Постанова

від 05.04.2018 по справі 904/12313/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/12313/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2017

за позовом Колективної фірми "ЮКСЕЛ" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 868 724, 00 грн,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Колективна фірма "ЮКСЕЛ" (далі - КФ "ЮКСЕЛ") звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ " ПриватБанк") про стягнення боргу у розмірі 868 725 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди приміщення від 02.01.2011 № 2 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2017 (суддя Ярошенко В.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь КФ "ЮКСЕЛ" 868 725 грн боргу та 13 030, 88 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідач за період лютий - жовтень 2016 року не сплатив позивачу плату за оренду приміщення загальною площею 495 кв. м, яке розташоване за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15.

Постановою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у складі: Іванова О.Г., Березкіної О.В., Вечірко І.О. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова мотивована доведеністю наявності заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки через невідповідність приміщення ДБН банк не міг користуватись даним приміщенням.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.01.2011 між КФ "ЮКСЕЛ" (орендодавець) та ПАТ КФ "ПриватБанк" було укладено договір оренди приміщення № 2.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 1.2 договору, приміщення, яке передається в оренду за договором (далі - приміщення), знаходиться за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15, має площу 495,0 кв. м, частина приміщення 2-го, 3-го, 4-го та 5-го поверхів, і належить орендодавцю на підставі реєстраційного посвідчення від 08.08.1995.

Пунктом 1.4 договору приміщення надається орендареві для використання його у банківській діяльності орендаря.

Згідно до п. 5.1 договору, передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення в оренду засвідчується актом здачі-приймання.

Відповідно до п. 7.1 договору строк його дії з 01.12.2013 по 31.10.2016.

На виконання умов договору актом приймання-передачі приміщення від 01.12.2013, підписаного обома сторонами, позивачем було передано відповідачу приміщення загальною площею 495 кв. м, розташоване за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15, згідно плану орендованого приміщення, що підтверджується.

Посилаючись на несплату відповідачем орендних платежів за лютий-жовтень 2016, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 5 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду спору відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факт оренди приміщення за період лютий - жовтень 2016 року та не надано доказів повної сплати орендних платежів.

З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, суди обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати.

Твердження скаржника про те, що він фактично не користувався орендованим приміщенням у спірний період, зв'язку із його невідповідністю вимогам ДБН В.1.1-7-2002 "Захист від пожежі, про які орендодавець не повідомив під час укладання договору оренди, не приймається до уваги з огляду на таке.

Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підписавши договір оренди приміщення та акт приймання-передачі, відповідач погодився зі станом приміщення і використовував його на власний розсуд у своїй діяльності. За результатами огляду й перевірки приміщення, сторони дійшли згоди, що дане приміщення передано в належному стані. Тобто, під час укладення договору, сторонами було досягнуто згоди зі всіх істотних умов, зокрема й щодо стану приміщення.

При цьому, як встановлено судами, відповідачем не надано жодного доказу звернення до позивача з листами, заявами, повідомленнями щодо неможливості користування орендованим приміщенням.

Не надано відповідачем і доказів підписання між сторонами акту приймання-передачі орендованого приміщення з огляду на приписи частини 2 статті 795 ЦК України відповідно до якої повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, та положення пунктів 5.3 - 5.4 договору, якими встановлено, що приміщення та інше майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акта здачі-приймання. Оплата оренди орендарем здійснюється по день фактичного звільнення приміщення.

Щодо Технічного звіту "Оцінки технічного стану та експлуатаційної придатності будівлі по вул. Січових Стрільців, 15 в м. Івано-Франківськ", апеляційний господарський суд, надаючи йому оцінку, зазначив, що звіт не містить числа і місяця його складання, а тільки 2016 рік, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити, до чи після закінчення строку дії договору оренди (31.10.2016 року) відповідач дізнався про обставини, зазначені у цьому звіті.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного провадження з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Колегія суддів погоджується з цими доводами.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову відповідають нормам чинного законодавства і мають бути залишена без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2017 у справі № 904/12313/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір