Постанова

від 03.04.2018 по справі 2а-6243/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року

Київ

справа №2а-6243/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/3122/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник відповідача - Перепелюк О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2012 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року (судді: Старова Н.Е. (головуючий), Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі №2а-6243/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочнік" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочнік" (далі - позивач, ТОВ "Молочнік") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень №0004572203 від 28 грудня 2011 року, №0004582203 від 28 грудня 2011 року, №0000812205 від 21 березня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Молочнік" посилається на відсутність порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ПП Продторгсистема .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0004572203 від 28 грудня 2011 року, №0004582203 від 28 грудня 2011 року, №0000812205 від 21 березня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що господарські операції позивача з ПП Продторгсистема здійснювалися у межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, у зв'язку з чим, у податкового органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у період, що перевірявся.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Молочнік".

Касаційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права оскільки зважаючи на те, що суми податку на додану вартість, що включались у вартість товарів, не відносились ПП Продторгсистема до складу податкового зобов'язання у декларації з податку на додану вартість у перевіряємий період, що свідчить про відсутність у позивача джерела для збільшення податкового кредиту з ПДВ. Крім того, відповідач посилається на результати перевірки контрагента позивача, якою встановлено, що фінансово-господарська діяльність ПП Продторгсистема здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ним правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків, зважаючи на відсутність у контрагента основних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, невиконання обов'язку із подання податкової звітності.

ТОВ Молочнік надало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на відсутність у діях позивача протиправного діяння, що призвело до неналежного виконання вимог податкового законодавства. Так, ТОВ Молочнік заперечує проти доводів касаційної скарги, вказуючи на персоніфікований обов'язок платника податків сплачувати податки і збори та самостійно нести відповідальність за порушення податкового законодавства та посилається на рішення суду, яким не встановлено недійсність договору купівлі-продажу укладеного між позивачем та ПП Продторгсистема .

Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні, відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання ТОВ Молочнік вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Продторгсистема за січень-березень 2011 року, про що складено акт від 9 грудня 2011 року №326/22-03/37202012, яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду податку на додану вартість в жовтні 2011 року на загальну суму 317 462,00 грн та заниження податку на додану вартість на загальну суму 369 956,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 28 грудня 2011 року №0004572203, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 317 462,00 грн, №0004582203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 369 956,00 грн, та застосовано штрафні санкції - 1,00 грн та податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2012 року №0000812205, яким позивачу визначено штрафні санкції за платежем податок на додану вартість у розмірі 92 488,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Розв'язуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ТОВ Молочнік , суди попередніх інстанцій, досліджуючи первинні бухгалтерські документи позивача дійшли висновку, що господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку та у податковій звітності позивача, а надані докази цілком підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом, тому податковий кредит сформований правомірно.

Проте колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на те, що фактично судами не було досліджено реальність господарський операцій між позивачем та його контрагентом, зокрема, не було перевірено фактичне вчинення господарських операцій з придбання товарів, що пов'язані з рухом активів та зміною зобов'язань чи власного капіталу, не було встановлено за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентом, чи мав такий контрагент відповідну правоздатність у відповідній сфері діяльності, не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості щодо виконання суб'єктами господарювання договірних зобов'язань, як фактично не було оцінено і надані позивачем у підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи, зокрема, щодо належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів). Крім того, поза увагою судових інстанцій залишено дослідження транспортування придбаного товару.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи, врахували рішення ВАСУ у справі №К/9991/61937/12 (2а-6361/12/2670), яким задоволено касаційну скаргу ТОВ Молочнік та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2012 року, якою Державній податковій інспекції у Печерському районі м. Києва відмовлено в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 7-10/01/11 від 03.01.2011 року, висновки про недійсність якого лягли в основу спірних рішень, проте не дослідили реальності здійснення господарських операцій за таким правочином, що є вирішальним для вирішення даної справи.

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі № 2а-6243/12/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

..........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду