Постанова

від 28.03.2018 по справі 275/711/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/711/17 Головуючий у 1-й інст. Руденко В. О.

Категорія 36 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 275/711/17 за позовом Брусилівського районного споживчого товариства до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Руденка В.О. у смт. Брусилів,

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року Брусилівське районне споживче товариство звернулося до суду із названим позовом, в обґрунтування вимог якого зазначило, що ОСОБА_1 працювала на посаді продавця в магазині №2 РСТ в селі Морозівка Брусилівського району з 10.03.2016 по 01.11.2016. З нею було укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника за матеріальні цінності, передані їй за інвентаризаційним описом магазину, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії договору. Під час інвентаризації товарів 01.11.2016 р. в магазині було виявлено нестачу товарів на загальну суму 42058,08 гривень, які були ввірені відповідачці. ОСОБА_1 визнала факт нестачі на вказану суму та пояснила, що нестача утворилась через відпуск товарів в борг жителям села. В подальшому відповідачка склала розписку, в якій зобов'язалась повернути кошти у зазначеній сумі в строк до 15.12.2016 року та до 01.04.2017 року. Оскільки на день звернення до суду ОСОБА_1 сплатила лише частину заборгованості у розмірі 3793,34 гривні, то споживче товариство просило стягнути із неї заподіяну матеріальну шкоду працівником при виконанні трудових обов'язків у сумі 38264,74 гривні.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Брусилівського районного споживчого товариства на відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти в сумі 38264,74 гривень та вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1, перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, на матеріально відповідальній посаді, з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність, зі своєї вини допустила факт нестачі ввіреної їй продукції, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами документальної ревізії, результатів перевірки цінностей та товарно-грошовим звітом. Свою вину та факт нестачі на суму 42058, 08 грн визнала та частково повернула. Таким чином факт і розмір спричиненої матеріальної шкоди відповідачкою при виконанні своїх трудових обов'язків в умовах повної матеріальної відповідальності є доведеним.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що працювала продавцем в магазині №2 в с. Морозівка Брусилівського району Житомирської області з 10.03.2016 по 31.10.2016 та ніколи не мала претензій з боку керівництва. Вказує, що вона подала заяву про звільнення, у зв'язку із чим, всупереч Положенню про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №879 від 02.09.2014, не проводячи інвентаризації, усі наявні товари за вказівкою керівництва підприємства вивезено на склад, після чого було складено Акт документальної ревізії по магазину №2 ТПП с. Морозівка та встановлено нестачу на суму 42 058, 08 грн. Оскільки не було проведено інвентаризацію, тому неможливо встановити вартість втраченого товару, а відтак і встановити розмір спричиненої матеріальної шкоди. Крім того вказує, що позивачем не доведено наявність вини працівника, що призвела до спричинення матеріальної шкоди.

Брусилівське районне споживче товариство скористалося своїм правом, передбаченим ст. 361 ЦПК України, та подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки базуються на всебічній та повній оцінці наявних у матеріалах справи доказах. Вказує, що доводи ОСОБА_1 про непроведення інвентаризації перед звільненням є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, де містяться копії відповідних актів про проведення інвентаризації та встановлення факту нестачі товару за результатами ревізії на суму 42058, 08 грн, що фактично визнала і сама відповідачка, сплативши частину суми в рахунок оплати нестачі.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Голова правління Брусилівського РСТ Прохоренко С.К. проти доводів апеляційної скарги заперечила та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Положеннями ч.1 ст. 130 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) передбачено, що працівники несуть перед роботодавцем матеріальну відповідальність за заподіяну йому шкоду, завдану внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією, відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП України).

Згідно ст.135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 №447/24, роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготування до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації), відносяться до сфери застосування повної матеріальної відповідальності на підставі відповідних договорів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.03.2016 ОСОБА_1 прийнято на посаду продавця з виконанням обов'язків завідуючої магазину №2 села Морозівка Брусилівського району Житомирської області за розпорядженням голови Правління РСТ №5 від 09.03.2016 року (а.с.7).

10.03.2016 між сторонами укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно умов якого ОСОБА_1 взяла на себе повну матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, передані їй за інвентаризаційним описом магазину, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії договору. У випадку виявлення нестачі матеріальних цінностей ОСОБА_1 зобов'язана відшкодувати позивачу вартість зіпсованих або тих, яких не вистачає матеріальних цінностей (т.1 а.с.6).

Згідно інвентаризаційного опису товарів, тари і грошових коштів від 10.03.2016, ОСОБА_1, при працевлаштуванні, прийняла за описом в магазині №2 села Морозівка Брусилівського району товарів на суму 19632,27 гривень (т.1 а.с.50-59).

Матеріали справи містять копії товарно-грошових звітів за період з березня 2016 року по жовтень 2016 року, видаткові накладні, у яких зазначено перелік товарів, що отримувала ОСОБА_1 для реалізації, їх кількість, ціна та сума коштів (виручки), яку продавець повертала до Брусилівського РСТ.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що повідомила роботодавця про її майбутнє звільнення, проте останнім всупереч Положенню про інвентаризацію активів та зобов'язань не було проведено інвентаризацію. Зазначені доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи.

Так, згідно п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 №879, проведення інвентаризації є обов'язковим у разі зміни матеріально відповідальних осіб, а також у разі зміни керівника колективу (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини його членів або на вимогу хоча б одного члена колективу (бригади) при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності (на день приймання-передачі справ) в обсязі активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні (т.1 а.с. 28-30).

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку зі звільненням продавця ОСОБА_1 інвентаризацію було проведено.

Так, розпорядженням №61 від 31.10.2016 про проведення передачі товарно-матеріальних цінностей з магазину №2 села Морозівка, було призначено комісію в складі головного бухгалтера ОСОБА_4, заступника головного бухгалтера ОСОБА_5, товарознавця ОСОБА_6 та продавця ОСОБА_1 Розпорядження передбачає проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей 31.10.2016 року (т.2 а.с.71).

Про передачу залишків товарно-матеріальних цінностей складено накладні, підписані членами комісії та відповідачкою ОСОБА_1 (т.2 а.с.62-69).

Згідно інвентаризаційного опису товарів, тари і грошових коштів у торгівлі від 31 жовтня 2016 року, після списання наявних товарно-матеріальних цінностей на склад, залишку товарно-матеріальних цінностей на суму нестачі не виявлено (т.2 а.с.72).

Наслідки інвентаризації оформлені протоколом інвентаризаційної комісії від 31.10.2016 року, з якого вбачається, що в магазині № 2 села Морозівка Брусилівського району виявлено нестачу товарів на суму 42058,08 гривень, облікованих за матеріально відповідальною особою ОСОБА_1 (т.2 а.с.73-74).

Згідно протоколу засідання правління Брусилівського РСТ від 04.11.2016, головою правління та членами правління затверджено акт інвентаризації від 31.10.2016 та акт документальної ревізії від 01.11.2016 по магазину №2 с. Морозівка. Визнано факт нестачі товарно-матеріальних цінностей у продавця ОСОБА_1 в сумі 42058,08 гривень (т.2 а.с.75-76).

Товарно-грошовим звітом №32 від 01.11.2016 підтверджується, що в магазині №2 , розташованому в селі Морозівка Брусилівського району 01.11.2016, виявлено нестачу в розмірі 42058,08 гривень. Звіт складений від імені відповідачки ОСОБА_1

Згідно акту результатів перевірки цінностей магазину ТПП с. Морозівка від 01.11.2016 та додатку №1 до акту документальної перевірки по магазину ТПП села Морозівка №2 вбачається, що за період звіту з 10.03.2016 по 31.10.2016 продавцем відписано товарів на склад РСТ на суму 21024,25 гривень. Існує нестача товарів в сумі 42058,08 гривень (а.с.11,12,13).

Відповідно до Акту документальної ревізії по магазину ТПП села Морозівка №2 від 01.11.2016, проведеною на підставі первинної бухгалтерської документації в магазині ТПП села Морозівка №2 за період з 10.03.2016 по 01.11.2016, встановлено, що з травня 2016 ОСОБА_1 почала нарощувати залишки товарів, замовляла більше товарів, виручку від продажу товарів здавала не в повному обсязі (а.с.9).

Згідно розпорядження №39 від 01.11.2016, виданого Головою правління Прохоренко С.К., ОСОБА_1 звільнена з роботи 01.11.2016 за власним бажанням (а.с.8).

Виходячи із наведеного, вбачається, що перед звільненням відповідачки 01.11.2016, позивач, як роботодавець, 31.10.2016 створив інвентаризаційну комісію та провів інвентаризацію із складанням відповідних документів, що підтверджують факт нестачі товарів на суму 42058,08 гривень. Таким чином, при звільненні матеріально відповідальної особи Брусилівським районним споживчим товариством дотримано норми чинного законодавства щодо обов'язковості проведення інвентаризації, в ході якої виявлено факт нестачі.

Крім того у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що позивачем не доведено її вину, під час проведення інвентаризації не встановлено яких саме товарів та матеріальних цінностей не вистачає та їх вартість, у зв'язку із чим неможливо встановити суму нанесеного матеріального збитку.

Зазначені доводи також спростовуються матеріалами справи.

Так, із пояснювальної записки ОСОБА_1 вбачається, що вона давала товари в борг жителям села. Таким чином остання визнала свої винні дії щодо допущення нестачі (т.1а.с.16).

Із пояснювальної записки ОСОБА_1 від 01.11.2016 та її розписки від 14.02.2017 вбачається, що вона визнала недостачу матеріальних цінностей на суму 42839,85грн, зобов'язалась її погасити до 15.12.2016 року та до 14.02.2016. Нестачу товарів в магазині пояснила тим, що товари давала в борг жителям села Морозівка Брусилівського району (а.с.16,17 т. 1).

Прибуткові касові ордера №3411 від 11.11.2016, №3562 від 28.11.2016, №1193 від 03.05.2017 та №1902 від 25.07.2017 свідчать, що ОСОБА_1 сплатила частину заборгованості в сумі 3793,34 гривні.

ОСОБА_1 була присутньою під час проведення документальної ревізії, перевірки матеріальних цінностей, інвентаризації, повністю погоджувалась з виявленою нестачею, її сумою, будь-яких зауважень не висловлювала, частково погасила заборгованість. Відсутність своєї вини ОСОБА_1 у судових засіданнях не спростувала.

Виходячи із наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності вини відповідача та розміру нанесеного збитку під час виконання трудових обов'язків та обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, а тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30.03.2018.

Головуючий: Судді: