Рішення

від 12.03.2018 по справі 826/15422/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 року 10:49 № 826/15422/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль ДоГоловного управління Держгеокадастру у місті Києві, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- за участю представників сторін:

представника позивача - Семеняки С.В.

представника відповідача-1 - Задорожка К.В.

представника відповідача-2 - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі по тексту - позивач, ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (далі по тексту - відповідач-1), Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни (далі по тексту - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 06 червня 2017 року НОМЕР_2, зобов'язання відповідача-1 внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду користування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) з для обслуговування жилого будинку на для експлуатації та обслуговування нежилого будинку .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у державного кадастрового реєстратора були відсутні законодавчо встановлені підстави для відмови позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, оскільки зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) здійснюється її власником самостійно та не є зміною її цільового призначення, а отже - не потребує проходження процедур, які згідно з земельним законодавством України застосовуються при зміні цільового призначення.

Крім того, на думку позивача, рішення про відмову є таким, що не відповідає вимогам Закону України Про Державний земельний кадастр та пункту 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року, яким заборонено вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України Про Державний земельний кадастр .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час судового розгляду даної справи представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в наданому суду відзиві на позовну заяву стверджує, що чинним законодавством не передбачено зміну виду використання земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (місцевості). Натомість, позивачем 25 травня 2017 року подано до державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Самчук К.С. заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, додатком до якої була технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (місцевості). Представник відповідача-1 зазначив, що відповідачем-2 рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 06 червня 2017 року НОМЕР_2 прийнято виключно у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме статті 20, пункту а частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, а також статті 21 Закону України Про Державний земельний кадастр .

Відповідач-2 у судове засідання 12 березня 2018 року не з'явилась, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи була належним чином повідомлена, у відзиві на позов відповідач-2 зазначила, що подана позивачем заява від 25 травня 2017 року про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання з для обслуговування жилого будинку на для експлуатації та обслуговування нежилого будинку призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки. Водночас, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, а отже оскаржуване рішення прийнято обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин справи та чинного законодавства, в зв'язку з чим просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з'явились в судове засідання, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

22 липня та 29 липня 2015 року між АТ Райффайзен Банк Аваль (далі - покупець) та ТОВ МАМОНТ (далі - продавець) укладено договори купівлі-продажу частин нерухомого майна (а.с. 32-59), предметом яких є придбання позивачем нежилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1255 м 2 кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про дану земельну ділянку, сформованого станом на 09 квітня 2015 року, земельна ділянка відноситься до категорії земель землі житлової та громадської забудови вид використання земельної ділянки для обслуговування жилого будинку .

Як повідомив позивач, ПАТ Райффайзен Банк Аваль на підставі листа Компанії Рогофілд Проперті Лімітед від 15 лютого 2016 року звернулось 26 лютого до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку в межах однієї категорії земель, до яких вона відноситься за своїм основним цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежилого будинку для оренди на 49 років.

Відповідно до висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 01 квітня 2016 року щодо можливості зміни виду використання земельної ділянки, останній не заперечує проти зміни виду використання земельної ділянки з для обслуговування жилого будинку на експлуатація та обслуговування нежилого будинку .

В подальшому, рішенням Київської міської ради №434/1438 від 15 листопада 2016 року Про передачу земельної ділянки Публічному акціонерному товариству Райффайзен Банк Аваль для експлуатації та обслуговування нежилого будинку на АДРЕСА_1 вирішено:

- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) публічному акціонерному товариству Райффайзен Банк Аваль для експлуатації та обслуговування нежилого будинку на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 30.06.2016 № 01014-000215108-014, справа Д-7602);

- передати публічному акціонерному товариству Райффайзен Банк Аваль , за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,1255 га (кадастровий номер НОМЕР_1, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НОМЕР_3) для експлуатації та обслуговування нежилого будинку на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно (договори купівлі-продажу частин нерухомого майна від 22.07.2015 № 1240-1241 та від 29.07.2015 № 1268-1269).

У зв'язку з необхідністю виконання пункту 3 вказаного рішення, позивач 25 травня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, а саме щодо зміни виду використання земельної ділянки з для обслуговування жилого будинку на для експлуатації та обслуговування нежилого будинку в межах однієї і тієї ж категорії земель землі житлової та громадської забудови .

За результатами розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів державний кадастровий реєстратор прийняв рішення НОМЕР_2 від 06 червня 2017 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, з підстав того, що зміна виду використання земельних ділянок із зміною коду класифікації видів цільового призначення земель здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, погоджених у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та затверджених органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Незгода позивача із рішенням відповідача-2 зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8, частини 4 статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року №3038-VI, планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно з положеннями статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Згідно з частиною 4 статті 373, частиною 1 та 3 статті 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Таким чином, власник земельної ділянки має право використовувати належну йому земельну ділянку на власний розсуд, у тому числі здійснювати її забудову, виключно в межах цільового призначення такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями частини 1 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Таким чином, земельним законодавством чітко встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником самостійно з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Разом з тим, статтею 39 Земельного кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 25 грудня 2012 року №715/8999, у зв'язку з припиненням повноважень виконавчого органу Київської міської ради з ведення Державного земельного кадастру у місті Києві та з метою забезпечення його ведення центральним органом з питань земельних ресурсів і його територіальним органом у місті Києві, до Державного агентства земельних ресурсів України передано інформацію про земельні ділянки в межах міста Києва, зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) до 01 січня 2013 року в електронному вигляді у форматі обмінного файлу уніфікованої форми.

Як зазначають відповідачі, згідно переданої інформації, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до 01 січня 2013 року було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером: НОМЕР_1, площею 0,1255 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, вид використання - для обслуговування жилого будинку.

Тобто, виходячи з вище наведеного, цільове призначення вказаної земельної ділянки - для обслуговування жилого будинку .

Пунктом 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до частини 3 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою;

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Статтею 20 Закону України Про Державний земельний кадастр встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Згідно із статтею 15 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено перелік відомостей про земельну ділянку, які включаються до Державного земельного кадастру, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Положеннями пункту б частини 2 статті 21 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру:

б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель :

на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони);

на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Отже, в даному випадку, зміна виду використання земельної ділянки для обслуговування жилого будинку на для експлуатації та обслуговування нежилого будинку призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки. Водночас, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року по справі №6-32цс15 та постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року №826/8492/17.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що державним кадастровим реєстратором правомірно та законно винесено рішення від 06 червня 2017 року НОМЕР_2 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів вимогам, установленим Законом України Про Державний земельний кадастр і Порядком ведення Державного земельного кадастру, оскільки вимоги зазначеного Закону мають чіткий перелік документів, серед яких - проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення, котрий позивачем не було надано Державному реєстратору під час подання заяви від 25 травня 2017 року про внесення відомостей (зміни до них) до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного удочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення, в той час, як відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування виконано та доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2018 року.