Постанова

від 20.03.2018 по справі 926/2048/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 926/2048/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина"

на постанову Львівського господарського суду від 10.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Давид Л.Л., судді Малех І.Б., Плотніцький Б.Д.) та на рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.08.2017 (суддя Ковальчук Т.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В. Агро-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина"

про стягнення 77 668,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.Агро-Транс" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина" (далі - відповідач) 77 668,72 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив позивачу послуги з перевезення вантажів, які були надані згідно договору на перевезення автомобільним транспортом від 12.09.2016 № 7/16, який укладено між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в наведеній сумі, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.08.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2017, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог на суму 54 364,75 грн. та в цій частині прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що він набув право вимоги до позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 54 364,75 грн. за договором від 30.09.2016, що випливають із угоди від 01.06.2017 № 01/06-17, втім суди не встановили зміст зобов'язання, не витребували у позивача договір від 30.09.2016, що призвело до прийняття судами передчасних рішень. Також відповідач вказував на постанови Верховного Суду України від 01.11.2005 № 15/154, від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14, від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14, постанову Вищого господарського суду України від 22.07.2004 у справі № 15-03/186, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.09.2016 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений договір № 7/16 на перевезення автомобільним транспортом, відповідно до умов якого позивач зобов'язався отримувати та доставляти ввірені йому для перевезення вантажі (згідно товарно-транспортних накладних) до пункту призначення і видавати їх уповноваженій на одержання вантажів особі, а відповідач зобов'язався оплатити вартість перевезення вантажів, яка встановлена договором.

Судами встановлено, що відповідно до актів надання послуг від 30.09.2016 № 58, від 31.10.2016 № 68 позивач здійснив на замовлення відповідача перевезення вантажів на загальну суму 129 049,05 грн., які відповідач оплатив частково у сумі 51 380,33 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 77 668,72 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату наведеної суми заборгованості, яку відповідач залишив без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідач не виконав у повному обсязі обов'язку по оплаті вартості наданих послуг позивачем за договором від 12.09.2016 № 7/16, у зв'язку з чим допустив порушення взятих на себе зобов'язань, відтак відповідач повинен сплатити позивачу заборгованість у сумі 77 668,72 грн.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 909 наведеного Кодексу унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1). Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч.2).

Згідно частини першої статті 916 вказаного Кодексу за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Встановивши, що відповідач допустив порушення умов договору, яке виразилося в тому, що він не оплатив у повному обсязі надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у розмірі 77 668,72 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань встановлено судами та не заперечується відповідачем, а відтак відповідач повинен оплатити позивачу залишок боргу у сумі 77 668,72 грн.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що доводи скаржника зводяться до того, що зобов'язання щодо погашення заборгованості є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 54 364,75 грн.

Згідно статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч.2).

Приписами статті 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ч.1). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ч.2).

Щодо доводів відповідача у касаційній скарзі про те, що зобов'язання з оплати вартості послуг за договором перевезення припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 54 364,75 грн., що виникли з договору від 30.09.2016, який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелений простір Поділля", право вимоги за яким до позивача відповідач набув згідно з угодою від 01.06.2017 № 01/06-17 про передачу права вимоги, яка укладена між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелений простір Поділля", то вони відхиляються, оскільки із встановлених судами обставин вбачається, що відповідач всупереч приписам статті 33 ГПК України не подав суду доказів про те, що він надсилав позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог за наведеними договорами, а також не подав договір від 30.09.2016, у зв'язку з чим у судів була відсутня процесуальна можливість встановити зміст зобов'язання, що виникло з договору від 30.09.2016 та строк його виконання.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду України від 01.11.2005 № 15/154, від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14, від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14, постанову Вищого господарського суду України від 22.07.2004 у справі № 15-03/186, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними, оскільки висновків судів не спростовують.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі Господарського суду Чернівецької області №926/2048/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов