Постанова

від 31.05.2018 по справі 672/1682/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 672/1682/17

Провадження № 22-ц/792/766/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Купельського А.В., Спірідонової Т.В.,

секретаря: Дубової М.В.,

учасники справи: ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5,

представник відповідачів Гаджук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2018 року та додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року (суддя - Шинкоренко С.В.) за позовом ОСОБА_4 до Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, відділу освіту Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до відповідачів у якому просила визнати незаконним та скасувати накази видані директором Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 22 листопада 2017 року №39 та від 07 грудня 2017 року №17-к, поновити її на посаді вчителя початкових класів та стягнути з відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації заробітну плату за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення, а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та витрати на правову допомогу.

Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до наказу №193-к від 01.09.2012 року її було переведено із посади вчителя Радковецької ЗОШ на посаду вчителя початкових класів Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, проте наказом директора Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 22.11.2017 року її незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, а в подальшому наказом від 07.12.2017 року №17-к незаконно звільнено з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Городоцького районного суду від 21 березня 2018 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області 7439 грн. 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Головуючий у першій інстанції: Шинкоренко С.В. Категорія: 54

Доповідач: Янчук Т.О.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення від 13 березня 2018 року та додаткове рішення від 21 березня 2018 року та прийняти нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її твердженням стосовно того, що при переведенні її на роботу в Турчинецьку ЗОШ, вона працювала з неповним навантаженням, всього 2 години в день, а тому її відсутність на роботі 9-10 листопада 2017 року не може вважатися прогулом. Крім того судом першої інстанції не взято до уваги поважність відсутності її на роботі в ці дні, оскільки у зв'язку з поганим самопочуттям та стресовою ситуацією, яка склалася на роботі вона зверталася за медичною допомогою до лікаря, що підтверджується записами в амбулаторній книжці, а також поясненнями в судовому засіданні самого лікаря ОСОБА_9.

Також зазначає, що судом не вжито заходів щодо примирення сторін, не відображено результатів об'єктивної оцінки пояснень сторін у справі, не надано належної оцінки усім доказам наданих сторонами і не наведено об'єктивних мотивів їх прийняття чи відмови у їх прийняті.

У відзиві на апеляційну скаргу відділ освіти Городоцької районної державної адміністрації Хмельницької області вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, такими що підлягають відхиленню. Відсутність позивачки на роботі 09,10 листопада 2017 року є прогулом без поважних причин. Наявність чи відсутність записів в карті амбулаторного хворого про відвідування лікаря не є визначальним фактором.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ст., відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації Гаджук В.О. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з 01 вересня 2012 року ОСОБА_4 працювала у Турчинецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів на посаді вчителя початкових класів з неповним тижневим навантаженням, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та копією наказу про переведення.

У зв'язку з відсутністю позивача на робочому місці було створено комісію, яка засвідчила факт відсутності ОСОБА_4 на роботі 09 листопада 2017 в приміщенні школи та на її території з 08 год. 50 хв. до 15 год., та 10 листопада 2017 року позивачка на роботу взагалі не вийшла.

Як вбачається із акта від 13 листопада 2017 року складеного комісією, яка засвідчила, що на пропозицію директора школи надати пояснення ОСОБА_4 щодо причин відсутності на роботі 9,10 листопада 2017 року, остання відмовилася надавати письмові пояснення.

Рішенням первинної профспілкової організації Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 17 листопада 2017 року надано згоду на звільнення ОСОБА_4 за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважної причини.

Наказом від 22 листопада 2017 року №39 ОСОБА_4 за порушення трудової дисципліни, яке виразилось у вчиненні прогулу без поважних причин, 09.11.2017 року та 10.11.2017 року, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї стягнення у вигляді звільнення з роботи.

Наказом №17-к від 07 грудня 2017 року ОСОБА_4, вчителя початкових класів Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області 08 грудня 2017 року звільнено з роботи за прогул без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

09 листопада 2017 року ОСОБА_4 на ім'я директора школи поштою направляла заяву про надання їй відпустки за власний рахунок 09.11.2017 року і 10.11.2017 року.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу він зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що остання здійснила прогули без поважних причин, а тому була звільнена правомірно з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Її звільнення проведено з додержанням вимог трудового законодавства, тому дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказів від 22.11.2017 року №39 та від 07.12.2017 року №17-к, поновлення позивача на роботі, стягнення на її користь заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди.

Однак з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.п. 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів ( з послідуючими змінами та доповненнями), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом та не заперечується ОСОБА_4, остання дійсно, працюючи на посаді вчителя початкових класів з неповним тижневим навантаженням у Турчинецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів, 09 листопада 2017 року та 10 листопада 2017 року була відсутня на роботі.

Колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про неповажність причин неявки ОСОБА_4 на роботу як 09.11.2017 року так і 10.11.2017 року.

Так, як вбачається із наданої позивачем амбулаторної карти, 09.11.2017 року, 10.11.2017 року зверталася на амбулаторний прийом та була обстежена лікарем-неврологом Городоцької ЦРЛ ОСОБА_9 За результатами обстеження ОСОБА_4 було встановлено діагноз лікарем-неврологом: хронічна вертебробазилярна судинна недостатність в стадії декомпенсації, який передбачає госпіталізацію або звільнення по лікарняному листку, від якого позивачка категорично відмовилась, мотивуючи сімейними обставинами та виробничою необхідністю. Зазначені обставини підтверджуються довідкою ЛКК за №228/5 від 04.12.2017 року, та поясненнями в судовому засіданні лікаря-невролога ОСОБА_9 (а.с.13,106).

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст.76 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, показами свідків й іншими доказами.

Працівника не можна визнати винним, якщо він неналежно виконує свою роботу внаслідок недостатньої кваліфікації, захворювання або відсутності відповідних умов для її виконання. Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена листком непрацездатності, оскільки закон не зобов'язує працівника у разі захворювання звертатися до офіційної медицини. Відсутність листка непрацездатності позбавляє лише працівника права на одержання ним допомоги з тимчасової втрати працездатності.

Відтак, висновок суду першої інстанції про відсутність ОСОБА_4 на роботі 09-10 листопада 2017 року без поважних причин є безпідставним.

Крім того, судом першої інстанції також не враховано, що за інформацією Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів педагогічне навантаження ОСОБА_4 складала всього 2 години в день, доказів які б свідчили про негативні наслідки для відповідача від таких прогулів останнім суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України проведено з порушенням вимог трудового законодавства, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а тому рішення в частині відмови у визнанні незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Згідно положень ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Відповідно до п.5 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядку) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звільнили з посади вчителя початкових класів у Турчинецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів з 08 грудня 2017 року, а тому саме з цієї дати і по день її поновлення на роботі 31 травня 2017 року підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 складала 110,20 грн. (2366,66 грн.+2151,50 грн.)? 41 роб.день), що підтверджується довідкою, наданою сторонами суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 складає 12783,08 грн. (110,20 грн.?116 роб.днів) без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає, що відповідач своїми діями щодо незаконного звільнення позивачки, завдав душевних страждань останній, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, колегія суддів враховує обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань та дотримуючись вимог розумності і справедливості, вважає за необхідне стягнути моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Щодо відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу, то такі вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.2,3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, детальний опис наданих послуг адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, з відділу освіту Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області, на користь держави підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судовий збір в розмірі 1680 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2018 року та додаткове рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_4 до Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, відділу освіту Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати накази №39 від 22 листопада 2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності, №17-к від 07 грудня 2017 року про звільнення з роботи за прогул та поновити ОСОБА_4 на посаді вчителя початкових класів Турчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області з 09 грудня 2017 року.

Стягнути з відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 38307118) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12783 грн. 08 коп. без сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, моральну шкоду в сумі 500 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з відділу освіти Городоцької районної державної адміністрації у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 38307118) на користь держави судовий збір в сумі 1680 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2018 року.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук