Рішення

від 13.03.2018 по справі 372/2788/17

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2788/17

Провадження № 2-180/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бенчук О.О.

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_4 міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_4 міської ради Обухівського району Київської області звернувся до суду про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що чинним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.12.2014 року позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Держземагенства у Київській області задоволено частково, скасовано рішення ОСОБА_4 міської ради Обухівського району, Київської області від 10.06.10р. про надання дозволів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 із земель запасу площами по 0.1га., 0.3га., 0,6га., 0,6га., 0,6га., 0,6га, 0,1га., 0,1 га., 0,2 га. Скасоване рішення ОСОБА_4 міської ради від 12.08.10р. Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9 громадянам для ведення особистого селянського господарства в м. Українка по вул. Загребельна, вул. Південна Обухівського району, Київської області. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки видані: ОСОБА_5 серії ЯЛ №427274 від 08.10.10р. на земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер 3223151000:01:006:0002; ОСОБА_6 серії ЯЛ №427273 від 18.10.10р. на земельну ділянку площею 0,3000 га., кадастровий номер 3223151000:01:006:0001; ОСОБА_7 серії ЯЛ №427275 від 11.10.10р. на земельну ділянку площею 0,6000 га., кадастровий номер НОМЕР_1 01 005 0012; ОСОБА_8 серії ЯЛ № 427276 від 11.10.10р. на земельну ділянку площею 0,6000 га., кадастровий номер 3223151000:01:005:0011; ОСОБА_9 серії ЯЛ №427277 від 08.10.10р. на земельну ділянку площею 0,6000 га., з кадастровим номером НОМЕР_1 01 005 0010; ОСОБА_10 серії ЯЛ №427278 від 08.10.2010 року на земельну ділянку площею 0,6000 га., кадастровий номер 3223151000:01:005:0009; ОСОБА_11 серії ЯЛ №427279 від 08.10.10р. на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223151000:01:006:0008; ОСОБА_12 серії ЯЛ № 427280 від 23.11.10р. на земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер 3223151000:01:005:0008; ОСОБА_13 серії ЯЛ №427281 від 11.10.10р. на земельну ділянку площею 0,1825 га, кадастровий номер 3223151000:01:005:0006 та скасувати їх державну реєстрацію. Однак під час виконання судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 є не ОСОБА_5 а ОСОБА_2. За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.08.2017 за № 10-10-0.222-12922/2-17 встановлено, що відповідно до Журналу обліку заяв і наданих послуг з проставлення на державному акті відмітки № 3222151000010060002:3:657 від 07.08.2012 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 07.06.2011 за № 1041. Таким чином, встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 є ОСОБА_2, а не ОСОБА_5. У зв'язку з наведеним позивач просить витребувати на користь держави в особі ОСОБА_4 міської ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в місті Українка Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223151000:01:006:0002. Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1 600 грн.

24 листопада 2017 року винесено ухвалу про відкриття провадження у справі.

02 лютого 2018 року винесено ухвалу про здійснення судового засідання у дистанційному режимі відеоконференції між Крюківським судом м. Кременчука Полтавської області та Обухівським районним судом Київської області.

12 лютого 2018 року винесено ухвалу про здійснення судового засідання у дистанційному режимі відео конференції між Крюківським судом м. Кременчука Полтавської області та Обухівським районним судом Київської області.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позовні вимоги підтримала, посилаючись на те, що ОСОБА_5 незаконно отримав земельну ділянку на водному фонді, при виконанні судового рішення стало відомо, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2, вважає, що позовна давність не пропущена, оскільки вимога про витребування земельної ділянки позовна давність не поширюється.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач не повідомив міськраду про придбання ділянки, відповідний облік не міг бути здійснений, а відомості по сплаті земельного податку надаються по кадастровому номеру ділянки без ідентифікації власника.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він набув право власності на земельну ділянку і є добросовісним набувачем, про сумнівність земельної ділянки не знав, були всі погодження, рішення державної адміністрації, зареєстрував власність через рік, сплачував земельний податок, але спірну ділянку не використовував.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю, посилаючись, що відповідач ОСОБА_2 відповідно нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу від 07.06.2011 року прийняв у власність спірну земельну ділянку, після чого було проведено державну реєстрацію в Поземельній книзі, відповідачем сплачувались всі належні платежі податку на землю, відповідач не знав, що земельна ділянка відноситься до земельного фонду, оскільки органи влади дали всі дозволи, просив застосувати строк позовної давності, який закінчився 29.08.2015 року.

Вислухавши прокурора, представника позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши ЦПК України , захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України , суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.12.2014 у справі № 1018/2717/2012, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Київської області від 26.01.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2015, частково задоволено позов заступника прокурора Київської області. Визнано недійсним та скасовано рішення ОСОБА_4 міської ради від 10.06.2010 про надання дозволів ОСОБА_5 та іншим на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства по вулицях Загребельна та Південна в м. Українка із земель запасу площами 0,1 га, 0,3 га, 0,6 га, 0,6 га, 0,1 га, 0,1 га, 0,2 га. Скасовано рішення ОСОБА_4 міської ради від 12.08.2010 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в м. Українка по вул. Загребельна, вул. Південна Обухівського району Київської області. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_5 серії ЯЛ № 427274 від 08.10.2010 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 та іншим громадянам. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Положеннями ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеними судовими рішення встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані в м. Українка Обухівського району, Київської обалсті відносились до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані рішення ОСОБА_4 міської ради щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечить вимогам закону.

Так, за результатами проведення винесення в натуру вказаних земельних ділянок землевпорядною організацією ПП Земля-2009 встановлено, що зазначені вище земельні ділянки знаходяться на відстані від 7,21 м до урізу води та розташовані на землях водного фонду загальною площею 0,7560 га.

Також, згідно інформації Управління водного господарства у м. Києві та Київській області від 11.05.2011 за № 531 межі вказаних вище земельних ділянок знаходяться на відстані від 30 до 0 метрів від берегової лінії, а місцями заходять у воду.

Судами встановлено, що цільове призначення земель водного фонду у межах спірних ділянок у 2000-2009 роках не змінилось, оскільки згідно положень ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України така зміна проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, до компетенції яких відноситься прийняття рішень про передачу цих земель у власність або користування.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку, що вказані земельні ділянки передані у власність громадянам за рахунок земель водного фонду на підставі рішень ОСОБА_4 міської ради від 10.06.2010 та від 12.08.2010 з порушенням вимог діючого законодавства.

Визнаючи незаконними та скасовуючи рішення ОСОБА_4 міської ради в межах заявлених позовних вимог суди вірно визнали недійсними і отримані відповідачами на їх підставі державні акти, оскільки такі вимоги є похідними і направлені на відновлення порушених прав держави.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що передані громадянам - відповідачам по справі земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, а не до земель сільськогосподарського призначення, у зв'язку з чим дійшов висновку про невідповідність рішень органу місцевого самоврядування та виданих на їх підставі державних актів на право власності на спірні земельної ділянки нормам чинного законодавства. Оспорюваними державними актами на право власності на земельні ділянки порушено інтереси держави, адже з власності держави протиправно вибули земельні ділянки водного фонду.

Таким чином, судовими рішеннями у справі № 1018/2717/2012 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України рішенням ОСОБА_4 міської ради Обухівського району від 10.06.2010 незаконно передано у власність ОСОБА_5 та іншим громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 3,2 га в м. Українка по вул. Загребельна, вул. Південна.

Під час виконання вказаного вище судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 є не ОСОБА_5, а ОСОБА_2

Так, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.08.2017 за № 10-10-0.222-12922/2-17 встановлено, що відповідно до Журналу обліку заяв і наданих послуг з проставлення на державному акті відмітки № 3222151000010060002:3:657 від 07.08.2012 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 07.06.2011 за № 1041.

Таким чином, встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002 є ОСОБА_2, а не ОСОБА_5.

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режимів ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем (даруванням), а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Суд погоджується із доводами позову про те, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_2, а не про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15, від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12, від 12.02.2013 у справі № 3-3гс13, від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-164цс14 та від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14.

Також, у зв'язку з тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.12.2014 у справі № 1018/2717/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26.01.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2015 визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯЛ № 427274 від 08.10.2010, виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002, тому визнавати його повторно недійсним з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2П на підставі договору купівлі-продажу не потрібно, так як це не змінює суті такого державного акту як недійсного.

Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-217цс15, згідно якого, вчинення на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акту як недійсного.

Також, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, держава як власник спірного майна делегувала ОСОБА_4 міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення ОСОБА_4 міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 122 Земельного Кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3. п. II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (набрав чинності 06.09.2012) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином із урахуванням вищевказаних законодавчих змін, а також те, що право територіальної громади на землі водного фонду порушено та на даний час порушення залишається не усунутим, так як землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, прокуратура області звертається до суду з даним позовом в інтересах територіальної громади в особі ОСОБА_4 міської ради про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Вказане вище відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову в інтересах територіальної громади в особі ОСОБА_4 міської ради як органу наділеного повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності на даний час в межах м. Українка Обухівського району Київської області.

Крім того, позовна заява про витребування земель водного фонду із приватної власності, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє ОСОБА_4 народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земля, віднесена рішенням ОСОБА_4 міської ради від 10.06.2010 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належала до земель водного фонду. Тобто, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та її безоплатна приватизація громадянами, що призвело до одержання вказаних земельних ділянок у власність і автоматичного їх вибуття з числа земель державної власності.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі їх у приватну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибули з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи вимоги ст. ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Більше того, можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду площею 0,1 га не могла жодна фізична особа, у тому числі й ОСОБА_2

Натомість останній набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

В судовому засіданні відповідач визнав те, що бував на спірній ділянці лише до укладення договору купівлі-продажу, йому показали приблизне місце розташування ділянки, однак межі, координати ділянки не визначались, огорожа була відсутня, але він бачив, що ділянка розташована на лузі, зліва неї був місток, поруч залив Дніпра, після придбання він жодного разу не був на ділянці, не приступав до її використання, межі на місцевості у встановленому законом порядку не визначались.

За таких обставин, ОСОБА_2 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності водних об'єктів, боліт, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК. У такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі №916/2130/15.

Чинним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави незаконно, надалі відчуджувалась за укладеними між фізичними особами договорами також незаконно, тому може бути витребувана у відповідача у цій справі навіть за умови добросовісності набуття ним права власності, що спростовує правову позицію його заперечень проти позову.

Порушене право власності держави на спірну земельну ділянку підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відведенням у приватну власність громадянину землі водного фонду порушено інтереси держави в особі ОСОБА_4 міської ради Київської області з наступних підстав.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Положеннями ч. 4 цієї ж статті установлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), визначалось, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та севастопольської міських, районних державних адміністрації відповідно до закону.

Виходячи із вищевикладених норм законодавства та аналізуючи положення ст. ст. 50 та 122 Земельного кодексу України єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись землями у порядку, передбаченому земельним кодексом України у даному випадку є ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області.

Суд погоджується із доводами позову про те, що належним позивачем у цьому спорі є ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області, як орган в особі держави, поза волею якого спірні землі вибули з її власності, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Зважаючи на те, що спірна земля до моменту передачі її у власність громадянину, відносились до земель водного фонду, ОСОБА_4 міська рада не мала права ними розпорядитись. Таким чином, спірні землі вибули із власності держави поза волею останньої, оскільки уповноважений державою орган відповідного рішення не приймав.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як було вмотивовано вище, з державної власності протиправно вибули земельні ділянки, розташовані на території ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України за № 459/2011 від 13.04.2011 Про Державну інспекцію сільського господарства України та положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим цим же Указом Президента України є Держсільгоспінспекція України.

Проте, вищевказаними законодавчими та нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень вказаного органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі на звернення до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Крім того, Київською обласною державною адміністрацією, як органом уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками, з 2012 року по теперішній час жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок вжито не було, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

Зважаючи на викладене, оскільки центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовними заявами про визнання недійсними розпоряджень райдержадміністрацій, а ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області, як власником спірної земельної ділянки не вжито заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави з вказаних питань, з даною позовною заявою в інтересах держави в особі ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області правомірно звернувся прокурор.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, вказаний позов пред'явлено в інтересах держави в особі ОСОБА_4 міська рада Обухівського району Київської області, як власника земельних ділянок водного фонду, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки водного фонду, які не могли бути передані у власність, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України.

Вирішуючи питання про правильність обраного способу захисту та зважаючи на заперечення відповідача суд приймає до уваги наступне.

Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Отже, суб'єктом таких вимог може бути тільки власник, а об'єктом виступає об'єкт матеріального світу, конкретно та індивідуально визначена річ.

Верховний Суд України у свой правовiй позицiї, що висловлена у справi № 6-3090цс15 , вказує, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Правильність обраного позовом способу захисту інтересів держави шляхом пред'явлення віндикаційного позову про витребування земельної ділянки від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України узгоджується із постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц (провадження № 61-5857 св 18).

З огляду на викладене вище, суд вважає, що доводи позову знайшли підтвердження під час судового розгляду і вважає доведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, які підлягають судовому захисту.

У цій справі пред'явлена прокурором вимога в інтересах власника майна охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, оскільки всі юридично значимі обставини, які підтверджуються незаконність вибуття спірної земельної ділянки із власності держави вже встановлені чинним судовим рішенням, при цьому держава в силу приписів описаних вище норм права зберегла статус титульного власника, отже порушення цього права станом на час вирішення спору не припинились і тривають, тому доводи прокурора про те, що таке порушення є триваючим у часі є обґрунтованими. Вимоги про витребування майна є єдиними у цьому позові і не можуть вважатись похідними від інших вимог у цій же справі. Юридична оцінка обставинам, які передували виникненню спірних правовідносин саме у визначеному цим позовом їх суб'єктному складі вже надана чинними судовими рішеннями.

Доводи представника відповідача на застосування наслідків спливу позовної давності суд вважає необґрунтованими і недоведеними, оскільки обставини, що покладені в основу позову встановлені в судовому порядку після пред'явлення позову прокурором у 2015 році внаслідок винесення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій лише у 2017 році під час виконання судового рішення, позивач ОСОБА_4 міська рада в силу вимог чинного законодавства не могла своєчасно дізнатись про порушення прав територіальної громади, оскільки орган, що здійснив незаконне виділення ділянок не відноситься до органів місцевого самоврядування, не підзвітний позивачеві, його відповідні розпорядження не оприлюднювались для загального доступу, а право власності відповідача на спірну земельну ділянку було оформлено значно пізніше укладення нікчемного договору купівлі-продажу і початку вирішення судових спорів щодо захисту інтересів держави.

Посилання відповідача та його представника на те, що при накладенні арешту на спірну земельну ділянку в межах кримінальної справи у 2011 році прокуратура знала про порушення прав держави суд вважає необґрунтованими, оскільки із відповідних письмових доказів не вбачається будь-яких відомостей про виникнення саме у відповідача ОСОБА_2 права на землю, а арешт накладався на цю ж ділянку як таку, що перебуває у власності попереднього власника. Спір у межах цивільних справ також вирішувався без участі ОСОБА_2, оскільки за наявними у тій справі письмовими доказами земельна ділянка належала попередньому власнику ОСОБА_5, який не повідомив про відчудження спірної ділянки на користь ОСОБА_2 У подальшому відповідні відомості також приховувались від уповноважених державних органів у спірних правовідносинах, а із відкритих джерел відповідні відомості не могли стати відомі.

За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора та представника позивача про те, що про порушення інтересів держави та територіальної громади саме відповідачем ОСОБА_2 стало відомо лише у 2017 році. Поряд із тим, доводи відповідача також частково узгоджуються із наявними у справі доказами в частині того, що уповноважений орган держави міг дізнатись про таке порушення раніше. Так, суд вважає, що державі в особі ОСОБА_4 міської ради як уповноваженого органу у спірних правовідносинах могло стати відомо про порушення відповідних прав саме ОСОБА_2 у 2015 році після завершення судових спорів у цивільній справі № 1018/2717/2012 і звернення до виконання судового рішення, залишеного без змін судом касаційної інстанції 13.05.2015 року, що вказує на те, що пред'явлення позову у цій справі 15.09.2017 року не свідчить про сплив встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15 висловив правову позицію про те, що положення про позовну давність не застосовуються до вимог щодо витребування майна від добросовісного набувача, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. При цьому законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).

Враховуючи викладене, судом не встановлено достатніх підстав для відмови у задоволенні позову з підстав застосування наслідків спливу позовної давності.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час судового розгляду доведено порушення прав та законних інтересів позивача, які підлягають судовому захисту у обраний позовом спосіб відновлення порушених прав.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати слід стягнути із відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 17, 20, 21, 35, 52, 60, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 31, 204, 215, 216, 251-253, 258, 261, 264, 267, 387, 388, 392, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 86, 88, 89 Водного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати на користь держави в особі ОСОБА_4 міської ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в місті Українка Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223151000:01:006:0002.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1 600 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко