Постанова

від 26.03.2018 по справі 911/3181/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3181/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017

(головуючий - Яковлєв М.Л., судді: Отрюх Б.В., Чорна Л.В.)

за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1 Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфінітум"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група "НІК"

про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувшись в суд з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Інфінітум (відповідач-2), просив визнати недійсними розпорядження, державні акти на право власності на земельні ділянки та витребувати земельні ділянки.

Позов обґрунтовано порушенням земельного законодавства при прийнятті Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області спірних розпоряджень, що мало наслідком незаконне вибуття спірних земельних ділянок водного фонду з власності держави.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2017 (головуючий - Конюх О.В., суддів: Бабкіна В.М., Рябцева О.О.) зупинено провадження у справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Зупиняючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що судова вирішення питань, які належать до предмету доказування, потребує спеціальних знань.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 вказана ухвала скасована, матеріали справи передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції. На думку прокурора апеляційним судом не повно з'ясовано обставини даного спору та порушено норми процесуального права і, як наслідок, помилково скасовано законну і обґрунтовану ухвалу Господарського суду Київської області від 20.09.2017.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також відповідач-2 просить долучити до матеріалів справи додані до відзиву копії документів, а саме копії адвокатського запиту від 28.09.2017 №377 і відповіді на запит від 10.10.2017 №51/12-97-99 з конвертом.

Однак вказані документи, як і копія довіреності на представництво інтересів у суді; копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю належним чином не засвідчені, що підтверджується актом Касаційного господарського суду від 15.03.2018 №97.

Порядок засвідчення копій документів визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Оскільки у матеріалах справи містяться належним чином завірені копії довіреності від 26.05.2017 №26-05/17 (а.с.88 т.4), відзив визнається таким, що підписаний уповноваженим представником відповідача-2 - адвокатом Кравцем Р.Ю., (засвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю додана до клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін), а тому приймається судом, як поданий на підставі статті 295 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII.

Також від представника відповідача-2 отримано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, яке обґрунтовано тим, що ціна даного позову перевищує встановлену законодавством межу п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.4 ст.301 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII) та тим, що сторона заявника має намір обґрунтувати та відстоювати свою позицію у справі, надати пояснення та навести доводи, що стосуються предмета даного спору і мають значення для повного і всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 5 статті 301 цього Кодексу перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із оскарженої ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі не вбачається, що закінчено розгляд справи.

Отже звертаючись із клопотанням представник відповідача-2 не врахував вказаних положень частини 5 статті 301 цього Кодексу, та як на підставу для задоволення свого клопотання неправильно послався на положення частини 4 статті 301 вказаного Кодексу.

Враховуючи положення частини шостої статті 301 цього Кодексу, суд касаційної інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Разом з тим наявність чи відсутність наведеного вище клопотання не може вплинути на рішення щодо призначення даної справи з викликом сторін, оскільки чинними нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено розгляд даної справи в порядку письмового провадження, а призначення справи до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи залежить не від наявності клопотання про це, а від конкретних обставин справи.

У даній справі таких обставин не вбачається.

Таким чином у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфінітум" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, суд відмовляє.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційна інстанція свої висновки мотивувала тим, що ухвала суду першої інстанції у даній справі не містить мотивів необхідності зупинення провадження у справі в розрізі фактичних даних, які входять до предмета доказування та не можуть бути встановлені судом, а лише виключно судовими експертами, через те, що їх встановлення потребує спеціальних знань.

Окрім того, скасовуючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд вказав, що на виконання постанови слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Київській області по кримінальній справі №154 надано висновок №3987/12-43 судової будівельно-технічної (землевпорядної) експертизи, предмет дослідження та перелік питань якої співпадають з об'єктом та предметом дослідження, а також переліком питань експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2017 у даній справі.

Однак з такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 41 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу, проведення якої доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Статтею 79 частиною другою цього Кодексу визначено, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках, зокрема, призначення господарським судом судової експертизи. Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Згідно статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Таким чином судова експертиза призначається у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Пунктом 1 частини 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 передбачено, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи.

Ухвалою суду першої інстанції від 20.09.2017 зупинено провадження у справі в зв'язку з повторним призначенням земельно-технічної експертизи, вперше призначеної ухвалою суду від 31.01.2017.

Відповідно до п.6.1 Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (далі - Інструкція), основними завданнями земельно-технічної експертизи є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

З ухвали суду першої інстанції вбачається, що на вирішення земельно-технічної експертизи судом поставлені зокрема наступні питання: до якої категорії земель належать перелічені у пункті 2 ухвали земельні ділянки; чи належать земельні ділянки, перелічені в п.2 резолютивної частини даної ухвали повністю чи частково до земель водного фонду; які саме земельні ділянки, з перелічених в п.2 резолютивної частини даної ухвали накладаються повністю чи частково на землі прибережних захисних смуг та/або водну поверхню Канівського водосховища.

Із оскарженої постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що нема потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, а висновки суду першої інстанції про те, що вирішення наведених питань потребує спеціальних знань, не спростовуються .

Відтак висновки апеляційного суду про безпідставність призначення у справі експертизи визнаються Верховним Судом помилковими.

Окрім того, посилання в оскаржуваній постанові на те, що судом першої інстанції необґрунтовано призначення у справі земельно-технічної експертизи спростовуються тим, що суд першої інстанції вказував, що вперше призначена у справі експертиза проведена не була, а отже питання, які належать до предмету доказування, і вирішення яких потребує спеціальних знань, за допомогою інших засобів доказування не вирішені.

З ухвали суду першої інстанції від 31.01.2017 якою експертиза призначалась вперше слідує, що судом при вирішенні питання призначення експертизи враховувались:

- твердження прокуратури про те, що спірні земельні ділянки повністю сформовані за рахунок земельної ділянки, переданої в оренду на 49 років ТОВ "Інвестиційно-будівельній групі "НІК", відповідно до умов договору оренди від 09.07.2003, зареєстрованого в реєстрі за номером №27, вказана земельна ділянка належить до земель водного фонду, відповідно земельні ділянки, передані у власність фізичним особам, і сформовані за рахунок земельної ділянки переданої в оренду ТОВ "Інвестиційно-будівельній групі "НІК", також належать до земель водного фонду,

- лист КДП "Київгеоінформатика" від 22.06.2016 №01-01/829 та додані до нього схеми, відповідно до якого спірні земельні ділянки накладаються на землі прибережних захисних смуг та частково на водне дзеркало Канівського водосховища,

- твердження ТОВ "Інвестиційно-будівельна група "НІК", що земельні ділянки загальною площею 30 га на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, належать до земель рекреаційного призначення,

- необхідність достовірного встановлення до якої категорії земель належать спірні земельні ділянки в кількості 100 шт. загальною площею 30 га,

- необхідність встановлення факту накладення земельних ділянок повністю чи частково на землі прибережних захисних смуг та водне дзеркало Канівського водосховища, що і є підставою поданого прокуратурою позову про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

З огляду на викладене, повторно призначивши експертизу у справі, місцевий суд правильно врахував, що питання встановлення належності спірних земельних ділянок (всіх або частини) до земель водного фонду, наявності/відсутності накладання спірних земельних ділянок на землі прибережних захисних смуг та поверхню водних об'єктів має вирішальне значення для правильного вирішення спору, належить до предмету доказування у даній справі та потребує спеціальних знань.

При цьому не проведення земельно-технічної експертизи фактично залишить без належної оцінки наведені учасниками провадження обставини, тобто призведе до порушення принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Посилання апеляційного суду на те, що матеріали справи містять висновок №3987/12-43 судової будівельно-технічної (землевпорядної) експертизи, предмет дослідження та перелік питань якої, як вважав цей суд, співпадають з об'єктом та предметом дослідження, а також переліком питань експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2017 у даній справі, визнаються касаційним судом такими, що зроблені з порушенням наведених вище положень статті 41 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, статті 1 Закону України "Про судову експертизу", оскільки судова експертиза призначається у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у конкретній справі, яка розглядається судом, і висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Крім того, із матеріалів справи слідує, що висновок №3987/12-43 судової будівельно-технічної (землевпорядної) експертизи долучено до матеріалів справи разом з додатковими поясненнями до апеляційної скарги ввідповідача-2, поданої на ухвалу суду першої інстанції від 20.09.2017.

Однак, з тексту оскаржуваної постанови не вбачається мотивів визнання підстав не подання цих доказі до суду першої інстанції обґрунтованими та взагалі про долучення таких доказів до матеріалів справи з можливістю їх подальшої оцінки судом.

Відтак висновок №3987/12-43 судової будівельно-технічної (землевпорядної) експертизи суду першої інстанції не подавався, а суду апеляційної інстанції не навів обґрунтувань заявника про неможливість подання цих доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тому висновки апеляційного суду в цій частині не ґрунтуються на положеннях частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Отже аргументи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

Щодо аргументів, викладених у відзиві на касаційну скаргу з приводу законності прийнятої у справі постанови, то вони спростовуються вище викладеними обставинами.

При цьому клопотання відповідача-2 про долучення до матеріалів справи додаткових документів відхиляється касаційним судом в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII за змістом якої, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підсумовуючи викладене, постанова у справі, як прийнята з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 911/3181/16 скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 20.09.2017 залишити в силі.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Інфінітум" незавірені копії адвокатського запиту від 28.09.2017 №377 і відповіді на запит від 10.10.2017 №51/12-97-99 з конвертом, долучені до відзиву на касаційну скаргу.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов