Постанова

від 11.12.2009 по справі 2а-2151/09

ЯКИМІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2а-2152/2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2009 року Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді  Ковальчук О.А.

розглянувши в смт. Якимівка Запорізької області в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,  

                                                                          встановив:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», мотивуючи тим, що вона, відповідно до ст. 1 Закону України № 2195 - IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист «дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року позивачу повинна виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках позивачу допомога не виплачувалась, оскільки Законом України № 3235- IV від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» ст. 77 та ст.110 та ЗакономУкраїни № 489 V від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» ст. 71, п. 12 була призупинена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Як вказує позивач за адміністративним позовом, Конституційний Суд України своїм рішенням № брп/2007 від 09 липня 2007 року по справі № 1-29/2007 вирішив визнати таким, що не відповідають Конституції України і є неконституційним положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» п. 12 ст.71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», п.З положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» № 489-У від 19.12.2006 року визнані неконституційними. Крім того, позивач зазначає, що, відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 2 ст. 19 та ч. З ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Крім того, позивач вважає, що невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 «Про соціальний захист дітей війни», становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком , відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня – 498 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня — 350 гривень, з 1 квітня - 359гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. Позивачем проведено розрахунок заборгованості, а саме: сума невиплаченої соціальної допомоги за 2006 - 2007 роки становить 4302+4809* 30%  = 2733 гривні 30 копійок.

          100                                                                                                                                                           Крім того, позивач зазначає, що з початку 2008 року, він отримав соціальну допомогу у розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком, що вона вважає порушенням її прав щодо отримання соціальної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, внаслідок чого, у 2008 році йому не доплачено: 5793 * 20% =1158 гривень 60 копійок.  

                                        100

Та за 6 місяців 2009 року 3264* 20%  = 652 гривні 80 копійок.

                                                    100                                                                                                                                                          

На підставі викладеного, позивач за адміністративним позовом просить визнати відмову відповідача № 1747-Р/05 від 28.10.2009р. в нарахуванні і виплаті позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, - протиправною; зобов'язати відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача на її користь невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком; стягнути з відповідача на його користь витрати на сплату судового збору в сумі 3 гривні 40 копійок.

Згідно ухвали суду, розгляд справи проводився у письмовому провадженні.

При цьому представник відповідача надав суду письмові заперечення проти адміністративного позову, у відповідності до яких відповідач вважає, що жодних підстав для задоволення адміністративного позову, немає, оскільки  позивач дійсно має статус «дитини війни» і у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вправі отримувати підвищення до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Однак, дія цієї статті була призупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до нього змін передбачено поетапне впровадження такого підвищення. У 2007 році підвищення пенсій «дітям війни» виплачувалося у порядку, встановленому ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а саме - особам, що інвалідами війни, у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Крім того, статтею 71 вказаного Закону була знов призупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». За рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року дія ст. 6 цього закону відновила дію з 09.07.2007 року, а не з 01.01.2006 року, як зазначає позивач. Але відповідачем вказане підвищення виплачується позивачу з 2008 року на підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та змін до нього. Підстав для призначення та виплати вказаного підвищення за період з 09.07.2007 року до 01.01.2008 року у відповідача немає, оскільки, відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Згідно до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 24.10.2007 року, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного Фонду джерел. Бюджет Пенсійного Фонду щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Однак, як зазначає представник відповідача у запереченнях, законодавством України не визначено, за рахунок яких коштів та джерел повинно виплачуватися вказане підвищення, та в якому порядку і яким чином обчислювати розмір цих виплат. При цьому п. 9 Положення про Пенсійний Фонд України передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного Фонду України, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Таким чином, враховуючи те, що фінансування виплат «дітям війни» проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду, то дії відповідача щодо відмови нарахування надбавки за період з 09.07.2007 року до 01.01.2008 року неможна визнати незаконними. Крім того, законодавством до 01.01.2008 року, як вказує представник відповідача, не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися зазначене підвищення, то об'єктивної можливості провести його нарахування відповідач не мав. Посилання позивача на визначення розміру підвищення на підставі мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», представник відповідача вважає безпідставним, оскільки у ст.28 цього Закону зазначено, що даний розмір мінімальної пенсії застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього закону. Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» були передбачені зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у відповідності до яких дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Таким чином, розмір зазначеного підвищення становив з 01.01.2008 року по 01.04.2008 року 47 гривень, з 01.04.2008 року по 01.07.2008 року- 48,10 гривень, з 01.07.2008 року по 01.10.2008 року - 48,20 гривень, а з 01.10.2008 року по 31.08.2009 року  - 49,80 гривень.

Зазначені суми були нараховані та виплачені відповідачем позивачу у повному обсязі, що підтверджується наданою відповідачем довідкою.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення на її користь з відповідача суми сплаченого нею судового збору, представник відповідача, посилаючись на те, що Пенсійний Фонд України на підставі п. 34 Декрету кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судового збору, вважає, що заявлена позивачем сума не підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Крім того, представник відповідача також посилається на те, що позивачем був пропущений строк, встановлений ст. 99 КАС України, для звернення до суду з адміністративним позовом, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Розглянув матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом та заперечень проти цього представника відповідача, суд виходить з наступного.

Так, згідно п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до     приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону.        

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким  чином,  строк давності  звернення до суду  не застосовується лише до вимог щодо  нарахованих пенсій. В спірних правовідносинах підвищення до пенсії не було нараховане пенсійним      органом.

Відповідно до ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,      який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.    

Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної      визначеності   у   публічно-правових   відносинах.   Ці   строки   обмежують   час,   протягом   якого   такі правовідносини можуть вважатися спірними.

У відповідності до ст. 100 КАС України пропущення річного строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.        

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права,  також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав ( наприклад, справа "Стаббігс та інш. Проти Великобританії" рішення від 22.10.1996р., "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980р.).        

Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.       В обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до суду з позовом про захист порушених прав позивач посилався на те, що про факт порушення його прав йому стало відомо лише наприкінці 2008 року після висвітлення таких фактів у засобах масової інформації та відповіді управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області  на його звернення про перерахунок пенсії. Інших поважних причин пропуску строку для звернення до суду позивачем не наведено.

Суд  вважає, що наведені причини пропуску процесуального строку неможливо визнати поважними, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Час  ухвалення рішень Конституційним Судом України, на які посилався позивач у своєму позові, та їх опублікування, не ставить в залежність від цього виникнення у позивача права на звернення до суду.

За таких обставин, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (24.11.2009р.) та огляду на те, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову з тих підстав що позивачем пропущено строк для звернення до суду, суд вважає за необхідним відмовити позивачу в поновленні пропущеного строку та у задоволенні позовних  вимог щодо здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року в розмірі 30 відсотків мінімальної  пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

Щодо вимог позивача по виплатам за 2008 рік, суд виходить з наступного .

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в наступній редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») і пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, йому виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячної" довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 відсотків від прожиткового мінімум) для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, у розмірі 470 гривень з січня по березень, з квітня по травень - у розмірі 481 гривня, з липня по вересень - у розмірі 482 гривні, з жовтня по грудень - у розмірі 498 гривень.

Таким чином, розмір надбавки, встановленої підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», яка підлягала нарахуванню та виплаті «дітям війни», складав, відповідно, з січня по березень - 47 гривень, з квітня по травень - 48,10 гривень, з липня по вересень - 48,20 гривень, з жовтня по грудень - 49,80 гривень.

Як випливає з довідки, наданої відповідачем, позивачу зазначена надбавка виплачувалася у повному обсязі протягом 2008 року у встановлених розмірах.

 Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/08 від 22 травня 2008 року положення п.п.2 п.14 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було внесено зміни до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та встановлено з 01 січня 2008 року інший порядок розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії "дітям війни", були визнанні неконституційними та втратили чинність.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно зі ст.22 Закону України "Про Конституційний суд України" рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та громадянами.

При вирішенні питання щодо заявлених позовних вимог за 2008 рік, необхідно врахувати наступне.

Згідно частини другої статті 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку відповідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України.

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007 було опубліковано в «Офіційному віснику України» 27.07.2001 року № 52, а Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 було опубліковано в «Офіційному віснику України» 06.06.2008 року № 38 і саме з цих дат позивач дізнався, або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та мав можливість звернутися до суду з адміністративним позовом.

Натомість, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав 24 листопада 2009 року, тобто саме з цього часу необхідно відраховувати річний строк звернення до суду.

З огляду на клопотання відповідача про застосування судом наслідків пропуску строку звернення до суду, а також на відсутність будь-яких доказів поважності пропуску його позивачем, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог з 22 травня 2008 року по 23 листопада 2008 року за пропуском строку.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області повинно було провести відповідний перерахунок підвищення до пенсії позивачу у 2008 році згідно вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", починаючи з 24 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року, та сплатити на користь позивача заборгованість з цих виплат, з урахуванням при цьому норм ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області позивачу у 2008 році сплачувалось підвищення до пенсії у наступних розмірах: з 01.04.2008р. - 48,10грн., з 01.07.2008р. - 48,20грн., з 01.10.2008р. - 49,80грн.

Розмір підвищення з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., яке було виплачено позивачу складає 48,10грн.: 31день х10 днів = 15,52грн.

Таким чином, загальна сума сплаченого підвищення до пенсії з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. становить 357,62грн., із розрахунку: травень 2008 року - 15,52грн., червень 2008 року - 48,10грн., липень 2008 року - 48,20грн., серпень 2008 року - 48,20грн., вересень 2008 року - 48,20грн., жовтень 2008 року - 49,80грн., листопад 2008 року - 49,80грн., грудень 2008 року - 49,80грн.

З урахуванням вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачу повинно бути сплачено: за листопада - грудень 2008 року - (498грн.х30%)х2міс.= 298, 80грн. Таким чином, загальна сума, яка повинна бути сплачена позивачу становить 298,80 грн., разом з тим враховуючи те,що відповідачем проводилися виплати за вказаний період, їх требо вирахувати від даної суми, внаслідок того, що вони є фактично отриманими позивачем.    

Щодо вимог позивача по виплатам за 2009 рік, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст.54  Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» викладено в наступній редакції : «установити в 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних і демографічних груп населення в розмірах, що діяли у грудні 2008 року (498 грн.).Розміри державних соціальних гарантій на 2009 р., що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами КМУ України»

У відповідності до  п.8 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 р. № 530 встановлено, що «Дітям війни» виплачується підвищення з 1 жовтня 2008 р. у розмірі 49,80 гр.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Київ від 15.06.2009 р. за № 2/385 визнано незаконним п.8 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 р. № 530.

Тобто, за думкою суду при визначенні розміру підвищення вказаної категорії громадянам необхідно виходити з положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином позивачу повинно бути сплачено (за період з 01 січня по 11 грудня – час постановлення рішення) (498грн.х30%)х11міс.=1643,40 грн.

 Згідно наданої  відповідачем довідки, позивачу у 2009 році, починаючи з  01.01.2009 року по 24.11.2009 року було виплачено 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме :

січень 2009р - 49,80 грн,  лютий 2009 р- 49,80 грн,березень 2009 р-49,80 грн, квітень 2009 р.-49,80 грн, травень 2009р-49,80 грн, червень 2009р-49,80, липень-49,80 грн, серпень-49,80 грн, вересень - 49,80 грн, жовтень – 49,80 грн., листопад – 49,80 грн., що в загальній сумі складає 547,80 грн. Отже, різниця між сумою, яка повинна бути сплачена позивачу та фактично сплаченого підвищення до пенсії за період з січня до грудня  2009 р. становить  1643,40 грн – 547,80 грн  = 1095,60 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо виплати йому недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2009 р., за думкою суду  підлягають задоволенню частково ( до часу постановлення рішення).

При цьому суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на відсутність коштів  (за період з 24 листопада 2008 року до 11 грудня 2009 року) для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  Крім того, Пенсійний Фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний Фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені у встановленому порядку територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування та перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного Фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на відповідне територіальне управління за місцем проживання позивача - Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області.

Відносно посилань відповідача на відсутність законодавчо визначеного розміру мінімального розміру пенсії для здійснення розрахунку та підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України І "Про соціальний захист дітей війни"  суд  вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" при визначенні розміру 1 підвищення до пенсії за основу його нарахування береться мінімальна пенсія за віком. Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не існує.

Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-ІУ, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися виплати дітям війни.

Відповідно до п.4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

В силу п.7 ст.9 цього Кодексу у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Тому суд вважає, що наявність такої норми матеріального права (ч.3 ст.28 Закону N 1058-1V) та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".  

Таким чином, посилання відповідача на  відсутність встановленого на законодавчому рівні механізму визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що застосовується при обчисленні підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус "дитина війни", визнається судом  безпідставним, і не звільняє суб'єкта владних повноважень, а саме, Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області, діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України, і не є підставою для обмеження законних прав, встановлених ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" для цієї категорії осіб.

Нарахування щомісячного підвищення до пенсії і забезпечення його виплат в компетенції саме Управління Пенсійного фонду України.

При цьому, в силу статті 7 Закону N 2195-1V за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом. Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та  належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків ( справа "Кечко проти України", рішення від 08.11.2005року)

Також суд  вважає за необхідне зауважити те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 28.05.2008р. №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом (Законом України "Про соціальний захист дітей війни", а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою КМУ від 28.05.2008р. № 530)

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача на його користь сплачену ним суму судового збору у розмірі 3,40 гривень.

Згідно до наданої квитанції (а.с. 1), суд приймає до уваги те, що, у відповідності до п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", органи Пенсійного Фонду України звільнені від сплати державного мита.

Таким чином, ці вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу надбавки до пенсії за період з  24.11.2008 року по 11.12.2009 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є протиправними і тому у частині нарахування цієї виплати за зазначені періоди вимоги позивача підлягають задоволенню. У іншій частині позову необхідно відмовити, оскільки був пропущений строк звернення до суду (за період з 01.01.2006 року по 23.11.2008 року)

Керуючись ст. 1,3,6 Законом України "Про соціальний захист дітей війни", ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік»,  Рішенням  Конституційного Суду України №10- рп від 22 травня 2008 року, ст. ст. 9-12, 17, 21, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» - задовольнити частково.

Відмовити в поновленні  пропущеного строку для звернення до суду за період з 01 січня 2006 року  по 23 листопада 2008 року.

 Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області, викладену в листі № 1747-Р/05 від 28.10.2009 року, у здійсненні перерахунку і виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 24 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 11 грудня 2009 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком - неправомірною.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду в Якимівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за періоди з  24 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 11 грудня 2009 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка виплачена у цей період.

В іншій частині позовних вимог — відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського   апеляційного адміністративного суду через Якимівський районний суд Запорізької області протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її винесення .

 Суддя: