Постанова

від 02.06.2020 по справі 490/9612/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 490/9612/16-ц

провадження № 61-24738св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство»,

відповідачі: Веснянська сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_6 адвоката Надточиєвої Анни Петрівни та представника ОСОБА_9 адвоката Мірошніченка Андрія Олександровича на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.

у справі за позовом Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Веснянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» (далі ДП «Миколаївське лісове господарство») звернулося до суду з позовом до Веснянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Зазначений позов, ДП «Миколаївське лісове господарство» обґрунтувало тим, що 15 листопада 1964 року йому виконкомом Миколаївської міської ради Миколаївської області видано державний акт на право користування землею, згідно з яким він є користувачем земельної ділянки загальною площею 25 га на підставі плану опису меж в районі від А до Б із землями Сливинського училища механізації с-г № 1, від Б до В із землями річки Південний Буг, від В до А із землями Варварівського лісництва.

Інвентаризація зазначених земельних ділянок проводилася у 1964 році, кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були.

У кварталі 33 до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» окрім виділу 10, користувачем якого на даний час є підприємство, раніше входили виділ 8 та 11 кварталу 33, що в 1992 році начебто були переведені в підсобно-господарські землі Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року № 85 для надання земельних ділянок згідно з представленим списком керівництва військової частини НОМЕР_1 під індивідуальну забудову військовослужбовцям.

Згідно з рішенням Веснянської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 08 грудня 1992 року № 85 землі не вилучені. Зазначеним рішенням запропоновано можливість переведення земель площею 1,8 га, розташованих в кварталі 33, виділ 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради, але реалізовано таке рішення не було.

Листом Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 жовтня 2010 року № 5190-0105-47/3-09 повідомлено про те, що інформація щодо вилучення земельних ділянок із земель Андріївського лісництва урочища «Варварівське» згідно з даними Державного земельного кадастру в Управлінні Держкомзему у місті Миколаєві відсутня.

З 1964 року погоджень ДП «Миколаївське лісове господарство» на такий відвід земельних ділянок не надавало та відповідних рішень не приймало.

Рішеннями виконкому Веснянської сільської ради народних депутатів від 31 травня 1993 року № 29 та від 14 січня 1994 року № 2 виділено земельні ділянки під будівництво індивідуальних будинків.

На підставі рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2 із земель лісового фонду, які перебували у користуванні підприємства (в кварталі 33, виділі 10), 16 січня 1994 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 видано державні акти на право приватної власності на землю серії МК № 99 та серії МК № 97.

На підставі цього ж рішення, рішеннями від 31 травня 1993 року № 29 та від 21 січня 1994 року ОСОБА_7 видано державний акт серії МК № 686.

Проте, зазначеними рішеннями питання про надання у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 земельних ділянок не вирішувалося.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-781 власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 стала ОСОБА_3 , яка державний акт за життя не отримала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2007 року став ОСОБА_2 , який 12 червня 2007 року отримав державний акт серії ЯГ № 595984.

19 червня 2007 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 , яка 23 жовтня 2007 року одержала державний акт серії ЯЕ № 902086.

18 жовтня 2006 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_5 земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,0880 га.

15 травня 2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯГ № 610647.

22 червня 1995 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором продав ОСОБА_6 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка 29 листопада 1995 року отримала державний акт серії МК № 4438.

Однак, з Генерального плану міста Миколаєва вбачається, що вулиця Урожайна закінчується номерами 100 і 107 з парної і непарної сторони відповідно, а тому на зазначеній вулиці відсутні земельні ділянки №№ 114, 115, 116, 117, 118, 120.

З 1964 року спірні земельні ділянки не вилучені із земель ДП «Миколаївське лісове господарство».

Веснянською сільською радою в односторонньому порядку незаконно вилучено у землекористувача спірні земельні ділянки поза волею останнього, тому способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земель державного лісного фонду на користь відповідачів, є їх повернення у розпорядження належного користувача.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 отримали земельні ділянки без відповідної правової підстави, з порушенням чинного земельного законодавства, ДП «Миколаївське лісове господарство» просило:

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_7 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 99 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 97 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238;

витребувати з володіння ОСОБА_6 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

витребувати з володіння ОСОБА_5 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_2 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

витребувати з володіння Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відомості Укрдержреєстру щодо державних реєстрацій земельних ділянок, що знаходяться на вулиці Урожайній, 116, 118, 120 у місті Миколаєві.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2017 року, оформленою журналом судового засідання, до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_10 .

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2017 року, оформленою журналом судового засідання, до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_9 .

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2017 року до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_9 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 684 площею 0,0880 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_11 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 243.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 132 площею 0,0800 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_12 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 229.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,0880 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_7 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 133 площею 0,0800 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_13 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 227.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 99 площею 0,0880 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 97 площею 0,0880 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238.

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_14 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_14 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_14 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_15 .

Витребувано на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 .

Стягнуто на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» із ОСОБА_9 1 433,25 грн, ОСОБА_14 2 150 грн, ОСОБА_15 та ОСОБА_6 по 717 грн судового збору .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірні земельні ділянки входять до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство», яке має законне право на користування ними, та належать до земель лісового фонду. Право користування ДП «Миколаївське лісове господарство» на спірні земельні ділянки не припинялося в порядкустатті 141 ЗК України, а земельна ділянка за правиламистатті 149 ЗК Українине вилучалася.

Крім того, не було додержано порядку зміни цільового призначення землі згідно ізстаттею 20 ЗК України. У подальшому спірна земельна ділянка № НОМЕР_2 відчужувалася за договорами купівлі-продажу і проводилося її роз`єднання, що призвело до перебування у приватній власності відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 земельної ділянки загальною площею по 0,044 га кожна.

ДП «Миколаївське лісове господарство», як власник земельних ділянок на АДРЕСА_3 , що вибули з володіння позивача не з його волі, шляхом їх незаконного та неправомірного вилучення рішеннями Веснянської сільської ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року № 85, від 31 травня 1993 року № 29, від 14 січня 1994 року №№ 2, 3, має право на підставі статей 330, 388 ЦК України витребувати земельні ділянки від їх останніх набувачів та фактичних володільців, оскільки є всі необхідні умови та законні підстави для пред`явлення віндикаційного позову.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2018 року апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_16 , представника відповідача ОСОБА_9 ОСОБА_17 , представника ОСОБА_14 ОСОБА_18 задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року скасовано в частинах визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_11 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 243, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 132, площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_19 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 229, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 133, площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_13 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 227 та витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_14 земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , 115, 117, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнення судового збору з ОСОБА_14 .

Рішення цього ж суду в частині вирішення позову ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 скасовано, провадження в цій частині закрито.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, виданих ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та витребування земельних ділянок у ОСОБА_6 , ОСОБА_9 скасовано і ухвалено в цих частинах нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,09 га, розташовану у АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_7 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 99 площею 0,0880 га, розташовану у АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 97 площею 0,0880 га, розташовану у АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_6 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована у АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_9 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4810137200:10:001:0005, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_9 на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована у АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 4810137200:10:001:0074, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_8 про витребування земельної ділянки та розподілу судових витрат залишено без змін.

Стягнуто на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» із ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 по 1 378 грн судового збору з кожного.

Стягнуто на користь держави з ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 по 1 378 грн судового збору з кожного.

Стягнуто з ДП «Миколаївське лісове господарство» на користь ОСОБА_14 3 225 грн судового збору на подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частинах визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_11 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 243, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 132 площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_19 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 229, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 133 площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_13 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 227 та витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_14 земельних ділянок розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , 115, 117, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнення судового збору з ОСОБА_14 , апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права розглянув спір щодо осіб позов, до яких не було пред`явлено та вони не були залучені до участі у справі. У вступній частині рішення суд також не посилався на розгляд позову до таких осіб.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позову ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та закриваючи провадження у справі в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Позов до зазначених осіб пред`явлено у вересні 2016 року, тобто після їх смерті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, виданих ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та витребування земельних ділянок у ОСОБА_6 і ОСОБА_9 та ухвалюючи в цих частинах нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою видачі державних актів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 зазначено рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2, зі змісту якого встановлено, що питання про передачу у власність зазначеним особам спірних земельних ділянок не вирішувалося, проект відведення земельних ділянок не розроблявся та не погоджувався сільською Радою народних депутатів.

Державні акти видані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 без визначеної законом підстави, що є неправомірним, а державний акт виданий з порушенням вимог статті 17 ЗК України недійсним. Зазначені рішення сільської Ради народних депутатів не є належним та допустимим доказом, що підтверджує вилучення (викуп) у позивача спірної землі з метою її передачі у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , оскільки положеннями статті 31 ЗК України передбачений інший порядок вилучення (викупу) земель.

Оскільки право власності на земельні ділянки на АДРЕСА_4 набуті ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі недійсних державних актів, що не надавали їм право їх відчужувати, тому спірні земельні ділянки, користувачем яких є ДП «Миколаївське лісове господарство», вибули з володіння поза його волею.

Позивач звернувся до суду з цим позовом в межах позовної давності, оскільки державні акти ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 були видані без визначеної законом підстави, без розроблення проекту відведення їм земельних ділянок, а матеріали справи не містять даних про цільове використання земельної ділянки. Також відсутні докази того, що ДП «Миколаївське лісове господарство» дізналося або могло дізнатися про спірні державні акті видані відповідачам ще у 2009 році.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_8 про витребування земельної ділянки площею 0,044 га, розташованій по АДРЕСА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 травня 2018 року представник ОСОБА_6 адвокат Надточиєва А. П. подала касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_6 про витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельної ділянки площею 0,0900 га, що розташована на АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 і передати справу в цій частині на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_6 та її представника, що є порушенням норм процесуального права та безумовною підставою для скасування судового рішення.

Справу прийнято до провадження та розглянуто судами за відсутності повноважень представника на підписання позову та відсутності будь-яких доказів права позивача на позов.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ДП «Миколаївське лісове господарство» є правонаступником землекористувача, якому видався акт на право користування земельною ділянкою, а саме Миколаївського лісгосьзагін Миколаївського району Миколаївської області.

Спірні земельні ділянки знаходяться у Центральному районі міста Миколаєва і розпорядження цими землями відноситься до повноважень Миколаївської міської ради, яку не було залучено до участі у розгляді справи.

У матеріалах справи відсутні докази того, коли саме позивач дізнався про вибуття земельних ділянок з його володіння, а суд першої інстанції не перевірив коли у позивача виникло право на звернення до суду з цим позовом та розпочався перебіг позовної давності.

ОСОБА_6 є добросовісним набувачем земельної ділянки, яка протягом більше 22 років володіє нею, а право приватної власності на цю земельну ділянку було тричі підтверджено державою шляхом видачі державних актів про право приватної власності на землю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 липня 2018 року представник ОСОБА_9 адвокат Мірошніченко А. О. подав касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю серії МК № 99 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240, та серії МК № 97 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238, витребування на користь позивача земельної ділянки площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_5 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 , та ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_9 є добросовісним набувачем земельних ділянок по АДРЕСА_6 , власники яких змінювалися, а право приватної власності на ці земельні ділянки існувало більше 20 років, визнавалося державою шляхом укладення та реєстрації нотаріально посвідчених договорів оренди та видачею державних актів.

Витребування майна від добросовісного набувача у державну власність суперечить статтям 321, 387, 388 ЦК України, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Судовими рішеннями встановлено і підтверджено позивачем те, що з 2009 року йому було відомо про порушене його право, натомість звертається до суду за своїм порушеним правом лише 28 вересня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ДП «Миколаївське лісове господарство» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_20 , в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій ґрунтовно проаналізовано фактичні обставини у справі через призму статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Також судами правильно встановлено те, що позивач як власник земельних ділянок на АДРЕСА_3 , що вибули з володіння не з його волі, має право на підставі статей 330, 388 ЦК України витребувати їх від останніх набувачів та фактичних володільців, оскільки є всі необхідні та законні підстави для пред`явлення віндикаційного позову.

ДП «Миколаївське лісове господарство» звернулося до суду з цим позовом в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, носять формальний характер та направлені лише на перегляд законних та обґрунтованих рішень судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі акта на право користування землею, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської районної міської ради депутатів трудящих 15 листопада 1964 року, Миколаївському лісгосьзагону Миколаївського району в постійне користування відведено 25 га землі згідно з планом опису меж в районі від А до Б із землями Сливинського училища механізації с-г № 1, від Б до В із землями річки Південний Буг, від В до А із землями Варварівського лісництва. Земельна ділянка має квартал 33, який складається із виділів, зокрема виділу № 10, що підтверджується проектами організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївський лісгосп».

Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилася у 1964 році та кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були.

З 1964 року до 2007 року ДП «Миколаївське лісове господарство» погоджень на вилучення (викуп) земельних ділянок в урочищі «Варварівка» Андріївського лісництва кварталу 33 з виділу № 10 для передачі у власність громадян не надавало та рішень з цього питання не приймало.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії МК № 97, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238, ОСОБА_2 на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів 14 січня 1994 року № 2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,088 га, яка розташована на території Веснянської сільської ради із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії МК № 99, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240, ОСОБА_4 на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів 14 січня 1994 року № 2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,088 га, яка розташована на території Веснянської сільської ради із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Із державного акта, виданого на ім`я ОСОБА_4 встановлено те, що міським головою ОСОБА_21 були внесені виправлення (без зазначення дати), зокрема дописано місце розташування земельної ділянки « АДРЕСА_1 ».

Із земель Андріївського лісництва, на підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14 січня 1994 року № 2, ОСОБА_7 видано державний актсерії МК № 686 від 21 січня 1994 року на право приватної власності на землю на АДРЕСА_1 площею 0,0900 га.

Підставою видачі державних актів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зазначено рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2, із змісту якого не встановлено, що виконавчим комітетом вирішувалося питання про передачу у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 спірних земельних ділянок. Проект відведення їм земельних ділянок не розроблявся та не погоджувався сільською Радою народних депутатів.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що вилучення (викуп) з метою передачі у власність вищезазначеним особам спірних земель у землекористувача ДП «Миколаївське лісове господарство» не проводилося.

Рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було переведено землі площею 1,8 га, розташовані в АДРЕСА_7 лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 під індивідуальну забудову.

Переведення ділянки 10 кварталу 33 зазначеного урочища (фактичне місце розташування земельних ділянок на АДРЕСА_8 ) рішення не містить.

Отже, вказані рішення сільської Ради народних депутатів не підтверджують вилучення (викуп) у позивача спірної землі з метою її передачі у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , оскільки положеннями статті 31 ЗК України передбачений інший порядок вилучення (викупу) земель.

Крім того, з Генерального плану міста Миколаєва встановлено те, що вулиця Урожайна закінчується номерами 100 і 107 з парної і непарної сторони відповідно.

Отже, на АДРЕСА_2 були відсутні земельні ділянки під №№ 116, 118, 120.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 липня 2006 року спадкоємцем ОСОБА_4 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0,088 га, яка розташована на АДРЕСА_1 є його дружина ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2007 року позов ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,088 га, розташовану на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12 червня 2007 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯГ № 595984на право власності на земельну ділянку площею 880 кв. м на АДРЕСА_1 .

19 червня 2007 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка 23 жовтня 2007 року одержала державний акт серії ЯЕ № 902086.

02 грудня 2011 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_9

18 жовтня 2006 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки продав ОСОБА_5 земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,0880 га, який 15 травня 2007 року отримав державний акт серії ЯГ № 610647.

18 жовтня 2011 року ОСОБА_5 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу земельної ділянки продав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 земельні ділянки на АДРЕСА_2 площею по 0,0440 га.

22 червня 1995 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки продав ОСОБА_6 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка 29 листопада 1995 року отримала державний акт серії МК № 4438.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 червня 2018року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 адвоката Надточиєвої А. П. та витребувано її матеріали із Центрального районного суду міста Миколаєва.

18 червня 2018 року справа № 490/9612/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2018 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_9 адвоката Мірошніченка А. О.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 3 ЗК України в редакції, чинній на час видачі державних актів (далі ЗК України 1990 року), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Положеннями статті 9 ЗК України 1990 року передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) справляння плати за землю; 5) ведення земельно-кадастрової документації; 6) погодження проектів землеустрою; 7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; 11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; 12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Частинами першоютретьою, сьомою статті 17 ЗК України 1990 року встановлено, що передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови до районного, міської, в адміністративному підпорядкуванні якого є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31, 32 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України 1990 року право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцевого і регіонального самоврядування», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виключно на пленарних засіданнях ради народних депутатів вирішуються питання земельних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на пленарному засіданні Веснянської сільської ради 14 січня 1994 року не вирішувалося питання щодо надання спірних земельних ділянок, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Проекти відведення земельних ділянок не розроблялися та не погоджувалися Веснянською сільською радою народних депутатів.

Натомість, зокрема громадянин ОСОБА_7 зазначений у рішенні Веснянської сільської ради від 31 травня 1993 року № 29, яким було затверджено список громадян про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків військовослужбовцям військової частини № НОМЕР_1 . Разом з тим, за змістом цього рішення, зокрема ОСОБА_7 виділено в довічне спадкове володіння земельну ділянку з вільного присадибного фонду сільської Ради в районі військової частини НОМЕР_1 . При цьому, згідно з отриманими державними актами підставою для їх видачі були саме рішення Веснянської сільської ради від 14 січня 1994 року № 2 та від 14 січня 1994 року № 3.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що рішення Веснянської сільської ради від 31 травня 1993 року № 29 не може слугувати підставою для видачі, зокрема ОСОБА_7 державного акта на право власності на землю, оскільки в ньому містяться дані про інше рішення Веснянської сільської ради народних депутатів.

Рішення Веснянської сільської ради від 14 січня 1994 року № 2 також не є підставою для видачі державних актів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки не містять прізвищ цих осіб.

Крім того, відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 2 ЗК України 1990 року передбачено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до частин першоїчетвертої статті 4 ЗК України 1990 року у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Частиною першою, третьою, четвертою статті 6 ЗК України 1990 року передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу; садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Як зазначено вище, передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31, 32 цього Кодексу.

Відповідно до статей 76, 77 ЗК України 1990 року землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового

господарства.

Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 31 ЗК України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для передачі у власність

або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Встановивши, що оспорювані державні акти видані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 з порушенням вимог статей 17, 31 ЗК України 1990 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення Веснянською сільською радою вимог ЗК України при передачі зазначеної земельної ділянки у власність відповідачам, що є підставою для визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю.

Щодо позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

Звертаючись до суду з вимогами про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ДП «Миколаївське лісове господарство» посилалося на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибули із власності держави та користування державного підприємства.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦКУкраїни). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини першатретя статті 388 ЦКУкраїни).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, у цій справі не тільки ДП «Миколаївське лісове господарство», але й Веснянської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Суди встановили, що Веснянська сільська рада не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою, яка вибула з володіння її власника поза його волею.

Повернення в державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації в цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у збереженні земельних ділянок у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема й щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не позбавлені можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження цих ділянок, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а в разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат в сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин витребування земельних ділянок у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не порушуватиме принцип пропорційності втручання в їх право власності.

Доводи касаційних скарг про те, що ДП «Миколаївське лісове господарство» звернулося до суду з цим позовом з пропуском позовної давності, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Вимогами статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

ДП «Миколаївське лісове господарство» звернулося до суду з цим позовом у вересні 2016 року.

Як встановлено апеляційним судом, позивач дізнався про порушення свого права щодо спірних земельних ділянок лише під час розгляду Центральним районним судом міста Миколаєва цивільної справи № 490/5782/16-ц.

Крім того, суд зазначив про те, що із супутникової зйомки міста не вбачалося забудови спірних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом в межах загальної позовної давності.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що ДП «Миколаївське лісове господарство» дізналося про порушення свого права раніше.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_8 про витребування земельної ділянки площею 0,044 га, розташованої на АДРЕСА_2 , не переглядалося апеляційним судом, тому не може бути і предметом перегляду касаційним судом.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині:

визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_11 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 243;

визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 132, площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_19 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 229;

визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 133, площею 0,0800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_13 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 227;

витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» у ОСОБА_14 земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , 115, 117, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнення судового збору з ОСОБА_14 ;

в частині вирішення позову ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

в частині визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,09 га, розташовану у АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_7 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245;

в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_8 про витребування земельної ділянки та розподілу судових витрат, в касаційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядається Верховним Судом.

Наведена у касаційних скаргах вимога про скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про витребування на користь ДП «Миколаївське лісове господарство» земельної ділянки площею 0,0900 га, що розташована на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , в частині позовних вимог про визнання недійсними державного акта на право приватної власності на землю серії МК № 99 площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240 та державного акта серії МК № 97 на землю площею 0,0880 га, розташовану на АДРЕСА_2 , виданого ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 238, а також витребування на користь позивача земельної ділянки площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_1 та площею 0,0440 га, що розташована на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення місцевого суду скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_6 адвоката Надточиєвої Анни Петрівни та представника ОСОБА_9 адвоката Мірошніченка Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. ЛитвиненкоВ. С. ВисоцькаІ. М. Фаловська