Рішення

від 05.04.2018 по справі 826/8280/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 квітня 2018 року № 826/8280/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сучасні технології енергозбереження до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сучасні технології енергозбереження (далі - ТОВ Сучасні технології енергозбереження , позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0932615147 та № 0942615147 від 31.03.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 06.03.2017 № 33/26-15-14-07-01-10/38388349 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Сучасні технології енергозбереження з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ Венера Інвестмент за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 р.р. є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність реально вчинених господарських операцій, первинні документи є юридично дефектними, що не дозволяє позивачу формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції, відтак висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України ухвалено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Сучасні технології енергозбереження з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ Венера Інвестмент за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 р.р., за результатами якої складено акт від 06.03.2017 р. № 33/26-15-14-07-01-10/38388349 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 419 030,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 437 137,00 грн., в т.ч. по періодах: в вересні 2015 р. на 27 970,00 грн., жовтні 2015 р. - 285 685,00 грн., листопаді 2015 р. - 80 856,00 грн., грудні 2015 р. - 42 626,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017:

№ 0932615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 546 421,25 грн. (за основним платежем - 437 137 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 109 284,25 грн.) та

№ 0942615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 419 030,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної фіскальної служби України від 01.06.2017 скаргу ТОВ Сучасні технології енергозбереження залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог законодавства та звернувся до суду з відповідним позовом.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували висновки відповідача про непідтвердження реальності здійснених господарських операцій із ТОВ Венера Інвестмент .

Судом встановлено, що між позивачем (замовник), з однієї сторони та ТОВ Венера Інвестмент (підрядник), з іншої сторони укладено договір про надання послуг № 28/08-15 від 28.08.2015 р.

У відповідності до п.п.1.1-1.5 цього договору підрядник зобов'язується виконати по завданню замовника наступні види послуг - поточний ремонт, очищення, промивка, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне обслуговування, антикорозійний захист, відновлення дебіту свердловин, ремонтно-відновлювальні роботи, очистка від накипу і відкладень, відновлення та відтворення працездатності: систем опалення та батарей; каналізаційних мереж та КНС; зливо приймальних мереж; котлів, котельного обладнання, теплообмінників та теплообмінного обладнання; свердловин; відстійників; та інше. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вище перелічені роботи. Забезпечення робіт обладнанням приймає на себе підрядник. Підрядник має право задіювати до виконання робіт субпідрядника без додаткового обмовлення із замовником. Підрядник несе всю відповідальність перед замовником за виконання робіт субпідрядником.

На підтвердження фактичного виконання зазначеного договору позивачем надано суду копії: актів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, платіжних доручень, податкових накладних, додаткових угод до вищевказаного договору, згідно яких визначено кінцеву ціну узгоджених робіт, які долучено до матеріалів справи (І і ІІ томи справи).

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що у вищезазначених документах - зазначено, зокрема, які види робіт (послуг) надано, що в свою чергу свідчить про здійснення господарської операції в межах господарської діяльності.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не наведено жодних посилань щодо несплати ним податку на додану вартість до бюджету, відтак, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність юридичної особи під час укладання та виконання договору.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано Податковим кодексом України (далі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідач не заперечує факту наявності права у контрагента позивача нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06. 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладено з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

В акті перевірки зазначено, що підставою для проведення перевірки, за результатами якої винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, слугувала ухвала слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 27.01.2017 № 756/1206/17-к винесена за клопотанням слідчого СВ ФР ДПІ в Оболонському районі міста Києва Бовкуна Є.А. в рамках кримінального провадження № 32016100050000044 від 01.06.2016, внесеного до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд звертає увагу, що слідчим СВ ФР ДПІ в Оболонському районі міста Києва Бовкуна Є.А. на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2017 р. (докази вручення містяться в матеріалах справи) як і відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 20.07. 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Адже самі по собі висновки контролюючих органів, викладені в акті перевірки не підкріплені належними доказами, щодо недобросовісності контрагента без встановлення зв'язку цього факту із зловживаннями Товариства не можуть бути підставою для визнання необґрунтованою податкової вигоди останнього.

Також суд відхиляє посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016 р. у справі № 761/31309/16-к, яким визнано винною ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. Цим вироком встановлено факт придбання ОСОБА_2 підприємств без наміру провадити реальну господарську діяльність, а виключно з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб. При цьому, суд звертає увагу, що в акті перевірки наведено лише окремі цитати із зазначеного вироку.

На час здійснення спірної операції на адресу позивача керівником ТОВ Венера Інвестмент значилась ОСОБА_3 підписом якої засвідчено від імені ТОВ Венера Інвестмент договір про надання послуг № 28/08-15 від 28.08.2015 р. та інші первинні документи. А відтак, наведена інформація щодо ОСОБА_2, не підкріплена належними доказами, не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та цим постачальником.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справах №813/1766/17, №802/1853/16-а.

Підсумовуючи наведене, суд відзначає, що висновки відповідача мають характер припущень та не підтверджені належними та допустимими доказами, ураховуючи, що обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення згідно із ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07.09. 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статей 72, 73 Кодексу адміністративного судочинства України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на невірність висновку відповідача про порушення позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Сучасні технології енергозбереження задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0932615147 та № 0942615147 від 31.03.2017 р.

3. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38388349, адреса: 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 37) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 481,77 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 77 коп.) 77 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС у м. КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39468697, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович