Постанова

від 14.03.2018 по справі 902/621/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Справа № 902/621/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Вох В.С.

за участю представників сторін:

позивача:не з"явився

відповідача1:не з"явився

відповідача 2:Чугуєнко К.Є.( пред., довіреність у справі)

третя особа1 : не з"явився

третя особа 2:Швець А.В. ( пред. довіреність у справі)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 21.11.17р. головуючим суддею Матвійчук В.В., судді - Банасько О.О., Тісецький С.С. о 16 год.45 хв. у м.Вінниці, повний текст складено 27.11.17р. у справі № 902/621/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації

Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Селищенська сільська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ФГ "ЗЕРНО-А"

про продовження договорів оренди та зобов'язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі - ТОВ "Селищанське") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) про поновлення на п'ять років договору оренди землі від 01.06.2011 (далі - договір від 01.06.2011), укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції позивача, викладеній у позовній заяві, а також про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011 на підставі частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позовні вимоги обґрунтовано належним виконанням позивачем обов'язків орендаря за договором від 01.06.2011, дотриманням ним вимог щодо порядку реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених умовами договору та приписами частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позивач зазначав, що неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди до нього, Тиврівська РДА не приймала рішення про відмову у поновленні договору від 01.06.2011, та наголошував, що поніс витрати на обробку спірної земельної ділянки та сплату орендної плати за договором від 01.06.2011.

Водночас позивач, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими наразі здійснює ГУ Держгеокадастру, просив останнє визначити орендодавцем за договором від 01.06.2011.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 листопада 2017 року у справі № 902/621/17 відмовлено в задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" до Тиврівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка (не витребувана частка (пай), яку орендував позивач на підставі договору від 01 червня 2011 року, площею 1,8925 га належала покійній ОСОБА_4

Договір оренди землі від 01.06.2011р. на момент укладення суперечив законодавству України, зокрема ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 15 Закону України "Про оренду землі, ст. 203 Цивільного кодексу України та не містив всіх необхідних визначених законом істотних умов ( об'єкт оренди та строк дії договору ).

В свою чергу, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності жодного судового рішення про визнання спадщини відумерлою, стосовно земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,8925 га.

При укладенні договору оренди Тиврівська районна державна адміністрація не встановила належний правовий статус невитребуваної земельної частки (паю), що належить покійній ОСОБА_4, загальною площею 1,8925 га за кадастровим номером НОМЕР_1 всупереч нормам Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а отже в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка залишилася у державній власності.

Водночас, судом встановлено,що 1,8925 га ріллі є невитребуваною земельною часткою (паєм), підстав вважати її державною власністю з урахуванням всіх обставин та належних та допустимих доказів немає, а отже Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель.

Вимога позивача про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011р. не відповідає встановленим законодавством способам захисту.

Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років. Тому поновлення договору оренди від 01.06.2011 в редакції додаткової угоди, вказаній в позовній заяві, суперечило б ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі".

Не погодившись з постановленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулось з апеляційною скаргою, в якій серед іншого вказує, що порушено норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним доказам.

Також вказує, що спірні земельні ділянки згідно даних державного земельного кадастру мають статус земель державної власності.

Під час дії спірного договору оренди Селищанська рада передала землю в оренду ФГ "Зерно А" та уклало договір оренди. Позивач продовжує сплачувати орендну плату, яку відповідач приймає без заперечень та назад не повертає.

При винесенні оскаржуваного рішення суд проігнорував переважне право позивача на поновлення договору оренди на новий строк і на тих самих умовах. Проте за власною ініціативою надав оцінку договору оренди від 06.11.2007р., вийшовши при цьому за межі позовних вимог.

Звертає увагу, що орендодавцем за договором оренди слід вважати ГУ Головне управління держгеокадастру , оскільки апелянтом було з"ясовано,що земельні ділянки мають статус земель державної власності. Посилається у скарзі на рішення Європейського суду Стретч проти Сполученого королівства.

Просить рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу Тиврійська районна державна адміністрація Вінницької області серед іншого вказує, що подана ТОВ "Селищанське" апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, вірно застосовано судом як норми процессуального, так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Просить рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 року у справі № 902/621/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області вважає законним і обґрунтованим визнання судом першої інстанції договору оренди землі від 01.06.2011 року таким, що на момент укладення суперечив законодавству України.

Ухвалою суду від 15.02.2018р. залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фермерське господарство " Зерно А"

У письмових поясненнях третя особа 2 вказує, що заявлені позивачем вимоги про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором б/н від 01.06.2011 р. та поновлення терміну дії зазначеного договору на п"ять років задоволенню не підлягають, позаяк за відповідних обставин справи обраний спосіб захисту позивача не забезпечить відновлення його порушених прав. Відтак, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не зможе в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору, оскільки як слідує з встановлених судом обставин справи земельна ділянка, що є предметом Договору оренди від 01.06.2011 р. на підставі договору оренди 03.04.2017 р., укладеного між Селищанською сільською радою (Орендодавець) та ФГ "Зерно А" передано в користування останньому.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди землі від 01.06.2011р. на момент укладення суперечив законодавству України, зокрема ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не містив всіх необхідних визначених законом істотних умов.

Вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017р. є законним та обґрунтованим, винесеним в порядку, передбаченому процесуальним законом та за наявністю відповідних підстав, а мотиви апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків господарського суду Вінницької області, також є необґрунтованими з огляду на відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк від Селищанської сільської ради не надійшло.

Представник відповідача -2 в судовому засіданні заперечував вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа- 2 в судовому засіданні підтримав рішення місцевого суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представники позивача, відповідача 1, третьої особи 1 в судове засідання не з"явились, про час та місце розгляду справи попереджалися в установленому законом порядку та заздалегідь ( а.с. 195-197, т .2).

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр поштових відправлень, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача , відповідача 1, третьої особи 1.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

При цьому дослідженню підлягають докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників відповідача 2, третьої особи 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2011р. розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації № 44 Товариству з обмеженою відповідальністю "Селищанське" надано на умовах оренди терміном на 5 років на території Селищанської сільської ради непереоформлені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 48 шт. загальною площею 113,42 га з встановленням розміру орендної плати в розмірі 731 грн. за 1 ділянку (т.1, а.с. 25).

В подальшому, 01.06.2011 р. між Тиврівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_4 загальною площею 1,8925 га, яка знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1, а.с.20-22).

Відповідно до п. 4 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Згідно п. 15 договору, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (рілля).

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. (п.п. 33, 36 договору).

Пунктом 40 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.12.2011р. №052450004001236.

Актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.06.2011 зафіксовано приймання-передачі об`єкта оренди. Даний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками (т. 1, а.с. 23).

Згідно довідки, виданої відділом Держкомзему у Тиврівському районі, земельним ділянкам, які належать громадянам ОСОБА_4, площею 1,8925 га присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 24,т.1).

Як свідчать матеріали справи, 04.10.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" подані до Тиврівської районної державної адміністрації, клопотання №221 та №222 щодо продовження дії договорів оренди.

В свою чергу, листом від 19.10.2016 №01/01-16/2166 Тиврівською районною державною адміністрацією повідомлено позивача про те, що для вивчення та вирішення даного питання необхідно надати проекти додаткових угод, згідно встановленими нормами чинного законодавства (а.с. 29,т.1).

26.10.2016р. позивачем подано відповідачу 1 клопотання № 238 з додатковими угодами щодо продовження дії договорів оренди землі на території Яришівської сільської ради у кількості 15 земельних ділянок загальною площею 43,7980 га та на території Селищної сільської ради у кількості 30 земельних ділянок загальною площею 76,0453 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 174-177,т.1).

Листом №01/01-16/2391 від 17.11.2016р. позивачу надано відповідь, в якій відповідач 1 посилається на те, що згідно п.5 ст.4 Закону України "Про оренду землі" (зі змінами від 20.09.2016) орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною. Так відповідно до абзацу 2, частини 1 статті 1285 Цивільного кодексу України (із змінами від 20.09.2016р.) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцем знаходження такої земельної ділянки. Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України "Про оренду землі" (зі змінами від 20.09.2016р.) особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку земельну ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації прав власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

З огляду на зазначене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулося до суду з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

За змістом ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України ( надалі-ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до п.2 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України (далі за текстом - ЗК України), Законом України "Про оренду землі".

Частиною 3 статті 2 ЗК України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004р. "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказане також унеможливлює розроблення проекту землеустрою та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Разом з тим, спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі невитребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов'язане виникнення права на розпорядження ними згідно з статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно договору оренди землі від 01.11.2011р. об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 1,8925 га, в тому числі: - 1,8925 га ріллі (не витребувана земельна частка (пай) на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Відповідно до ч.9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1ст.79-1 ЗК України).

Так, пунктом 3 ч.2 ст. 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.3, ч.4 ст. 79-1 ЗК України).

Таким чином, право власності на такий об'єкт нерухомого майна, як земельна ділянка є речовим правом, що визначається та регламентується Цивільним кодексом України, тобто з моменту набуття землею статусу об'єкта цивільних прав, щодо неї можливо здійснювати юридично значущі дії (в тому числі і передавати в оренду) - тоді такі відносини стають цивільно-правовими.

В силу ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та згідно п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 №122, Тиврівській районній державній адміністрації надано право передавати в оренду земельні ділянки, до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду, що Тиврівській районній державній адміністрації законом надано право передавати такі землі в оренду, однак згідно вимог законодавства для здійснення законної передачі земельної частки (паю) в оренду, така земельна частка (пай) має бути спочатку сформована, як об'єкт цивільних прав.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 902/578/17 .

Крім того, ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватись в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в договорі оренди землі від 01.06.2011р. відсутня така істотна умова договору як об'єкт оренди, оскільки як вже зазначалось земельна ділянка є об'єктом цивільних прав з моменту її формування та відповідно присвоєння кадастрового номера.

В п. 8 договору оренди зазначено, що договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, в договорі оренди землі від 01.06.2011р. відсутнє належне визначення такої істотної умови, як строк дії договору.

Разом з тим, 05.06.2011 позивачем та відповідачем 1 було складено та підписано акт прийому - передачі земельної ділянки в якому не вказано індивідуалізуючих ознак об'єкта оренди - земельної ділянки таких як площа.

Також позивачем додано до матеріалів справи копію акту визначення меж земельної ділянки (на місцевості), з якої вбачається про те, що вказаний акт не підписаний сторонами та не містить дати складання (т. 1, а.с. 27).

З огляду на вищевикладене, договір оренди землі від 01.06.2011р. на момент укладення суперечив законодавству України, зокрема ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 15 Закону України "Про оренду землі, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не містили всіх необхідних визначених законом істотних умов.

Щодо посилань відповідачів на те, що управління земельною ділянкою, яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 ст.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської (селищної), міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання її власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відомо їх місцезнаходження.

Частину першу статті 1285 ЦК України, доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016р., а саме: "У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки". Даний Закон України відповідно до п.1 Розділу ІІ "Перехідні положення" набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 19.10.2016р., однак як встановлено матеріалами справи позивач вперше звернувся з клопотанням про продовження дії договору оренди 04.10.2016р., тобто до вступу вищезгаданого Закону України в дію.

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності жодного судового рішення про визнання спадщини відумерлою, стосовно земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,8925 га.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати таке.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, орендодавцем за договором, станом на дату його укладення, була Тиврівська районна державна адміністрація, що узгоджувалось з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору.

Разом з тим, Тиврівська районна державна адміністрація не встановила належний правовий статус невитребуваної земельної частки (паю), що належить покійній ОСОБА_4, загальною площею 1,8925 га за кадастровим номером НОМЕР_1 всупереч норм Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а отже в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка залишилася у державній власності.

Законом України від 06.09.2012 р. № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013 р.) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 р. повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України). Таким чином, з 01.01.2013 р. від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. за №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" останній постановив (…) утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. за №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Як зазначалось вище у даній постанові, 1,8925 га ріллі є невитребуваною земельною часткою (паєм), підстав вважати її державною власністю з урахуванням всіх обставин та належних та допустимих доказів немає, а отже Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель.

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Статтею 19 Закону України "Про оренду землі" визначено, що особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки, тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою за межами населеного пункту, за відсутності спадкоємців, з урахуванням вимог Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" має здійснювати районні державні адміністрації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони не подали в матеріали справи докази про те, що земельна ділянка, яка була предметом договору оренди 01.06.2011р. прийнята спадкоємцем, або прийнято рішення суду про визнання вказаної земельної ділянки відумерлою спадщиною.

Щодо доводів апелянта про те, що позивач продовжує здійснювати орендну плату за спірним договором , а отже, на його думку тим самим дія договору оренди є продовженою, з посилання на ст.33 Закону України " Про оренду землі", колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Так, Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1-5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землузрендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (частини 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури та наявності волевиявлення сторін.

З огляду на зазначені вище положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ "Селищанське" не дотримало відповідної процедури (подання проекту додаткової угоди, досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов такого договору та ін), передбаченої частинами 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", що не є достатньою підставою для поновлення Договору оренди у цей спосіб.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного суд від 07.03.2018 року у справі № 902/578/17 та від 20.02.2018 року справі № 902/582/17.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що покликання апелянта в цій частині на постанову Верховного суду від 25.02.2015 року у справі № 6-219цс14 є недоречним та не приймається до уваги.

Щодо покликань апелянта на практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів відзначає таке.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак, скаржник не довів тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

Статтею 276 ГПК України унормовано, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права , з урахуванням усього вищевказаного у суду немає правових підстав для його скасування.

З огляду на усе вищенаведене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 року необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 року у справі № 902/621/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови .

Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.