації праці Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року , спрямованої на захист прав працівника, - трудові відносини з працівником не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаних зі здібностями або поведінкою.

За змістом ст. 7 Міжнародної Конвенції № 158, трудові відносини з працівником не припиняються через його поведінку до тих пір, поки йому не дадуть можливість захищатися в зв'язку з висунутими проти нього обвинуваченнями. Ст.9 зазначеної Конвенції покладає на роботодавця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

ОСОБА_5 мала можливість надати роботодавцеві хоча б якісь пояснення, які б свідчили про поважність причин відсутності на робочому місці (усні чи письмові), однак цього умисно не робила, а отже вела себе недобросовісно.

Навіть, за умови небажання роботодавця отримати такі пояснення (що в межах розгляду даної справи було спростовано дослідженими доказами), позивач завжди мала можливість направити на адресу роботодавця необхідні документи поштою.

Згідно з п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України , трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів з наступними змінами, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП , суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Суд бере до уваги і ту обставину, що у ОСОБА_5 робочий день є фактично меншим за три години. Так, згідно табелю нарахування робочого часу за листопад 2017 р. (а.с.37) вбачається, що позивач відпрацювала 20 днів (38 год.), тобто тривалість її робочого дня становить близько 2 годин щодня. Однак, оскільки позивач працює на умовах неповного тижневого навантаження і даний час (близько двох годин щодня) є її фактично повним робочим днем, то незалежно від кількості годин відсутності на роботі, остання фактично допустила прогул двох робочих днів в межах визначеного робочого часу (неповного тижневого навантаження).

Перевіряючи дотримання відповідачем (роботодавцем) положень ст. 43 КзПП України встановлено, що відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 17.11.2017 року №5 профспілкова організація дала згоду на звільнення позивача (а.с.50). Посилання останньої на те, що її не було повідомлено про засідання профспілкової організації є голослівними, спростовується дослідженими доказами та поясненнями самої позивача, яка вказувала, що були якісь збори, але вона не вважає то зборами профспілкового комітету.

Відповідно до ст.148 КЗпП України , дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Разом з тим, в силу вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

З досліджених у справі доказів вбачається, що дані вимоги закону роботодавцем було дотримано у повному обсязі, і ці обставинами позивачем спростовані не були.

Тому, з врахуванням дослідженим доказів у справі, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Представником відповідачів в судовому засіданні було подане клопотання розподілити судові витрати при ухваленні додаткового рішення суду, оскільки останній бажає подати суду додаткові відповідні докази.

Суд вважає за можливе не вирішувати при ухваленні даного рішення питання про розподіл судових витрат та призначити судове засідання для вирішення даного питання, виходячи із положень п.5 ч.7 ст.265 ЦПК України, де таке право суду визначено.

Керуючись ст.ст. 265-268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до Турчинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Городоцький районний суд Хмельницької області.

Призначити судове засідання з приводу вирішення питань про розподіл судових витрат 21.03.2018 р. о 16.00 год. з участю сторін в приміщенні суду по вул. Шевченка 48 у м. Городок, Хмельницької області.

Зобов"язати представника відповідвачів ОСОБА_3, за клопотаням якого таке судове засідання призначено, подати у п"ятиденний строк з дня ухвалення рішення суду докази щодо розміру понесених судових витрат його довірителями.

Позивач: ОСОБА_5, (ІПН НОМЕР_1), 32040, с. Радковиця, Городоцького району, Хмельницької області.

Відповідач: Турчинецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, код ЄДРПОУ 26494560, 32042, с. Турчинці, Городоцького району Хмельницької області.

Відповідач: відділ освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 38307118, 32000 вул. Шевченка 34 м. Городок, Хмельницької області.

Повний текст рішення суду виготовлено 16.03.2018 р.

Суддя: