Рішення

від 16.03.2018 по справі 807/2064/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2018 року м. Ужгород№ 807/2064/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання Данча М.І.

за участю:

представника позивача - Шерегі В.М.

представника відповідача 1: Костан О.В.,

відповідача 2 - Цап І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Фермерського господарства "Гашпар" до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в особі відділу у Мукачівському районі, Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Цап Івана Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 березня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 21 березня 2018 року.

Фермерське господарство "Гашпар" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в особі відділу у Мукачівському районі, яким просить: 1) Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № РВ -2100197272017 від 10.10.2017 р. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) Зобов'язати Відділ у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області здійснити державну реєстрацію земельної ділянки площею 13.1095 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою суду від 19 лютого 2018 року залучено до участі у справі в якості відповідача 2 - Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Цап Івана Івановича.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі розробленої технічної документації із землеустрою звернувся до Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою № ЗВ-2102642622017 від 26 вересня 2017 року про державну реєстрацію земельної ділянки площею 13,1095 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням № РВ-2100197272017 від 10 жовтня 2017 року Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру через невідповідність електронного документа установленим вимогам. Вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки в ньому не вбачається норм Закону України "Про державний земельний кадастр", яким не відповідають подані документи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд їх задовольнити.

Відповідач - 1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що державним кадастровим реєстратором розглянуто заяву позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документу установленим вимогам. Оскільки в технічній документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі обчислена площі земельної ділянки складає 13,1095 га, а в договорі на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 19 березня 2002 року, який долучений до технічної документації, площа на земельну ділянку складає 20,28 га, що в свою чергу вимагає формування нової земельної ділянки. У зв'язку з цим, державним кадастровим реєстратором правомірно відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

В судовому засіданні представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач -2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, зазначив, що приймаючи оскаржене рішення діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Дослідивши матеріали справи , заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням голови Мукачівської районної державної адміністрації від 20 лютого 2002 року № 47 "По надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства" надано земельну ділянку в оренду для ведення селянського (фермерського) господарства площею 19,46 га ріллі за рахунок земель запасу Павшинської сільської ради гр.. ОСОБА_4.

19 березня 2002 року між фермерським господарством "Гашпар" та Мукачівською районною державною адміністрацією укладено Договір про право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди). На підставі вказаного договору передано ФГ "Гашпар" земельну ділянку площею 20,28 га сільськогосподарського призначення строком на 50 років для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з рішенням Закарпатської обласної ради "Про зміну меж та встановлення меж населених пунктів Мукачівського району" від 23 червня 2004 року за № 395, орендована земельна ділянка була включена до меж населеного пункту Павшино Мукачівського району.

Відповідно до рішення Павшинської сільської ради № 79 від 10 вересня 2004 року передано у власність членам фермерського господарства "Гашпар" земельні ділянки загальною площею 7,15 га - із земель, що були раніше надані у користування ФГ "Гашпар".

Рішенням Павшинської сільської ради за № 59 від 22 березня 2016 року надано дозвіл ФГ "Гашпар" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення (рілля) орієнтовно площею 13,13 га в АДРЕСА_1.

26 вересня 2017 року ФГ "Гашпар" звернулося до Відділу у мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою № ЗВ-2102642622017 про державну реєстрацію земельної ділянки площею 13,1095 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

10 жовтня 2017 року державним кадастровим реєстратором винесено рішення № РВ-2100197272017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа встановленим вимогам. Зокрема, зазначено, що договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 19 березня 2002 року укладений з Мукачівською РДА загальною площею 20,28 га сільськогосподарського призначення (рілля). Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" передбачається наявність серед інших відомостей, і відомостей про обчислення площі земельної ділянки (змінена площа з 20,28 га на 13,1095 га), що вимагає формування нової земельної ділянки.

Згідно протоколу державного кадастрового реєстратора про проведення перевірки електронного документа № ПП-2100041402017 від 10 жовтня 2017 року в розділі "Відомості про відповідність даних електронного документа" зазначено, що такий не відповідає наявним даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним індексних кадастрових карт (планів), відомостям про інші об'єкти Державного земельного кадастру, їх кількісним, якісним характеристикам та відомостям про значення оцінки земельної ділянки) та даним документації із землеустрою або оцінки землі.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 року № 3613-VI ( далі - Закон № 3613) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону № 3613 державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

У відповідності до ч. 5 ст. 5 Закону № 3613 внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 3613 внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 3613 Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 3613 державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 3613 державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

У відповідності до ч. 4 ст. 24 Закону № 3613 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону № 3613 державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону № 3613 підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Державним кадастровим реєстратором за результатами розгляду заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав невідповідності електронного документу установленим вимогам. Зі змісту оскарженого рішення № РВ -2100197272017 вбачається, що підставою такої відмови, є те, що в технічній документації щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі обчислена площа земельної ділянки 13,1095 га, а в договорі на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 19 березня 2002 року, складає 20,28 га, що вимагає формування нової земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору та надання земельних ділянок у власність) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч. 2 ст. 93 ЗК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 93 ЗК України оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161 - XIV (в редакції, чинній на момент укладення договору та надання земельних ділянок у власність) об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі"орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Як вбачається зі змісту договору від 19 березня 2002 року на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), укладеного Гашпар М.М., як головою СФГ "Гашпар" та Мукачівською районною державною адміністрацією, об'єктом оренди визначена земельна ділянка загальною площею 20,28 гектарів.

Однак, відповідно до розпорядження голови Мукачівської РДА у користування ФГ "Гашпар" надано земельну ділянку площею 19,46 грн.

Вищезазначене також підтверджується актом перевірки земельної ділянки площею 13,1095 га, яка розташована в АДРЕСА_1, яка була проведена Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області на підставі службової записки державного реєстратора Відділу у Мукачівському районі Цап І.І..

Разом з тим, у зв'язку із наданням у вересні 2004 року земельних ділянок загальною площею 7,15 га у власність членам ФГ "Гашпар" (що підтверджується відповідними державними актами на право власності на землю) об'єктом оренди залишилася земельна ділянка площею 13,13 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Суд зазначає, що об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки) є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Однак, судом встановлено, що у 2004 році після зміни площі земельної ділянки, що передана позивачу на праві тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) зміни до договору від 19 березня 2002 року не вносилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЗК України громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

У відповідності до ч. 1 ст. 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). (ч. 2 ст. 32 ЗК України).

Позивач в позовній заяві посилається на те, що для приведення умов договору оренди землі в частині площі, яка ним використовується у відповідність до фактичних розмір він звернувся до Павшинської сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та що рішенням від 22 березня 2016 року Павшинською сільською радою надано дозвіл на розробку вказаної технічної документації.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 3,4,5 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Згідно з ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Пунктом 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера..

Як вже встановлено судом, договір на право тимчасового користування землею площею 20,28 га (в тому числі на умовах оренди) був укладений 19 березня 2002 року. Однак, рішенням Павшинської сільської ради від 10 вересня 2004 року на підставі клопотання фермерського господарства "Гашпар" передано у власність членам вказаного фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 7,15 га. Вказаними у рішенні громадянами оформлено право власності на дані земельні ділянки із присвоєнням кадастрових номерів, що підтверджується державними актами на право власності на землю.

З огляду на вищезазначене, земельна ділянка площею 13,13 га, яка залишилася в оренді фермерського господарства після розпаювання та передачі у власність членам фермерського господарства підлягала формуванню із присвоєнням їй кадастрового номеру.

Відповідно до п. ґ ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед інших відомостей і відомості про відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки).

У зв'язку з цим, суд приходить до переконання, що зміна площі земельної ділянки, вимагає формування нової земельної ділянки.

З огляду, на вищезазначене, твердження позивача про проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає що імперативною умовою для прийняття рішення про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є відповідність поданих документів для внесення таких відомостей земельної ділянки вимогам законодавства.

В свою чергу, встановлення державним кадастровим реєстраторам обставин щодо невідповідності поданих документів для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру вимогам чинного законодавства, покладає на останнього обов'язок прийняти рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

З огляду на викладене, суд прийшов висновку, що державний кадастровий реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення від 10 жовтня 2017 року № РВ - 2100197272017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо посилань позивача на те, що Закарпатським окружним адміністративним судом вже розглядався спір між ФГ "Гашпар" та суб'єктом уповноваженим на реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, та на те, що рішенням від 8 червня 2017 року у справі № 807/988/16 підтверджено, що договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 19 березня 2002 року є дійсним, не розірваним та додаткового формування для державної реєстрації в порядку ст. 79-1 ЗК України дана земельна ділянка не потребує, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як встановлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року у справі № К/800/37663/15.

Судом у межах розгляду адміністративної справи № 807/2064/17 не вирішується питання про чинність вказаного договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на правах оренди), предметом розгляду справи є скасування рішення державного кадастрового реєстратора відділу у Мукачівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області Цап І.І. від 10 жовтня 2017 № РВ - 2100197272017. Разом з тим, у справі № 807/988/16 оскаржується рішення Управління Держгеокадастру у Мукачівському районі РВ -2100113032016 від 12 липня 2016 року.

Судом під час розгляду адміністративної справи № 807/2064/17 надано оцінку зібраним доказам, оцінено їх належність та допустимість. У зв'язку з цим розгляд справи здійснено на підставі безпосередньо встановлених судом обставин.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Фермерського господарства "Гашпар" (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Ломоносова, буд. 8, код ЄДРПОУ 22089064) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в особі відділу у Мукачівському районі (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код 39766716), Державного кадастрового реєстратора Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Цап Івана Івановича (АДРЕСА_2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судово,го рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя Н.Д. Маєцька