Постанова

від 19.03.2018 по справі 904/9530/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа№ 904/9530/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Добрицькій В.С.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг

Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро ,

першого заступника прокурора Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017

у справі № 904/9530/16 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади

до: 1. Дніпропетровської міської ради,

2. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Сервіс Плюс ,

4. Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Верховна Рада України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3: ОСОБА_4,

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (далі - ДП НДТІ ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку), Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Сервіс Плюс (далі - ТОВ Терра Сервіс Плюс ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро (далі - ТОВ Інвестдніпро ) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27 із змінами, внесеними рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.01.2013 № 17/31 Про надання згоди на прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна по вул. Писаржевського, 1А ;

- визнання незаконним та скасування наказу Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 21.02.2013 № 27 про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури;

- витребування у Дніпропетровської міської ради 94/100 будівлі лабораторно-побутового корпусу (корпус громадського харчування) літ. В-4, загальною площею 3 059,3 кв.м., розташованого по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106707912101) та повернення її державі в особі КМУ, шляхом передачі у господарське відання ДП НДТІ ;

- витребування у ТОВ Інвестдніпро частини нежитлового приміщення №1 загальною площею 189,6 кв.м. на першому поверсі будівлі лабораторно-побутового корпусу (корпус громадського харчування) літ. В-4, загальною площею 3 059,3 кв.м. по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106707912101), що складає 6/100 зазначеної будівлі літ. В-4 та повернення її державі в особі КМУ, шляхом передачі у господарське відання ДП НДТІ ;

- витребування від ТОВ Терра Сервіс Плюс будівлі виробничого корпусу №1 (спортивно-оздоровчий корпус) літ. П-1, загальною площею 3624,6 кв.м. по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106710812101) та повернення її державі в особі КМУ шляхом передачі у господарське відання ДП НДТІ .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 матеріали позовної заяви №904/9530/16 були направлені за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 904/9530/16 позов задоволено частково; визнано незаконним та скасовано рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27 із змінами, внесеними рішенням цієї ж ради від 30.01.2013 № 17/31 Про надання згоди на прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна по вул. Писаржевського, 1А , визнано незаконним та скасовано наказ Агентства держмайна України від 21.02.2013 № 27 про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури; витребувано у ДМР 94/100 будівлі лабораторно-побутового корпусу (корпус громадського харчування) літ. В-4, загальною площею 3059,3 кв.м., розташованого по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро та повернуто її державі в особі КМУ шляхом передачі у господарське відання ДП НДТІ ; у задоволенні решти вимог відмовлено, стягнуто з ДП НДТІ та Мінекономрозвитку на користь Прокуратури Дніпропетровської області по 126 638,37 грн судового збору з кожного.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що Агентство держмайна України, видаючи наказ, а ДП НДТІ , звертаючись до Дніпропетровської міської ради з відповідним листом, діяли в порушення права власності держави, оскільки спірне майно не підлягало приватизації та не могло бути передано у комунальну власність без відповідної згоди Кабінету Міністрів України. Враховуючи те, що реальної зміни функціонального призначення будівель не проводилось, а наказом Агентства лише змінено їх назви, суд, з посиланням на частину другу статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та частину дев'яту статті 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності , дійшов висновку про незаконність наказу Агентства та рішень органу місцевого самоврядування. Разом з тим, суд не визнав підставними вимоги про витребування спірного майна у відповідача-3 та відповідача-4 на користь держави та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, керувався правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства , в якому вказується, що незаконність дій з боку публічного органу при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої сторони. Також відмова суду ґрунтується на положенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вказує, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів .

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ Інвестдніпро звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення частково та прийняти у скасованій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Скарга мотивована відсутністю підстав для скасування рішень міської ради та наказу голови Агентства держмайна України від 21.02.2013; визнаючи незаконними прийняті органом місцевого самоврядування рішення, суд не обґрунтував всупереч яким нормам закону діяла рада та дійшов помилкового висновку про порушення прав позивачів цими рішеннями; визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27 із змінами, внесеними рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.01.2013 № 17/31 є невірно обраним позивачами способом захисту своїх прав; визнання судом наказу Агентства держмайна України від 21.02.2013 таким, що виданий без відповідного дотримання процедури зміни цільового призначення приміщень ґрунтується на припущеннях. Також апелянт не погодився з висновками суду про поновлення Кабінету Міністрів України строку позовної давності, оскільки обставинами справи доводиться його обізнаність щодо своїх майнових прав.

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП НДТІ , не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Як зазначає прокурор, приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд порушив норми процесуального та матеріального права, поклавши в основу рішення висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи. На його думку, користуючись практикою Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства , як джерелом права, виходячи з положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог в частині витребування у відповідачів -3, -4 спірного майна, оскільки висновки, викладені у рішенні по справі, що розглядалася ЄСПЛ, не можуть бути формальним приводом для прийняття аналогічного рішення. До того ж, елементом дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обгрунтованої компенсації, проте судом не було враховано, що відповідачі 3, -4 не позбавлені можливості реалізувати своє право на таку компенсацію у зв'язку з витребуванням у них об'єктів державної власності.

Крім того, з апеляційною скаргою на рішення суду звернувся ОСОБА_6, який просить скасувати його в частині визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27 зі змінами, внесеними рішенням ради від 30.01.2013 № 17/31 та в частині визнання незаконним та скасування наказу Агентства держмайна України від 21.02.2013 № 27 про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури та постановити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

У скарзі ОСОБА_6 наголошує на тому, що він не був стороною у справі № 904/9530/16, проте суд, приймаючи рішення, вирішив питання про його права та обов'язки як голови Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном. Апелянт вказав на відсутність підстав для визнання незаконними наказу Агентства держмайна України від 21.02.2013 №27 та рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27, зі змінами, внесеними рішенням від 30.01.2013 №17/31, які на його думку, прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ Інвестдніпро , першого заступника прокурора Дніпропетровської області та ОСОБА_6 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №904/9530/16 та прийнято їх до спільного розгляду, а ухвалою від 02.02.2018 - розгляд апеляційних скарг призначено на 19.02.2018 для розгляду по суті.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від першого заступника прокурора Дніпропетровської області 26.01.2018 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_6, а 01.02.2018 - відзиви на апеляційні скарги ТОВ Інвестдніпро та ОСОБА_6

01.02.2018 від ТОВ Терра Сервіс Плюс та ТОВ Інвестдніпро - надійшли відзиви на апеляційну скаргу прокурора.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 провадження у справі №904/9530/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на підставі п.3 ч.1 ст.234 ГПК України закрито.

В судовому засіданні 19.02.2018, 12.03.2018 судом оголошувались перерви до 12.03.2018 та 19.03.2018 відповідно.

В судовому засіданні 19.03.2018 відповідною ухвалою суду представникові відповідача-4 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, яке вмотивоване поданням ОСОБА_6 касаційної скарги до Верховного Суду на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, якою провадження у справі №904/9530/16 за поданою ним скаргою на підставі п.3 ч.1 ст.234 ГПК України закрито.

В судовому засіданні 19.03.2018 прокурор, представники позивачів вимоги апеляційної скарги, поданої першим заступником прокурора Дніпропетровської області підтримали, просили її задовольнити, а рішення суду скасувати в тій частині, в якій прокуророві відмовлено у задоволенні позову та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Проти вимог апеляційної скарги ТОВ Інвестдніпро представники позивачів, прокурор заперечили, просили залишити таку без задоволення, вказуючи на безпідставність її доводів.

Представник відповідача-3 та відповідача-4 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги ТОВ Інвестдніпро підтримав у повному обсязі, просив скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати в частині, якою вимоги прокурора задоволено та постановити в цій частині нове рішення про відмову в позові. Проти доводів апеляційної скарги прокурора заперечив, просив у задоволенні скарги останнього відмовити повністю, а рішення в частині, в якій прокуророві відмовлено у задоволенні вимог - залишити без змін.

Представники відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційних скарг за відсутності представників вищевказаних осіб, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

19.03.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників скаржників, позивачів та відповідача-3, відповідача-4, дослідивши докази у справі, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про обґрунтованість апеляційної скарги прокурора та наявність підстав для її задоволення, водночас, зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги ТОВ Інвестдніпро , з огляду на наступне.

Державне підприємство Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (код 05757883) у відповідності до Додатку №1 до Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації є підприємством, що не підлягає приватизації.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 №1734 Про затвердження Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави Державне підприємство Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади включено до вказаного Переліку.

Згідно п.1.1 розділу 1 Статуту, затвердженого наказом Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном № 53 від 28.03.2012, підприємство засноване на державній власності та входить до сфери управління Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, правонаступником якого з 23.03.2014 є Міністерство економічного розвитку і торгівлі об'єктами державної власності.

Згідно п.1.4 Статуту, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому діючим законодавством України (п.4.4 Статуту).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником об'єктів нерухомого майна ДП НДТІ , розташованого за адресою: вул. Писаржевського, 1а, м.Дніпро, які складаються з корпусу фізичних методів досліджень літ. Б-3, головного лабораторного корпусу літ. Г-3, виробничого корпусу №1 літ. П, лабораторно-побутового корпусу літ. В-4, будівлі-переходу №2 літ. П, складів літ. Х, Ц, И, складів літ. Є-1, Є(1)-1, будівлі холодильної станції літ. Ж-2, водосховища літ. Ш, гаражу літ.К, будівлі побутових приміщень літ. У, будівлі насосної літ. Я є держава в особі Верховної Ради України, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ №410299, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 29.05.2006.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.08.2012 ДП НДТІ в особі директора Горгуля С.І. звернулось до Дніпропетровської міської ради з листом № Д/726, в якому, посилаючись на зменшення кількості замовлень, недостатню затребуваність підприємства трубною галуззю України, відсутністю джерел для фінансування, утримання майна, відсутністю можливості використання приміщень у виробничих цілях та необхідності зниження витрат на виробництво, просило розглянути питання щодо можливості прийняття в комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська приміщень виробничого та лабораторно-побутового корпуса ДП НДТІ загальною площею 6904,3 кв.м., які знаходяться у державній власності та розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, 1а.

12.09.2012, на підставі вищевказаного листа ДП НДТІ , Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 23/27 Про надання згоди на прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна по вул. Писаржевського, 1А .

Пунктом 3 цього рішення передбачено, що комісія з питань прийняття об'єктів у комунальну власність територіальної громади міста здійснює дії щодо підписання акта приймання-передачі на об'єкти нерухомого майна (п.1 цього рішення) після отримання згоди від Кабінету Міністрів України.

З Додатку до рішення Дніпропетрвської міської ради від 12.09.2012 №23/27 вбачається, що до Переліку об'єктів нерухомого майна, яке передається з державної у комунальну власність громади міста включено: лабораторно-побутовий корпус, будівлю виробничого корпусу та приміщення громадської оборони, що розташовані за адресою: вул. Писаржевського, 1А.

Протягом червня - жовтня 2012 року головою Агентства держмайна України було затверджено Переліки майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП НДТІ , до якого віднесено виробничий корпус 1 (інвентарний номер 01/0089) та лабораторно-побутовий корпус (інвентарний номер 01/0089/А).

Згідно пункту 3 Положення про Державне Агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №451/2011, основними завданнями Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Відповідно до Указу Президента України від 31.05.2011 № 634/2011 (із змінами та доповненнями) Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є правонаступником Міністерства промислової політики України в частині формування та реалізації промислової політики та здійснює повноваження у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Указом Президента України від 24.12.2012 №726/12 утворено Міністерство промислової політики України шляхом реорганізації Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Указом Президента України від 19.07.2013 №389/2013 встановлено, що Міністерство промислової політики України є правонаступником Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, що реорганізується.

Постановою КМУ від 23.03.2014 №94 реорганізовано Міністерство промислової політики шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Отже, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України є правонаступником Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

13.11.2012 на засіданні Науково-технічної ради ДП НДТІ (протокол №5 від 13.11.2012) з метою раціонального використання площ за іншим призначенням, за результатами обґрунтування внесення змін до Переліку майна ДП НДТІ було вирішено за доцільне перейменувати лабораторно-побутовий корпус на корпус громадського харчування, а виробничий корпус №1 - на спортивно-оздоровчий корпус (а.с.67-69 т.1).

Одночасно Головою Агентства держмайна України було внесено та затверджено зміни до Переліку, а саме, змінено назву вказаних об'єктів: лабораторно-побутовий корпус літ. В-4 (інвентарний номер 01/0089/А) - на об'єкт громадського харчування, а будівлю виробничого корпусу (інвентарний номер 01/0089) - на спортивно-оздоровчий корпус, що підтверджується копією внесених змін до Переліку майна станом на 13.11.2012.

10.12.2012 Агентство держмайна України листом вих. №12/3-1-561 повідомило ДП НДТІ про позитивне вирішення питання, порушеного у листі від 23.11.2012 №Д/980 щодо затвердження змін до Переліку майна, що не включається до складу ЦМК, яке не підлягає приватизації ДП НДТІ , (виведення об'єктів: лабораторно-побутового комплексу літ. В-4, (інвентарний номер 01/0089/А) та будівлі виробничого корпусу (інвентарний номер 01/0089)), а також затвердження змін до Переліку майна, що не включається до складу ЦМК, яке не підлягає приватизації ДП НДТІ (введення об'єктів: корпусу громадського харчування, інвентарний номер 01/0089/А та спортивно-оздоровчого корпусу, інвентарний номер 01/0089 станом на 13.11.2012 (а.с.70-71 т.1),

30.01.2013 за результатами розгляду листа ДП НДТІ від 14.12.2012 (вх.№ 11/2463) Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 17/31 Про внесення змін до рішення 23/27 "Про надання згоди на прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна по вул. Писаржевського, 1А та внесено зміни до Переліку об'єктів нерухомого майна, яке передається з державної у комунальну власність територіальної громади, у новій редакції (Додаток).

Згідно Додатку до рішення Дніпропетровської міської ради від 30.01.2013 №17/31 до Переліку майна, яке передається з державної у комунальну власність територіальної громади міста включено корпус громадського харчування, спортивно-оздоровчий корпус та приміщення громадської оборони, які знаходяться за адресою: вул. Писаржевського, 1А (а.с.72-73 т.1).

11.02.2013 ДП НДТІ звернулось до Агентства держмайна України з листом вих. № Д/92-1 щодо передачі державного нерухомого майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, а саме: корпусу громадського харчування та спортивно-оздоровчого корпусу, розташованого за адресою: вул. Писаржевського,1А у м.Дніпропетровськ, до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, долучивши до листа вищевказані рішення Дніпропетровської міської ради №23/27 від 12.09.2012 та №17/31 від 30.01.2013, техніко-економічне обґрунтування, технічні паспорти на ці об'єкти.

21.02.2013 головою Агентства держмайна України було видано наказ № 27 Про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури , відповідно до пункту 1.1 директору ДП НДТІ доручено здійснити передачу вищевказаних об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська об'єкти, які перебувають на балансі підприємства шляхом оформлення акту приймання-передачі (а.с.76 т. 1).

На підставі актів приймання-передачі від 22.02.2013 об'єкти нерухомого майна (корпус громадського харчування, літ.В-4 та спортивно-оздоровчий комплекс, літ.П-1) по вул. Писаржевського, 1А передано з державної у комунальну власність на баланс Комунального підприємства Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця Дніпропетровської міської ради (а.с.77-90 т.1).

Місцевим господарським судом також встановлено, що 29.10.2014 рішенням Дніпропетровської міської ради № 7/56 Про включення об'єктів до Переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом аукціону спірні об'єкти нерухомості були включені до вказаного Переліку (а.с. 92-97 т.1).

19.01.2015 директором Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення ДМР було видано наказ Про проведення аукціону з продажу об'єктів нерухомого майна , згідно якого для проведення продажу об'єктів нерухомого майна було включено групу інвентарних об'єктів: нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 3 624,6 кв.м. та нежитлову будівлю В-4 загальною площею 189,6 кв.м. за адресою: вул. Писаржевського, 1А.

Як свідчать матеріали справи, за умовами договору купівлі-продажу №176/А від 23.02.2015 Департамент корпоративних прав та правового забезпечення ДМР, який діє від імені Дніпропетровської міської ради (в тексті договору - продавець) передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро (в тексті договору - покупець) придбало у власність частину нежитлового приміщення №1, а саме: поз. 7-17, загальною площею 189,6 кв.м., нежитлове приміщення №1 на першому поверсі нежитлової будівлі літ. В-4, загальною площею 3059,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, буд.1А, що складає 6/100 часток вищезазначеної нежитлової будівлі літ.В-4 (а.с.103-108 т.1).

27.03.2015 сторонами вищевказаного договору було укладено додатковий договір, згідно п.1 якого його підписанням сторони підтвердили настання відкладальної умови щодо набуття покупцем права власності на об'єкт приватизації після виконання ним своїх зобов'язань за цим договором (а.с.114-115 т.1).

19.04.2016 між ТОВ Інвестдніпро (в тексті договору - продавець) та ТОВ Терра Сервіс Плюс (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі зі спорудами, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти у власність об'єкт нерухомого майна - будівлю, спортивно-оздоровчий комплекс, нежитлова будівля літ. П-1, під П-1 два підвали; прибудови, вентиляційні шахти, загальна площа 3 624,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, буд.1А та сплатити за нього ціну його продажу відповідно до умов, визначених цим договором і виконати визначені в Договорі умови (а.с.116-118 т.1).

22.04.2016 ТОВ Терра Сервіс Плюс придбане за вищевказаним договором нерухоме майно передало в іпотеку на підставі Іпотечного договору ОСОБА_4 в забезпечення виконання перед останньою зобов'язань за договором №12/04-16 про надання поворотної фінансової допомоги від 12.04.2016. (а.с.119-126 т.1).

Станом на час виникнення спору відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта №55175062 від 15.03.2016, власниками нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, 1А є:

-За реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1067108120101, об'єкт нерухомого майна - будівля, спортивно-оздоровчий комплекс загальною площею 3 624,6 кв.м. - ТОВ Інвестдніпро , код ЄДРПОУ 39479735, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 146, виданий 23.02.2015, Додатковий договір до договору купівлі-продажу №175/А, серія та номер: 202, виданий 27.03.2015, форма власності - приватна, розмір частки -1;

-За реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 106707912101, об'єкт нерухомого майна - будівля, корпус громадського харчування загальною площею 3 059,3 кв.м. - ТОВ Інвестдніпро , код ЄДРПОУ 39479735, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 147, виданий 23.02.2015, Додатковий договір до договору купівлі-продажу №176/А, серія та номер:203, виданий 27.03.2015, форма власності - приватна, розмір частки -6/100 (тобто 189,6 кв.м.), додаткові відомості: частина нежитлового приміщення №1, а саме: поз.7-17, загальною площею 189,6 кв.м., а також

- Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, код ЄДРПОУ 26510514, підстава виникнення права власності: протокол, серія та номер 12, виданий 20.01.2014, видавник ТОВ ТУЛС ; рішення, серія та номер: 15/47, виданий 29.01.2014, видавник: Дніпропетровська міська рада; форма власності - комунальна, розмір частки - 94/100.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що передача Державним підприємством НДТІ об'єктів нерухомості, що належать державі у власність територіальної громади м. Дніпро на підставі протиправного наказу Агентства держмайна України, а також подальше їх відчуження міською радою у власність юридичних осіб, всупереч встановленого законом порядку, порушує майнові інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України щодо розпорядження майном. Оскільки спірне майно вибуло з власності держави поза її волею, прокурор вважає наявними підстави для його витребування у ТОВ Інвестдніпро та ТОВ Терра Сервіс Плюс . Наводячи поважність причин пропуску строку позовної давності, прокурор повідомив, що про існування оскаржуваних рішень ради, наказу Агентства, та допущені порушення закону під час набуття міською радою права власності на споруди виробничого та лабораторно-побутового корпусів по вул. Писаржевського,1А у м. Дніпро прокуратурі області стало відомо лише в червні 2016 року, під час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016040000000490 відносно службових осіб Дніпропетровської міської ради за фактом відчуження вказаного майна.

Аналогічні за змістом пояснення на підтримання апеляційної скарги прокурора висловив і представник Кабінету Міністрів України. В доповнення клопотання, поданого суду першої інстанції про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності додав, що до позивача, як органу, уповноваженого управляти державним майном не надходило ніяких звернень щодо передачі спірного майна з державної у комунальну власність, відповідних рішень Кабінетом Міністрів України з цього приводу не приймалось.

Таким чином, прокурор стверджує, що рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 № 23/27, зі змінами внесеними рішенням від 30.01.2013 № 13/31, наказ Агентства держмайна України від 21.02.2013 № 27 є незаконними та підлягають скасуванню, внаслідок чого є підстави для витребування у Дніпропетровської міської ради, ТОВ Інвестдніпро та ТОВ Терра Сервіс Плюс спірних об'єктів нерухомості.

В свою чергу відповідачі-3, -4 позов не визнали, в заперечення такого зазначали, що вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень міської ради є невірно обраним способом захисту прав позивача; крім того, рішення ДМР від 12.09.2012 №23/27 не було фактично виконаним, а відтак не створило юридичних наслідків у вигляді переходу права державної власності на об'єкти нерухомого майна, на пленарному засіданні ради від 30.01.2013 фактично вирішувалось питання про надання згоди на прийняття з державної у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури, яке відноситься до компетенції та повноважень ради; крім цього відзначили, що ініціатива такої передачі виходила від самого ДП НДТІ , як балансоутримувача, що відповідає вимогам ст.4-1 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності ; відсутні підстави щодо витребування майна у ДМР, оскільки держава як власник майна в особі Агентства як свого органу, уповноваженого здійснювати управління держмайном, затвердила зміну цільового та функціонального призначення об'єктів нерухомого майна; правові підстави для витребування позивачами майна відсутні, так як відповідачі-3, -4 є добросовісними набувачами, які придбали спірне майно у законний спосіб, на відповідній правовій підставі.

Крім того, відповідачі-3, -4 вказували на ту обставину, що прокурором та позивачами пропущено строк позовної давності для звернення за захистом порушеного права, а Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро у зв'язку з цим в ході розгляду справи суду першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності, вмотивовану обізнаністю Кабінету Міністрів України про стан своїх майнових прав.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Дніпропетровської міської ради із внесеними до нього в подальшому змінами, а також наказу Агентства держмайна України від 21.02.2013 з огляду на наступне.

У відповідності до статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.

Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 статті 321 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

За приписами частини 1 статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Статтею 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч.2 статті 145 ГК України).

Отже, право господарського відання є обмеженим речовим правом, суб'єктам якого повноваження володіння, користування та розпорядження майном належить не в повному обсязі, а в межах встановлених чинним законодавством і власником.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно з частиною 9 статті 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Пунктом 8 Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №451/2011 в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу визначено, що Агентство в межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції України та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Агентства держмайна України.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Агентством держмайна України в листопаді 2012 році, в порушення вищенаведених законодавчих положень, було затверджено Переліки майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП НДТІ , до яких віднесено виробничий та лабораторно-побутовий корпуси та змінено назву цих об'єктів, а саме, лабораторно-побутового корпусу літ. В-4, інв. №01/0089А - на об'єкт громадського харчування з тим же інвентарним № 01/0089А, а будівлі виробничого корпусу, інвентарний №01/0089 - на спортивно-оздоровчий корпус №01/0089.

При цьому, як правильно відзначив суд першої інстанції, реальної зміни функціонального призначення зазначених об'єктів нерухомості не здійснювалось.

Відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011, роботи з реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту є будівельними роботами, право на здійснення яких отримується відповідно до статей 7, 34, 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Як стверджує представник позивача, ДП НДТІ з таким питанням до органів архітектурно-будівельного контролю для отримання дозволу на проведення реконструкції зазначених об'єктів або введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту не зверталось. Рішення про проведення реконструкції лабораторно-побутового та виробничого корпусів Агентством держмайна України, як органом управління державного підприємства, не приймалось.

Отже, зміна назви вказаних об'єктів без фактичної зміни їх цільового та функціонального призначення (проведення реконструкції, переобладнання) стала приводом для безпідставної зміни у балансових та інвентарних відомостях підприємства їх функціонального призначення з об'єктів виробництва на об'єкти соціальної інфраструктури.

В обґрунтування відсутності підстав для визнання наказу Агентства від 21.02.2013 №27 незаконним, ТОВ Інвестдніпро посилається на те, що норми діючого законодавства не передбачають імперативних заборон щодо способів зміни функціонального призначення речі, а тому держава, як власник спірного майна, в особі органу, уповноваженого здійснювати управління державним майном, затвердила зміну функціонального призначення належних їй об'єктів нерухомості, яка була проведена та ініційована державним підприємством у спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Однак, з такими твердженнями апелянта суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає, що такі првильності висновків суду першої інстнації не спростовують.

Так, аудиторським звітом позапланового внутрішнього аудиту ДП НДТІ від 12.04.2016 №5202-03/4 встановлено, що дійсне призначення об'єктів не відповідає призначенню, заявленому в експлікаціях Технічних паспортів на спірні об'єкти нерухомого майна, виготовлених КП ДМБТІ ДОР 28.01.2012 та 28.01.2013.

У вищевказаному звіті відображено, що в місцях розташування спортивної та тренувальної залів, масажних кабінетів, кабінетів ароматерапії фактично знаходяться зруйновані виробничі приміщення, приміщення художньої бібліотеки та лабораторні приміщення у неналежному стані (а.с.127-149 т.1).

Наведене, крім того, підтверджується актом огляду приміщень від 16.03.2016, складеним комісією ДП НДТІ у присутності представників Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, зі змісту якого слідує, що за результатами огляду приміщень спортивно-оздоровчого корпусу та корпусу громадського харчування за адресою: вул. Писаржевського,1А встановлено невідповідність дійсного призначення вказаних приміщень заявленому в експлікаціях технічних паспортів (а.с.150-153 т.1).

Судова колегія звертає увагу, що згідно п. 4.9 Статуту ДП НДТІ підприємству надано право передавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, інше нерухоме майно, яке за ним закріплене за попередньою згодою Агентства держмайна України та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Таким чином, підприємство, маючи у своєму господарському віданні державне майно, не позбавлене раціонально його використовувати, за умови погодження таких дій з Агентством, а тому для реалізації свого права, передбаченого Статутом, необхідності у перейменуванні об'єктів нерухомого майна, що підлягає передачі в оренду, не було.

Варто також зауважити, що з протоколу порядку денного засідання Науково-технічної ради ДП НДТІ №5 від 13.11.2012 слідує, що радою було прийнято до відома інформацію, викладену в Обгрунтуванні внесення змін до Переліку майна Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади , в якому зазначається, що подальше перейменування дозволить ДП НДТІ отримувати додаткові кошти, збільшити дохідну частину підприємства за умови здавання в оренду цих приміщень (а.с.68 т.1).

Проте, обставинами справи спростовується дійсність намірів Підприємства надавати спірні будівлі в оренду, адже Державне підприємство НДТІ висловило свою пропозицію Дніпропетровській міській раді щодо передачі виробничого та лабораторно-побутового корпусів у комунальну власність значно раніше - 12.09.2012, коли майно ще не було віднесено до об'єктів соціальної інфраструктури .

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про наявність обставин, що зумовлювали необхідність зміни функціонального призначення будівель, як і доказів щодо вжиття ДП НДТІ та Агентством заходів, спрямованих на це, та зважаючи на доведеність прокурором факту видачі наказу Агентства без відповідного дотримання процедури зміни цільового призначення будівель та приміщень в них, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність такого наказу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 2, 4 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , передача з державної у комунальну власність цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Статтею 3 цього ж Закону визначено, що ініціатива щодо передачі об'єктів права державної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно.

Згідно з пунктом 51 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Статтею 6 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності визначено, що передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. У разі передачі об'єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об'єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об'єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.

Частина 5 статті 7 цього Закону передбачає, що передача об'єктів права державної та комунальної власності оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії.

Згідно частини 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 10 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою.

Таким чином, Закон України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності пов'язує перехід об'єктів права державної власності у комунальну з такою обов'язковою обставиною як відповідне волевиявлення на зазначену передачу суб'єкта комунальної власності.

Оскільки ДП НДТІ не є органом, наділеним повноваженнями щодо ініціювання питання про передачу об'єктів з державної до комунальної власності, Агентством державного майна України наказ про ініціювання такої передачі не виносився, а Кабінетом Міністрів України рішення з зазначеного питання не приймалось, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення Дніпропетровської міської ради №23/27 від 12.09.2012 зі змінами, внесеними рішенням цієї ж ради №17/31від 30.01.2013 про прийняття до комунальної власності державного майна винесене за відсутності звернення відповідного органу та згоди Кабінету Міністрів України.

Зважаючи на вищевикладене, прийняті органом місцевого самоврядування та Агентством держмайна України рішення про передачу та прийняття з державної власності у комунальну власність спірного нерухомого майна, без погодження з Кабінетом Міністрів України, який здійснює від імені держави функції власника майна, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 321 Цивільного коедксу України, та в розумінні норми ч.1 статті 393 Цивільного кодексу України порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення Дніпропетровської міської ради та наказ Агентства держмайна України підлягають визнанню незаконними та скасуванню в судовому порядку, є правильними та вмотивованими.

За приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки, Дніпропетровською міською радою набуто державне майно без достатньої правової підстави, у зв'язку з прийняттям рішень, що не ґрунтувались на дійсних обставинах, внаслідок незаконного наказу Агентства держмайна України та безпідставного звернення ДП НДТІ про передачу майна у комунальну власність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості вимог про витребування такого майна у міської ради, а позовні вимоги прокурора в цій частині визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Між тим, судова колегія не погоджується з висновком суду про безпідставність позовної вимоги щодо витребування спірного майна на користь держави у ТОВ Інвестдніпро та ТОВ Терра Інвест Сервіс , у зв'язку з чим вважає, що в цій частині рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню, зважаючи на наступне.

Згідно зі статтями 387, 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається, а також має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 3 статті 388 цього ж Кодексу якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За приписами частини 1 статті 388 Цивільного Кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на те, що спірні об'єкти нерухомості вибули із володіння держави поза її волею, заявлений прокурором позов до добросовісних набувачів про витребування спірного майна у відповідності до статті 388 Цивільного кодексу України є правомірним, а вимоги обґрунтованими та підставними.

Відтак, колегія суддів поділяє позицію прокурора стосовно того, що витребування спірного майна на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з володіння ТОВ Інвестдніпро та ТОВ Терра Інвест Сервіс відповідає критерію законності, оскільки витребування з власності останніх спірного майна здійснюється за приписами вищенаведеної норми, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. Прийняття рішення про передачу у приватну власність окремим суб'єктам господарювання об'єктів державної власності фактично позбавляє державу в особі Кабінету Міністрів України можливості володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, яке закріплено за ДП НДТІ на праві господарського відання.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову про витребування спірного майна у відповідача-3 та відповідача-4, суд керувався правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні від 24.06.2003 №44277/98 Стретч проти Сполученого Королівства , в якому наголошується, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що у разі, якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Разом з тим, відмова ґрунтується на положенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вказує, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів .

В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що відповідачем-3 спірні приміщення були придбані на законних підставах у Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської ради за відплатними договорами купівлі-продажу від 23.02.2015 № 175/А та № 176/А, а ТОВ Терра Інвест Сервіс , у свою чергу, придбало це майно у ТОВ Інвестдніпро за договором купівлі-продажу від 19.04.2016, відтак, відчуження органом місцевого самоврядування майна, яке перебуває у комунальній власності, не створює умов для його витребування у добросовісних набувачів майна з огляду на волевиявлення ради на вчинення відповідної дії, висловленої у своєму рішенні.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що уклавши дані правочини, відповідачі-3,4 мали право розумно очікувати, що орган місцевої влади та орган державної влади володіли компетенцію на прийняття зазначених вище рішень, а тому, незалежно від надання оцінки законності діям публічних органів вимоги про витребування у ТОВ Інвестдніпро та ТОВ Терра Інвест Сервіс майна передбачає непропорційне втручання у право вказаних осіб на мирне володіння своїм майном, оскільки відносини прав, які виникли внаслідок дії органу влади не повинні змінюватись навіть в разі визнання незаконними таких дій.

Проте, з такими висновками судова колегія не погоджується та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Стретч проти Сполученого королівства заявник (Майкл Стретч) вбачав порушення свого права на мирне володіння майном у запереченнях органу публічної влади його прав на продовження дії строку договору оренди земельної ділянки. Відповідний орган публічної влади посилався на те, що умова договору оренди про продовження строку його дії на той самий термін є нікчемною, а орган публічної влади, укладаючи договір на новий термін, діяв з перевищенням повноважень.

Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначивши про те, що при здійсненні будь-якого втручання має дотримуватись справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту прав особи (пункт 37). Ніщо не вказує на те, що місцевий орган влади діяв всупереч суспільним інтересам, коли в зазначений спосіб розпоряджався майном, або що реалізація договірної умови про продовження строку оренди могла б завдати шкоди інтересам тієї чи іншої особи (пункт 39). З огляду на вказане, Європейський суд з прав людини встановив непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном (пункт 41).

Таким чином, Європейський суд у справі Стретч проти Сполученого королівства не висловлював позицію стосовно того, що за будь-яких обставин, наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи.

Натомість, з урахуванням конкретних обставин справи, застосовуючи принцип справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами, суд має дійти висновку про порушення у відповідних правовідносинах.

Отже, виходячи з вищенаведеного наведеного, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка саме законним шляхом добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власнсість , поведінка особи, з власнсості якої це майно витребовується.

Так, законно набути право приватної власності на спірне нерухоме майно із державної власності не могла ані юридична, ані фізична особа, в тому числі і відповідачі, з огляду на приписи частини 9 статті 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності .

Варто зауважити, що відповідачі-3, -4 набули таке право власності у спосіб, який лише за формальними ознаками має вигляд законного, оскільки спірним об'єктам нерухомого майна було надано статус об'єктів соціальної інфраструктури , в дійсності ж це майно не підлягало приватизації та передачі з державної у комунальну власність без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, викладеними у скарзі про те, що суд, постановляючи рішення, не перевірив достатності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, та не врахував, що повернення спірного нерухомого майна безумовно становить суспільний інтерес з огляду на стратегічне значення Інституту для економіки та безпеки держави, який був спроектований і побудований як цілісний майновий комплекс, до складу якого входять виробничі, лабораторно-побутовий, адміністративні корпуси та дослідний завод, в яких передбачені необхідні комунікації, спеціальні технічні споруди (відстійники, резервуари, насосні та трансформаторні станції, мостові крани), додаткові приміщення для установки та обслуговування виробничого, дослідного та випробувального обладнання, а крім того, знаходження у підвальному приміщенні виробничого корпусу №1 одного з найбільших бомбосховищ міста Дніпро, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №4331/4332-16 від 09.09.2016, проведеної у кримінальному провадженні 4201604000000090, копія якої наявна в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції находить підставними доводи та зауважує, що застосовуючи рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства , суд критерії правомірності втручання у мирне володіння майном дослідив не в повній мірі, та не врахував, що незаконні рішення органу державної влади та місцевого самоврядування не можуть мати наслідком надання ознак правомірності використання особою майна всупереч прямих законодавчих заборон, які вжиті в інтересах суспільства в цілому.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які варто оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду .

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської дільності.

У даній справі суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень, наказу, а також витребування майна є задоволення суспільно важливого питання про повернення нежитлових приміщень загальною площею 3 814,2 кв.м. з виробничими ділянками та устаткуванням, які належать до об'єктів загальнодержавного значення, є складовими цілісного майнового комплексу, які покликані забезпечувати виконання державою своїх функцій, забезпечувати обороноздатність та економічну незалежність держави.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 №1734, ДП НДТІ входило до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Вказане підприємство в Україні є розробником, носієм технології виробництва стволів- направляючих реактивних систем залпового вогню для Збройних Сил України Смерч , Град , Ураган .

Під час апеляційного провадження від прокурора та ДП НДТІ через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення в порядку ст.42 ГПК України та клопотання відповідно, в яких прокурор та позивач просять долучити копію листа Міністерства оборони України від 21.12.2017 №361/3/1056 скерованого на адресу ДП НДТІ на його лист за вих. №Д/638 від 27.11.2017, щодо можливості організації виробництва стволів-направляючих для реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) для потреб розгляду Збройних Сил України, в якому наведено орієнтовну кількість затребуваної продукції.

Як пояснив у судовому засіданні представник ДП НДТІ , директор підприємства Король Р.М., в даний час необхідність виробництва стволів-направляючих для РСЗВ на базі ДП Науково-долсдіний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади пояснюється тим, що Інститутом розроблено технологічну схему імпортозаміщення операцій, що дозволить виготовляти продукцію, уникаючи їх поставки, часткової обробки та правлення від підприємств Російської Федерації, як це здійснювалось раніше за усталеною технологічною схемою.

Судова колегія вважає вмотивованими обгрунтування прокурора та позивача щодо поважності причин неподання такого доказу до суду першої інстанції з огляду на дату його отримання позивачем - 09.02.2018, що підтверджується вхідним штемпелем.

За таких обставин, суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури Дніпропетровської області до суду з вимогою про витребування спірного майна з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

В даному випадку суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права державної власності на майно, що незаконно вибуло з такої власності.

Судова колегія також погоджується з доводами прокурора про те, що одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обгрунтованої компенсації.

Так, відповідачі у справі - ТОВ Терра Інвест Сервіс та ТОВ Інвестдніпро мають право за рахунок Дніпровської міської ради отримати компенсацію у зв'язку з витребуванням у них об'єктів державної власності, оскільки не позбавлені можливості, як добросовісні власники, з власності яких витребовується майно, відновити своє право у відповідності до статті 661 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має право відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Таким чином, позов прокуратури Дніпропетровської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а тому позовні вимоги першого заступника прокурора Дніпропетровської області підлягають задоволенню у повному обсязі, а спірні об'єкти нерухомого майна поверненню у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з передачею у господарське відання ДП НДТІ .

Отже, доводи апеляційної скарги ТОВ Інвестдніпро щодо неможливості витребування майна через непропорційність втручання у права останнього на мирне володіння своїм майном є необґрунтованими.

В апеляційній скарзі ТОВ Інвестдніпро зазначає про передачу з державної у комунальну власність об'єктів саме соціальної інфраструктури, а не будівель виробничого та лабораторно-побутового корпусів, як складових цілісно-майнового комплексу, а тому, на думку скаржника, судом підлягали застосуванню норми статті 4-1 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , які встановлюють, що рішення про передачу об'єктів соціальної інфраструктури приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном.

Однак, як встановлено судом, ДП НДТІ зверталось до Дніпропетровської міської ради з проханням прийняти у комунальну власність міста приміщення виробничого та лабораторно-побутового корпусів підприємства, які знаходяться у державній власності, після чого радою 12.09.2012 було прийнято рішення про надання згоди на прийняття з державної власності у комунальну власність громади міста об'єктів нерухомого майна, за умови отримання попередньої згоди Кабінету Міністрів України. І лише після того, як Агентством держмайна України було затверджено переліки майна, що не включаються до складу ЦМК ДП НДТІ , до яких віднесено спірні об'єкти, Агентством було змінено їхні назви з лабораторно-побутового корпусу на корпус громадського харчування, а будівлю виробничого корпусу - на спортивно-оздоровчий корпус, у зв'язку з чим 21.02.2013 Агентством держмайна України прийнято наказ №27, яким передано у комунальну власність так звані об'єкти соціальної інфраструктури .

Відповідно до статей 2, 4 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , передача з державної у комунальну власність цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, однак сукупністю наявних у справі доказів підтверджується, що спірне майно було передано з державної у комунальну власність без згоди Кабінету Міністрів України.

Таким чином, доводи апелянта про невірне встановлення господарським судом фактичних обставин справи є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, посилання скаржника у скарзі на безпідставне визнання судом незаконними та скасування рішень Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 №23/27, зі змінами внесеними рішенням ради від 30.01.2013 №17/31, з огляду на наявність повноважень органу місцевого самоврядування на прийняття у комунальну власність будь-яких об'єктів нерухомого майна, є помилковими.

Так рішенням Дніпропетровської міської ради №23/27 від 12.09.2012 надано згоду на прийняття у комунальну власність громади об'єктів нерухомого майна, що належать державі - лабораторно-побутового та будівлі виробничого корпусів по вул. Писаржевського, 1А, а в подальшому ж, на підставі листа ДП НДТІ , радою прийнято рішення від 30.01.2013 №17/31, яким внесено зміни до рішення міської ради від 12.09.2012, які стосуються лише Переліку об'єктів нерухомого майна, що передається з державної у комунальну власність у новій редакції, а саме, того ж лабораторно-побутового корпусу за адресою: вул. Писаржевського, 1А, назва якого змінена на корпус громадського харчування, а будівлі виробничого корпусу за тією ж адресою - на спортивно-оздоровчий корпус, хоча матеріалами справи підтверджено, що реальної зміни функціонального призначення будівель не було проведено.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з посиланням на частину 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування , частину 9 статті 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності про незаконність рішення органу місцевого самоврядування.

Твердження скаржника про неможливість скасування рішень ДМР з огляду на положення п.5 рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, відповідно до якого ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані або змінені після їх виконання, є надуманими, оскільки вищевказане рішення визначає неможливість скасування або зміни такого акту виключно органом місцевого самоврядування.

Згідно частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскільки прийняті Дніпропетровською міською радою рішення порушують право власності держави на спірне майно, адже такі об'єкти не підлягали приватизації в силу закону, суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконними та скасував рішення Дніпропетровської міської ради від 12.09.2012 №17/31, із змінами, внесеними до цього рішення від 30.01.2013 №23/27, а тому доводи апелянта про невірно обраний позивачем спосіб захисту прав є непереконливими та необгрунтованими.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини першої статті 260 Цивільного Кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

У абзаці третьому підпункту 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 Постанови № 10 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вирішуючи заяву, подану ТОВ Інвестдніпро про застосування строку позовної давності до заявлених прокурором вимог, місцевий господарський суд констатував про сплив строку, однак дійшов висновку про необхідність його поновлення, посилаючись на те, що Кабінет Міністрів України не був обізнаний про обставини передачі майна з огляду на відсутність опублікованих рішень Дніпропетровської міської ради, у зв'язку з чим позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів з листа-повідомлення прокуратури від 10.06.2016 за фактами, встановленими в кримінальному провадженні №42016040000000490.

Апелянт даної позиції суду не поділяє, оскільки в контексті частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому, чинне законодавство встановлює презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. На переконання скаржника, одних лише посилань прокурора та позивачів на факт необізнаності з прийняттям оскаржуваних актів та вибуттям майна з державної власності недостатньо для визнання причин пропуску позовної давності поважними. З цих підстав, як стверджує скаржник, не можна погодитись з висновками суду про необхідність поновлення строку позовної давності з тих причин, що Кабінет Міністрів України не мав змоги бути обізнаним про передачу майна у зв'язку з тим, що оскаржувані рішення ради не були опубліковані для широкого загалу.

Скаржник вважає, що Кабінет Міністрів України мав можливість дізнатися про перехід майна з державної у комунальну власність принаймні з моменту реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, проведеної 16.07.2013. Крім того, апелянт зазначає, що ДП НДТІ , як балансоутримувач спірного майна достеменно знав як про прийняття оскаржуваних рішень , так і про передачу майна у комунальну власність, тобто в момент підписання директором Інституту актів приймання-передачі спірних об'єктів з державної у комунальну власність.

Проте, з такими доводами скарги колегія суддів не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами, вказаний орган є центральним органом виконавчої влади, одним із основних завдань якого є управління об'єктами державної власності.

Агентство держмайна України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, погоджує відчуження, оренду (користування), вносить пропозиції щодо приватизації, передачі в комунальну власність майна державних підприємств (п.п. 12, 20, 22 п.4 Положення).

У відповідності до п.2 розпорядчої частини Постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 №1734 Про затвердження Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави в редакції, чинній на момент прийняття відповідачами 1, 2 оскаржуваних рішень та наказу, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають систематично переглядати перелік підприємств та подавати у разі потреби щороку до 10 січня і 10 липня Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції пропозиції з обгрунтуваннями по кожному об'єкту для прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про внесення змін до переліку.

Даний нормативно-правовий акт передбачає необхідність звернення до Кабінету Міністрів України, як розпорядника державного майна з обґрунтованими пропозиціями щодо зміни правового режиму об'єктів державної власності та передачі майна в комунальну власність.

Оскільки відповідач-2 не звертався до Кабінету Міністрів України з пропозицією щодо передачі спірного нерухомого майна у комунальну власність, відповідного погодження на його відчуження вищезазначеним органом не надавалось у встановленому порядку, судова колегія вважає, що за наведених обставин Кабінет Міністрів України не був обізнаний про вибуття лабораторно-побутового та виробничого корпусів по вул. Писаржевського, 1А м. Дніпропетровська з державної власності поза його волею, а тому строк позовної давності позивачем пропущений з поважної причини та підлягає поновленню.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції та обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокуратури Дніпропетровської області, у зв'язку з чим скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 904/9530/16 - частковому скасуванню, з постановленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Втім, апеляційну скаргу ТОВ Інвестдніпро суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованою та такою, що не спростовує правильності висновків суду першої інстанції в частині, що оскаржується апелянтом, у зв'язку з чим подана ним скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги прокурора, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 та позивача-2.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 904/9530/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 904/9530/16 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 904/9530/16 скасувати частково .

4. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ідентифікаційний код: 26510514) від 12.09.2012 № 23/27, із змінами внесеними рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.01.2013 № 17/31, Про надання згоди на прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади міста об'єктів нерухомого майна по вул. Писаржевського, 1А .

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 21.02.2013 № 27 про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури.

Витребувати у Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ідентифікаційний код: 26510514) 94/100 будівлі лабораторно-побутового корпусу (корпус громадського харчування) літ. В-4, загальною площею 3 059,3 кв.м., розташованого по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106707912101) та повернути її державі в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код: 00019442), шляхом передачі у господарське відання Державному підприємству Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (49000, м. Дніпро, вул. Писаржевського, 1А; ідентифікаційний код 05757883).

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестдніпро (49000, м. Дніпро, вул. Комсомольська, буд. 48, кімната 102; ідентифікаційний код: 39479735) частину нежитлового приміщення №1 загальною площею 189,6 кв.м. на першому поверсі будівлі лабораторно-побутового корпусу (корпус громадського харчування) літ. В-4, загальною площею 3 059,3 кв.м., розташованої по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106707912101), що складає 6/100 зазначеної будівлі літ. В-4 та повернути її державі в особі Кабінету Міністрів України, шляхом передачі у господарське відання Державному підприємству Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (49000, м. Дніпро, вул. Писаржевського, 1А; ідентифікаційний код 05757883).

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Сервіс Плюс (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 48, кімната 106; ідентифікаційний код: 38434101) будівлю виробничого корпусу №1 (спортивно-оздоровчий корпус) літ. П-1, загальною площею 3 624,6 кв.м., розташовану по вул. Писаржевського, 1А в м. Дніпро, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106710812101) та повернути її державі в особі Кабінету Міністрів України, шляхом передачі у господарське відання Державному підприємству Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (49000, м. Дніпро, вул. Писаржевського, 1А; ідентифікаційний код 05757883).

Стягнути з Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (49000, м. Дніпро, вул. Писаржевського, 1А; ідентифікаційний код 05757883) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) 126 638 (сто двадцять шість тисяч шістсот тридцять вісім) грн 37 коп. судового збору.

Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 37508596) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) 126 638 (сто двадцять шість тисяч шістсот тридцять вісім) грн 37 коп. судового збору.

5. Стягнути з Державного підприємства Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади (49000, м. Дніпро, вул. Писаржевського, 1А; ідентифікаційний код 05757883) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) 189 957 (сто вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 55 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 37508596) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) 189 957 (сто вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 55 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи № 904/9530/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.04.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська