Постанова

від 10.04.2018 по справі 904/7372/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/7372/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вітарт"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вітарт"

про заміну сторони виконавчого провадження, поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу у даній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вітарт"

до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування"

про стягнення 24 803 402,66 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вітарт" (далі - стягувач) звернулося у Господарський суд Дніпропетровської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі-боржник) за наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2014 у справі № 904/7372/13 (далі-наказ) про примусове виконання рішення цього суду від 12.11.2013 його правонаступником Державним підприємством "Дніпровський електровозобудівний завод", також про поновлення строку для пред'явлення наказу у даній справі до виконання та видачу дублікату наказу.

Заява мотивована тим, що наказ втрачено та до виконання не пред'явлено, оскільки в ніч з 15 на 16 березня 2014 року у адвоката ОСОБА_4 було викрадено наказ, який переданий йому для виконання стягувачем згідно з договором від 14.03.2014. За фактом викрадення наказу, 17.03.2014 слідчим СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ у Харківській області було відкрите кримінальне провадження № 12014220510000601, розпочате досудове розслідування та станом на 03.07.2017 викрадений наказ не знайдено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2017 (суддя Суховаров А.В.) заяву стягувача задоволено, замінено Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" його правонаступником Державним підприємством "Дніпровський електровозобудівний завод", поновлено строк для пред'явлення наказу у даній справі до виконання до 19.09.2020, та ухвалено видати дублікат наказу.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасовано частково, у задоволенні заяви в частині поновлення строку пред'явлення наказу у даній справі до виконання до 19.09.2020 та видачі дублікату наказу відмовлено, в іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

У касаційній скарзі стягувач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги стягувач посилався на те, що наявні підстави для відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу, оскільки про його втрату стягувач довідався у липні 2017 року, згідно листа адвоката ОСОБА_4, а також для видачі дублікату наказу, так як він не знайдений. При цьому стягувач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що стягувач може звернутися до суду із заявою про видачу дубліката наказу лише після вирішення судом питання про відновлення строку пред'явлення наказу до виконання, так як такий висновок суду суперечить нормам процесуального закону. Крім того, заявник касаційної скарги посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Деркач та Палек проти України", "Бурдов проти Росії", "Пономарьов проти України", як підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу боржник просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін посилаючись на те, що судове рішення ґрунтується на нормах процесуального права та відповідає правовій позиції Європейського Суду.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи своєю ухвалою зазначену заяву стягувача виходив з того, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.08.2017 Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" було замінено його правонаступником Державним підприємством "Дніпровський електровозобудівний завод", що є підставою для заміни вказаної сторони у виконавчому провадженні. В частині відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання та видачі дубліката наказу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведені стягувачем у заяві причини пропуску строку є поважними, а внаслідок викрадення наказу, стягувачем при зверненні у суд із заявою про видачу дубліката цього наказу був дотриманий порядок, визначений статтею 120 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017.

Скасовуючи частково цю ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні наведеної заяви стягувача у частині поновлення строку та видачі дубліката наказу апеляційна інстанція свою постанову мотивувала тим, що підстави для поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу та видачі дублікату цього наказу, відсутні, оскільки із ухвали місцевого господарського суду та із матеріалів справи не вбачається, на підставі яких саме доказів останній дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2013, прийнятим у даній справі, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2014, позов стягувача до боржника про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з боржника на користь стягувача 23 380 702,90 грн. основного боргу, 1 169 035,15 грн. пені, 317 080,77 грн. 3 % річних та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

27.02.2014 судом першої інстанції на примусове виконання цього рішення було видано наказ, який був дійсний для пред'явлення до виконання протягом одного року - до 28.02.2015.

10.08.2017 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява позивача про заміну сторони виконавчого провадження, поновлення строку для пред'явлення наказу у даній справі на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2013 до виконання, та про видачу дублікату цього наказу, з наведеним вище обґрунтуванням.

Як вбачається із змісту касаційної скарги, стягувач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення наказу у даній справі до виконання, та про видачу дублікату наказу.

Згідно із частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 119 цього Кодексу у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції чинній на момент видачі наказу, встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Із приписів статті 50 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, вбачається, що процесуальний строк, це строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія, а положеннями частини 1 статті 53 вказаного Кодексу визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно цієї норми суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відтак причини пропуску строку мають бути поважними, що відповідно, дає підстави для його поновлення.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні наведеної заяви стягувача суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що підстави для поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу та видачі дублікату цього наказу, відсутні, оскільки із ухвали місцевого господарського суду та із матеріалів справи не вбачається, на підставі яких саме доказів останній дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Суд касаційної інстанції зазначає, що в ухвалі місцевого господарського суду, яку стягувач просить залишити в силі, не наведено доказів за яких він дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Так, в ухвалі суду першої інстанції не наведено доказів про те, що стягувач передав адвокату ОСОБА_4, оригінал наказу в порядку, встановленому п.3.4 договору, який укладено між вказаним адвокатом та стягувачем, а судом апеляційної інстанції встановлено, що лист адвоката ОСОБА_4 від 03.07.2017, адресований стягувачу та довідка від 18.03.2014 № 64/10-1860, яка видана слідчим СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області Нагорнюком П.М., не є належними доказами в підтвердження факту викрадення наказу.

Стягувач наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростував.

У касаційній скарзі, як на підставу для скасування оскарженої постанови, стягувач також посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2004 зі справи "Деркач та Палек проти України", від 07.05.2002 зі справи "Бурдов проти Росії", від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України".

Разом з тим, обставини наведених справ Європейського суду з прав людини є відмінними від тих, що мають місце у даній справі.

Так, у справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини виходив із того, що виконавча служба відкрила виконавче провадження, а рішення суду залишається невиконаним з огляду на те, що власність боржника не може бути реалізована для виконання рішень. У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд з прав людини послався на те, що неможливість виконати в примусовому порядку судові рішення полягало через нестачу коштів у Міністерстві праці та соціального розвитку Ростовської області. У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів та сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Між тим у справі, що переглядається у касаційному порядку, рішення суду не було звернено до виконання стягувачем протягом встановленого строку, поважність пропуску якого не доведена.

Відтак обставини цих справ, а отже і правове обґрунтування, є відмінними.

Разом з тим, в іншій справі "Устименко проти України" у рішенні від 29.10.2015 Європейський суд з прав людини вказав, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

При цьому Європейський суд з прав людини виходив з того, що суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення про відновлення строків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а оскільки в ухвалі суду першої інстанції не наведено доказів про те, що стягувач передав оригінал наказу адвокату ОСОБА_4, в порядку, встановленому п.3.4 договору, а відтак ухвала суду про відновлення строків є необґрунтованою, враховуючи що судом апеляційної інстанції встановлено, що лист адвоката ОСОБА_4 від 03.07.2017, адресований стягувачу та довідка від 18.03.2014 № 64/10-1860, яка видана слідчим СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області Нагорнюком П.М., не є належними доказами в підтвердження факту викрадення наказу, виходячи з того, що стягувач наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростував, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні.

За змістом статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Отже у разі поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу суд до закінчення такого строку може видати його дублікат, а оскільки правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні, то і відсутні такі підстави для видачі дублікату наказу.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на нормах права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на стягувача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вітарт" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/7372/13, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов