Постанова

від 19.03.2018 по справі 924/468/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 924/468/14

Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Єлисейські поля"

відповідач - приватно-орендне підприємство "Горинь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватно-орендного підприємства "Горинь"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду у складі Філіпової Т.Л. - головуючого, Гудак А.В., Грязнова В.В. від 18 вересня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Єлисейські поля" (далі - позивач) звернулося з позовом до приватно-орендного підприємства "Горинь" (далі - відповідач) про стягнення 267 538,67 грн. шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок.

2. Позивач посилався на те, що він є орендарем земельних ділянок за межами населених пунктів на території Пліщинськї сільської ради Шепетівського району Хмельницької області загальною площею 242,7170 га. Навесні 2013 року вказані земельні ділянки були самовільно зайняті відповідачем, який здійснив їх засів зерновими культурами (кукурудзою) та у подальшому зібрав вирощений урожай, що підтверджується актами обстеження земельних ділянок від 10 вересня 2013 року, складеними державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області.

3. Унаслідок протиправних дій відповідача, які полягають у незаконному зборі урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках, останньому заподіяно збитки у вигляді неодержаного доходу (упущена вигода), які на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають стягненню з відповідача у розмірі, визначеному згідно з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.072007 № 963 (далі - Методика).

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

4. Справа розглядалась судами неодноразово.

4.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29 вересня 2014 року в позові відмовлено.

5. Рішення мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог, оскільки надані позивачем акти обстеження земельних ділянок від 10 вересня 2013 року складені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не є належними та допустимими доказами у підтвердження факту самовільного зайняття земельних ділянок.

Короткий зміст оскаржуваної Постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 вересня 2014 року скасовано.

6.1. Позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 267 538,67 грн. шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок.

7. Постанова мотивована тим, що позивач на підставі договорів оренди, укладених з Шепетівською районною державною адміністрацією та жителями села Варавівка і села Голики Славутського району Хмельницької області, є орендарем земельних часток (паїв) площею 242,7170 га на території Пліщинськї сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

У подальшому на виконання Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" орендодавцям - власникам сертифікатів на земельні частки (паї) було виділено відповідні земельні ділянки в натурі з видачею їм державних актів на право власності на землю.

8. У свою чергу відповідач у 2012 році уклав з громадянами - власниками державних актів на право власності на землю договори оренди конкретних земельних ділянок, проте станом на вересень 2013 року державну реєстрацію вказаних договорів оренди не здійснив, а тому відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право користування земельними ділянками на підставі вказаних договорів оренди у відповідача не виникло.

9 . Отже, на момент складення актів обстеження землі від 10 вересня 2013 року законним орендарем спірної землі був саме позивач, оскільки договори оренди земельних часток (паїв) між власниками земельних паїв та ТОВ "Єлисейські поля" свою дію не припинили.

10. У зв'язку з чим учинення відповідачем дій щодо посіву та збору урожаю зернових культур на земельних ділянках, законним користувачем яких був позивач, є їх самовільним зайняттям в розумінні статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Такими протиправними діями відповідача позивачу було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, розрахунок розміру яких правильно здійснено на підставі Методики.

11. При цьому складені 10 вересня 2013 року державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області акти обстеження земельних ділянок є чинними, у встановленому порядку не оскаржені, а тому є належними доказами факту самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У жовтні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить:

12.1 . скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року;

12.2. залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 вересня 2014 року.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

13. Позивач уклав договори оренди з власниками сертифікатів на право власності на земельні частки (паї), які припинили свою дію в силу пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України - внаслідок виділення власникам цих сертифікатів земельних ділянок в натурі та отримання останніми у 2012 році державних актів на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, з моменту видачі орендодавцям державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельні частки (паї) втратили чинність, що має наслідком припинення дії укладених позивачем договорів оренди земельних паїв у зв'язку з відсутністю предмета оренди.

14. Натомість після виділення земельних ділянок у натурі власники державних актів на право власності на земельні ділянки розпорядились на власний розсуд належним їм майном, уклавши договори оренди конкретних земельних ділянок з відповідачем, на підставі яких останній і здійснював використання спірної землі.

15. За таких обставин у даному випадку відсутній факт самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок, оскільки їх використання було правомірним, з дозволу власників, тому позовні вимоги є безпідставними.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

16. Укладені між позивачем та фізичними особами договори оренди землі свою дію не припинили, оскільки після видачі власникам землі взамін сертифікатів державних актів на землю відбулася лише зміна правовстановлюючого документа, а не самого об'єкта права власності.

17. Відповідач не набув права користування земельними ділянками внаслідок нездійснення державної реєстрації відповідних договорів оренди, а отже використовує їх самовільно, без правовстановлюючих документів.

Позиція третьої особи у письмових поясненнях

18 . Укладені позивачем договори оренди земельних паїв припинили свою дію після видачі їх власникам державних актів на право власності на землю. У зв'язку з чим з 2013 року саме відповідач виконував обов'язки орендаря спірних земельних ділянок на підставі укладених з їх власниками договорів оренди, які є чинними.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Одночасно частиною 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" врегульовано, що після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

20 . Системний аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить, що після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. У той же час факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі".

21. Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Також статтею 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

22. У справі встановлено, що позивач уклав договори оренди з власниками сертифікатів на право на земельні частки (паї). Вказані сертифікати були дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власниками державних актів на право власності на землю.

23. У той же час припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після виникнення в орендаря конкретних земельних ділянок права оренди внаслідок державної реєстрації відповідних правочинів, укладених з власниками земельних ділянок (стаття 125 Земельного кодексу України та стаття 210 Цивільного кодексу України).

24. Отже, сама по собі обставина підписання між відповідачем та власниками державних актів на право власності на землю договорів оренди конкретних земельних ділянок, за відсутності державної реєстрації таких правочинів, не припиняє правовідносин за раніше укладеними такими орендодавцями договорами оренди земельних часток (паїв), що узгоджується з частиною 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі". У зв'язку з чим доводи відповідача в пунктах 12, 13 цієї Постанови відхиляються.

25. Встановлені у справі обставини свідчать, що на момент складення актів обстеження земельних ділянок (10.09.2013) державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок між відповідачем та власниками цих ділянок здійснено не було, тобто відповідач права оренди землі у встановленому законом порядку не набув.

26. У зв'язку з чим Верховний Суд погоджується з викладеним в пункті 8 цієї Постанови висновком суду апеляційної інстанції, що станом на 10 вересня 2013 року орендарем спірної землі був саме позивач, оскільки договори оренди земельних часток (паїв) між власниками земельних паїв та ТОВ "Єлисейські поля" свою дію на цей момент ще не припинили.

27. За таких обставин обґрунтованими є вказані в пункті 9 Постанови висновки суду про наявність в діях відповідача ознак самовільного зайняття земельних ділянок, чим позивачу, як орендарю земельних ділянок, завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. Зазначеним спростовуються доводи відповідача у пунктах 14, 15 Постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

28. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України), касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу приватно-орендного підприємства "Горинь" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року у справі № 924/468/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.