Постанова

від 18.03.2018 по справі 490/9612/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №490/9612/16-ц 19.03.2018

Провадження №22-ц/784/355/18

Єдиний унікальний номер судової справи 490/9612/16-ц

Провадження № 22-ц/784/355/18

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду: Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

19 березня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

- відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,

- відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 ,

- представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ,

- представника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , представника ОСОБА_7 , особи яка не брала участі у справі - ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року, ухвалене головуючим суддею Гуденко О.А., цього ж дня, в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом Державного підприємства (далі - ДП) «Миколаївське лісове господарство» до Веснянської сільської ради, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_16 , ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановила:

28 вересня 2016 року ДП «Миколаївське лісове господарство» пред`явило до суду вищезазначений позов до Веснянської сільської ради, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, який обґрунтовувало наступним.

15 листопада 1964 року виконкомом Миколаївської міської ради Миколаївської області виданий державний акт на право користування землею ДП «Миколаївське лісове господарство», відповідно до якого останнє є користувачем земельної ділянки загальною площею 25 га згідно з планом описом меж в районі від А до Б з землями Сливинського училища механізації с-г №1, від Б до В з землями річки Південний Буг, від В до А з землями Варварівського лісництва. Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась у 1964 році, кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були.

-2-

В кварталі 33 до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» окрім виділу 10, користувачем якого на даний час й досі є позивач, раніше входили виділ 8 та 11кварталу 33, що в 1992 році начебто були переведені в підсобно-господарські землі Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів №85 від 08 грудня 1992 року для надання земельних ділянок згідно представленого списку керівництва військової частини НОМЕР_1 під індивідуальну забудову військовослужбовцям.

Згідно рішення Веснянської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 08 грудня 1992 року № 85 землі не вилучені. Названим рішенням запропоновано можливість переведення земель площею 1,8 га, розташованих в кварталі 33, виділ 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради, але реалізовано таке рішення не було.

Відповідно до листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 жовтня 2010 року №5190-0105-47/3-09 інформація, щодо вилучення земельних ділянок із земель Андріївського лісництва урочища «Варварівське» згідно даних державного земельного кадастру в Управлінні Держкомзему у м. Миколаєві відсутня. З 1964 року погоджень ДП«Миколаївське лісове господарство» на такий відвід земельних ділянок не надавало, відповідних рішень не приймало.

Рішеннями виконкому Веснянської сільської ради народних депутатів від 31 травня 1993 року №29 та від 14 січня 1994 року № 2 ухвалено виділити земельні ділянки під будівництво індивідуальних будинків.

На підставі рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14січня 1994 року, із земель лісового фонду, які перебували у користуванні підприємства (в кварталі 33, виділі 10), 16 січня 1994 року ОСОБА_13 , ОСОБА_11 були видані державні акти на право приватної власності на землю серії МК № 99, та МК № 97 відповідно. До того ж, на підставі цього рішення та рішення від 31 травня 1993 року № 29, 21 січня 1994 року ОСОБА_15 видано державний акт серії МК №686.

Між тим, як з`ясувалось, вказаними рішеннями питання про надання у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 земельних ділянок не вирішувалось.

Після смерті ОСОБА_13 , яка сталася 02 липня 1995 року, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-781 власником земельної ділянки АДРЕСА_1 стала ОСОБА_12 , яка державний акт за життя не отримала.

На підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2007року після смерті ОСОБА_12 , яка сталася 21 вересня 2006 року, власником вказаної земельної ділянки став ОСОБА_11 , який 12 червня 2007 року отримав державний акт серії ЯГ № 595984.

19 червня 2007 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_10 названу земельну ділянку, яка 23 жовтня 2007 року одержала державний акт серії ЯЕ № 902086.

18 жовтня 2006 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_14 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,0880 га.

15 травня 2007 року ОСОБА_14 отримав державний акт серії ЯГ № 610647.

22 червня 1995 року ОСОБА_15 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка 29 листопада 1995 року отримала державний акт серії МК № 4438.

Разом з тим, як зазначав позивач, з Генерального плану м. Миколаєва вбачається, що вул. Урожайна закінчується номерами 100 і 107 з парної і непарної сторони відповідно, а тому по АДРЕСА_2 відсутні земельні ділянки №№ 114, 115, 116, 117, 118, 120.

-3-

Водночас, з 1964 року і по теперішній час вище зазначені земельні ділянки не вилучені із земель ДП «Миколаївське лісове господарство». Веснянською сільською радою в односторонньому порядку незаконно вилучено у землекористувача спірні земельні ділянки поза волею останнього. З огляду на викладене, способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земель державного лісного фонду на користь відповідачів, позивач вважав, є їх повернення у розпорядження належного користувача.

Посилаючись на порушення права на користування землею та те, що земельні ділянки ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 отримали без відповідної правової підстави, з порушенням чинного земельного законодавства, позивач просив визнати недійсними Державні акти на право приватної власності на землю видані ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та витребувати з володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 земельної ділянки.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2017 року із занесенням до журналу судового засідання за заявою представника ОСОБА_17 , ОСОБА_16 залучена до участі в якості співвідповідача.

Ухвалою цього ж суду від 22 березня 2017 року, із занесенням до журналу судового засідання, залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_5 ..

Ухвалою суду першої інстанції від 25 травня 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_5 та її залучено в якості співвідповідача.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року позов ДП «Миколаївське лісове господарство» задоволено. Постановлено:

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_18 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 243;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 132, площею 0,0800 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_19 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 229;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_15 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 245;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 133, площею 0,0800 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_20 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 227;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 99, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_13 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 240;

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 97, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_11 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 238;

-4-

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 ;

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 ;

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_3

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 ;

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ;

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_16 ;

- витребувати на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 . Стягнуто на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» з ОСОБА_5 1433 грн. 25 коп., ОСОБА_7 2150 грн., ОСОБА_16 та ОСОБА_3 по 717 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, що видані ОСОБА_13 та ОСОБА_11 та витребування на користь позивача у ОСОБА_5 земельних ділянок.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, просила його скасувати в частині визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_15 та витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_3 земельної ділянки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 (особи, яка не брала участі у справі) - ОСОБА_8 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду просив його в частині визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на землю, видані ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 та витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_3 земельної ділянки скасувати та у справі ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову цій частині відмовити.

-5-

У відзиві на апеляційні скарги представник позивача, посилаючись на необґрунтованість їх доводів, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 , особи яка не брала участі у справі, ОСОБА_8 вказував, що рішенням суду порушуються права власника ОСОБА_7 на земельні ділянки АДРЕСА_3 , оскільки ані вона, ані попередні власники цих земельних ділянок - ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 судом першої інстанції не були залучені до участі у справі. Крім того, посилався на те, що земельні ділянки були передані ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 в установленому законом порядку, згідно Державних актів на права приватної власності на земельні ділянки на підставі рішення виконавчого комітету Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року №3, та ОСОБА_7 в установленому законом порядку на підставі договорів купівлі-продажу набула право власності на них. Також просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Ухвалюючи рішення щодо вищевказаних земельних ділянок, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки незаконно передані у власність ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та поза волею власника в подальшому набуті ОСОБА_7 .

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі позивачем не був пред`явлений позов до ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та ОСОБА_7 та вони не були залучені до участі у справі (а.с. 2-7, 35-40 т.1). У вступній частині рішення, суд також не посилався на розгляд позову ДП «Миколаївське лісове господарство» до таких осіб. Тому саме по собі зазначення судом в описовій частині рішення про збільшення позовних вимог, на думку колегії суддів, не можна вважати пред`явленням позову до вказаних осіб.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України в редакції, діючий на час ухвалення рішення судом першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом цієї статті та положень ст. 118 ЦПК України у тій же редакції, вимоги до особи повинні бути пред`явлені у формі письмової позовної заяви.

Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та в порушення цих вимог, надав правову оцінку передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та ОСОБА_7 , прийшовши до висновку про незаконність такої передачі. Таким чином, висновок суду про незаконність набуття права власності на земельні ділянки вищезазначеними особами є передчасним, не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

За таких обставин, вирішення питання по суті щодо передачі у власність цих земельних ділянок вказаним особам та застосування наслідків спливу позовної давності, на думку колегії суддів, не може бути вирішено судом апеляційної інстанції.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи, викладені у відзиві позивача, та додана до відзиву заява про збільшення позивачем позовних вимог стосовно вказаних осіб датована 10 листопада 2016 року, оскільки даних про пред`явлення цієї заяви суду першої інстанції та прийняття її до розгляду районним судом матеріали справи не містять.

Разом з тим, це не є перешкодою для звернення позивача з позовом до суду в передбаченому законом порядку.

-6-

З урахуванням викладеного та в силу положень п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення суду в частині визнання недійсними державних актів про право власності на землю, видані ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та витребування земельних ділянок у ОСОБА_7 підлягає скасуванню.

Крім того, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_13 та ОСОБА_12 слід скасувати та провадження у справі в цих частинах до вказаних осіб закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 377 ЦПК України, з таких підстав.

У силу п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 січня 1994 року ОСОБА_13 на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2 (як зазначено в Акті) був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії МК №99, площею 0,0880 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована на території Веснянської сільської ради (а.с. 176, 227, т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 липня 2006 року земельну ділянку успадкувала його дружина ОСОБА_12 (а.с.174, т.1). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 22 вересня 2006 року ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис №4435) (а.с.173, т.1). Позов до вказаних осіб пред`явлено до суду у вересні 2016 року, тобто після їх смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 26, ст. 30 ЦПК України у редакції, діючій на час ухвалення рішення, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Статтями 28, 29 ЦПК України у тій же редакції, передбачено, що вони можуть мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони (цивільна процесуальна правоздатність) та здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність).

Отже, цивільна справа, стороною якої на час пред`явлення позову є померла особа розглядатися не може і суд, не виконавши вимоги зазначених вище норм, а також ч. 3 ст. 122 ЦПК України, помилково відкрив провадження у справі щодо таких осіб.

З урахуванням викладеного та в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 377 ЦПК України оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_13 та ОСОБА_12 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Крім того, задовольняючи позов ДП «Миколаївське лісове господарство», суд першої інстанції, виходив з його доведеності.

Колегія суддів вважає, що окрім вищевикладеного, наявні інші підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у таких частинах.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги представники ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та ОСОБА_9 відповідно, посилались на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не були належним чином повідомлені судом про розгляд даної справи. Такі доводи апеляційних скарг заслуговують на увагу.

Відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є, якщо зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

-7-

З матеріалів справи вбачається, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду.

За такого, наявні підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

При цьому, посилання представника відповідача ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_5 в порушення вимог ст. 33 ЦПК України (у редакції, діючій на час ухвалення рішення), за непідписаним нею клопотанням, залучена до участі у справі в якості співвідповідача не заслуговують на увагу, оскільки у якості співвідповідача ОСОБА_5 залучена до участі у справі за клопотанням представника позивача (а.с.107, т.2) на підставі ухвали районного суду від 22 березня 2017 року, із занесенням до журналу судового засідання.

Статтею 17 ЗК України (в редакції Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року діючого на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районного, міської, в адміністративному підпорядкуванні якого є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31,32, 34 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 31 цього ж Кодексу вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Згідно із ч. 1 ст. 23 цього ж Земельного Кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, державні акти (на час виникнення спірних правовідносин) визнавалися документом, що посвідчували право власності на земельні ділянки й видавалися на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на землю, недійсними можуть визнаватися, як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видавалися державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

-8-

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визнання недійсними державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 99, виданого на ім`я ОСОБА_13 , державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 97, виданого на ім`я ОСОБА_11 та державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 245, виданого на ім`я ОСОБА_15 (а.с.81, 114, т.1).

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що на підставі акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП «Миколаївське лісове господарство» є користувачем земельної ділянки площею 25 га, згідно з планом описом меж в районі від А до Б із землями Сливинського училища механізації с-г № 1, від Б до В із землями річки Південний Буг, від В до А із землями Варварівського лісництва. Земельна ділянка має квартал 33, який складається з виділів, зокрема з виділу №10, що підтверджується також проектами організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївський лісгосп».

Такі планово-картографічні матеріали є належними та допустимими доказами, що свідчать про право користування позивача зазначеними в них земельними ділянками.

Тому доводи представника відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що позивач не був користувачем земельної ділянки кварталу 33, зокрема відділу № 10 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва, є необґрунтованим.

Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась у 1964 році та кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були.

З 1964 року до 2007 року ДП «Миколаївське лісове господарство» погоджень на вилучення (викуп) земельних ділянок в ур. «Варварівка» Андріївського лісництва кварталу 33 з виділу № 10 для передачі у власність громадян не надавало та рішень з цього питання не приймало.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_11 із земель Андріївського лісництва набули право власності на підставі оспорюваних державних актів на право приватної власності на землю, виданих 16 січня 1994 року Веснянською сільською Радою народних депутатів та стали власниками земельних ділянок, площею 0,0880 га, які розташовані на території Веснянської сільської Ради (без зазначення населеного пункту), переданих для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (а.с.81, 176 т.1). Зі змісту Держакту виданого на ім`я ОСОБА_22 вбачається, що міським головою ОСОБА_23 були внесені виправлення (без зазначення дати), зокрема дописано місце розташування земельної ділянки « АДРЕСА_1 ».

Із земель Андріївського лісництва, на підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14 січня 1994 року № 2 ОСОБА_15 видано державний акт Серії МК №686 від 21 січня 1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 , площею 0,0900 га.

Підставою видачі державних актів ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 вказано рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994року. Зі змісту цього рішення «Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків» вбачається, що питання про передачу у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 спірних земельних ділянок не вирішувалось (т.1 а.с.13). Проект відведення їм земельних ділянок не розроблявся та не погоджувався сільською Радою народних депутатів.

Крім того, заперечення представника відповідача ОСОБА_3 про те, що вказаний вище державний акт ОСОБА_15 виданий начебто на підставі рішення виконкому Весняської сільської Ради народних депутатів № 29 від 31 травня 1993 року про виділення земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 , є необґрунтованим. Так, за змістом цього рішення виділено, зокрема відповідачу ОСОБА_15 в довічне спадкове володіння земельну ділянку з вільного присадибного фонду сільської Ради в районі в/ч НОМЕР_1 (т.1, а.с.12).

-9-

Отже, це рішення не може слугувати належною підставою для видачі ОСОБА_15 спірного державного акту, оскільки в ньому містяться дані про інше рішення сільської Ради народних депутатів.

За такого, на думку колегії суддів, державні акти видані ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 без визначеної законом підстави (ст. 17 ЗК України), що є неправомірним, а державний акт, виданий з порушенням вимог ст. 17 ЗК України - недійсним.

Більш того, як встановлено, вилучення (викуп) з метою передачі у власність вищезазначеним особам спірних земель у землекористувача ДП «Миколаївське лісове господарство» не проводилося. Рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було переведено землі площею 1,8 га, розташовані в АДРЕСА_4 лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 під індивідуальну забудову (т.1 а.с.69). Переведення ділянки 10 кварталу 33 зазначеного урочища (фактичне місце розташування земельних ділянок по АДРЕСА_5 ) рішення не містить.

Отже, вказані рішення сільської Ради народних депутатів не є належним та допустимим доказом, що підтверджує вилучення (викуп) у позивача спірної землі з метою її передачі у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , оскільки положеннями ст. 31 ЗК України передбачений інший порядок вилучення (викупу) земель.

Крім того, з Генерального плану м. Миколаєва вбачається, що вул. Урожайна закінчується номерами 100 і 107 з парної і непарної сторони відповідно. Отже, по АДРЕСА_2 були відсутні земельні ділянки нумерацією 116,118,120.

Іншого відповідачі належними та допустимими доказами не довели, хоча це згідно ст. 81 ЦПК України, є їх обов`язком.

Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що спірні державні акти видані ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 з порушенням вимог статей 17, 31 ЗК України, а тому визнання їх недійсними в судовому порядку є належним та самостійним способом поновлення порушених прав позивача.

За такого, вимоги позивача щодо визнання зазначених вище Державних актів недійсними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, постановлення головуючим суддею ухвали про відкриття провадження у справі за відсутності доданої до позовної заяви довіреності представника ОСОБА_1 , та саме по собі не зазначення в позові його ціни, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно довіреності виданої керівником підприємства від 05 січня 2016 року № 29, ОСОБА_1 був уповноваженим представляти інтереси підприємства у будь-яких судових інстанціях по справам, що стосуються повернення земельних ділянок.

Не залучення до участі у справі Миколаївської міської ради також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вирішення цього спору не стосуються інтересів останньої.

Отже, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, рішення суду в цих частинах підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення цих позовних вимог позивача.

З матеріалів справи також вбачається, що після смерті ОСОБА_13 , яка сталася 02 липня 1995 року, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-781 власником земельної ділянки АДРЕСА_1 стала ОСОБА_12 , яка державний акт за життя не отримала. На підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2007 року після смерті ОСОБА_12 , яка сталася 21 вересня 2006 року, власником вказаної земельної ділянки став ОСОБА_11 , який 12 червня 2007 року отримав державний акт серії ЯГ № 595984.

-10-

19 червня 2007 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_10 названу земельну ділянку, яка 23 жовтня 2007 року одержала державний акт серії ЯЕ № 902086.

02 грудня 2011 року ОСОБА_10 за нотаріально посвідченим договором продала ОСОБА_5 спірну земельну ділянку. 18 жовтня 2006 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_14 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,0880 га, який 15 травня 2007 року отримав державний акт серії ЯГ № 610647.

18 жовтня 2011 року ОСОБА_14 за нотаріально посвідченими договорами продав ОСОБА_16 та ОСОБА_5 земельні ділянки по АДРЕСА_2 , площею по 0,0440 га.

22 червня 1995 року ОСОБА_15 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка 29 листопада 1995 року отримала державний акт серії МК № 4438.

Зі змісту позовних вимог убачається, що позивач просив на підставі ст.ст.387,388ЦК України витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння спірні земельні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Добросовісне придбання в розумінні ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові № 6-140цс14 від 17 грудня 2014 року).

Оскільки право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_6 набуті ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 відповідно, на підставі недійсних державних актів, що не надавали їм право їх відчужувати, то колегія суддів дійшла до висновку, що земельні ділянки, користувачем яких є ДП «Миколаївське лісове господарство», вибули з його володіння поза його волею.

На підставі викладеного, вищезазначені земельні ділянки підлягають витребуванню від добросовісних набувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідно до ст. 388 ЦК України, за якими це майно зареєстроване на праві власності.

Доводи в апеляційній скарзі представників ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про пропуск позивачем позовної давності, є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 71, 76 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

-11-

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні положення про початок перебігу позовної давності (особу, яка його порушила) містить положення ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦПК України.

За змістом цих норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач зазначав, що дізнався про порушення свого права щодо спірних земельних ділянок лише під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва цивільної справи № 490/5782/16-ц, а з позовом звернувся до суду у вересні 2016 року. До того ж, зі супутникової зйомки міста не вбачалось забудови спірних земельних ділянок.

В судовому засіданні в суді апеляційній інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_3 підтвердили те, що земельні ділянки ними не забудовані.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи. Так, як встановлено, державні акти видані ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 без визначеної законом підстави, без розроблення проекту відведення їм земельних ділянок. Матеріали справи не містять даних про цільове використання земельної ділянки. Також відсутні докази того, що ДП«Миколаївське лісове господарство» довідалось або могло довідатись про спірні державні акті видані відповідачам ще у 2009 році.

Посилання відповідачів на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27жовтня 2014 року щодо початку позовної давності у 2009 році є необґрунтованими, оскільки цим рішенням суду не вирішувався спір про права власності спірними земельними ділянками і воно не має преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

За таких обставин, на думку колегії суддів, посилання позивача на те, що він не міг знати про порушення свого права (особу, яка його порушила), заслуговують на увагу та є обґрунтованими, що в розумінні ст. 76 ЦПК Української РСР (в редакції 1963 року) та ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся в суд у вересні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_16 про витребування земельної ділянки, площею 0,044 га розташованій по АДРЕСА_2 не оскаржувалось, тому згідно положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про добросовісне набуття нею права власності на спірну земельну ділянку та порушення державою її права власності, що суперечить положенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном;

-12-третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Ураховуючи, що земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності, а тому правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

-13-

Як встановлено зазначені вище спірні земельні ділянки не вилучені із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», мали лісогосподарське призначення (лісового фонду), у зв`язку із чим фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення земель, в подальшому їх було відчужено за договорами купівлі-продажу.

Ураховуючи зазначене, «суспільним», «публічним» інтересом звернення ДП «Миколаївське лісове господарство» до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів з державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

«Суспільний», «публічний» інтерес також полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такого володіння.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу, заявник не вказує на порушення принципу «пропорційності» й на те, що він несе «індивідуальний і надмірний тягар» у зв`язку з витребуванням земельної ділянки на користь держави.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про виправдане втручання держави у право власності відповідачів, оскільки встановлено, що воно було законним, здійснювалося з метою задоволення «суспільного» і «публічного» інтересу та було пропорційним визначеним цілям.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо застосування практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівська» та рішенні від 30 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України», ураховуючи, що у зазначених рішеннях наголошено на одному з обов`язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його «пропорційності», «справедливій рівновазі» між суспільними та приватними інтересами, пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності, що враховано апеляційним судом.

При цьому обставини справ «Федоренко проти України», «Стретч проти Сполученого Королівства» та цієї справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, у зв`язку з чим висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у зазначених справах не може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України на користь позивача з ОСОБА_11 підлягають стягненню 1378 грн. судового збору в суді першої інстанції, з ОСОБА_5 1378 грн., з ОСОБА_3 1378 грн.

Одночасно на користь держави з ОСОБА_11 підлягають стягненню 1378 грн. недоплаченого позивачем судового збору при подачі позову за вимоги немайнового характеру для юридичної особи (визнання державних актів недійсними), з ОСОБА_5 1378 грн., з ОСОБА_15 1378 грн., з ОСОБА_3 1378 грн.

З позивача на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню 3225 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

-14

Керуючись ст.ст.367, 374, 376 - 377, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , представника ОСОБА_7 ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року скасувати в частинах визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташованої по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_18 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 243, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 132, площею 0,0800 га, розташованої по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_19 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 229, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 133, площею 0,0800 га, розташованої по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_20 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 227 та витребування на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_7 земельних ділянок розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнення судового збору з ОСОБА_7 .

Рішення цього ж суду в частині вирішення позову ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_13 та ОСОБА_12 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, виданих ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та витребування земельних ділянок у ОСОБА_3 , ОСОБА_5 скасувати й ухвалити в цих частинах нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 686 площею 0,09 га, розташовану у АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_15 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 245.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 99, площею 0,0880 га, розташовану у АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_13 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 240.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 97, площею 0,0880 га, розташовану у АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_11 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 238.

-15-

Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4810137200:10:001:0005, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована у АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 4810137200:10:001:0074, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішення цього ж суду в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_16 про витребування земельної ділянки та розподілу судових витрат залишити без змін.

Стягнути на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» з ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 по 1378грн. судового збору з кожного.

Стягнути на користь держави з ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 по 1378грн. судового збору з кожного.

Стягнути з ДП «Миколаївське лісове господарство» на користь ОСОБА_7 3 225 грн. судового збору на подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст складено 20 березня 2018 року