Постанова

від 20.03.2018 по справі 910/613/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа№ 910/613/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Хребет С.І. довіреність № 1609/019-17 від 29.12.2017 року;

від прокуратури: Насадчук Ж.Д. довіреність № 035987 від 13.10.2015 року;

від відповідача: Шкаровський Д.О. довіреність № б/н від 12.01.2018 року;

від ДВС: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 року (повний текст ухвали складено 31.01.2018 року)

у справі № 910/613/14 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна"

на дії старшого державного виконавця Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Єрмакової О.А.

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства соціальної політики України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна"

про стягнення 4 380 000,00 грн.

Встановив

Заступник Генерального прокурора України (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства соціальної політики України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 4 380000,00 грн.

Господарський суд міста Києва позов задоволено частково своїм рішенням від 17.03.2014, а саме:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292 400,00 грн;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" судовий збір в розмірі 73080,00 грн в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору.

Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14 залишив без змін своєю постановою від 19.05.2014 року.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, видано накази:

- від 28.05.2014 року про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" судовий збір в розмірі 73 080,00 грн в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору; строк пред'явлення наказу до виконання - 19.05.2015 року;

- від 28.05.2014 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292400,00 грн; строк пред'явлення наказу до виконання - 19.05.2015 року.

04.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з скаргою на постанову старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.10.2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54924029 за наказом від 28.05.2015 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292 400,00 грн.

Скарга мотивована тим, що 20.10.2017 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Єрмаковою О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54924029 з примусового виконання наказу від 28.05.2014 року щодо стягнення з боржника 4 292 000,00 грн боргу за рішенням суду. Скаржник вважає, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на те, що стягувачем пропущено строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання та виконавчий документ вже було повернуто у зв'язку з пред'явленням його не за місцем виконання. Нормативно в обгрунтування скарги посилався на порушення державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на постанову старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.10.2017 про відкриття виконавчого провадження № 54924029 своєю ухвалою від 29.01.2018 року (повний текст складено 31.01.2018 року).

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 року та прийняти нове рішення, яким скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" задовольнити, постанову старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві від 20.10.2017 року про відкриття виконавчого провадження №54924029 скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 58 Конституції України (про зворотну дію в часі законів) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому наказ №910/613/14 Господарського суду міста Києва мав бути пред'явлений до виконання в порядку Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року, тобто протягом трьох місяців після його повернення (з 23.06.2016 року по 23.09.2016 року).

Крім того, скаржник вказав, що підстави для переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні.

Також, скаржник зазначив, що закон не передбачає повноважень державного виконавця щодо самостійного скасування помилково прийнятих ним рішень та повторного розгляду заяви про відкриття виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа з підстав пред'явлення не за місцем виконання.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2018 року справу № 910/613/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 року у справі № 910/613/14 своєю ухвалою від 26.02.2018 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/726/18 від 19.03.2018 року справу № 910/613/14, у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018 року справу № 910/613/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 року прийнято матеріали справи № 910/613/14 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Гаврилюка О.М., Скрипка І.М.

У судовому засіданні 20.03.2018 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати.

У судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представники прокуратури та позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили ухвалу Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Крім того, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що строк пред'явлення наказу до виконання неодноразово переривався, новий річний строк пред'явлення розпочався з моменту винесення постанови від 23.06.2016 року про повернення виконавчого документу без виконання і спливав 23.06.2017 року відповідно до ч. 3 ст. 23 та ч. 5 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в редакції 1999 року).

Представник ДВС у судове засідання 20.03.2018 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 26.02.2018 року на відповідну адресу.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду ухвали місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки ухвали Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника ДВС, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14 позов задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292400,00 грн;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" судовий збір в розмірі 73080,00 грн в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14 залишено без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, видано накази:

- від 28.05.2014 року про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" судовий збір в розмірі 73 080,00 грн в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору; строк пред'явлення наказу до виконання - 19.05.2015 року, тобто 1 рік, як було встановлено чинною на час їх видачі редакцією ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження"

- від 28.05.2014 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292400,00 грн; строк пред'явлення наказу до виконання - 19.05.2015 року, тобто 1 рік, як було встановлено чинною на час його видачі редакцією ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження".

23.11.2015 року Міністерство соціальної політики України звернулось до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою № 17736/0/14-15/06, в якій просило прийняти до виконання наказ господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року № 910/613/14.

10.02.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50098136, якою на підставі ст. ст. 17,19, 21, 25, 31 Закону України "Про виконавче провадження" відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року № 910/613/14 про стягнення з ТОВ "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292 400,00 грн надано боржнику строк на самостійне виконання наказу (7 днів з моменту винесення постанови).

23.06.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП № 50098136), якою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ (наказ від 28.05.2014 року № 910/613/14) повернуто стягувачу (Міністерству соціальної політики України) у зв'язку з тим, що в ході виконання рішення суду державним виконавцем вчинено всі дії щодо виявлення належного боржнику майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості та встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пункт 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року) визначав, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч.5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

1) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником;

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року) після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 10.02.2016 є чинною, не оскаржувалась учасниками виконавчого провадження і в установленому законом порядку не визнавалась нечинною і не скасовувалась.

Листом від 30.08.2016 № 12624/0114-16/06 Міністерство соціальної політики України звернулось до Генеральної прокуратури України з проханням сприяння у належному виконанні відділом примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у м.Києві рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 року у справі № 910/613/14 щодо стягнення заборгованості у сумі 4 292 400,00 грн.

19.09.2016 року Генеральна прокуратура України листом № 08/02-54вих.16 повідомила Міністерство соціальної політики України про те, що звернення останнього стосовно належного виконання судового рішення про стягнення на користь держави заборгованості з ТОВ "Медімекс-Україна" надіслано для розгляду до Міністерства юстиції України.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII, Прикінцеві та перехідні положення якого містять приписи про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. (п. 5). Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (п. 6). Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (п. 7).

Таким чином, з 05.10.2016 року виконавчі дії з примусового виконання рішення у даній справі та наказу, підлягали здійсненню згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII.

Листом № 36505/15991-0-26-16/20.4 від 24.10.2016 року Міністерство юстиції України повідомило Міністерство соціальної політики України про те, що 23.06.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Заявою від 15.05.2017 року № 237/0/22-17 Міністерство соціальної політики України звернулось до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою про повторне прийняття наказу 28.05.2014 року у справі № 910/613/14 до виконання.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням прокуратури, що строк пред'явлення виконавчого документа (наказу від 28.05.2014 року) до виконання - перервався внаслідок пред'явленням виконавчого документа до виконання, і новий річний строк пред'явлення його до виконання розпочався з моменту винесення постанови від 23.06.2016 року про повернення виконавчого документа, і відповідно, спливав 23.06.2017 року, згідно з приписами ч. 3 ст. 23 та ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року), що є подією, яка відбулася у часі.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що підстави для переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні.

Проте, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року N 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 року по справі № 3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 05.04.2001 року по справі № 3-рп/2001, встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Цивільного Кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, положення Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження в частині строків пред'явлення виконавчих документів до виконання, визначених у ч. 1 ст. 12 цього Закону, в аспекті положень пункту 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, розповсюджуються виключно на виконавчі документи видані з дня прийняття цього Закону та до набрання ним чинності.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що наказ №910/613/14 Господарського суду міста Києва мав бути пред'явлений до виконання в порядку Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року, тобто протягом трьох місяців після його повернення (з 23.06.2016 року по 23.09.2016 року).

Так як цей строк закінчився б, що до дати набрання згаданим законом чинності, що суперечило б принципу розумності та правової визначеності а також обов'язковості виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, стягувач подав органу виконання судових рішень заяву від 15.05.2017 року № 237/0/22-17 в межах річного строку згідно з приписами ч. 3 ст. 23 та ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови від 23.06.2016 року, і подія щодо поновлення річного строку відбулась у часі саме 23.06.2016).

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, лише 17.07.2017 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий документ пред'явлено не за підвідомчістю Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

Відповідно до п. 10 ч. 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 17.07.2017 року) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

06.10.2017 року Міністерство соціальної політики України подало до Дарницького районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві заяву № 428/0/22-17 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 28.05.2014 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4 292 400,00 грн.

20.10.2017 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54924029, якою на підставі ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року № 910/613/14 про стягнення з ТОВ "Медімекс-Україна" на користь Міністерства соціальної політики України 4292 400,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно ч. 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови).

П. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги Закону України "Про виконавче провадження", в чинній редакції, наділяє державного виконавця на вчинення виконавчих дій, зокрема і щодо відкриття виконавчого провадження, а також вчинення в його межах дій зокрема і щодо встановлення певної підвідомчості або виконання рішення суду не за територією підвідомчості.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що закон не передбачає повноважень державного виконавця щодо самостійного скасування помилково прийнятих ним рішень та повторного розгляду заяви про відкриття виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа з підстав пред'явлення не за місцем виконання, оскільки скаржником не наведено відповідні норми законну, які забороняють державному виконавцю повторний розгляд заяви про відкриття виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа з підстав пред'явлення не за місцем виконання.

Тобто, те, що виконавчий документ вже було повернуто у зв'язку з пред'явленням його не за місцем виконання, жодним чином не спростовують/не скасовують і не обмежують державного виконавця від виконання виконавчих дій.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що видані судом накази неодноразово зверталися до виконання як Генеральною прокуратурою України так і стягувачем. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім рішення суду не виконано.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами статей 4-5 статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення рішення та постанови суду апеляційної інстанції у даній справі) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діє з 15.12.2017 року), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 року Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/613/14, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що охоронювані законом права та обов'язки заявника внаслідок винесення оскаржуваної постанови старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.10.2017 року - не були порушені.

З огляду на викладене та враховуючи, що оскаржувана постанова старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.10.2017 року про відкриття виконавчого провадження № 5492402 з примусового виконання рішення суду у даній справі про стягнення з боржника на 4 292400,00 грн була прийнята відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні скарги.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медімекс-Україна" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 року у справі №910/613/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/613/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

І.М. Скрипка

Дата складення повного тексту 26.03.2018 року.