Постанова

від 13.03.2018 по справі 820/1449/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2018 року

Київ

справа №820/1449/17

касаційне провадження №К/9901/3293/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Інспекція), Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Управління) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 (суддя - Біленський О.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді - Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) до Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску,

УСТАНОВИВ:

04.04.2017 ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду, у якому з урахуванням уточнень просив визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Інспекції № 0037741304 від 28.09.2016; вимоги Інспекції про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0053191304 від 30.12.2016; рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0053201304 від 30.12.2016; податкової вимоги Управління № 2032-17 від 28.02.2017; вимоги Управління про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2698-17 від 03.03.2017.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ФОП ОСОБА_2 послався на те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 167 статті 167 Податкового кодексу України, а також абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пунктів 2, 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є безпідставними, оскільки підприємцем в процесі проведення перевірки надавались перевіряючим усі необхідні документи, пояснення щодо отриманих доходів та понесених витрат, що підтверджено належними та допустимими доказами, проте податковий орган неправомірно не взяв їх до уваги. Також, позивач вказує на те, що зобов'язання зі сплати штрафних санкцій є похідними від основних вимог зі сплати донарахованого податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та єдиного соціального внеску та прийняті на їх підставі, з огляду на що рішення про застосування штрафних санкцій, податкові вимоги та вимоги про сплату боргу (недоїмки) також підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 06.06.2017 позов задовольнив у повному обсязі: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції № 0037741304 від 28.09.2016; визнав протиправною та скасував вимогу Інспекції про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0053191304 від 30.12.2016; визнав протиправним та скасував рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0053201304 від 30.12.2016; визнав протиправною та скасував податкову вимогу Управління № 2032-17 від 28.02.2017; визнав протиправною та скасував вимогу Управління про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2698-17 від 03.03.2017.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.08.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: для проведення перевірки позивачем були надані перевіряючим за описом усі документи первинного обліку, а саме - декларації про одержані доходи, книгу обліку доходів та витрат за ф. № 10, банківські виписки про рух грошових коштів, прибуткові накладні, видаткові накладні, угоди на придбання товарів, угоди про надання послуг, акти виконаних робіт та інші документи, які підтверджують придбання матеріалів (товарів, сировини) та продаж товарів і надання послуг, які підтверджують факт реального виконання господарських зобов'язань підприємця з постачальниками та покупцями, а також письмові пояснення та калькуляцію на 4 види продукції, які підтверджують собівартість виготовленої продукції; документально підтверджено, що оплата товару позивачем відбувалась після його отримання, при цьому внесення записів про витрати до книги обліку доходів та витрат здійснювалась підприємцем по факту здійснення оплати за товар, що відповідає вимогам діючого законодавства; усі витрати, здійснені підприємцем, мають документальне підтвердження, та безпосередньо пов'язані з отриманням доходів.

Інспекція та Управління оскаржили рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.08.2017 залишив касаційну скаргу без руху. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржники вказують на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки з даних книги обліку доходів та витрат підприємця неможливо визначити обсяги товарів, які використовувались у виробництві продукції та були пов'язані з отриманням доходів у відповідні періоди; у позивача відсутня необхідність придбання додаткового обладнання для опалення приміщення, оскільки в орендоване приміщення має вбудовану котельню.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 Про визначення дня початку роботи Верховного Суду днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції та Управління і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу Інспекції та Управління без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.02.2018 призначив справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 06.03.2018, у розгляді якої було оголошено перерву до 13.03.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ФОП ОСОБА_2 у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року застосовував загальну систему оподаткування, обліку та звітності, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, облік доходів та витрат вів із застосуванням Книги обліку доходів та витрат за формою № 10.

Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складений акт № 2139/20-31-13-04-08/НОМЕР_3 від 10.08.2016. За висновками акту перевірки позивачем були порушені: вимоги пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, оскільки зі змісту наданих підприємцем пояснень неможливо встановити яка кількість придбаних товарів відноситься до собівартості виготовленої продукції, неможливо визначити кількісний зв'язок між придбаними матеріалами, виготовленою продукцією та наданими послугами, неможливо встановити правомірність віднесення підприємцем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості придбаних матеріалів та частину інших витрат, в результаті чого підприємцем занижено податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 1068442,61 грн. (у тому числі: за 2013 рік - 266640,76 грн., за 2014 рік - 237853,07 грн., за 2015 рік - 563948,78 грн.); вимоги абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пунктів 2, 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , оскільки підприємцем неправильно визначено базу нарахування єдиного внеску, з огляду на завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в результаті чого підприємцю донараховано єдиний внесок на загальну суму 216300,95 грн. (у тому числі: за 2013 рік - 64471,53 грн., за 2014 рік - 75414,98 грн., за 2015 рік - 76414,44 грн.).

На підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження Інспекція прийняла: податкове повідомлення-рішення № 0037741304 від 28.09.2016, яким збільшила ФОП ОСОБА_2 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 1335553,26 грн. (у тому числі: 1068442,61 грн. - за податковим зобов'язанням, 267110,65 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); вимогу № Ф-0053191304 від 30.12.2016 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у сумі 216300,95 грн.; рішення №0053201304 від 30.12.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосувала до ФОП ОСОБА_2 штрафні санкції у розмірі 24853,67 грн. В свою чергу, на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження Управління прийняло податкову вимогу № 2032-17 від 28.02.2017, яким повідомило, що з 27.02.2017 сума податкового боргу ФОП ОСОБА_2 за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на доходи фізичних осіб становить 290488,69 грн., у тому числі 290488,69 грн. - пеня; вимогу № Ф-2698-17 від 03.03.2017 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у сумі 240965,62 грн. (у тому числі: 216111,95 грн. - недоїмка, 24853,67 грн. - штраф).

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлений у статті 177 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2014) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України було викладено в новій редакції, згідно положень якої до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 177.4.1); витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 був затверджений Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, пунктом 6 якого встановлено, що самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: 1) у графі 1 зазначається дата запису; 2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); 3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати; 4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); 5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг; 6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; 7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; 8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо; 9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Положеннями абзацу 3 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) є платниками єдиного внеску.

Частиною третьою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною третьою статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок; мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до абзацу 4 пункту 164.1 статті 164 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що: усі витрати підприємця, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є документально підтвердженими, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, та обліковані у книзі обліку доходів і витрат, виходячи із дати їх здійснення, з огляду на що посилання Інспекції та Управління на неможливість визначення обсягів товарів, які використовувались у виробництві продукції та були пов'язані з отриманням доходів у відповідні періоди, та на відсутність у підприємця необхідності придбання додаткового обладнання для опалення приміщення, за умови дотримання позивачем вимог законодавства щодо порядку обліку та відображення таких витрат, є безпідставними.

Таким чином, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні касаційної скарги Інспекції та Управління слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна